Ухвала суду № 75693146, 01.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

01.08.2018Справа №910/15053/17

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В.В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЯН ВІННЕР»

про відстрочення виконання судового рішення у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЯН ВІННЕР», м. Київ

про стягнення 984 271,63 грн.

За участю представників:

від позивача: від відповідача:Гвоздецька Н.І. Блохін І.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №910/15053/17 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», а саме: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЯН ВІННЕР» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» заборгованість з орендної плати в сумі 730 145,00 грн., заборгованість зі сплати комунальних платежів в сумі 188 989,61 грн., заборгованість з відшкодування податків в сумі 65 137,02 грн. та судовий збір у розмірі 14 764,07 грн.

22.11.2017 Господарським судом міста Києва видано наказ на виконання рішення від 01.11.2017 у справі 910/15053/17, яке набрало законної сили 17.11.2017.

23.07.2018 відповідачем подано до суду заяву про відстрочення виконання судового рішення у справі до 01.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЯН ВІННЕР» призначено на 01.08.2018.

У судове засідання представник заявника з'явився, підтримав подану заяву та просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні надала суду письмові заперечення проти відстрочення виконання рішення, просила заяву залишити без задоволення.

Розглянувши заяву відповідача про відстрочення виконання судового рішення, господарський суд зазначає наступне.

За приписами статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підстави для відстрочення виконання судового рішення передбачені частинами 3, 4 статті 331 Господарського кодексу України, за змістом яких підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, відстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, а обґрунтування пов'язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.

В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначає, що постановою державного виконавця від 04.04.2018 у виконавчому провадженні №56106165, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження №56112889, накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЯН ВІННЕР» в межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у сумі 1 099 189,27 грн. За твердженнями боржника, останній не ухиляється від виконання рішення та здійснив часткове погашення боргу на суму 248 218,62 грн., а також сплатив виконавчий збір в сумі 24 821,86 грн. Однак вказує, що наявність декількох виконавчих провадження та накладеного арешту на рахунки підприємства перешкоджає повному виконанню судового рішення. Заявник посилається на скрутне фінансове становище підприємства та відсутність резервних джерел фінансування, у зв'язку з чим просив відстрочити виконання рішення до 01.11.2018.

З приводу вказаних доводів заявника господарський суд зазначає, що наведені відповідачем обставини не свідчать про істотне ускладнення виконання рішення або неможливість його виконання в розумінні частини 2 статті 331 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, господарський суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За приписами частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відтак, доводи відповідача про відсутність у нього грошових коштів та існування інших боргових зобов'язань не свідчать про наявність підстав для звільнення від виконання, а також відстрочення виконання господарського зобов'язання.

Також, зважаючи на доводи боржника про неухилення останнього від погашення заборгованості, суд звертає увагу на поведінку відповідача під час розгляду справи №910/15053/17 по суті. Зокрема, судом враховано, що відповідач на виклики суду не з'являвся, відзив на позов не подав, однак просив відкласти розгляд справи без поважних причин, що в сукупності призвело до затягування розгляду справи.

Більше того, судом прийнято до уваги, що можливе відстрочення виконання судового рішення не відповідає принципу здійснення правосуддя у розумні строки, як це передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України №475/97 від 17.07.1997.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик».

У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012 та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012 вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі «Агрокомплекс проти України» (заява №23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04, рішення від 15.10.2009).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу («Бурдов проти Росії», комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).

Наразі, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, суд повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання. За висновками суду, заявником не доведено, що відстрочка виконання рішення суду сприятиме можливості отримання боргу стягувачем та не зашкодить матеріальним інтересам та фінансовому стану останнього.

Судом прийняті до уваги обґрунтовані заперечення стягувача з тих підстав, що сам банк також знаходиться у скрутному матеріальному становищі. На теперішній час Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» перебуває в процедурі ліквідації неплатоспроможного банку, а затягування боржником сплати заборгованості може призвести до порушення інтересів вкладників банку.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги інтереси та законні сподівання позивача на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, господарський суд дійшов висновку, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЯН ВІННЕР» про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №910/15053/17 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЯН ВІННЕР» про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №910/15053/17 залишити без задоволення.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 06.08.2018.

Суддя В.В. Князьков