Рішення № 75697790, 06.08.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 серпня 2018 року м. Ужгород№ 807/341/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пл. Ш. Петефі, буд. 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 13592841) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1) про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

19 квітня 2018 року, Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просить стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 66 553,62 грн..

На обґрунтування позовних вимог, у позовній заяві представник позивача зазначив про порушення відповідачем вимог ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», яке полягало у не працевлаштуванні осіб з інвалідністю відповідно до нормативів кількості робочих місць та несплаті адміністративно-господарської санкції за вказане порушення у сумі 66 553,62 грн.

Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечив проти позову, мотивуючи свою позицію тим, що відповідачем було створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, вчасно поінформовано орган зайнятості населення про наявність вільних вакансій, подано до Фонду соціального захисту інвалідів звітність за встановленою формою, проведено ряд заходів спрямованих на на працевлаштування осіб з інвалідністю, що свідчить про вжиття відповідачем усіх можливих заходів, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю.

Ухвалою від 24 квітня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження за вказаною позовною заявою та в силу приписів статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проводиться без виклику (повідомлення) учасників справи у порядку письмового провадження.

Частиною 4 статті 229 КАС України зазначається, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно розрахунку адміністративно-господарських санкцій для ФОП ОСОБА_1 сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік, яка підлягає сплаті відповідачем, становить 66 434,04 грн. Станом на 19 квітня 2018 року, строк прострочення по даному платежу становить 3 дні, а тому згідно розрахунку пені для ФОП ОСОБА_1, сума пені, яку необхідно сплатити відповідачу дорівнює 119,58 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем самостійно було подано до Закарпатського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою № 10-ПІ річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2017 рік. Згідно рядка 03 звіту, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві відповідно до висог ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» становить 2 особи, при цьому, згідно рядка 02 звіту, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, за 2017 рік склала 0 осіб.

Згідно з ч.3 ст.18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» зазначається наступне: для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч.2 ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Ч.3 ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць.

Положенням ч.5 ст.19 вищевказаного закону, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з вимогами ст.20 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша ніж встановлено нормативом, щороку сплачують адміністративно-господарські санкції, які повинні бути самостійно розраховані та сплачені до 15 квітня року наступного за роком, в якому відбулося порушення відповідного нормативу, при цьому санкцій визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте такою особою.

Відповідно до ч.2 ст.20 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Разом з тим, у відзиві на позов наголошується на тому, що відповідачем вживалися всі необхідні заходи направлені на виконання положень ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», - працевлаштування особи з інвалідністю, а саме: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 щомісячно інформував Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості відповідними «звітами про зайнятість та працевлаштування інвалідів» форми 3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю, що підтверджується копіями звітів, доданими до відзиву на позов.

До відповідача зверталися із заявами про прийняття на роботу громадяни з інвалідністю, але за власною ініціативою відмовлялися від роботи, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії наступних заяв: ОСОБА_2 від 09 лютого 2017 року про намір працевлаштуватися; ОСОБА_2 від 09.02.2017 про відкликання заяви про прийняття на роботу у зв'язку із тим, що «йому не підходить робота у холодних приміщеннях»; ОСОБА_3 від 20 липня 2017 року про намір працевлаштуватися на посаду комірника; ОСОБА_3 від 20 липня 2017 року про відкликання заяви про прийняття на роботу у зв'язку із тим, що «йому не підходить робота у холодних приміщеннях».

Відповідно до ч.2 ст.218 ГКУ, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Постановою від 06 березня 2018 року по справі №825/695/17, Верховний суд України висловив наступну правову позицію з даного питання: до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч. 2,3,5 ст.19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів ч.3 ст.18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як випливає з приписів ч.3 ст.18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію. Таким чином, передбачена ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч. 2,3,5 ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах: від 27 лютого 2018 року №819/674/17 та від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11.

З огляду на вищезазначене, суд доходить до висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись статтями 5,6,9,77,78,90,243-246,255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пл. Ш. Петефі, буд. 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 13592841) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

СуддяД.В. Іванчулинець