Рішення № 75696192, 06.08.2018, Мангушський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд Донецької області)

241/479/18

2-о/241/4/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Повний текст)

06.08.2018 року Першотравневий районний суд Донецької області

у складі:

головуючого судді Демочко Д.О.

при секретарі Хоружому Є.В.

за участю:

заявника ОСОБА_1

представників заявника ОСОБА_2

ОСОБА_3

представника заінтересованої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Мангуш цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, суд -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернуся до суду із завою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, встановити факт перебування ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, міліціонера взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, у полоні у м. Горлівка, Донецької області, застосування до ОСОБА_5 нелюдського поводження, катування та тортур і отримання від ОСОБА_5 неправдивої інформації, шляхом застосування катування, тортур і нелюдського поводження з полоненим, та використання в подальшому інформації від ОСОБА_5 отриманої шляхом обумовлення себе і інших під тортурами після його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 в якості агресивної пропаганди, як елементу агресії Російської Федерації проти України.

Він ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Зажиточне Тельманівського району Донецької області. Зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1, виданим Першотравневим РВ УМВС України у Донецькій області 27.06.1997 року.

Він є батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в селі Урзуф, Першотравневого району Донецької області. Вказане підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2.

Його син, ОСОБА_5, проходив службу в органах внутрішніх справ з 13.05.2014 року на посаді міліціонера взводу № 4 роти № 5 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, з 20.05.2014 року по 06.11.2015 року - на посаді міліціонера взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.

Згідно довідки №2/4-1610 від 21.05.2014 року рядовий міліції ОСОБА_5 працював на посаді міліціонера взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.

Як загальновідомо, у кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.

Відповідно до п. 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2015 року №1207-VII (далі - Закон про тимчасово окуповані території), 20 лютого 2014 року визначено датою початку тимчасової окупації території України.

Згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, які свідчать про факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом, та його закріплено державою на законодавчому рівні.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року по справі №761/9437/15-ц.

Отже наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародними інстанціями.

Відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01 березня 2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2 600 українських військовослужбовців та понад 9 000 було поранено.

Що стосується порушень його прав, пов'язаних з російською агресією по відношенню до України, то слід зазначити наступне.

Його син, ОСОБА_5, проходив службу в органах внутрішніх справ з 13.05.2014 року по 20.05.2014 року на посаді міліціонера взводу №4 роти №5 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, з 20.05.2014 року по 06.11.2015 року - на посаді міліціонера взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого "призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.

Згідно наказу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №162 о/с дск від 03.06.2014 року на підставі вказівки Міністерства внутрішніх справ України від 03.06.2014 року №9770 його сина, ОСОБА_5 з 04.06.2014 року відряджено до безпосереднього несення служби по охороні громадського порядку в районах ведення бойових дій у складі батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.

За результатами службового розслідування його син загинув при виконанні службових обов'язків в зоні проведення АТО.

14.07.2014 року ОСОБА_5 під час проходження служби у складі батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на блок-посту самопроголошеного збройного формування «ДНР» був незаконно викрадений представниками «ДНР» та російськими військовими і переправлений до будівлі управління боротьби з організованою злочинністю міста Горлівка, де був закатований та вбитий пострілом у грудну клітину групою російських бойовиків на чолі із ОСОБА_8

Тіло його мертвого сина ні він, ні інші рідні та близькі не отримали, місце його поховання не відомо.

Факт викрадення і вбивства його сина підтверджується також матеріалами кримінальних проваджень №12014051030001612 від 29.08.2015 та №42016050000000428 від 03.06.2016.

Відповідно до довідки №18/17-4285 від 28.08.2017 року Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, міліціонер взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» ГКМВС України в Дніпропетровській області рядовий міліції ОСОБА_5 згідно наказу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №162 о/с дск від 03.06.2014 року дійсно з 04.06.2014 року відряджався в райони проведення антитерористичної операції для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби по охороні громадського порядку. Наказом ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 16.06.2017 року № 6 о/с рядовий міліції ОСОБА_5 виключений зі списків особливого складу за смертю з ІНФОРМАЦІЯ_2. Згідно висновку ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 07.07.2017 року зі спеціального розслідування за інформацією про загибель рядового міліції ОСОБА_5, його загибель ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано такою, що настала при виконані службових обов'язків пов'язаних з охороною громадського порядку, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю.

