Постанова № 75695316, 01.08.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/2994/15-ц

Провадження № 22-ц/772/1253/2018

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б.

Доповідач:Медяний В. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 рокуСправа № 128/2994/15-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Денишенко Т.О., Береговий О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Торбасюк О.І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16;

відповідачі: Міністерство охорони здоров'я України, Вінницька центральна районна клінічна лікарня, Вінницька обласна клінічна дитяча інфекційна лікарня;

третя особа - Державна казначейська служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу представника позивачів - ОСОБА_7 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 липня 2016 року, ухвалене у приміщенні Вінницького районного суду Вінницької області о 18:15 (головуючий суддя Саєнко О.Б.), повне судове рішення складено 22 липня 2016 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до Міністерства охорони здоров'я України, Вінницької центральної районної клінічної лікарні, Вінницької обласної клінічної дитячої інфекційної лікарні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна казначейська служба України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я,

в с т а н о в и в:

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.8 ч.1 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

У серпні 2015 року ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 звернулися до суду з позовом Міністерства охорони здоров'я України, Вінницької центральної районної клінічної лікарні, Вінницької обласної клінічної дитячої інфекційної лікарні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна казначейська служба України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2006 року учням середньої школи с. Мізяківські Хутори Вінницького району Вінницької області, серед яких були і вони, проведено туберкулінодіагностику із застосуванням алергену туберкульозного очищеного рідкого, серії 14-51 в стандартному розведенні. Пробу проведено 93 дітям, її здійснювали патронажна медична сестра по дитинству ОСОБА_19 та дільнична медична сестра ОСОБА_20, які діяли згідно із довідкою-допуском № № 89, 90 від 08 грудня 2005 року, виданою фтизіатром Вінницької центральної районної лікарні. До проведення проби Манту батьків про її проведення не попереджали, їх згоду на це не отримували, можливі наслідки, ризики тощо не повідомляли.

Того ж дня, через 15-20 хвилин після проведення проби, до медичних сестер зі скаргами на головний біль, нудоту, біль в животі, загальну слабкість почали звертатись діти, які в подальшому були направлені у дільничну лікарню с. Мізяківські Хутори. Позивачі зазначили, що вони були серед госпіталізованих дітей, а їх батьків про випадок, що стався, повідомили лише після їх госпіталізації.

Всім госпіталізованим дітям був встановлений основний діагноз: атипова реакція на введення туберкуліну та ряд супутніх діагнозів, що ідентичні для багатьох дітей.

З огляду на викладене та на підставі статей 1166, 1167, 1168, 1190 ЦК України, позивачі просили суд стягнути солідарно з відповідачів у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, кошти на користь: ОСОБА_11 в сумі 7000 грн.; ОСОБА_3 в сумі 8 770,00 грн; ОСОБА_7 в сумі 22 984,00 грн; ОСОБА_5 в сумі 10 743,00 грн; ОСОБА_9 в сумі 6 472,00 грн.; ОСОБА_15 в сумі 19 265,00 грн.; ОСОБА_13 в сумі 5 744,00 грн.; а також стягнути солідарно з відповідачів за спричинену моральну шкоду 100 000 грн. на користь ОСОБА_11; 900 000 грн. на користь ОСОБА_12; 100 000 грн. на користь ОСОБА_3; 900 000 грн. на користь ОСОБА_4; 100 000 грн. на користь ОСОБА_7; 900 000 грн. на користь ОСОБА_8; 100 000 грн. на користь ОСОБА_5; 900 000 грн. на користь ОСОБА_6; 100 000 грн. на користь ОСОБА_9; 900 000 грн. на користь ОСОБА_10; 100 000 грн. на користь ОСОБА_15; 900 000 грн. на користь ОСОБА_16; 100 000 грн. на користь ОСОБА_13; 900 000 грн. на користь ОСОБА_14

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 серпня 2016 року апеляційна скарга представників позивачів ОСОБА_7 відхилена, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 липня 2016 року залишено без змін.

