Рішення № 75698815, 26.04.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2018 року м. Київ № 810/3235/17

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Офісу великих платників Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (далі - позивач, ПАТ «МЗВКК») з позовом до Офісу великих платників Державної фіскальної служби (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.06.2017 № 0002034103 і № 0002044103.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю та необґрунтованістю висновків акта документальної планової виїзної перевірки від 24.05.2017 №1172/28-10-41-03, що покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про заниження сум податку на додану вартість та від'ємного значення з цього податку за перевіряємий період за наслідками господарських операцій з контрагентом-постачальником сільськогосподарської продукції - ТОВ «АТП 1981». Позивач стверджує, що господарські операції з вказаним контрагентом є реальними, підтверджені всіма необхідними і належним чином оформленими первинними документами, та безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ПАТ «МЗВКК». За наведених обставин, позивач вважає, що ним дотримані всі передбачені чинним податковим законодавством умови для формування податкового кредиту, що спростовує факти вчинення ним податкових правопорушень.

Ухвалою суду від 09.11.2017 відкрито провадження в адміністративній справі та розпочато підготовку справи до судового розгляду.

У подальшому ухвалою суду від 30.11.2017 зупинено провадження у справі до 17.01.2018, яке було поновлено ухвало суду від 17.01.2018.

У ході судового розгляду даної справи, у зв'язку із набранням законної сили з 15.12.2017 Кодексу адміністартивного судочинства України у новій редакції, суд прийняв рішення про здійснення судового розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.

Відповідач позовних вимог не визнав, надав суду письмовий відзив на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів заперечень відповідач пояснив, що в ході проведення документальної перевірки ПАТ «МЗВКК» встановлено обставини безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «АТП 1981» у зв'язку з відсутністю в останнього необхідних умов для виробництва сільськогосподарської продукції самотужки та відсутністю в ланцюгу формування податкового кредиту таким підприємством операцій з оренди основних засобів для виробництва продукції, складських приміщень для зберігання зернових і транспортних засобів. Крім того, допитані в якості свідків в рамках кримінального провадження громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечували факти легальності створення, реєстрації та ведення господарської діяльності вказаниим підприємством. За наведених обставин, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні повністю.

Ухвалою суду від 27.03.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 26.04.2018.

У судове засідання 26.04.2018 представники сторін не з'явились. Сторони були належним чином повідомлені судом про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується даними відповідної розписки, яка наявна у матеріалах справи. Від позивача до суду надійшла заяв від 26.04.2018 про здійснення судового розгляду даної справи за відсутності представників позивача.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За вказаних обставин, розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі метеріалами.

Дослідивши матеріали справи, доводи позивача та заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що працівниками Офісу великих платників ДФС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ «МЗВКК» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з рядом підприємства, в тому числі з ТОВ «АТП 1981» (код ЄДРПОУ 38442327) за період з 01.01.2014 по 13.07.2016, за результатами якої складено акт від 24.05.2017 №1172/28-10-41-03/00951770 (далі - акт перевірки).

Згідно висновків цього акта перевірки відповідач встановив порушення позивачем, зокрема, норм п.п. п. 185.1 ст. 185, п. 197.21 ст. 197, п.п. 198.1, 198.3 і 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до:

- завищення платником від'много значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 404 020,14 грн. (в т.ч. за жовтень 2015 року у сумі 259 963,44 грн., за листопад 2015 року у сумі 144 046,70 грн.);

- завищення податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за перевіряємий період, а саме за жовтень 2015 року на суму 259 963,44 грн.;

- завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 34 декларації) за період листопад 2015 року на суму 144046,70 грн.

