Постанова № 75675113, 03.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2806/18 Головуючий у 1-й інстанції: Ковальова Ю.В.

Є.У.№ 320/1156/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку і прибудинкової території, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Мелітополь»,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року КП «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі-КП «Житломасив» ММР ЗО) звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідачки на його користь заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 3 165 гривень 47 копійок за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року та витрати по оплаті судового збору в розмірі 1762 гривні 00 копійок, посилаючись на те, що у відповідності з рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 20.12.2012 року № 217/4 КП «Житломасив ММР ЗО, було визначено виконавцем (надавачем) послуг з утримання будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд та прибудинкової території та виконавцем (надавачем) послуг з управління будинками, спорудами, житловими комплексами або комплексами будинків і споруд. Відповідачка мешкає у багатоквартирному будинку, який обслуговується та знаходиться на балансі КП «Житломасив» ММР ЗО. Позивач є балансоутримувачем будинку № 21 по вул. Героїв Сталінграда в м. Мелітополі Запорізької області, відповідно до договору про утримання на балансі майна від 01.08.2012 року. Відповідачка ухиляється від виконання своїх обов’язків та не здійснює оплату за надані позивачем послуги. Позивач обслуговує будинок і прибудинкову територію, несе затрати, які відповідачкою не компенсуються, внаслідок чого, позивач несе збитки. Неналежне виконання своїх обов’язків є порушенням зобов’язання з відповідними правовими наслідками, а саме – відшкодування винною стороною збитків. За період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року, у боржника виникла заборгованість за житлово-комунальні послуги, надані КП «Житломасив» ММР ЗО у розмірі 3165,47 гривень, яка до теперішнього часу не сплачена. Сума заборгованості відповідачки визначена на підставі розрахунків згідно тарифів, що були затверджені рішенням органу місцевого самоврядування та доведені до відома споживачів у встановленому порядку.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що договір з позивачем про надання житлово-комунальних послуг вона не укладала, у КП «Житломасив» ММР ЗО були відсутні правові підстави надавати комунальні послуги у період з 01.01.2015 по 31.12.2017 року, позивачем не обґрунтовані тарифи.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року позов частково задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області (ЄДРПОУ 32723194, р/р 26009300646036 в ТВБВ 10007/0292 ФЗОУ АТ «Ощадбанк», МФО 313957) заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 3 151, 42 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3, на користь Комунального ідприємства «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області (ЄДРПОУ 32723194, р/р 26009300646036 в ТВБВ 10007/0292 ФЗОУ АТ «Ощадбанк», МФО 313957) судовий збір в розмірі 1762 гривень. В решті позову – відмовити.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що КП « Житломасив» не надало доказів на підтвердження факту надання послуг за 2015-2017 р.р., на час ухвалення судового рішення виконавцем послуг вже є інше комунальне господарство, з яким у неї укладено відповідний договір. Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Факт надання підприємством відповідних комунальних послуг підтверджується належними і допустимими доказами, заборгованість за отримані послуги стягнута в межах строку позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що виконавцем послуг з утримання будинку, в якому проживає відповідачка, і прибудинкової території було КП «Житломасив», останнім надані належні і допустимі докази на підтвердження факту виконання відповідних робіт, відповідачки, отримуючи послуги, плату не вносила, має заборгованість за період з січня 2015 року по грудень 2017 року, а тому вся сума заборгованості підлягає стягненню в межах строків позовної давності.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають зібраним у справі доказам і узгоджуються з вимогами діючого законодавства.

Судом встановлено, що на підставі Договору про утримання на балансі від 01.09.2012 року, укладеного між Мелітопольською міською радою Запорізької області та Комунальним підприємством «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області та додатку до договору, на баланс КП «Житломасив» ММР ЗО передано житловий будинок № 21 по вул. Героїв Сталінграда в м. Мелітополі Запорізької області та виконує свої обов’язки по утриманню будинку та прибудинкової території (а.с.12-19).

Рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 20.12.2012 року № 217/4, КП «Житломасив» ММР ЗО, визначено виконавцем (надавачем) послуг з утримання будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд та прибудинкової території та виконавцем (надавачем) послуг з управління будинками, спорудами, житловими комплексами або комплексами будинків і споруд (а.с.28).

Рішеннями виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 20.10.2011 року встановлено тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для населення, які щороку корегувалися (а.с.29-33; 157-159, 172-182, 183-191).

Зазначені рішення виконкому є дійсними.

Відповідачка ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_1, що визнається сторонами.

Згідно копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1, загальна площа зазначеної квартири становить 44,8 м2 /а.с. 193-194/.

КП «Житломасив» за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 надало послуги з утримання будинку № 21 по вул. Героїв Сталінграда в м. Мелітополі та прибудинкової території на суму 273306,32 грн., що підтверджується наступним: утримання будинків та прибудинкових територій КП «Житломасив» ММР ЗО з 01.01.2015 по 31.12. ОСОБА_4, вул. 21 (а.с.6-9); фактична собівартість утримання будинку вул. Героїв Сталінграду, 21 на послуги по утриманню будинку та прибудинкової території з 01.01.2015 по 31.12.2017 (а.с.10); звіт про використання коштів по житловому будинку за адресою: ОСОБА_4, 21 з 01.01.2015 по 31.12.2017 (а.с.11).