Проте, постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року зазначену ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 серпня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах інших позивачів, просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, вважає його таким, що прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи і внаслідок неправильної оцінки доказів, та просить ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що застосування проби Манту 11 квітня 2006 року дітям с. Мізяківські Хутори мало наслідком ушкодження їх здоров'я, первинні документи підтверджують діагностування атипової реакції на введення туберкуліну, при проведенні туберкулінодіагностики було застосовано препарат, якість якого не була підтверджена належним чином, до проведення діагностики допущено медсестр без наявності у них довідки-допуску на проведення такої діагностики, про проведення діагностики не було попереджені батьки дітей, не було надано належної медичної допомоги дітям, яким застосовано пробу Манту, неналежним чином затверджено медичну документацію. При цьому, судом не надано оцінки медичній документації, що міститься у матеріалах справи, згідно з якою встановлено діагноз - атипова реакція на введення туберкуліну. Також, як вбачається з рішення, підставою для відмови у задоволенні позову стала та обставина, що позивачами не заявлялось клопотання про проведення судово-медичної експертизи, відповідно суд вважає недоведеним причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідачів та спричиненою моральною шкодою. Однак, вважає, що фактично таке питання має вирішувати саме суд, оскільки встановлення причинно-наслідкового зв'язку є суто юридичним питанням, вирішення якого не потребує проведення експертизи, а віднесено до виключної компетенції суду, у сукупності усіх доказів у справі.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах інших позивачів, а також інші позивачі не з'явилися та не повідомили суд про причини своєї неявки, тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні проведеному згідно вимог ст. 212 ЦПК України в режимі відеоконференції представник відповідача Міністерства охорони здоров'я України - Дяк Ю.М. апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, а скаргу вважає безпідставною та такою, що не спростовує висновків суду через відсутність вини Міністерства охорони здоров'я України у заподіянні позивачам матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

Окрім того, відповідачем Міністерством охорони здоров'я України електронною поштою Вх. №УП-1859 від 01.08.2018 р. до суду надіслано клопотання про долучення д справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, які були прийняті судом апеляційної інстанції згідно вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України, як винятковий випадок, оскільки представник МОЗ України надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від його волі.

Представник відповідача Вінницької центральної районної клінічної лікарні - Палій Т.Г. також не визнала апеляційну скаргу та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просила залишити оскаржуване рішення без змін, оскільки вважає, що матеріальна та моральна шкода, пов'язана із ушкодженням здоров'я, завдана не з вини Вінницької центральної районної клінічної лікарні.

Представник відповідача Вінницької обласної клінічної дитячої інфекційної лікарні та представник третьої особи Державної казначейської служби у судове засідання з'явилися, тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Апеляційний суд переконаний, що таким вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає не повністю, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності, через неповне з'ясування обставин, що значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог статті129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, згідно вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статей 12, 76, 79, 81 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту положень, викладених у ч.1 ст.20 ЦК України та ст.ст.3,4,33 ЦПК України, вбачається що право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві, при цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності не є підставою для суду для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху. Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі в обґрунтування позовних вимог послалися на положення ст. ст. 1166, 1167, 1168, 1190 ЦК України. Зазначені норми права є деліктними правовідносинами, що передбачає обов'язок позивача довести наявність шкоди, її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причому, відповідно до положень ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В свою чергу, суд першої інстанції роз'яснив сторонам у справі про можливість клопотати перед судом про призначення у даній справі судово-медичної експертизи для вирішення вищезазначених питань, які потребують знань в області медицини, але сторони не забажали скористатися своїм правом. Таким чином суд першої інстанції вважає, що посилання позивачів та їх представників на наявність виставленого у медичній документації діагнозу дітям як - атипова реакція на введення туберкуліну є підставою для задоволення повних вимог, є хибним, як такими що не ґрунтується на приведених вище нормах закону, тому що, самі по собі ці медичні документи не доводять перед судом наявність шкоди, заявлений її розмір, протиправність поведінки відповідачів та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Проте, апеляційний суд не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції.

Судом при розгляді справи було встановлено, що згідно наказу Управління охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації № 444 від 03 жовтня 2003 року «Про оптимізацію протитуберкульозної допомоги населенню області», проведення туберкулінодіагностики дітям до 14 років, підліткам з 15-17 років щорічно включено до переліку основних принципів організації проведення основних протитуберкульозних заходів.

11 квітня 2006 року учням середньої школи в с. Мізяківські Хутори Вінницького району Вінницької області, у тому числі і позивачам, проведено туберкулінодіагностику із застосуванням алергену туберкульозного очищеного рідкого, серії 14-51 в стандартному розведенні.

