Постанова № 75678664, 03.08.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/3526/18 03.08.2018

Провадження №22-ц/784/1255/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 489/3526/18

Провадження № 22-ц/784/1255/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2018 року судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

представника ОСОБА_1- ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2018 року, постановлену під головуванням судді Рум'янцевої Н.О. в приміщенні суду о 14 год. 37 хв., у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області, -

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною скаргою, яку обґрунтовував тим, що під час оформлення спадкового майна він дізнався про те, що постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС ММУЮ Риндіною З.В. у виконавчому провадженні № 25563649 винесено постанову від 22.02.2012 року про арешт його майна та оголошення заборони на його відчуження, яке відкрито за виконавчим листом, згідно якого з нього стягнуто на користь колишньої дружини ОСОБА_3 аліменти на утримання їхньої неповнолітньої доньки в розмірі 1/4 доходів щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Вважає, що державним виконавцем порушено порядок накладення арешту, встановлений Законом України «Про виконавче провадження», оскільки станом на 01.05.2018 року у нього існує переплата по аліментам у розмірі 50652,95 грн. 25.04.2018 р. на прийомі начальника ДВС, останній пояснив, що вони не мають право зняти арешт і запропонував йому звернутися до суду. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірною бездіяльність начальника Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області щодо зняття арешту з усього нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 1219524), накладеного постановою державного виконавця Риндіною З.В. 22.02.2012 року в межах виконавчого провадження № 25563649, та зобов'язати начальника відділу Бакай Л.А. Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області винести постанову про зняття арешту з усього нерухомого майна.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2018 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області задоволено частково. Зобов'язано Центральний відділ державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області зняти арешт накладений відповідно до постанови від 22.02.2012 року, реєстраційний номер обтяження 1219524, в межах виконавчого провадження за ЄДРВП 25563649.

Не погодившись з даною ухвалою суду, стягувач ОСОБА_3 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та відмовити у задоволені скарги, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, оскільки вона не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, що позбавило її можливості надати заперечення проти скарги, порушило її право на справедливий суд в контексті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також на те, що ухвала винесена без належної оцінки доказів у справі.

Свою скаргу апелянт обґрунтовувала також тим, що боржник систематично перетинав державний кордон України до морських держав, що свідчить про систематичне використання ним посвідчення моряка, отримання заробітної плати за межами митної території України, несплату аліментів у повному розмірі, оскільки боржник сплачує лише 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, отримуючи при цьому значну заробітну плату за кордоном. Крім того, апелянт зазначила, що у провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва з 05 грудня 2017 р. перебуває справа за її позовом до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, у зв'язку із ухиленням боржника від належного виконання обов'язків та приховування справжнього доходу.

Зазначала ОСОБА_3 також про те, що згідно офіційного сайту «Судова влада України» у провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває справа № 490/3031/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про звільнення майна з - під арешту, що дана справа не розглянута по суті, у відкритті провадження не відмовлено, а тому скарга ОСОБА_1 підлягала залишенню без розгляду, чого судом зроблено не було.

Центральний ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області звернувся до суду з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просив скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги.

ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.

До судового засідання ОСОБА_3 не з'явилась, просила розглянути справу у її відсутності, апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні не визнав доводи апеляційної скарги, просив її відхилити, а ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Представник Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області до судового засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини його неявки визнані судом неповажними.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Приймаючи рішення у справі, суд виходив з того, що 04 листопада 2009 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1, щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 20 квітня 2009 року і до досягнення ОСОБА_8 повноліття. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2010 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.11.2009 року в частині стягнення аліментів змінено, зменшено розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дочки ОСОБА_8 аліментів з 1/3 частини усіх видів заробітку до 1/4 частини заробітку.

22 березня 2011 року Ленінським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дочки ОСОБА_8 у розмірі ? частки від усіх видів заробітку, починаючи з 20.04.2009 року та до досягнення дитиною повноліття. 01 квітня 2011 року постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області відкрито виконавче провадження № 25563649 (а. с.17).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованої 07.03.2018 року, постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області від 22 лютого 2012 року, накладено арешт майна боржника та оголошено заборону відчуження.

07 березня 2018 року представник заявника звернувся до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області з заявою про здійснення перерахунку та повідомлення про наявність чи відсутність заборгованості по виконавчому провадженню № 25563649.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Центральним відділом державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області, станом на травень 2018 року нараховано аліменти у розмірі 82168,04 грн., сплачено 132820,99 грн., переплата станом на 01.05.2018 р. становить - 50652,95 грн.

25 квітня 2018 року представником заявника подана заява начальнику Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області з проханням скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 25563649 від 22.02.2012 р. винесену старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області Риндіною З.В. та зняти арешт та заборону відчуження з будинку АДРЕСА_1

17 травня 2018 року начальником Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області Бакай Л.А. надано відповідь про відмову у скасуванні постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони відчуження від 22.02.2012 року, посилаючись на те, що станом на 17.05.2018 року рішення суду в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника не забезпечено, у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з належного майна боржника та запропоновано звернутися до суду з позовом про зняття арешту з майна.

Представником Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області не надано доказів спростування фактів викладених у скарзі, з якою ОСОБА_1 звернувся до суду.

Проаналізувавши дані обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог та зобов'язав Центральний відділ державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області зняти арешт накладений відповідно до постанови від 22.02.2012 року, реєстраційний номер обтяження 1219524, в межах виконавчого провадження за ЄДРВП 25563649.

Проте до такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального законодавства, що є безумовною підставою для скасування ухвали суду, виходячи з наступного.