З витягу з протоколу засідання медичної (військово - лікарської) комісії ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області» по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв вбачається, що травма: поранення в грудну клітину (рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 18.07.2016 року) ОСОБА_5, міліціонера взводу №2 роти №1 БПСМОП «Артемівськ» ГУ МВС України в Дніпропетровській області, послужило причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 - травма та причина смерті, пов'язані з безпосередньою участю в антитерористичній операції при виконані службових обов'язків.

Згідно Витягу із Наказу голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Дніпропетровській області, рядового міліції ОСОБА_5 міліціонера взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби особливого призначення «Артемівськ» ГУ МВС України було виключено зі списків особового складу у зв'язку зі смертю.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 18.07.2016 року у справі № 241/1390/16-ц встановлено що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. уродженець с. Урзуф Першотравневого району Донецької області, викрадений і вбитий невідомими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Горлівка Донецької області.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 07.09.2017 року у справі № 241/2094/16-ц встановлено факт загибелі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, міліціонера взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області при виконанні службових обов'язків, визначених Законом України «Про боротьбу - з тероризмом», при захисті територіальної цілісності України в зоні проведення антитерористичної операції ІНФОРМАЦІЯ_2 на території Донецької області у м. Горлівка.

Факт катування, нелюдського поводження і тортур над його сином підтверджується наступним.

Після зникнення його сина в вільному доступі в інтернеті з'явилось відео одного і того самого змісту під різними назвами: «ІНФОРМАЦІЯ_4», «ІНФОРМАЦІЯ_5», та інш., на яких його син під примусом дає неправдиві покази. Ним переглянуто посмертне відео допиту ОСОБА_5 (відео з інтернет ресурсу і має назву «ІНФОРМАЦІЯ_5»), і з покадрових скріншотів вбачається нанесення його сину ОСОБА_5 тілесних ушкоджень під час зйомки цього постановочного відео та застосування, на його думку, відносно його сина психотропних препаратів, що свідчить також про тортури його сина в полоні.

Так, на скріншоті № 1 (на 1:06-1:07 хвилині: секунді відео) вбачається пошкодження лівої кінцівки зап'ястку лівої руки і пальці лівої руки, сліди зв'язування рук його сину.

На скріншоті № 2 (на 10:38-10:39 хвилині: секунді відео) вбачається пошкодження лівої кінцівки і лоткового суглобу лівої руки та лівої голені і сліди зв»язування рук та ніг, що свідчить про насильницькі дії над його сином.

На скріншоті № 3 (на 3:46-3:47 хвилині: секунді відео) вбачається пошкодження голови його сина.

Загалом на вказаному відео його син дивно розтягує мову, говорить без звичного і властивого йому з народження дефекту мови, подавлений, посаджений під кутом, босоніж, відео майже весь час не показує пошкоджений лівий бік його сина, голову,відповіді його сина - це повторення питань його катів, син роздягнений і не в своєму ще й в брудному одязі (одяг не розміру його сина), що свідчить про повне його роздягання і перенесені ним нелюдські приниження.

Про катування сина в полоні свідчить і свідок ОСОБА_10, який надав нотаріально посвідчену заяву із своїми показами.

Про тортури його сина, полоненого, свідчать і результати психологічної експертизи, а саме: висновок експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № 19/9-3/60 від 03.08.2017, яким встановлено що на його сина здійснювався психологічний тиск та надавав посмертні покази його син під тиском.

В той же час, як свідчать засоби масової інформації, зокрема стаття «ІНФОРМАЦІЯ_6», опублікована у виданні «Знание мира» ІНФОРМАЦІЯ_7 повертаючись до місця дислокації батальйону «Артемовск» ОСОБА_5 у м. Горлівка потрапив у полон російських бойовиків, де підданий катуванню та тортурам. Колишні полонені повідомляють про масові розстріли полонених у приміщенні колишнього управління боротьби з організованою злочинністю міста Горлівка.

Також, обставини нелюдського поводження з полоненими, катування і застосування тортур до полонених, вбивства зафіксовані у звітах міжнародних організацій з прав людини Amnesty International та Human Rights Watch. У своїх звітах вказані організації звертають увагу міжнародного суспільства на факти нелюдського поводження з полоненими, катування і застосування тортур до полонених, вбивства, що відомі спостерігачам під час відвідування ОРДЛО.