Через 15-20 хвилин після введення проби Манту діти середньої загальноосвітньої школи, в тому числі позивачі у справі, відчули погіршення стану здоров'я та були госпіталізовані.

Учням ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_23, ОСОБА_10, ОСОБА_24, ОСОБА_25 та ОСОБА_8 встановлено діагноз - атипова реакція на введення туберкуліну.

16.06.2006 року Генеральна прокуратура України звернулася з «поданням про усунення порушень законодавства, щодо охорони життя і здоров'я неповнолітніх» до Міністра охорони здоров'я України, за яким ставилося питання про вирішення питання про притягнення до відповідальності службових осіб органів охорони здоров'я та медичних працівників лікувальних закладі, з вини яких допущені порушення здійснення проби Манту, відносно пацієнтів, які не досягли 15 років, яка здійснювалася без згоди батьків - законних представників ( т.1 а.с.83-87).

З медичної карти № 2006 стаціонарного хворого пацієнта та історії хвороби ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, убачається, що хворій був встановлений діагноз «Атипова реакція на введення туберкуліну» від 13.04.2006 року ( т.1 а.с.94-102).

Пацієнту ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_2, - 12.04.2006 року був встановлений діагноз «Атипова реакція на введення туберкуліну», «Алегрічний кон'юнктивіт», «Мідріаз», що підтверджується копією медичної карти № 1997 стаціонарного хворого та історією хвороби (т.1 а.с.103-109).

Пацієнту ОСОБА_23 ІНФОРМАЦІЯ_3, - 11.04.2006 року, був встановлений діагноз «Атипова реакція на введення туберкуліну», «ВСД по гіпотонічному типу», що підтверджується копією медичної карти № 1992 стаціонарного хворого та історією хвороби (т.1 а.с. 110-117).

Пацієнту ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4, - 13.04.2006 року, був встановлений діагноз «Атипова реакція на введення туберкуліну», «Вторинна неврологія V пари з обох боків», «Мідріаз», «ВСД по гіпотонічному типу» що підтверджується копією медичної карти № 2005 стаціонарного хворого та історією хвороби (т.1 а.с. 118-131).

Пацієнту ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_5, - 12.04.2006 року, був встановлений діагноз «Атипова реакція на введення туберкуліну», «Хронічний холецистит в стадії ремісії», що підтверджується копією медичної карти № 175 стаціонарного хворого та історією хвороби (т.1 а.с. 132-138).

Пацієнту ОСОБА_26, ІНФОРМАЦІЯ_6, - 13.04.2006 року, був встановлений діагноз «Атипова реакція на введення туберкуліну», «Алергічний кон'юнктивіт», «Гострий ринофарингіт», «ВСД по змішаному типу», «ДЖВШ по гіпокінетичному типу», що підтверджується копією медичної карти № 2024 стаціонарного хворого та історією хвороби (т.1 а.с. 139 -151).

Пацієнту ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7, - 11.04.2006 року, був встановлений діагноз «Атипова реакція на введення туберкуліну», «ВСД по гіпотонічному типу», що підтверджується копією медичної карти № 1989 стаціонарного хворого та історією хвороби (т.1 а.с. 152 -167).

Проведення туберкулінової проби здійснювали патронажна медична сестра по дитинству ОСОБА_19 та дільнична медична сестра ОСОБА_20, які діяли згідно довідки-допуску № №89, 90 від 08.12.2005 року виданої фтизіатром Вінницької Центральної районної лікарні (т. 2 а.с. 183).

Таким чином, з наданих позивачами медичних документів убачається те, що після проведення 11.04.2006 року учням ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_23 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_26 ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7, туберкулінодіагностики із застосуванням алергену туберкульозного очищеного рідкого, діти відчули погіршення стану здоров'я були госпіталізовані, встановлений діагноз - атипова реакція на введення туберкуліну.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до частини першої яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 року зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Згідно з вимогами п. і) ч. 1 ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (далі - Закон) кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди.

Відповідно до ст. 80 цього ж Закону особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладав усіх форм власності.

Отже, Україна проголошена демократичною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 1, частина перша статті 8, частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту «е» частини першої статті 7 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Закон) держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров'я шляхом встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров'я.

Статтею 8 цього ж Закону держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров'я також за епідемічними показаннями та безоплатне проведення медико-соціальної експертизи. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи виконавчої влади, до яких відносяться Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров'я (стаття 14 Закону).