Згідно ст. 450 ЦПК України скарга на дії державного виконавця розглядається судом у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Як убачається з матеріалів справи в ній відсутні дані про належне повідомлення стягувача ОСОБА_3 про час і місце розгляду справи. ОСОБА_3 обґрунтовує цими обставинами необхідність скасування ухвали суду, зазначаючи в апеляційній скарзі, що не повідомлення її про час і місце розгляду справи позбавило її можливості надати заперечення проти скарги, порушило її право на справедливий суд в контексті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Крім того, згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Як убачається з матеріалів справи, розгляд справи у відсутності ОСОБА_3 призвів також до неповного з'ясування обставин у справі.

Так, ст. 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Пославшись на дані норми права, а також на ч. 1,2,5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» та на відсутність заперечень з боку державного виконавця, наявність підстав для скасування арешту та відсутність дій виконавчої служби щодо його зняття, суд дійшов висновку про часткове задоволення скарги шляхом зобов'язання Центрального ВДВС міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області зняти арешт, накладений відповідно до постанови від 22.02.2012р. в межах виконавчого провадження 3 25563649.

Проте, як убачається зі змісту ухвали суду, вона містить в собі лише хронологію дій боржника та начальника відділу і не містить обґрунтування того, чому суд дійшов до висновку про наявність підстав для скасування арешту. Не містить ухвала суду також висновку стосовно того, чи є бездіяльність начальника відділу неправомірною.

В той же час, згідно тексту як заяви боржника, з якою він звернувся до начальника відділу 25 квітня 2018р. ( а. с. 15), так і скарги, з якою боржник звернувся до суду, він обґрунтовував свої вимоги тим, що начальник відділу не дав оцінки не тільки тому, що станом на 01 травня 2018р. у нього відсутня заборгованість по сплаті аліментів, а й тому, що у державного виконавця взагалі не було підстав для накладення арешту на його майно. При цьому він посилався не тільки на ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», а й на ч.3 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає, щоу разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Суд аналізу дій начальника відділу на відповідність вимогам ч.3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» в ухвалі суду взагалі не привів, а матеріали справи свідчать про те, що судом не досліджувалося питання правомірності накладення арешту на майно боржника взагалі, оскільки матеріали справи, які були предметом розгляду суду першої інстанції не містять навіть копії постанови про накладення арешту від 22.02.2012р. На даний час боржник заперечує наявність будь - яких підстав для накладення арешту станом на 22.02.2012р., в тому числі і наявність заборгованості по сплаті аліментів. В той же час в постанові від 22.02.2012р., яка була надана апеляційному суду, зазначено, що підставою для накладення арешту стала наявність заборгованості по сплаті аліментів станом на 22.02.2012р. у розмірі 2495,32грн. Розрахунок заборгованості чи інші матеріали виконавчого провадження, які стали підставою для винесення даної постанови державного виконавця, судом досліджені не були. При цьому в постанові не зазначено, а судом не встановлено за який період часу виникла така заборгованість та чи була вона на той час взагалі, оскільки ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції на час винесення державним виконавцем постанови про накладення арешту на майно боржника, було передбачено, що стягнення може бути звернено на майно боржника у разі наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці. Не встановлено судом також того, чи направлялася постанова про накладення арешту на майно боржника боржнику та стягувачу, чи перевірявся майновий стан боржника, наявність у нього видів доходу, рахунків в банківських установах, тощо. Не містить аналізу цих обставин також відповідь начальника відділу від 17.05.2018р. ( а. с. 17).

Стягувач ОСОБА_3 посилається на те, що боржник ОСОБА_1 систематично неналежно виконує рішення суду, приховуючи свій фактичний заробіток та сплачуючи аліменти тільки в розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, оскільки ним у дипломно-паспортному відділі служби капітана Миколаївського морського порту отримано посвідчення особи моряка АВ 531433 з терміном дії з 06.06.2014р. до 06.06.2019р., а згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 17.01.2017р. боржник ОСОБА_1 систематично перетинав державний кордон України до морських держав, що свідчить на її думку про систематичне використання ним посвідчення моряка та отримання заробітної плати за межами митної території України, тобто фактично стягувач не згодна з розрахунком заборгованості по аліментам, який зроблено державним виконавцем і згідно якого у боржника ОСОБА_1 не тільки відсутня заборгованість, а навпаки є переплата у розмірі 50652,95грн. Проте судом не з'ясовано чи оскаржувався даний розрахунок стягувачем до суду.

В відзиві на апеляційну скаргу начальник відділу посилається на те, що до повноважень начальника відділу віднесено скасування процесуальних документів, винесених державним виконавцем, але у випадках коли вони суперечать вимогам закону.

Без встановлення всіх зазначених вище обставин неможливо зробити висновок, чи відповідають дії начальника відділу вимогам ч.3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», чи перевірялася ним правомірність дій державного виконавця по накладенню арешту, тобто чи суперечать дії державного виконавця вимогам закону не тільки на час відмови у скасуванні постанови про накладення арешту на майно боржника, а й на час винесення даної постанови.

Суд дав аналіз тільки тому, що на даний час відсутня заборгованість по сплаті аліментів, не встановивши чи можливо забезпечити виконання рішення в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника, тобто чи працює боржник на даний час, чи отримує він дохід від підприємницької діяльності, оскільки в відзиві на апеляційну скаргу боржник посилається на те, що він з березня 2017р. є фізичною особою - підприємцем, що про це він повідомляв державного виконавця, проте ніяких доказів на підтвердження цим доводам до відзиву не надав.

Отже, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, призвели до передчасного висновку про необхідність часткового задоволення вимог ОСОБА_1 і як наслідок до постановлення помилкової ухвали, а тому ухвалу суду слід скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи з метою повного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та прийняття рішення по справі з урахуванням встановлених обставин по справі.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 379, 381,382 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2018 року скасувати, а справу направити до суду 1 інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 03 серпня 2018 року.