Численні катування і тортури у полоні громадян України російськими найманцями та кадровими військовими зафіксовано у спеціальному виданні Служби безпеки України «Свідчення українських громадян, які були заручниками російських терористичних угрупувань на території ОРДЛО, щодо збройної агресії Російської Федерації проти нелюдських умов утримання, фізичного насилля, катувань та морально-психологічних знущань» у випусках від 20.12.2016, 07.10.2016, 15.11.2016, 22.09.2016, де зафіксовано нелюдське поводження з полоненими, тортури, катування і вбивства полонених у м. Горлівка, в т.ч. в полоні ОСОБА_16.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Горлівка Донецької області.

Отже, саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, його син, ОСОБА_5, загинув у м. Горлівка, Донецької області, ІНФОРМАЦІЯ_2, а відео з допиту сина, полоненого, тортури над ним, є нічим іншим, як агресивна пропаганда, як один з елементів агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією.

У ст. 3 Конвенції встановлено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації проти України на території Донецької області було порушено невід'ємне право на життя його сина, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, а також право на свободу від туртур і нелюдського поводження, передбачене ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Згідно з ч. 3 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це право також гарантовано статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

За ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Його сина на цьому постановочному відео було обвинувачено у тому, що він не здійснював і за надуманими звинуваченнями його було страчено без законного суду. До його сина застосовано нелюдське поводження і тортури, внаслідок яких було подавлено волю його сина і він обмовив себе і своїх колег.

Збройний конфлікт між сепаратистами (недержавними озброєними силами), регулярними військами Російської Федерації та українською армією підпадає під дію статті 3 загальних положень Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 1949 року, ратифіковано із застереженнями Указом ПВР УРСР від 03.07.54 і

безпосередньо Україною 03.07.1954, та Протоколу 2 про неміжнародні збройні конфлікти, до яких Україна є також стороною-підписантом. Протокол 2 пропонує вказіки щодо гарантій дотримання прав цивільних осіб під час неміжнародних збройних конфліктів, про які йдеться у статті 3 Конвенції.

Військовополонені кожної зі сторін конфлікту в Східній Україні захищені міжнародним правом прав людини та міжнародним гуманітарним правом. Заборони на катування та інші прояви жорстокості - одні з основних принципів обох кодексів. Згідно зі статтею 3 загальних положень Женевських конвенцій 1949 року та Протоколу 2, полонені сторін конфлікту мають бути захищені від "насилля над життям та особистістю, зокрема всі види вбивств, заподіяння каліцтва й тортури." Положення також забороняє «наругу над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження." Так само забороняються катування та жорстоке, нелюдське або принижуюче гідність поводження чи покарання Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Європейська Конвенція з прав людини.

Катування також класифікується як військовий злочин відповідно до міжнародного гуманітарного права в усіх конфліктах. І міжнародне право прав людини, і міжнародне гуманітарне право вимагають розслідування випадків катування та інших проявів жорстокого поводження та - за наявності доказів - порушення судової справи проти винних. Затриманих необхідно забезпечити достатньою кількістю їжі та води, одягом, притулком та медичною допомогою.

Міжнародне гуманітарне право визнає, що в умовах озброєного конфлікту можливе тимчасове утримання під арештом цивільних осіб з метою гарантії безпеки. Тим не менш, безпідставне затримання категорично заборонене: сторони збройного конфлікту зобов'язані мати законодавчу основу для арешту цивільних та вжити необхідні запобіжні заходи. Підстави для затримання повинні бути обґрунтованими та недискримінаційними. Згідно зі звичаєвим міжнародним гуманітарним правом, сторони, які здійснюють затримання, повинні дотримуватися певного порядку дій: наприклад, вони зобов'язані негайно забезпечити проведення судового розгляду та дозволити заарештованому ініціювати провадження, під час якого суд без зволікання встановить законність затримання. Згідно з правом прав людини в умовах збройного конфлікту кожен, кого заарештовано державою, має право на судовий розгляд законності свого арешту.