Згідно зі статтею 18 Закону фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення України» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, є Міністерство охорони здоров'я України, яке є головним у системі центральних органів виконавчої влади та здійснює поставку імунобіологічних препаратів у всі регіони України.

Відповідно до пункту 1.2 Порядку проведення державної реєстрації (перереєстрації) медичних імунобіологічних препаратів в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 06 грудня 2001 року № 486 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань контролю за якістю медичних імунобіологічних препаратів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2002 року за № 204/6492 (далі - Порядок), умовою державної реєстрації (перереєстрації) медичних імунобіологічних препаратів (далі - МІБП) в Україні є підтвердження їх якості, ефективності та безпечності.

Згідно з пунктами 7.1, 7.2 Порядку рішення про державну реєстрацію (перереєстрацію) МІБП приймається Державною службою протягом 5 днів з моменту отримання висновку Уповноваженої установи щодо можливості державної реєстрації (перереєстрації) МІБП. Зареєстровані МІБП включаються до єдиного державного реєстру імунобіологічних препаратів.

Висновком Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення про відповідність медичного імунобіологічного препарату показникам якості від 06 грудня 2005 року № 1847.9/В встановлено, що очищений туберкулін у стандартному розведенні (алерген туберкульозний очищений рідкий у стандартному розведенні для внутрішньошкірного застосування) серія 14/53, 14/54 відповідає встановленим показникам якості.

Серія медичного імунобіологічного препарату у зазначеному вище висновку не відповідає серії препарату, яким було проведено туберкулінодіагностику позивачам.

На виконання вимог процесуального законодавства та постанови Верховного Суду від 04 квітня 2018 року суд апеляційної інстанції під час розгляду справи встановлені обставини щодо наявності у медичного імунобіологічного препарату серії 14/51, який використовувався 11 квітня 2006 року під час проведення позивачам туберкулінодіагностики, висновку про його відповідність показникам якості, зокрема надана оцінка доводам позивачів про те, що зазначений препарат був неякісним, що спростовано відповідачем Міністерством охорони здоров'я України.

Так, Міністерством охорони здоров'я України електронною поштою Вх. №УП-1859 від 01.08.2018 р. до суду надіслано клопотання про долучення доказів, які не були подані до суду першої інстанції та які відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України були прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції як винятковий випадок, оскільки представник МОЗ України надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від його волі.

Зокрема, як вбачається з Протоколу № 922 контролю якості серії імунобіологічного препарату Алерген туберкульозний очищений рідкий у стандартному розведенні для внутрішньо шкіряного застосування (очищений туберкулін у стандартному розведенні) розчин в ампулах по 3 мл (30 доз), затвердженому 22 квітня 2006 року, Серія № 14/51 контр. № 1752, виробництва ЗАТ «Біолік» м. Харків, Україна, відповідає показникам якості за АНД.

Окрім того, як вбачається з листа ДП «Центр імунобіологічних препаратів» від 04 травня 2006 р. № 231, направленого головному державному санітарному лікарю Вінницької області та Управлінню охорони здоров'я Вінницької облдержадміністрації, направлено Акт аналізу умов транспортування, зберігання та дотримання техніки постановки проб Манту в Хмельницькій та Вінницькій областях у зв'язку з повідомленнями про випадки реакцій при проведенні туберкулінодіагностики. Повідомлено, що порушень умов транспортування та зберігання туберкуліну не виявлено. Техніка постановки проб Манту відповідає вимогам наказу МОЗ від 29.07.96 №233 та «Інструкції щодо медичного застосування туберкуліну.

Згідно даного Акту «Клінічні прояви зареєстрованих реакцій не можна відносити до непередбачених. Такі реакції відносяться до загальних реакцій при проведенні туберкулінодіагностики та передбачені інструкцією про застосування туберкуліну: «Інколи спостерігають загальну реакцію: нездужання, головні болі, підвищення температури». «За результатами проведення контролю якості зразків зазначених серій препарату вилучених в Хмельницькій та Вінницьких областях та архівних зразків цих серій підприємства-виробника встановлено: серії №14/54 та серії 14/51 препарату «Алерген туберкульозний очищений рідкий у стандартному розведенні для внутрішньошкірного застосування (очищений туберкулін у стандартному розведенні) розчин в ампулах по 3 мл (30 доз), виробництва ЗАТ «Біолік» м. Харків, відповідають показникам якості за аналітичною нормативною документацією.