Висновки працівників контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовані наступним: відповідно до баз даних ДФС України та отриманої податкової інформації від 03.08.2016 №123/10-02/14-03/39796321 встановлено відсутність у ТОВ «АТП 1981» власних виробничих, складських приміщень, транспортних засобів та достатньої кількості кваліфікованих кадрів (а саме за даними поданого звіту форми 1ДФ в 4-му кварталі 2015 на товаристві працювало 2 особи); за даними Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що ТОВ «АТП 1981» не використовувало орендованих основних засобів для виконання їх в задекларованих господарських операціях; за змістом договору поставки від 23.09.2015 №5630/м, укладеного між ТОВ «АТП 1981» і ПАТ «МЗВКК», перше мало поствити на адресу позивача сільськогосподарську продукцію власного виробництва. Разом з тим, ТОВ «АТП 1981» не має власних чи орендованих земельних ділянок. Відповідно до отриманої від органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру інформації, ТОВ «АТП 1981» оформлено лише право користування відповідно до договору оренди земельної ділянки від 23.07.2015, укладеного з Рокитнянськю сільською радою, площа земельної ділянки складає - 0,0957 га, категорія земель (цільове призначення) - землі під нежитловими будівлями.

Крім того, в ході проведеної перевірки стало відомо, що ТОВ «АТП 1981» (код ЄДРПОУ 38442327) фігурує у кримінальному провадженні №32016000000000015, а саме: учасниками організованої групи були зареєстровані або перереєстровані на підставних осіб ряд підприємств, в тому числі: ТОВ «АТП 1981», з метою незаконного формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ підприємствами реального сектору економіки на підставі проведення уявних операцій з ними щодо купівлі-продажу зерна та інших сільськогосподарських культур.

Допитаний в рамках цього кримінального провадження в якості свідка ОСОБА_1 показав, що приблизно з 2011 року працював у ОСОБА_3 спочатку слюсарем потім механіком. З приводу того, що ОСОБА_1 являвся директором та засновником ТОВ «АТП 1981» показав, що: керівником названого підприємства не був, статутний фонд цього підприємства не формував, місцезнаходження підприємства йому не відоме. Печатками підприємств не користувався. Статут та документи ТОВ «АТП 1981» ОСОБА_1 не підписував та жодних угод як керівник від імені та в інтересах ТОВ «АТП 1981» не укладав і не підписував

Допитаний в якості свідка юрист ТОВ «АТП 1981» ОСОБА_2 показав, що працює на посаді з червня 2015 року, на роботу його приймав ОСОБА_3, за вказівками якого ОСОБА_2 виписував рахунки, формував договори, виписував товарно-транспортні накладні, здійснював грошові платежі, знімав готівку. У своїй роботі використовував печатки ТОВ «АТП 1981», ТОВ «Кагарлик Агро артіль», ТОВ «Слобода М», ТОВ «ТКМ І ДМ», ТОВ «Відродження ЗГП», які знаходились у ОСОБА_3

Додатково в тексті акта перевірки зазначено, що директор та бухгалтер ТОВ «АТП 1981» ОСОБА_3 заперечував свою причетність до цього підприємства (протокол допиту від 20.04.2016). За наведених обставин контролюючий орган дійшов висновку, що ТОВ «АТП 1981» не реальної можливості виготовити та поставити на адресу позивача сількогосподарську продукцію, та про нікчемність господарських операцій між ПАТ «МЗВКК» і ТОВ «АТП 1981». З урахуванням наведеного перевіряючі дійшли висновків про формування позивачем активів за рахунок надходження товарів (запасів) з джерел невідомого походження, проте не від ТОВ «АТП 1981».

16.06.2017 Офіс великих платників податків ДФС на підставі цього акта перевірки прийняв спірні у справі податкові повідомлення-рішення:

- за №0002044103 (форми «В4»), яким зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартіст у розмірі 144 047 грн., задекларовану позивачем у податковій декларації за звітний період листопад 2015 року (реєстр. №9257354146 від 21.12.2015);

- за №0002034103 (форми «В1»), яким зменшив заявлену позивачем до бюджетного відшкодування за звітний період жовтень 2015 року (податкова декларація реєстр. №9237931458 від 20.11.2015) та відшкодовану на дату складання цього податкового повідомлення-рішення суму податку на додану вартість на 259 963 грн., та одночасно визначив позивачу до сплату штрафну санкцію у розмірі 129 981,50 грн.

Не погоджуючись з правомірністю цих податкових повідомлень-рішень від 16.06.2017, позивач звернувся з даним позовом до Київського окружного адміністративного суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

За змістом норм п. 200.1 абз. 1 пп. 200.2, пп. 200.4, 200.7 - 200.9 ст. 200 ПК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті.

До податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання) платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. «а» п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України, «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі: здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу (а саме - дата подання митної декларації для митного оформлення), а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу норм п.п. 44.1, 44.2 і 44.3 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У свою чергу правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі по тексту - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 11 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами першою - четвертою ст. 9 Закону № 996-ХІV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів міститься в абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88) є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

За приписами ч. 5 цієї статті Закону № 996-ХІV господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Виходячи з аналізу наведених норм Кодексу в сукупності суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, як викладені у його постановах від 30.01.2018 № К/9901/2803/18 (у справі № 820/11856/13-а), від 31.01.2018 № К/9901/5557/18 (у справі № 826/245/14), від 06.02.2018 № К/9901/7258/18 (у справі № 810/6695/14).

Як вбачається з тексту акта перевірки та згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, протягом перевіряємого періоду, ПАТ «МЗВКК» фактично здійснювало наступні види господарської діяльності: виробництво олії та тваринних жирів; виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; оптову торгівлю зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; неспеціалізовану оптову торгівлю; роздрібну торгівлю в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, - для чого у позивача наявні власні/орендовані виробничі потужності, складські, офісні та інші нежитлові приміщення (будівлі), а також земельні ділянки за переліком, що наведений в п. 2.4 розд 2 акта перевірки.

Дослідивши та проаналізувавши надані представниками сторін документи суд встановив, що між ПАТ «МЗВКК» (уповноваженої сооби Копілевича Г.Я.), як покупцем, і ТОВ «АТП 1981» (в особі директора ОСОБА_1), як постачальником, був укладений договір поставки № 5630/м від 23.09.2015. За умовами цього договору постачальник зобов'язується в пордяку та на мовах, визначених даним договором, поставити покупцеві у його власність сільськогосподарську продукцію власного виробництва, а покупець зобов'язується прийняти товар і у визначений строк сплатити його вартість (а саме: відповідно до умов цього договору постачальник поставляє, а покупець приймає соняшник, ДСТУ 7011:2009, врожаю 2015 року, орієнтовною кількістю 1000 тон). Орієнтовна сума договору становит 8 100 000 грн. (з ПДВ). Поставка товару здійснюється на умовах DAP за правилами Інкотермс в редакції 2010 року в повному обсязі або партіями за згодою покупця, за рахунок постачальника, автомобільним/залізничним транспортом на зернові склади: ПАТ «МЗВКК», Київська обл., м. Миронівка, вул. Елеваторна, 1. Постачальник вважається таким, що виконав зобов'язання з поставки товару після прийняття товару покупцем і надання йому оригіналів таких документів: видаткової накладної та товарно-транспортної накладної. Покупець здійснює оплату вартості кожної поставленої партії товару у формі оплатиз відстроченням платежу, шляхом перерахування 83% вказаної суми на поточний рахунок постачальника протягом пєти банківських днів після поставки партії товару, а решта суми коштів - після надання постачальником покупцеві таких оригіналів документів: видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, договору, податкової накладної та/або розрахунку коригування до податкової накладної. Покупець сплачує постачальнику вартість товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника за реквізитами, вказаними в п. 11 даного договору.

На підтвердження обставин правомірності формування сум податкового кредиту за вказаним договором поставки та руху активів між сторонами позивач надав суду копії наступних документів:

- видаткових накладних №7 від 05.10.2015, №8 від 07.10.2015, №10 від 10.10.2015, №13 від 22.10.2015, №14 від 28.10.2015, №16 від 31.10.2015, №24 від 11.11.2015, №22 від 05.11.2015, №31 від 20.11.2015 і №27 від 13.11.2015, всього на загальну суму 2 424 060,88 грн. (в т.ч. ПДВ - 404 010,14 грн.), складених та підписаних від імені постачальника ОСОБА_1 За змістом цих видаткових накладних вбачається, що предметом поставок були були партії соняшника);

- складських квитанцій на зерно, оформлених зерновим складом ПАТ «МЗВКК» за наслідками надходження соняшника;

- товарно-транспортних накладних, складених ТОВ «АТП 1981»;

- банківських виписок по рахунку ПАТ «МЗВКК» за період спірних правовідносин з відомостями про перерахування позивачем коштів на користь ТОВ «АТП 1981» в якості оплати за товар (соняшник) згідно відповідного договору.