Насильницькі зникнення розглядаються міжнародним правом як тяжкі злочини та заборонені за будь-яких умов міжнародним правом прав людини і міжнародним гуманітарним правом. Крім того, заборона передбачає обов'язковість розслідування випадків заявлених насильницьких зникнень та переслідування осіб, відповідальних за злочин, у судовому порядку. Випадки насильницьких зникнень трапляються, коли особу позбавляють волі представники уряду чи особи, які діють за його підтримки, з його дозволу чи згоди, при наступній відмові повідомити про долю чи місцеперебування цієї людини або визнати позбавлення її волі, що ставить людину поза захистом закону.

Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень 14 серпня 2015 року. Конвенція встановлює заборону на насильницькі зникнення та, зокрема, накладає на держави зобов'язання попереджати, розслідувати та розглядати в суді усі випадки насильницьких зникнень.

Отже, наявне порушення не тільки Українського законодавства, а також Європейського та міжнародного гуманітарного права. На сьогодні відсутній інший законодавчо передбачений засіб визнання певних фактів, в тому числі порушення конвенцій, ніж встановлення факту, що має юридичне значення.

Відповідно до ст. З Конвенції поводження визнається нелюдським при досягненні

мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімального рівня є відносною: вона

залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість такого поводження, його фізичні

та психічні наслідки, а також у деяких випадках стать, вік та стан здоров'я потерпілої

особи.

"Тортури як покарання не тотожні з будь-якою тілесною карою; тортури - це диференційоване виробництво страждань. Ритуал, створений, щоб поставити на жертву тавро й виявити велич карної влади, це аж ніяк не відчай правосуддя, що, забувши про свої принципи, не знає впину. "Надмірність" тортур - то лише прикмета великого наснаження їх владою".

Відповідно до ст. 1 Конвенції ООН проти катування та інших жорстоких, нелюдських та принижуючих гідність видів поводження та покарань від 10 грудня 1984 р., термін "катування" означає "будь-який акт, яким будь-якій особі свідомо спричиняється сильний біль або страждання, фізичне та/або моральне, для отримання від неї або третьої особи свідоцтва чи повідомлення, покарати за дії, які здійснила ця особа або третя особа або в здійсненні яких вона підозрюється; а також залякати або примусити її або третю особу". До цього визначення не включають біль або страждання, які виникають в силу законних санкцій, невід'ємні від цих санкцій або викликаються ними випадково.

Катування належать до тяжких та свідомо жорстоких, нелюдських та принижуючих людську гідність видів поводження.

Це визначення було прийняте як норма міжнародного права. Отже, для того, щоб дію кваліфікувати як катування, вона має відповідати таким вимогам: завдавати сильних фізичних або моральних страждань; здійснюватися свідомо; здійснюватися офіційною особою або з відома такої особи (тобто вона може бути асоційованим з державою). Катування є засобом, інструментом для досягнення іншої цілі. У Конвенції ООН чітко визначені такі цілі катувань: отримання від особи або третьої особи свідчень або зізнань; покарання її за дії, які вчинила вона або третя особа, або у вчиненні яких вона підозрюється; залякування; примус.

Крім терміну "катування" доцільно розглянути також визначення таких понять, як жорстоке поводження", "жорстоке ставлення" та "поводження, яке принижує людську гідність", "страждання". Катування поза сумнівом завжди є виявом жорстокого поводження. Але категорія жорстокого поводження є ширшою, ніж категорія катування, і включає до свого складу й інші форми поводження, а не тільки умисне заподіяння сильного фізичного або психічного болю. Суттєва проблема полягає в тому, що відсутнє юридичне визначення поняття "жорстоке поводження", на що неодноразово вказували як вітчизняні, так і закордонні фахівці: "нелюдське, або принижуюче гідність поводження" не визначено в точних висловах".

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку та встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідних актах законодавства України, мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами. Однак у ч. 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Таким чином, з наведеного випливає, що міжнародні договори, які пройшли ратифікацію, за своєю юридичною силою є вищими від національних законів.

Особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Із моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов'язань відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції Європейського суду з прав людини, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Прийнято Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини», у ст. 17 якого наголошується, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оскільки за змістом ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція їх поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, ключову роль у забезпеченні ефективного захисту прав і свобод громадян на національному рівні відведено саме судам.

З огляду на вищевказані обставини і те що, національне законодавство тільки приводиться у відповідність до обставин збройного конфлікту України з Росією доречно керуватись нормами і судовою практикою, що регулюють міжнародне право у сфері військових конфліктів.