Разом з тим, судом також установлено те, що 16 червня 2006 року Генеральна прокуратура України звернулася з поданням про усунення порушень законодавства, щодо охорони життя і здоров'я неповнолітніх до Міністра охорони здоров'я України для вирішення питання про притягнення до відповідальності службових осіб органів охорони здоров'я та медичних працівників лікувальних закладів, з вини яких допущені порушення здійснення проби Манту, відносно пацієнтів, які не досягли 15 років. Зокрема, прокуратура перевірила обставини захворювання 35 учнів загальноосвітньої школи с. Мізяківські Хутори Вінницької області та встановила, що згода батьків на проведення проб Манту не отримувалась.

Проведення туберкулінової проби здійснювали патронажна медична сестра по дитинству ОСОБА_19 та дільнична медична сестра ОСОБА_20, які діяли згідно з довідкою-допуском №№ 89, 90 від 08 грудня 2005 року виданою фтизіатром Вінницької центральної районної клінічної лікарні.

Відповідно до частини першої статті 43 Закону згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта, який не досяг віку 15 років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Таким чином, сам по собі факт проведення зазначеної діагностики без отримання на це згоди батьків свідчить про порушення вимог статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».

Апеляційний суд при новому розгляді справи перевірив зазначені обставини справи, які знайшли своє підтвердження, визнані і не спростовані представниками відповідачів Міністерства охорони здоров'я України та Вінницької центральної районної клінічної лікарні, а тому дійшов висновків про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, завданої з вини Вінницької центральної районної клінічної лікарні, медичні сестри якої здійснювали проведення туберкулінової проби.

Звертаючись до суду з позовом позивачі вказували на те, що до проведення проби Манту батьків про їх проведення не попереджали, їх згоду на це не отримували, можливі наслідки, ризики тощо не повідомляли. Частина дітей, стосовно яких заявлено даний позов були серед госпіталізованих дітей в дільничну лікарню. Батьків про випадок, що стався, повідомили лише після госпіталізації. При цьому, як при госпіталізації так і при виписці батьків взагалі не інформували. Однак, у дітей погіршення стану здоров'я розвивалось, що призводило до появи у них усе нових захворювань, які раніше були відсутні. Тому вони змушені були витрачати кошти на медичні обстеження, купувати ліки та витрачати кошти на проїзд, проживання, харчування, які і просили суд стягнути солідарно з відповідачів у якості відшкодування матеріальної шкоди.

Крім того, позивачі вважають що діями відповідачів їм також було завдано і моральну шкоду, оскільки відправляючи 11 квітня 2006 року дітей в школу, батьки не сподівались, що їх діти потраплять до лікарні лише через безвідповідальність медпрацівників. Постраждалі діти та їх батьки не можуть жити повноцінним життям, оскільки невиліковні хвороби що виникли внаслідок введення проб Манту та вищезазначеного втручання в організм завдає їм значних душевних страждань та тримає в пригніченому стані, що негативно впливає на відносини з батьками, друзями, рідними. Важкий психічний стан, часті хвороби та хронічна втома не дають дітям вести звичне життя та належним чином навчатись і працювати, які продовжуються і досі. Усі проблеми з подоланням негативних наслідків після проведення Манту лягли на плечі дітей та їх батьків.

За таких обставин апеляційний суд переконаний, що суд першої інстанції прийшов до неправильного та необґрунтованого висновку в частині відмови позивачам у задоволенні їх позову в частині відшкодування моральної шкоди з Вінницької центральної районної клінічної лікарні.

Посилання відповідача Вінницької центральної районної клінічної лікарні щодо відсутності їх вини у завдані позивачам моральної шкоди є безпідставними та повністю спростовуються наведеними доказами у справі.

Разом з тим твердження Міністерства охорони здоров'я щодо відсутні його вини у завданні позивачам як моральної так і матеріальної шкоди є обґрунтованими та заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ст. 3 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід'ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов'язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров'я.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що саме діями працівників відповідача Вінницької центральної районної клінічної лікарні порушені положення норми Законів, зокрема ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя, чим заподіяна позивачам моральна шкода.