З тексту акта від 24.05.2017 №1172/28-10-41-03/00951770 вбачається, що під час проведення перевірки працівниками відповідача не було виявлено недоліків (в т.ч. відсутність тих чи інших реквізитів первинного документу) у наданих ПАТ «МЗВКК» до документальної перевірки первинних документах. Також в ході проведеної перевірки встановлено відсутність заборгованості між позивачем та його контрагентом-постачальником за результатами проведення розрахунків по спірних господарських операціях, та відображення позивачем результатів спірних операцій на відповідних рахунках бухгалтерського обліку.

За результатами дослідження наданих позивачем первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

З наявних матеріалів справи чітко прослідковується наявність взаємозв'язку між витратами ПАТ «МЗВКК» на придбання сировини (насіння соняшнику) та здійснюваним ним видом господарської діяльності - виробництво олії та тваринних жирів

Суд вважає, що відповідачем в тексті акта перевірки не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені у наданих позивачем первинних документах, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Посилання відповідача в тексті відзиву на позов на те, що реалізована ТОВ «АТП 1981» на адресу ПАТ «МЗВКК» сільськогосподарська продукція (соняшник) всупереч умов договору поставки не була вироблена першим, не спростовує чинність самого договору поставки та достовірність даних, наведених у первинних документах до такого договору. Оскільки зі змісту п. 6.4 ст. 6 договору поставки вбачається, що сторонами було врегульовано питання відповідальності постачальника у випадку реалізації покупцеві товару не власного виробництва.

Відповідачем не подано суду належних доказів на підтвердження обставин недобросовісності ПАТ «МЗВКК», не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо. Одночасно суд звертає увагу на те, що з тексту акта перевірки не вбачається обставини встановлення контролюючим органом в ході проведеної документальної виїзної перевірки ПАТ «МЗВКК» фактів придбання ним у період вчинення спірних господарських операцій з ТОВ «АТП 1981» аналогічного спірному товару у інших постачальників та/або наявності на складах позивача залишків цього товару в обсязі, що зафіксований у видаткових накладних ТОВ «АТП 1981».

Також суд встановив, а відповідач не спростував жодними документальними доказами той факт, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися. Задекларовані контрагентом види господарської діяльності в цілому відповідають характеру спірних господарських операцій.

Суд відхиляє посилання контролюючого органу в тексті акта перевірки на податкову інформацію, узагальнену в листі (довідці) від 03.08.2016 №123/10-02/14-03/39796321, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Також посилання відповідача на відсутність у контрагента позивача за даними поданої податкової/фінансової звітності або за відсутності фактів подання такої, великого штату працівників, відповідного обладнання та складських приміщень, земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням не виключає можливості реального виконання ним спірних господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (позивачем). Крім того, залучення додаткових працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а залучення матеріальних ресурсів - на підставі відповідних договорів оренди. Що стосується питань правомірності експлуатації суб'єктом господарювання наданих у користування земельної ділянки не за цільовим призначенням, то такі (за виклбюченням питань оподаткування) не відносяться до кометенції органу ДФС.

При цьому, сам по собі факт неподання окремої податкової/фінансової звітності або недекларування контрагентом позивача у поданій ним податковій звітності результатів окремих господарських операцій (зокрема, щодо оренди трудових і матеріальних ресурсів, послуг перевізників та складських організацій, тощо) та/або наявних трудових ресурсів і виробничої бази, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 № К/9901/612/18 і №К/9901/630/18, від 27.03.2018 816/809/17.

Судом також враховується наведене нижче рішення Європейського суду з прав людини у справах, які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, у рішенні «Булвес» АД проти Болгарії», як на звичну практику країн Європейського Союзу в питанні відповідальності платників податку за податкові делікти, Європейський суд з прав людини посилається на два рішення Суду Європейського союзу: об'єднане рішення (консультативний висновок) Суду ЄС від 12 січня 2006 року в справі Optigen Ltd (C354/03), Fulcrum Electronics Ltd (C355/03) and Bond House Systems Ltd (C484/03) v Commissioners of Customs Ц Excise і об'єднане рішення Суду ЄС від 6 липня 2006 року в справі Axel Kittel v. Belgian State, (C439/04) і Belgian State v. Recolta Recycling (SPRL, C440/04) (ECR 2006, page I0616).

Так, у рішенні Суду ЄС від 12.01.2006 зазначається: «... право на вирахування податку на додану вартість особою, що має статус платника ПДВ, яка здійснює відповідні операції, не може зачіпатися тією обставиною, що в ланцюгу поставок, в яку входять зазначені операції, попередня або наступна операція будуть пов'язані з шахрайством при сплаті податку на додану вартість, про яку платник податку не знав та не міг знати».

Схожа правова позиція міститься й у другому рішенні Суду ЄС від 06.07.2006: «… якщо отримувач товару не знав і не міг знати, що купляючи товар, він бере участь в ухиленні від сплати податку, загальна система податкового права ЄС має трактуватися як виключаюча норму національного права, у відповідності до якої той факт, що угода купівлі-продажу товару вважається недійсною - як така що суперечить публічному порядку та вчинена продавцем на протиправних основах, - приводить до того, що платник податку втрачає право на податковий кредит ПДВ, який фактично ним було сплачено; у цьому відношенні не важливо, чи визнано угоду недійсною через шахрайство з ПДВ або через інші обманні дії… лише у випадку, якщо на підставі дослідження об'єктивних факторів буде встановлено, що товар поставлявся платнику податку, який знав або мав знати про те, що купляючи товар, він бере участь в угоді, пов'язаній з ухиленням від сплати податку, національний суд може відмовляти такому платнику податку в праві на податковий кредит».

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постановах від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06 ), від 09.09.2008 (справа №21-500во08), від 01.06.2010 (справа №21-573во10) та від 31.01.2011 у справі №21-47а10, дійшов висновку, що «у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Таким чином, виключно встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкової вигоди, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

В контексті викладеного, обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що позивач як платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагент, або ж про те, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди, контролюючим органом безпосередньо в акті перевірки наведено не було.

При цьому, суд вважає, що не заслуговує на увагу посилання відповідача на обставини порушення кримінального провадження №32016000000000015, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України. Оскільки, за змістом ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 283 Кримінального процесуального кодексу України прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 369 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

Таким чином, внесення кримінальних проваджень до Єдиного реєстру досудового розслідувань за відсутності вироку суду не є підставою для висновків про фіктивність тих чи інших господарських операцій.

Також, надаючи окремо правову оцінку посилання відповідача на протоколи допиту свідків - ОСОБА_1 від 21.06.2016 та ОСОБА_2 від 20.04.2016 (копія протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 20.04.2016, - посилання на який наявні в тексті акта перевірки, відповідачем до матеріалів справи подано не було), відібрані в ході досудового розслідування зазначеного кримінального провадження, як належні докази фіктивності спірних господарських операцій та факту підписання договору поставки № 5630/м від 23.09.2015 та всіх первинних документів до нього неуповноваженими особами, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 2 якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В ході розгляду цієї справи відповідач не надав суду жодні докази, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача та/або самого позивача, який би набрав законної сили.

Таким чином, оскільки відповідачем в ході розгляду даної справи в адміністративному суду не було подано вирок суду, в тексті якого відображена оцінка районного суду вказаних протоколів допиту свідків, здійснена в порядку кримінального судочинства, то суд не бере до уваги ці протоколи допиту свідків як належні докази.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум податку на додану вартість в ціні товару, придбаних у ТОВ «АТП 1981», що були віднесені першим до складу податкового кредиту та враховані при формуванні бюджетного відшкодування та від'ємного знгачення з цього податку у звітних періодах жовтень і листопад 2015 року, та як наслідок про протиправність винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень від 16.06.2017 №0002034103 і №0002044103.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15.12.2017) визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 139 цього Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 69, 73-77, 90, 139, 205, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.06.2017 № 0002034103 і № 0002044103.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (код ЄДРПОУ 00951770, адреса: 08800, Київська обл., Миронівський р-н, м. Миронівка, вул. Елеваторна, 1) за рахунок асигнувань Офісу великих платників Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39440996, адреса: 04119, м. Київ, вул. Денгтярівська, 11 г) судові витрати у сумі 8 009,89 (вісім тисяч дев'ять) грн. 89 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.