Постанова № 7567573, 28.12.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2009 р.                                                                       справа № 2а-19539/09/0570

приміщення суду за адресою: м. Донецьк, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 09.55 година

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Могильницького М.С.

при секретарі                                                  Фенделєвій В.Є.

за участю:

представників позивача                              Кримчак М.А.

представника відповідача                               Совпеля О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства „Оптторг” до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000152303/0 від 12.11.2008,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство „Оптторг”, звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000152303/0 від 12.11.2008 щодо визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ним були укладені договори оренди не житлових приміщень, відповідно до умов яких він зобов’язаний здійснювати поточний ремонт орендованих приміщень. З урахуванням цього позивачем проведені поліпшення орендованого майна та, відповідно до норм Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, створена 1 група основних фондів, до якої включена вартість проведених ремонтних робіт. Після закінчення строку оренди не житлові приміщення повернуті орендодавцю. При цьому, на думку позивача, при поверненні орендованих приміщень не відбувається поставка товарів, робіт чи послуг, за таких обставин визначення податковим органом податкових зобов’язань з податку на додану вартість за фактом повернення орендованого майна є помилковим та не узгоджується з положеннями пп. 3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що під час проведення перевірки позивача податковим органом встановлено, що платником не включено до складу податкових зобов’язань балансову вартість 1 групи основних фондів та витрат на поліпшення орендованого майна, так як після закінчення строку оренди об’єкт оренди разом з поліпшеннями переданий орендодавцю без відшкодування витрат, понесених орендарем на здійснення таких поліпшень.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову з тих самих підстав, що викладені в письмових запереченнях на адміністративний позов.

Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою „Камертон”.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приватне підприємство „Оптторг” зареєстроване як юридична особа 31.05.1994, ідентифікаційний код юридичної особи 21949903. Приватне підприємство „Оптторг” зареєстроване як платник податку на додану вартість, Свідоцтво №08323252, видане 31.07.1997, взято на облік як платник податків ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька.

ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька проведена планова виїзна перевірка Приватного підприємства „Оптторг” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2005 по 30.06.2008, за наслідками якої складений акт від 31.10.2008 №2758/23-2/21949903.

В ході проведення перевірки встановлено, зокрема, порушення пп.8.8.2 п.8.2, пп.8.4.8 п.8.4 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, п.4.2, п.4.9 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме, не включення до складу податкових зобов’язань після закінчення терміну оренди балансової вартості основних фондів групи 1 у вигляді витрат на поліпшення орендованого об’єкта, що призвело до заниження належного до сплати податку на додану вартість.

З урахуванням висновків акту перевірки ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.11.2008 №0000152303/0, відповідно до якого визначена сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 23988 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11994 грн., яке оскаржується платником податків у судовому порядку.

Відповідно до договору оренди будівлі від 01.01.2006, укладеному між позивачем та Дементьєвою І.П., Дементьєва І.П. (Орендодавець) передала, а ПП „Оптторг” (Орендар) прийняв у тимчасове користування за платню не житлове приміщення площею 391,2 м2, розташоване за адресою: м. Маріуполь, пр. Леніна, 95а. Строк дії оренди визначений п.4.1 Договору та складає з 01.01.2006 по 30.11.2006.

Відповідно до п.7.1 Договору Орендар зобов’язується утримувати об’єкт, що орендується, в технічно справному стані, самостійно та за свій рахунок здійснювати поточний ремонт орендованого об’єкта в строки, узгоджені з Орендодавцем.

02.01.2006 сторонами за Договором підписаний акт приймання-передачі об’єкта оренди, що свідчить про фактичну передачу у користування нерухомого майна.

Відповідно до пп. 8.8.1 п. 8.8 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди). При цьому орендарем не враховується балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди), за якою він обліковується на балансі орендодавця.

Згідно з актом перевірки у квітні 2006 року позивачем із залученням підрядника були виконані ремонтні роботи орендованого приміщення. Витрати, понесені на ремонт приміщення, включені до створеної 1 групи основних фондів.

30.11.2006 позивач повернув Орендодавцю не житлове приміщення, про що складений відповідний акт приймання-передачі об’єкта оренди.

Станом на 01.12.2006 балансова вартість створеної 1 групи основних фондів (по вказаному приміщенню) склала 43374 грн.

Зазначені обставини не є спірними між сторонами та не спростовуються ними.

16.12.2005 між ТОВ „ДКС Сервіс” (Орендодавець) та ПП „Оптторг” (Орендар) укладений договір оренди, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове користування не житлове приміщення, розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, 27.

Відповідно до п.2.7 зазначеного Договору Орендар зобов’язується за свій рахунок своєчасно і якісно проводити поточний ремонт орендованого приміщення. Всі поліпшення, здійснені Орендарем, по закінченні договору залишаються у власності Орендодавця без відшкодування їх вартості, якщо їх неможливо відокремити без нанесення шкоди приміщенню та комунікаціям, або їх відокремлення призведе до погіршення стану орендованого приміщення.

Строк дії договору визначений Сторонами до 01.12.2006 (п.7.1 Договору).

Повернення орендованого майна відбулося 30.06.2006 згідно з актом приймання-передачі приміщення від 30.06.2006.

Залишкова балансова вартість створеної 1 групи основних фондів (по вказаному приміщенню) склала 76563 грн.

Зазначені обставини також не є спірними між сторонами.

Спірною обставиною між сторонами є необхідність Орендаря визначати податкові зобов’язання з податку на додану вартість на вартість створеної групи основних фондів (поліпшення) при поверненні орендованого приміщення Орендодавцю.

Відповідно до пп. 8.8.2 п. 8.8 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у разі повернення орендарем об'єкта оренди орендодавцю внаслідок закінчення дії орендного договору, такий орендар користується правилами, визначеними підпунктом 8.4.8 пункту 8.4 цієї статті для заміни основних фондів, тобто, збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1, при цьому вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля. При цьому орендодавець не змінює балансову вартість основних фондів або валові доходи (валові витрати) на суму витрат, понесених орендарем на поліпшення такого об'єкта.

Порушень в частині ведення податкового обліку з податку на прибуток в зазначеній частині податковим органом не встановлено, що підтверджено представником відповідача під час судового розгляду справи.

За таких обставин суд погоджується з твердженням позивача про безпідставність визначення спірним податковим повідомленням-рішенням порушень Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до п.4.2 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” (порушення якої встановлено під час проведення перевірки) у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Під час судового розгляду справи представником відповідача не визначено, яка з передбачених зазначеною нормою подій мали місце в спірних правовідносинах.

В будь-якому разі суд враховує, що наведена норма регулює питання визначення бази оподаткування, однак не визначає об’єкт оподаткування податком на додану вартість, оскільки безпосередньо передбачає застосування її положень при наявності факту поставки товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

В свою чергу, з урахуванням приписів наведеної вище норми поставкою послуг є будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Суд зазначає, що в спірних правовідносинах відсутній факт поставки позивачем на адресу Орендодавців товарів, робіт, послуг. Податковим органом не надані докази, в підтвердження такого факту та не зазначено про їх наявність.

З наданих до матеріалів справи документів не вбачається, що позивачем здійснювалася передача ремонтних робіт Орендодавцям, окрім того, з урахуванням приписів пп. 8.8.2 п. 8.8 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в податковому та бухгалтерському обліку Орендодавця взагалі не мають відображатися поліпшення орендованого майна, здійснені Орендарем в межах укладених договорів оренди. За таких обставин на момент повернення майна Орендодавцю його вартість (з урахуванням амортизації) об’єктивно була нижчою, ніж на момент передачі такого майна Орендарю, що не заперечено податковим органом під час розгляду справи.

Відповідно до Листа Державного комітету з будівництва та архітектури, від 30.04.2003, № 7/7-401 „Щодо віднесення ремонтно-будівельних робіт до капітального та поточного ремонтів” поточний ремонт - це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. За таких обставин внаслідок проведеного поточного ремонту не житлових приміщень не створюється новий об’єкт, якій в подальшому передається Орендодавцю. Фактичній передачі підлягає безпосередньо лише сам об’єкт оренди, тобто, не житлове приміщення.

При цьому відповідно до пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість” не є об’єктом оподаткування передача майна в оренду та повернення майна, попередньо переданого в оренду.

Відповідно до п.4.9 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” (порушення вказаної норми також встановлено податковим органом під час проведення перевірки) якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Податковим органом не конкретизується, яка з перелічених операцій мала місце в спірних правовідносинах.

Сферою застосування наведеної норми визначено проведення операцій з основними виробничими фондами, зокрема, їх ліквідація, безоплатна передача неплатнику податку на додану вартість, переведення до складу невиробничих фондів.

Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном „основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень іпоступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Суд погоджується з твердженням позивача, що здійснені ремонтні роботи не належать до матеріальних цінностей, та, відповідно, не є об’єктом основних фондів.

Зазначене підтверджується положеннями пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якої до основних фондів 1 групи належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Як вже зазначалося, передана в оренду будівля не обліковується як об’єкт основних фондів у Орендаря, що узгоджується з положеннями пп. 8.5.1 п. 8.5 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

За своєю правовою природою створення групи основних фондів, до якої включені витрати на поліпшення орендованих об’єктів, не пов’язується з наявністю у платника безпосередньо об’єкта основних фондів.

Таким чином позивач не здійснював ліквідацію основних фондів, їх безоплатну передачу неплатнику податку на додану вартість, або переведення до складу невиробничих фондів, оскільки на балансі ПП „Оптторг” як Орендаря основні фонди (нерухоме майно, визначене в акті перевірки) взагалі не обліковувалися.

Враховуючи відсутність факту ліквідації позивачем основних фондів, їх безоплатної передачі неплатнику податку на додану вартість, або переведення до складу невиробничих фондів, безпідставним є висновок податкового органу про наявність при поверненні з оренди відремонтованих приміщень факту поставки основних виробничих фондів.

Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Податковим органом не доведена правомірність прийнятого у відношенні ПП „Оптторг” спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пп. 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Безпідставність визначення податкових зобов’язань свідчить про відсутність факту заниження податкових зобов’язань та, відповідно, безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій до платника податків.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000152303/0 від 12.11.2008 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства „Оптторг” до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька про визнання повністю нечинним податкового повідомлення-рішення №0000152303/0 від 12.11.2008 щодо визначення Приватному підприємству „Оптторг” податкових зобов’язань з податку на додану вартість задовольнити в повному обсязі.

Визнати повністю нечинним податкове повідомлення-рішення №0000152303/0 від 12.11.2008 щодо визначення Приватному підприємству „Оптторг” податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 35982 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства „Оптторг”, код ЄДРПОУ 21949903, м. Донецьк, вул. Литке, 8, витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 28 грудня 2009 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складений та підписаний 02 січня 2010 року.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.                              

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.                                                  Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.          

Суддя                                                                       Могильницький М.С.