За таких обставин, апеляційний суд вважає обґрунтованими вимоги позивачів в частині відшкодування завданої моральної шкоди у зв'язку з порушенням прав на отримання попередньої згоди на проведення туберкулінодіагностики, належного медичного обстеження перед її проведенням. Не здійснення передбачених законодавством України про охорону здоров'я заходів, які діяли на момент проведення проби Манту, призвело до заподіяння позивачам моральної шкоди, яка полягає у вищевикладених душевних стражданнях та переживаннях яких зазнали вони у зв'язку з порушенням їх прав.

Колегія суддів апеляційного суду також переконана, що відшкодування завданої позивачам моральної шкоди повинно здійснюватися саме за рахунок відповідача Вінницької центральної районної клінічної лікарні, враховуючи те, що порядок застосування методів діагностики встановлюється МОЗ України, а безпосередньо його застосування здійснювали саме працівники Вінницької центральної районної клінічної лікарні.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходить з характеру порушень, їх тривалості, відсутності достовірно встановлених даних про негативні наслідки які виникли у зв'язку з цим, а тому вважає, що сума грошових коштів в розмірі по 3000 гривень кожному із позивачів буде сприяти відновленню порушеного права позивачів, і в той же час, при цьому враховуючи статус відповідача як лікувально закладу, відповідатиме вимогам розумності та справедливості.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні вимог щодо відшкодування матеріальних збитків, суд першої інстанції вказував на те, що самі по собі медичні документи не доводять перед судом наявність шкоди, заявлений її розмір, протиправність поведінки відповідачів та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Судом під час судового розгляду установлено та підтверджується доказами у справі, що обстеження дітей, зокрема позивачів у справі, яким проводили туберкулінодіагностику проводилось закладами охорони здоров'я неодноразово за рахунок державних коштів. Проведення додаткового обстеження, купівля ліків та їх поїздки разом з дітьми за власні кошти у заклади охорони здоров'я у інше місто, проїзд, проживання та харчування відбувалось за їх особисті кошти та за власною ініціативою батьків неповнолітніх. Необхідність такого додаткового дослідження та причина виникнення нових захворювань, які раніше у них були відсутні, не пов'язана з проведенням туберкулінодіагностики.

А тому за таких підстав апеляційний суд переконаний, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачам у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування завданої їм матеріальної шкоди. Доводи апеляційної скарги щодо необхідності повного задоволення вимог позивачів виходячи з їх доведеності не знайшли свого підтвердження як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і апеляційному суді, а тому вони підлягають відхиленню. Також позивачами також не було надано суду доказів на підтвердження існування причинно - наслідкового зв'язку щодо заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я неповнолітнім під час проведення туберкулінодіагностики 11 квітня 2006 року та завданням їм матеріальної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Щодо вмотивованості судового рішення апеляційний суд звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Torija v. Spain) від 09 грудня 1994).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п.п. 1,3,4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, вирішуючи дану справу, суд першої інстанції, посилаючись на необґрунтованість даного позову, не врахував зібрані у справі докази та вищезазначені вимоги чинного законодавства, та прийшов до необґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для його задоволення в частині відшкодування моральної шкоди, а тому апеляційна скаргу підлягає частковому задоволенню, а судове рішення в частині відмови у задоволенні позову до Вінницької центральної районної клінічної лікарні про відшкодування моральної шкоди скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з даного відповідача на користь кожного із позивачів по 3000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У іншій частині рішення суду першої інстанції від 18 липня 2016 року апеляційний суд вважає підлягає залишенню без змін, оскільки переконаний, що доводи апеляційної скарги, наведені на її обґрунтування, висновків місцевого суду не спростовують і не дають достатніх підстав для повного скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з відповідача Вінницької центральної районної клінічної лікарні в дохід держави підлягає стягненню 51,16 грн. судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись нормами статей 17, 141, 351, 352, 367, 368, 372, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу представника позивачів - ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 липня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову до Вінницької центральної районної клінічної лікарні про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до Вінницької центральної районної клінічної лікарні задовольнити частково.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_3 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_4 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_5 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_6 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_7 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_8 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_9 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_10 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_11 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_12 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_13 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_14 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_15 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_16 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 липня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з Вінницької центральної районної клінічної лікарні в дохід держави 51,16 грн. судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 серпня 2018 року.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ Т.О. Денишенко

/підпис/ О.Ю. Береговий

Згідно з оригіналом: