Рішення № 75680943, 23.07.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/10542/18

Провадження № 2/522/6875/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А. Ю.

за участю секретаря Іскрич В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фінбанк» про визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Фінбанк» з вимогами про визнання недійсним Договору про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії № 473/09/08 від 05 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 (позичальником) та Публічним акціонерним товариством «Фінбанк» (Банк).

Представник позивача в судове засідання не з’явився, надав суду заяву, згідно якої просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Публічне акціонерне товариство «Фінбанк» про дату, час та місце розгляду цивільної справи сповіщалося належним чином, однак до суду не з'явилося без поважних причин, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності суду не надавало та не заявляло.

Суд у зв'язку з неявкою відповідача, ухвалив слухати справу за відсутністю відповідача та за згодою позивача, у порядку ст. 280 ЦПК України при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Судом встановлено, що 05 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено ОСОБА_2 про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії № 473/09/08 (далі – Кредитний договір), за умовами якого відповідач надав позивачу в кредит грошові кошти в сумі 300 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05.09.2008 р. (485.0300 грн. за 100 дол. США) складало 1 455 090 грн. з умовою їх повернення строком до 28.09.2018 року.

Вказані грошові кошти були потрібні позивачу для придбання та добудови житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, який складається в цілому з літ. А-2 а-а (2) – житловий будинок, 1-3 споруди, загальною площею 222,1 кв.м. у тому числі житловою 141,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Сухий Лиман, вул. Радісна, буд. 74, та земельної ділянки площею 0,100 га, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Сухолиманської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) склад угідь: під будівлями, лісами та іншими угіддями – 0,100 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Сухий Лиман, вул. Радісна, буд. 74, кадастровий номер 5123784200:02:001:0031, вартість яких станом на 09.09.2008 р. складала 1 116 984,00 грн., що за курсом НБУ станом на 09.09.2008 р. (485,1100 грн. за 100 дол. США) складало 230 253,75 дол. США.

31.10.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір за умовами якого заставодавець для забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором передав заставодержателю в іпотеку придбані за кредитні кошти житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який складається в цілому з літ. А-2 а-а (2) – житловий будинок, 1-3 споруди, загальною площею 222,1 кв.м. в тому числі житловою 141,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Сухий Лиман, вул. Радісна, буд. 74, та земельну ділянку площею 0,100 га, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Сухолиманської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) склад угідь: під будівлями, лісами та іншими угіддями – 0,100 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Сухий Лиман, вул. Радісна, буд. 74, кадастровий номер 5123784200:02:001:0031.

Позивач посилається на те, що відповідач ввів її в оману насамперед, при укладенні кредитного договору, наполегливо запропонувавши їй взяти кредитні кошти саме у доларах США, а також і в подальшому, оскільки договором були зазначені такі умови, які є не реальними для їх виконання в повному обсязі; кредитний договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком виникнення істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на погіршення становища споживача; при укладенні кредитного договору відповідачем були допущені порушення умов чинного (на той час) законодавства, а саме: зміст та умови кредитного договору були розроблені безпосередньо відповідальними працівниками банку, а тому, позивач був позбавлений фактичної можливості вносити зміни до змісту кредитного договору, і при його укладенні мав можливість погодитись лише на ті умови, які були запропоновані йому відповідачем щодо істотних умов договору та відсоткової ставки; умовами кредитного договору в порушення п. 3.8 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затвердженого Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 р. (в редакції, що була чинною на момент укладення кредитного договору) позивач не був попереджений про відповідальність за валютні ризики під час виконання зобов'язань; відповідач не надав позивачу інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов’язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов’язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. Отже, виходячи з положень ст.ст.203, 215, 230, 548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору.

Представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, розглянути справу без його участі.

Суд, дослідивши письмові докази, прийшов до наступного.

У відповідності до положень ст. ст. 1054, 1055 ЦК України, кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2 ст. 627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст.1054 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У частині 4 пункту 4 ст. 11Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що діяли на час укладення кредитного договору та договору іпотеки, встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

До інших умов, визначених актами цивільного законодавства, у даному конкретному випадку з урахуванням специфіки кредитного договору та виду забезпеченості (яким, згідно умов кредитного договору є іпотека), слід віднести обов'язкові умови які урегульовують дані правовідносини зокрема, Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами» № 979-IV(надалі - Закон № 979-IV).

