Рішення № 75677805, 12.04.2018, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа № 488/4708/17

Провадження № 2/488/858/18 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

12.04.2018 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва

у складі: головуючої по справі судді – Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання — ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог Другої ОСОБА_5 Державної нотаріальної контори Миколаївської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

20.12.2017 року позивач ОСОБА_3 звернулась з позовної заявою в Корабельний районний суд міста ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_4 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого 28.05.2003 року, на житловий будинок № 21/1, по вул. Національної гвардії (перейменована з вул. Радянської армії) у місті ОСОБА_1.

В обґрунтування заявлених вимог пояснила те, що 28.05.2003 року помер її батько ОСОБА_6. Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок що знаходиться за адресою: місто Миколаїв, вул. Національна гвардія (перейменована з вул. Радянської армії), № 21/1.

Єдиними спадкоємцями померлого за першою чергою спадкування за законом відповідно до ст. 1261 ЦК України, є його діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України та на підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02.10.2015 року по справі № 488/1384/15-ц, 12.02.2016 року позивач подала заяву про прийняття спадщини у встановлений строк.

Відповідач ОСОБА_4 своє право на прийняття спадщини не використав.

04.08.2016 року позивач звернулася до нотаріальної контори з заявою про вступ у спадщину, проте отримала відмову у видачі свідоцтва на право власності на спірний будинок у зв”язку із тим, що договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності з кількістю кімнат від однієї до п'яти включно, не був нотаріально посвідчений.

На підставі того, що дане питання не можливо вирішити в позасудовому порядку, позивач звернулась до суду.

В судове засідання сторони не з'явилися.

Представник позивача надала до суду заяву про слухання справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просила про задоволення позову.

Відповідач повідомлений своєчасно та належним чином в судове засідання не з”явився, проте надав до суду заяву з проханням розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги визнав в повному обсязі, не заперечував проти задоволення позову.

Третя особа — ОСОБА_5 Державна нотаріальна контора Миколаївської області, направила до суду заяву про розгляд справи без представника нотаріальної контори на підставі наявних матеріалів в справі та прийняття рішення на розсуд суду.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, взявши до уваги заяви сторін по справі знаходить позов таким, що підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається, що 28.05.2003 року помер батько позивача - ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1). Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок № 21/1 по вул. Національної гвардії (перейменована з вул. Радянської армії) у місті ОСОБА_1

Єдиними спадкоємцями померлого за першою чергою спадкування за законом є його діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України та на підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02.10.2015 року по справі № 488/1384/15-ц, 12.02.2016 року позивач подала заяву про прийняття спадщини у встановлений строк.

Відповідач ОСОБА_4 своє право на прийняття спадщини не використав.

04.08.2016 року позивач звернулася до нотаріальної контори з заявою про вступ у спадщину. Проте отримала відмову у видачі свідоцтва на право власності на спірний будинок у зв”язку із тим, що договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності з кількістю кімнат від однієї до п'яти включно, не був нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов”язки що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Враховуючи, що іншим способом окрім судового порядку, позивач не може захистити своє спадкове майнове право , тому відповідно до ст. 16 ЦК України воно підлягає захисту у суді, шляхом визнання за позивачем права власності на нерухомість в порядку спадкування за законом.

Відповідно до ст.ст. 25,30,346 ЦК України, ОСОБА_7 Юстиції України № 19-32/319 від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку.

Відповідно до копії технічного паспорту на житловий будинок по вул. Національної гвардії, 21/1 (перейменована з вул. Радянської армії) в м. Миколаєві, належного ОСОБА_6 встановлено, що вказаний житловий будинок, складається із кухні, прихожої, житлової і становить загальну площу приміщень — 36,8 кв.м., сарай, вбиральної, душ, навіс, огорожі, споруд.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав па нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст. З зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення (постанова Верховного Суду України від 13 червня 2012 р. № 6-54цс12).

Правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року № 6-137цс13, зазначено, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

У 1976-1989 роках питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків” і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Отже, за вказаними Указом та Постановою підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію.

Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Аналогічні роз'яснення зазначені і у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування, де у п.3.1 зазначено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою «собою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP. затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом ОСОБА_7 юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції).

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Так, 5 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняті я в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об”єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року № 40-12-2409 “Щодо прийняття в експлуатацію об”єктів закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року”).

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації ( лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 30 липня 2012 року № 40-19-5376 “Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів”).

Згідно ст. ст. 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 10, 19, 263, 264, 265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог Другої ОСОБА_5 Державної нотаріальної контори Миколаївської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом — задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2), право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по вул. Національної гвардії (перейменована з вул. Радянської армії), буд. № 21/1 в м. Миколаєві, після смерті батька ОСОБА_6, померлого 28.05.2003 року.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Відповідно до п.15.5 ч. 1 Розділу ХІII Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Я. А. Чернявська