З огляду на викладене, його сина піддано катуванню, тортурам та нелюдському поводженню, а потім вбито і іншого способу захисту і встановлення цих фактів він не вбачає з огляду на невідповідність українського законодавства реальним обставинам - збройному конфлікту між Російською Федерацією, підпорядкованим Росії збройним угрупуванням і Україною та окупації частини території України.

Згідно з частиною 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У відповідності до положень постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Його звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту перебування ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, міліціонера взводу №2 роти №1 батальйону патрульної міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС в Дніпропетровській області, у полоні ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Горлівка, області, застосування до ОСОБА_5, отримання від ОСОБА_5 неправдивої інформації, шляхом застосування тортур і нелюдського поводження з полоненим і використання цієї інформації в якості пропаганди, як елементу агресії Російської Федерації проти України, обумовлено, тим, що він маю на меті визначення ОСОБА_5, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

У відповідності до статті 2 Конвенції «Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях», ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

У відповідності до статті 13 Конвенції: ця Конвенція застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.

Ст. 4 вказаної Конвенції також вказує, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.

Його син, ОСОБА_5, був викрадений та вбитий ІНФОРМАЦІЯ_2 при несенні служби по охороні громадського порядку у м. Горлівка, Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Вважаю, що встановлення факту отримання від ОСОБА_5 неправдивої інформації, шляхом застосування тортур і нелюдського поводження з полоненим, і використання цієї інформації в якості пропаганди, як елементу агресії Російської Федерації проти України, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.

З урахуванням позовних вимог просить встановити факт перебування ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, міліціонера взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, у полоні у м. Горлівка, Донецької області, застосування до ОСОБА_5 нелюдського поводження, катування та тортур і отримання від ОСОБА_5 неправдивої інформації, шляхом застосування катування, тортур і нелюдського поводження з полоненим, та використання в подальшому інформації від ОСОБА_5 отриманої шляхом обумовлення себе і інших під тортурами після його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 в якості агресивної пропаганди, як елементу агресії Російської Федерації проти України.

В судовому засідання заявник та його представники, посилаючись на обставини викладені в заяві, підтримали в повному обсязі заяву та просили її задовольнити.

Представник заінтересованої особи - Міністерства юстиції України, Циря Сергій Миколайович, у судовому засіданні у режимі відеоконференції просив здійснювати розгляд справи, відповідно до Законодавства України, врахувати визначені законодавством України повноваження Міністерства юстиції України та покладається на розсуд суду.

Представник заінтересованої особи - Міністерства внутрішніх справ України у судове засідання не з'явився, про час і місце слухання справи були повідомлені належним чином - заказною кореспонденцією.

Представник заінтересованої особи - Посольства Російської Федерації в Україні не з'явився у судове засідання, про час і місце слухання справи були повідомлені належним чином - заказною кореспонденцією.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснив суду, що 22 червня 2014 року він потрапив в полон. Від ОСОБА_16 він дізнався, що син заявника був розстріляний.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив суду, що 21 червня 2014 року він потрапив в полон в місті Макіївці. В цей же день його доставили в місто Горлівка, в підвал, де тримали близько 2,5 місяців. Вони перебували за дверима і чули слова бійців підрозділу "Артемівськ". Він також запаковував тіло ОСОБА_5 в плівку. Ці події відбувалися в підвалі УБОЗ міста Горлівка.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснила суду, що 22 червня 2014 року її помістили в підвал Горлівського УБОЗ, де вона зустрілася з ОСОБА_14, де вона бачила російських військових.

Дослідивши письмові та речові докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, судом встановлено наступні обставини, та відповідні їм правовідносини.

Заявник ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 18.07.2016 року по справі №241/1390/16-ц, та не спростовується сторонами.

Відповідно до довідки №2/4-1619 від 21.05.2014 року, ОСОБА_5, перебував на посаді міліціонера взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.

Відповідно до довідки №18/17-4285 від 28.08.2017 року Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, міліціонер взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» ГКМВС України в дніпропетровській області рядовий міліції ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно наказу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №162 о/с дск від 03.06.2014 року дійсно з 04.06.2014 року відряджався в райони проведення антитерористичної операції для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби по охороні громадського порядку. Наказом ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 16.06.2017 року № 6 о/с рядовий міліції ОСОБА_5 виключений зі списків особливого складу за смертю з ІНФОРМАЦІЯ_2. Згідно висновку ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 07.07.2017 року зі спеціального розслідування за інформацією про загибель рядового міліції ОСОБА_5, його загибель ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано такою, що настала при виконані службових обов'язків пов'язаних з охороню громадського порядку, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю.

Факт викрадення і вбивства ОСОБА_5 підтверджується також матеріалами кримінальних проваджень №12014051030001612 від 29.08.2015 та №42016050000000428 від 03.06.2016 року.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 18.07.2016 року у справі № 241/1390/16-ц встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с.Урзуф Першотравневого району Донецької області, викрадений і вбитий невідомими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Горлівка Донецької області, Україна.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3, виданого Мангушським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 22 вересня 2016 року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, місце смерті - м. Горлівка, Донецька область, Україна.

З витягу з протоколу засідання медичної (військово - лікарської) комісії ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області» по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв вбачається, що травма: поранення в грудну клітину (рішення Першотравневого районного суду донецької області від 18.07.2016 року) ОСОБА_5, 1984 року народження, міліціонера взводу №2 роти №1 БПСМОП «Артемівськ» ГУ МВС України в Дніпропетровській області, послужило причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 - травма та причина смерті, пов'язані з безпосередньою участю в антитерористичній операції при виконані службових обов'язків.

Згідно Витягу із Наказу голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Дніпропетровській області, рядового міліції ОСОБА_5 міліціонера взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби особливого призначення «Артемівськ» ГУ МВС України було виключено зі списків особового складу у зв'язку зі смертю.

Про факт катування, нелюдського поводження і тортур над ОСОБА_5 в полоні свідчить свідок ОСОБА_10, який надав нотаріально посвідчену заяву із своїми свідченнями.

Про тортури полоненого ОСОБА_5, свідчать і результати психологічної експертизи, а саме: висновок експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № 19/9-3/60 від 03.08.2017, яким встановлено що на нього ймовірно здійснювався психологічний тиск та те, що він перебував у стані, що має ознаки скутості, напруженості, невпевненості, розгубленості, пригнічення, вимушеності, спонуки до спілкування.

Відповідно до положень ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Приписами ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Згідно зі ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

У ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Згідно з ч. 3 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це право також гарантовано статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Відповідно до статті 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо:

-згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

-чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

-заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

-із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право;

- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Аналізуючи надані заявником публікації та досліджені докази, суд приходить до висновку, що саме при виконанні службових обов'язків, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», при захисті територіальної цілісності України в зоні проведення антитерористичної операції, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, був узятий в полон в м. Горлівка Донецької області та до нього було застосовано нелюдське поводження, катування та тортури і отримана від нього неправдива інформація, шляхом застосування катування, тортур і нелюдського поводження з полоненим, та використання в подальшому інформації від ОСОБА_5 отриманої шляхом обумовлення себе і інших під тортурами після його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 в якості агресивної пропаганди, як елементу агресії Російської Федерації проти України.

Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (ст.106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до п.9 ч.1 ст.85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Наведені положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зокрема, як визначено в статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З врахуванням наведеного можна дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб'єктів) - Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Так, 15 квітня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

27 квітня 2015 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, в якому зазначено наступне: Україна залишається об»єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

В подальшому Верховна Рада України Постановою від 21.04.2015 року схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці 1 пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві також зазначено, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України; крім того, наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Крім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року №555 ввів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, в якій визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

За приписами ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За змістом правової позиції, викладеної у Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002, це означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року по справі № 761/9437/15-ц.

Керуючись ст.ст.234,235,256,259 ЦПК України, ст.ст.3,27,28 Конституції України, Законом України «Про боротьбу з тероризмом», суд -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити у повному обсязі.

Встановити факт перебування ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, міліціонера взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, у полоні у м. Горлівка, Донецької області, застосування до ОСОБА_5 нелюдського поводження, катування та тортур і отримання від ОСОБА_5 неправдивої інформації, шляхом застосування катування, тортур і нелюдського поводження з полоненим, та використання в подальшому інформації від ОСОБА_5 отриманої шляхом обумовлення себе і інших під тортурами після його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 в якості агресивної пропаганди, як елементу агресії Російської Федерації проти України.

Апеляційна скарга на рішення Першотравневого районного суду Донецької області, може бути подана до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі, через Першотравневий районний суд Донецької області, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.О. Демочко