Статтею 1 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами» визначено, що іпотечний борг - це основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

За правилом ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами» договір про іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та зміст самого іпотечного договору розробляє кредитодавець.

Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті Кредитодавцем ще до укладення договору про іпотечний борг. Ця інформації має бути оприлюднена ним у письмовій формі і містити: опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; порядок дострокового виконання основного зобов'язання в разі несплато-спроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; положення про інфляційне застереження.

Встановлена Законодавцем в коментованій нормі Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами» передумова обов’язкової необхідності для Банку здійснювати встановлення положення про інфляційне застереження, (яке Законодавцем визначено, як спосіб встановлення та узгодження з Іпотекодавцем домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості),є такою, що перш за все направлена, на необхідність дотримання рівноправ’я сторін (учасників договору), дотримання справедливого балансу договірних правовідносин та на збереження реальної вартості предмету іпотеки.

У протилежному випадку, відсутність в умовах спірного правочину вище зазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин Позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище Іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.

Отже, при укладенні такого виду кредитного договору, кредитодавець має керуватись правилами та дотримуватись імперативних норм і вимог, встановлених цими Законами; приписи Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами» щодо необхідності та обов’язку визначення кредитодавцем саме в кредитному договорі основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу, на які міститься посилання в Законі України «Про захист прав споживачів» та ч.1ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(із числа інших обов'язкових умов, що випливають із суті та умов договору), мають бути визначені та розкриті Банком саме в змісті кредитного договору іще до укладення іпотечного договору, шляхом оприлюднення таких відомостей у письмовій формі».

Зазначені вимоги, є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обов’язковими для такого виду договорів.

В п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до положень ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З аналізу та вивчення матеріалів Договору про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії № 473/09/08 від 05 вересня 2008 року, вбачається, що в його змісті є відсутніми встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме відповідач, при укладанні спірного кредитного договору з позичальником: не встановлено умов користування кредитом, зокрема не зазначено про можливе настання валютних ризиків для позичальника; не встановлено, не розкрито та є відсутніми обов'язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, ще до укладення цього договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості, відносно досягнутої домовленості, про розрахунки індексації інфляційних витрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості; не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органом банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ за № 168 від 10.05.2007 року; не встановлено та не визначено для позичальника умови договору щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки.

У відповідності до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б однієї його істотної умови, передбаченої законодавцем.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочин (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Отже, оскільки вище вказані обов'язкові відомості не були встановлені та не розкриті відповідачем в кредитному договорі, і докази про це, не були надані суду та є відсутніми, за таких умов, суд прийшов до обґрунтованого та підставного висновку, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами, в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем.

Разом з тим, відповідно до умов Договору про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії № 473/09/08 від 05 вересня 2008 р. вбачається, що відповідач, у порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобов’язання надати позичальнику кредит (грошові кошти) на споживчі цілі в сумі 300 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05.09.2008 р. (485.0300 грн. за 100 дол. США) складало 1 455 090,00 грн. з умовою їх повернення строком до 28.09.2018 р.

Відповідно до правила ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з правилами ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", які діяли на час укладення кредитного договору, затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила).

У даних Правилах вказані обов'язкові умови із числа інших обов'язкових умов договору, на які міститься посилання в ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", (яка діяла на час укладення договору), необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д) п. 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Суд прийшов до висновку, що відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" не надав позивачу відомості , які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті .

Отже, документальне оформлення відповідачем кредиту за Договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії № 473/09/08 від 05 вересня 2008 р., не відповідає всім вимогам Закону та нормативно - правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин.

Виходячи з положень ст.ст. 203, 215, 230, 548 ЦК України, у момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору.

