Рішення № 75693147, 03.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2018Справа № 910/8982/17Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА"

до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"

про стягнення 21 042,36 грн.

Представники: без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" (надалі також - «позивач») про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (надалі також - «відпвідач») 21 042,36 грн. виплаченого страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору страхування транспортного засобу № 3130309 від 19.04.2013 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування автомобіля марки Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки Nissan X-Trail, державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1, яким скоєно ДТП, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АС/8563400), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 у справі №910/8982/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2017, позов Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" суму страхового відшкодування в розмірі 21 042,36 грн. та 1 600,00 грн. судового збору.

Постановою Верховного Суду від 20.04.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 у справі № 910/8982/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 910/8982/17 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 прийнято справу № 910/8982/17 до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строк на подання документів.

22.06.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява та додаткові пояснення до справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала від 04.06.2018 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом та отримана уповноваженими представниками сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

З постанови Дарницького районного суду м. Києва від 23.04.2014 у справі № 1006/5468/12 вбачається, що 02.04.2014 близько о 11 год. 30 хв. ОСОБА_1, керуючи автомобілем Nissan X-Trail, державний номер НОМЕР_2, зі сторони вул. Бориспільської по вул. Привокзальній в сторону вул. Ілліча перед будь-якою зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, в результаті чого сталося зіткнення з автомобілем Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, що спричинило пошкодження цих транспортних засобів чим порушено п. 13.1 Правил дорожнього руху України.

Вказаною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним за вчинене правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340,00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1.

Пошкоджений автомобіль був застрахований Товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (страховик) у Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" на підставі договору страхування транспортного засобу № 3130309 від 19.04.2013.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.05.2015 у справі № 908/683/15-г стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія "АСКА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" 41 549,28 грн. страхового відшкодування, до якої входить сума страхового відшкодування в розмірі 27 367,81 грн. внаслідок ДТП, що сталося 02.04.2014.

Відповідно до звіту № 06/04/14 від 08.04.2014 матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1, в результаті пошкодження при ДТП з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу складає 21 542,36 грн.

На підставі договору страхування позивачем було складено страховий акт № 1286/10 від 07.10.2016, а також розраховано суму страхового відшкодування.

Вказаним страховим актом позивачем визнано подію страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в загальному розмірі 27 367,81 грн.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 статті 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Кошти в розмірі 41 549,28 грн. (до якої згідно з рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.05.2015 у справі № 908/683/15-г входить сума страхового відшкодування в розмірі 27 367,81 грн. внаслідок ДТП, що сталося 02.04.2014) були перераховані позивачем згідно з платіжним дорученням № 15115 від 13.10.2016.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 27 367,81 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб Nissan X-Trail, державний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1, застрахована у Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/8563400.

Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50 000,00 грн., розмір франшизи визначено в розмірі 500,00 грн.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право регресу до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Nissan X-Trail, державний номер НОМЕР_2, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/8563400, то відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу покладається на відповідача.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем марки Nissan X-Trail, державний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Оскільки полісом № АС/8563400 встановлено розмір франшизи, позивачем при зверненні до суду зменшено страхове відшкодування на його розмір.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1 було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, Суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 21 042,36 грн. (21 542,36 грн. (оцінена шкода) - 500,00 грн. франшиза) є обґрунтованими.

13.06.2017 відповідачем у відзиві викладено вимогу про застосування строку позовної давності до вимог позивача, яку ним підтримано в заяві, поданій 22.06.2018.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" звернулось до суду з вказаним позовом 31.05.2017, що підтверджується відповідним календарним штемпелем на поштовому конверті.

Постановою Верховного Суду від 20.04.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 у справі № 910/8982/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У вказаній постанові суду касаційної інстанції зазначено, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин та змішали поняття "регрес" та "суброгація".

Основною характерною ознакою суброгації є збереження того зобов'язання, яке виникло із заподіяння шкоди і у зв'язку з яким було виплачене страхове відшкодування, й зміна в ньому кредитора. Натомість регрес - право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв'язку з чим і виникло нове - пов'язане саме з регресною вимогою.

Завдання майнової шкоди страхувальнику слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором майнового страхування, в якому кредитором є страхувальник, а боржником - страховик.

Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, підставою виникнення якого є завдання шкоди. Одержання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, яка їх завдала, припиняє деліктне зобов'язання, що тягне за собою припинення обов'язку страховика здійснити страхову виплату (п. 4 ч. 1 ст. 991 ЦК України), але не навпаки.

Виплата страховиком страхувальнику страхового відшкодування є обов'язком страховика за договором (ст. 988 ЦК України). Така виплата не припиняє деліктного зобов'язання і не може вважатися відшкодуванням шкоди потерпілому в цьому зобов'язанні, оскільки страховик у правовідносинах добровільного майнового страхування не є боржником у деліктному зобов'язанні. Тобто заподіювач шкоди залишається зобов'язаним відшкодувати завдану ним шкоду незалежно від того, чи звертався до нього з відповідною вимогою сам потерпілий, чи страховик після виплати потерпілому відшкодування за договором майнового страхування.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.

Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Тобто страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди. У зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Вирішуючи спір у даній справі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність порушеного права позивача, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

Однак, судами невірно визначено характер спірних правовідносин, що призвело до помилкових висновків щодо пред'явлення позивачем позову у межах строків позовної давності.

Суди вказують, що право страховика за договором страхування на подання до суду позову про стягнення з винної особи коштів, виплачених страховиком, як страхове відшкодування, виникає з моменту сплати такого відшкодування, а не з моменту виникнення страхового випадку.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки у спірному зобов'язані відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Суд вказує, що у позові та поясненнях по суті спору Позивач одночасно вказує на переривання строку позовної давності для заявлення позовних вимог та просить Суд визнати причини строку позовної давності поважними і відновити пропущений строк.

Відтак, враховуючи вказівки Верховного Суду, Суд доходить висновку, що перебіг строку позовної давності на звернення позивача з даним позовом почався з моменту ДТП - 02.04.2014 та закінчився 02.05.2017, проте, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 31.05.2017, тобто, поза межами строку позовної давності.

Відповідно до п. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Як зазначає позивач у позові, строк позовної давності було ним пропущено з поважних причин, в обґрунтування яких посилається на те, що ним було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку з чим страхувальник звернувся до суду з позовом, за наслідками розгляду якого рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.05.2015 у справі № 908/683/15-г стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія "АСКА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" 41 549,28 грн. страхового відшкодування. Позивач вважає, що фактично право та можливість звернутися до суду з даним позовом після 13.10.2017 - фактичного здійснення виплати страхового відшкодування своєму страхувальнику.

Однак, у даному випадку Суд не вважає вказані обставини об'єктивними та незалежними від позивача, які унеможливлювали своєчасне подання позову, оскільки безпосередньо залежали від неправомірний дій позивача щодо відмови у виплаті страхового відшкодування своєму страхувальнику.

У зв'язку з викладеним Суд не визнає зазначені позивачем причини пропущення строку позовної давності поважними.

Відповідно до п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення 21 042,36 грн. виплаченого страхового відшкодування задоволенню не підлягають у зв'язку з застосуванням загальних строків позовної давності за заявою відповідача.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.Ю. Трофименко