Постанова № 75671897, 01.08.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/328/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Патової Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 року, (суддя Спірідонов М.О., повний текст складено 02.05.18 року) по справі № 820/328/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл"

до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Мідас Оіл" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС № 0000015009 від 03.01.2018 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 року відмовлено в задоволенні позову.

ТОВ "Мідас Оіл", не погоджуючись з судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не вірно надав оцінку доказам у справі, безпідставно врахував докази, отримані податковим органом з порушенням закону, та не надав оцінку первинним документам, наданим позивачем в підтвердження реальності господарської операції з ТОВ "Ятанар", що призвело до невірного вирішення справи.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що судом першої інстанції вірно надана оцінка доказів, враховано пояснення свідка -керівника ТОВ «Ятанар» (контрагента позивача) ОСОБА_1, який заперечував свою причетність до діяльності підприємства, а отже реальність спірної господарської операції є не доведеною, в зв'язку з чим податковим органом правомірно збільшено податкові зобов'язання з податку на прибуток. Також просив врахувати пояснення свідків - керівника за місцем основної роботи ОСОБА_1, а також його співробітника, надані в рамках кримінального провадження, які підтверджують роботу ОСОБА_1 на іншому підприємстві.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

З урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в спірний період позивач перебував на податковому обліку в Харківському управлінні Офісу великих платників податків ДФС, є платником ПДВ, основним видом діяльності є: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

Харківським управлінням Офісу великих платників податків ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Мідас Оіл" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за листопад 2016 року, січень, лютий 2017 року та податку на прибуток за 2016 рік та 1-й квартал 2017 року по взаємовідносинам з ТОВ "ЯТАНАР", за результатами якої складено акт № 98/28-10-50-09-08/39363828 від 11.12.2017 року ( а.с.18-40).

Згідно висновків акту перевірки зазначено про порушення позивачем:

- пп. 14.1.179. п.14.1. ст. 14, пп. 14.1.36. п.14.1. ст. 1 4,п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України;

- П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290;

- ст. 1, п.2 ст.3, п.1, п. 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні";

- пп. 1.1 п.1, пп.1.2 п.1, п.2.16 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995р. № 88, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 321 537 грн. (2016 рік - на суму 288 180грн.; 1 квартал 2017 року на суму 1 033 357грн.) (а.с. 39).

03.01.2018 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення № 0000015009, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 1 651 921,25грн. (за податковим зобов'язанням - 1321537,00грн., за штрафними санкціями - 330 384,25грн.).

Підставою для збільшення податкових зобов'язань підприємству слугували висновки податкового органу про безтоварність господарської операції позивача з ТОВ "Ятанар".

Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, оскаржив його в судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення податкового органу є законним та обґрунтованим, прийнято правомірно, оскільки не встановлено реальність господарської операції позивача з ТОВ "Ятанар", крім того, керівник ТОВ «Ятанар» ОСОБА_1 заявляє про свою непричетність до діяльності підприємства.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1 ст. 44, п. 46.1 ст. 46 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу,нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

За приписами підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до абз. 1 п.5 П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту здійснення господарської операції або в разі, якщо товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність у покупця належно оформлених документів не є безумовною підставою для визначення податку на прибуток, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 29.11.2016 року між ТОВ "Мідас Оіл" (продавець) та ТОВ "Ятанар" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №427, згідно якого позивач продав ТОВ «Ятанар» скраплений газ.

Згідно п.1. 2 Договору якість товару повинна відповідати вимогам Державних стандартів або Технічних умов, які діють на території України, що підтверджується паспортом якості виробника та/або сертифікатом відповідності (для товару, який підлягає сертифікації).

Згідно п. 1.3. Договору загальна кількість товару сторонами не обмежується і визначається на підставі фактичного обсягу поставленого (переданого у власність) товару. Кількість товару фіксується в видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.1 Договору покупець проводить приймання товару відповідно до Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України № 281/171/578/155 від 20.05.2008 р. та/або Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України № 332 від 03.06.2002 р., чинного законодавства України, умов цього Договору та Додаткових угод до нього.