А тому, волевиявлення позивача на укладання кредитного договору на зазначених в ньому умовах суперечили його реальному волевиявленню на його укладання саме на таких умовах.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією ОСОБА_3 Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), та Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

У п. 14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано: «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054-1055),статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Статтями 18 і 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», встановлено підстави для визнання кредитного договору недійсним. Такими зокрема є, укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Поняття «нечесна підприємницька практика» включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно з п. 2 ч. 1 ,ч. 2 , ч. 1 п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 коментованого Закону, нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, у відповідності до правила ч. 6 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» є недійсні.

В ч. 1 ст. 230 ЦК України визначено: «Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Омана так само як і обман, сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину, однак на відміну від обману не є результатом навмисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб.

Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

В пункті 20 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку про недійсність кредитного договору, оскільки він не відповідає вимогам ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, Відповідачем не надано позичальнику як споживачу фінансових послуг банку повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних із одержанням кредиту та укладанням Кредитного договору; податковий режим сплати процентів та про державні субсидії або інформацію про те, від кого споживач може одержати такі відомості; не роз'яснено, що валютні ризики під час виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором покладено на споживача й не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Таким чином, зіставляючи всі вище наведені в цій частині дані, факти і обставини справи до коментованих норм та імперативних вимог Закону, суд прийшов до висновку, що укладений позивачем ОСОБА_2 про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії № 473/09/08 від 05 вересня 2008 р., є укладений під впливом омани з боку банку, що у відповідності до правила ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», розцінюється як елемент нечесної підприємницької практики, використання якої, є заборонено Законом.

В такому разі, укладений за таких умов спірний кредитний правочин є недійсним в силу ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до положень ч. 1ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв'язку із цим, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг.

Отже, виходячи з вище наведеної обставини та у зіставленні до вимоги ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд дійшов висновку, що спірний кредитний договір було укладено Банком, з використанням нечесної підприємницької практики, яка є забороненою коментованою нормою Закону.

Відповідно до ч. 1ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності.

Крім того, відповідно до ч. 1, 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Пунктом 1.7. кредитного договору передбачено умови забезпечення кредиту, а саме, в якості забезпечення виконання зобов’язань щодо погашення кредиту Позичальник надає в іпотеку: житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який складається в цілому з літ. А-2 а-а (2) – житловий будинок, 1-3 споруди, загальною площею 222,1 кв.м. в тому числі житловою 141,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Сухий Лиман, вул. Радісна, буд. 74, та земельну ділянку площею 0,100 га, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Сухолиманської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) склад угідь: під будівлями, лісами та іншими угіддями – 0,100 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Сухий Лиман, вул. Радісна, буд. 74, кадастровий номер 5123784200:02:001:0031.

Наслідком визнання кредитного договору недійсним є також недійсність договору застави (іпотеки) чи поруки, адже, відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

З огляду на вищевикладене, судом встановлена наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись: ст. ст. 203, 215, 216, 230, 548, 638 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів»; ст.ст. 4, 5, 7, 10-13, 18, 76-81, 89, 128-131, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов - задовольнити.

Визнати недійсним ОСОБА_2 про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії № 473/09/08 від 05 вересня 2008 р., укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Фінбанк», застосувавши наслідки визнання недійсним Договору про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії № 473/09/08 від 05 вересня 2008 р., а саме: визнати недійсним Іпотечний договір від 01 жовтня 2008 р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 4600, припинити зареєстровані обтяження (заборону відчуження та запис про іпотеку) будинку житлового з господарчими будівлями та спорудами, який складається в цілому з літ. А-2 а-а (2) – житловий будинок, 1-3 споруди, загальною площею 222,1 кв.м. в тому числі житловою 141,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Сухий Лиман, вул. Радісна, буд. 74, та земельної ділянки площею 0,100 га, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Сухолиманської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) склад угідь: під будівлями, лісами та іншими угіддями – 0,100 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Сухий Лиман, вул. Радісна, буд. 74, кадастровий номер 5123784200:02:001:0031.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ФІНБАНК», код ЄДРПОУ 20041917, юридична адреса: м. Одеса просп. Шевченка, 4А, на користь ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: Овідіопольський район, с. Сухий Лиман, вул. Радісна, буд. 74 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Приморський районний суд м. Одеси.

Суддя А.Ю. Бойчук