Особовий рахунок за № 33719 відкритий на ім’я ОСОБА_3В.(а.с.5)

Відповідачка, отримавши послуги, що надавалися комунальним підприємством, відмовлялася сплачувати їх, мотивуючи це тим, що позивач незаконно надає послуги та договору між сторонами укладено не було.

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами регулюються Законом України від 24 червня 2004 року «Про житлово-комунальні послуги», ( діючого на час виникнення спірних правовідносин), який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов'язки.

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 вказаного Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

В силу вимог п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 317, ч. 4 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном; на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна; власність зобов'язує.

Статтею 322 ЦК України установлено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

За умовами ст. 68 ЖК Української РСР та в силу вимог п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами склалися фактично договірні правовідносини, відповідно до яких позивач надавав відповідачці послуги, які остання не сплачувала. На власників житлового приміщення покладено обов`язок по своєчасній сплаті за житлово-комунальні послуги, доводи відповідачки та представника відповідачки про те, що відсутній між сторонами договір про надання житлово-комунальних послуг є безпідставними, оскільки відповідачка користувалася житлово-комунальними послугами, а факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі та відсутність такого договору не позбавляє відповідачку обов`язку оплачувати надані послуги.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовими позиціями, висловленими у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року № 6-2951цс15, від 19 листопада 2015 року № 6-582цс15.

При цьому позивачка та представник позивачки не довели належними та допустимими доказами факт того, що такі послуги позивачем не надавалися чи надавалися не в повному обсязі.

Визначаючи розмір заборгованості за надані послуги, суд першої інстанції врахував, що площа квартири відповідачки становить 44, 8 кв.м, тоді як позивачем зроблено розрахунок за 45 кв.м. Виходячи із величини загальної площі квартири у 45 кв.м. суд першої інстанції визначив відкоригований загальний розмір заборгованості а саме: у період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, діяв тариф – 1,7005 грн. за 1 м2; нарахування у місяць 44,8 м2*1,7005 грн.=76,18 грн., розрахунок заборгованості за період 2015-2016 роки: 76,18 грн.*24=1828,32 грн.; у період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року діяв тариф 2,4673 грн. за 1 м2; нарахування у місяць 44,8 м2*2,4673 грн.=110,54 грн.; розрахунок заборгованості за 2017 рік: 110,54 грн.*12=1326,48 грн., а всього 3154,80 грн. та з урахуванням сплаченої суми – 3,38 грн., заборгованість складає – 3151,42 гривень.

Доводи апеляційної скарги про те, що сума заборгованості за надані житлово-комунальні послуги та нарахування проведено без встановлення в установленому порядку тарифів суд знаходить безпідставними, оскільки тарифи встановлені відповідними рішеннями виконкому, копії яких містяться в матеріалах справи.

Суд першої інстанції обгрунтовано визнав неспроможними заперечення відповідачки про те, що КП «Житломасив» надавав послуги неправомірно.

Визнання судовими рішеннями у адміністративній справі не чинними рішень виконкому від 19.02.2015 про визначення виконавця комунальних послуг КП «Житломасив», визнання недійсними результатів конкурсу на визначення виконавця послуг з управління будинків тощо, визнання недійсним договору, укладеного 23.12.2014 за результатом конкурсу, не є підставою для відмови у стягненні заборгованості у цій справі.

Судовими рішеннями в адміністративній справі не визнавалися недійсними рішення виконкому від 20.12.2012 року № 217/4, яким КП «Житломасив ММР ЗО визначено виконавцем (надавачем) послуг. У вказаних судових рішеннях суди встановили, що визначення нових виконавців комунальних послуг можливо лише після розірвання договорів за підставами, зазначеними у самих договорах або діючому законодавстві.

Встановивши, що фактичним виконавцем послуг з утримання будинків і прибудинкової території у 2015-2017 р.р. був КП «Житломасив» на підставі рішенням виконкому від 20.12.2012 року № 217/4, а ТОВ «Комфорт-Мелітополь», з якою відповідачка укладала договір, такі послуги не надавав, договір не виконував , суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов.

Доводи апеляційної скарги про те, що житлово-комунальні послуги за спірний період часу надавалися ТОВ «Комфорт-Мелітополь» не заслуговують на увагу як такі, що не підтверджені жодними доказами.

Скасування Мелітопольською міською радою 28 грудня 2017 року своїх рішень про визначення виконавців послуг не є підставою для скасування судового рішення, оскільки це рішення міської ради набуло чинності з 1 січня 2018 року, а предметом спору є заборгованість за 2015-2017р.р.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом строків позовної давності є безпідставними, оскільки розрахунок заборгованості здійснено у відповідності з п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з дотриманням вимог ст.256, 257 ЦК України.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст.367, 374 ч.1 п.2, 375,382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 травня 2018 року по цій справі залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий:

Судді: