Рішення № 75698178, 01.08.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2018 р. № 814/1283/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача:Інгульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056

про:скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Інгульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНКОКПП НОМЕР_1, який проживає: АДРЕСА_1, встановлене Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва у справі № 489/4396/17 від 20.09.2017.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що на підставі подання державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області його як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Таффрут» тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України. Оскільки він не є ні керівником, ні засновником ТОВ «Таффрут», 03 листопада 2017 року він звернувся до Інгульського відділу ДВС із заявою про припинення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, але отримав відповідь від 08.11.2017 року про те, що підстави для припинення тимчасового обмеження відсутні.

Відповідач подав відзив, згідно якого вважає позовні вимоги необґрунтованими, та таким що не підлягають задоволенню. В своєму відзиві вказав на те що

Представник відповідача подав клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

В зв`язку з наявністю клопотань суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Інших заяв і клопотань сторони суду не подавали.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

20 вересня 2017 року ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від на підставі подання державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області його як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Таффрут» тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України. Оскільки він не є ні керівником, ні засновником ТОВ «Таффрут», 03 листопада 2017 року він звернувся до Інгульського відділу ДВС із заявою про припинення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, але отримав відповідь від 08.11.2017 року про те, що підстави для припинення тимчасового обмеження відсутні. Вважає, що його законні права, передбачені ст. 33 Конституції щодо гарантій свободи пересування, право вільно залишати територію України, порушені, тому просив скасувати тимчасове обмеження його у праві виїзду за межі України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У частині першій статті 33 Конституції України вказано, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право особи на свободу пересування закріплене також у статті 313 Цивільного кодексу України: фізична особа має право на свободу пересування (частина перша); фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України (частина третя); фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (частина четверта).

Відповідно до статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну; на здійснення цього права не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 6 Закону № 3857, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.

За своєю суттю, таке тимчасове обмеження є заходом забезпечення виконання судового рішення.

Оскільки ОСОБА_1 втратив статус керівника юридичної особи - боржника у виконавчому провадженні, на думку суду, обмеження позивача у праві виїзду за межі України є протиправним.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч.1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч. 1, 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що оскільки матеріалами справи підтверджено, що на час розгляду справи в суді, позивач не є боржником та стороною виконавчого провадження, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, таким чином, у спірних правовідносинах наразі немає підстав для чинності застосованих обмежень відносно позивача як боржника, наявність якого обмежує права позивача, отже суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 205, 243-246, 255, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54001 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Інгульського відділу державної виконавчої служби м.Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056 ідентифікаційний код 34993225) задовольнити повністю.

2. Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, який проживає: АДРЕСА_1.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056 34993225) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 704,80 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 287 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Мельник