Згідно п. 2.4 Договору кількість товару зазначається у відповідній видатковій накладній або акті приймання-передачі товару.

Відповідно до п. 2.5 Договору відвантаження товару може здійснюється автотранспортом як продавця, так і покупця. (т. 1 а.с. 41).

Відповідно до Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України № 281/171/578/155 від 20.05.2008 р., ця Інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів.

Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Відповідно до Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України № 332 від 03.06.2002 р. (далі - Інструкція № 332), ця Інструкція встановлює єдиний порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту і використовується на газонаповнювальних станціях (ГНС), газонаповнювальних пунктах (ГНП), автогазозаправних станціях (АГЗС) та автогазозаправних пунктах (АГЗП) незалежно від форм власності.

Згідно з п. 5.2.2 Інструкції № 332 приймання скрапленого вуглеводного газу (далі -СВГ), що надійшов автомобільним транспортом від постачальників, проводиться вантажоодержувачем на підставі видаткових та товаротранспортних накладних (типова форма N 1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту та Міністерства статистики України від 29.12.95 р. N 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля") та документів про якість (паспортів) на СВГ, оформлених у відповідності до ДСТУ 4047-2001, з обов'язковим складанням акта приймання за кількістю СВГ, що надійшов автомобільним транспортом, за формою N 3-ГС (додаток 3).

Видаткова та товаротранспортна накладні є підставою для оприбуткування СВГ за складським та бухгалтерським обліком підприємства.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано до податкового органу та суду копію вказаного вище договору, податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки, товаро-транспортні накладні форми №1-ТТН, виписки по особовому рахунку з банку, сертифікати відповідності, оборотно-сальдові відомості, інвентарні картки. ( т. 1 а.с. 45-87, 177-193, 237 - 240).

Оплата за товарі здійснена ТОВ «Ятанар» у безготівковий спосіб, що підтверджується виписками з банку.

Поставка товару здійснена, згідно умов договору, як силами постачальника - ТОВ «Мідас Оіл», з застосування орендованого у ФОП ОСОБА_2 спеціалізованого автотранспорту, в підтвердження чого надано договір оренди спеціалізованого транспортного засобу від 01.11.2016р. та від 19.01.2017р., товарно- транспортні накладні, так і ТОВ "Ятанар" (самовивіз). (т.1 а.с.249-252)

Товар на користь ТОВ " Ятанар" відпускався зі ГНС Безлюдівська, за адресою м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, де зберігався на підставі договору про надання послуг зберігання від 29.09.2016р. між позивачем та ТОВ " Харківрегіонгаз". (т.2 а.с.28-43)

Колегія суддів зазначає, що наявні у справі господарські договори і складені на їх виконання первинні бухгалтерські та податкові документи відповідають вимогам бухгалтерського і податкового законодавства, є належними і допустимими доказами по справі, дійсність і достовірність яких не була спростована відповідачем.

Дані докази підтверджують фактичність здійснення господарських операцій позивача з TOB «Ятанар» та правомірність відображення ним цих операцій у податковому обліку за вказані звітні періоди, а також спростовують висновки перевірки про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток .

Надані позивачем первинні документи складені у відповідності до п.44.1 ст.44 ПК України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", дають можливість ідентифікувати осіб, що брали участь у господарських операціях, будь-яких зауважень щодо оформлення первинних документів податковим органом ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи не висловлено.

Висновки суду першої інстанції щодо не підтвердження позивачем факту відвантаження товару, отримання його контрагентом позивача, відсутність паспортів якості, доказів в'їзду на територію підприємства, де зберігався товар, є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи, в яких наявні сертифікати якості скрапленого газу, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні. Крім того, відповідно до умов договору зберігання товару від 29.09.2016р. про намір відвантаження Поклажедавець повідомляє Зберігача засобами факсимільного зв'язку або електронною поштою, відвантаження товару в автоцистерни здійснюється при наявності необхідних документів та довіреностей, на основі отриманого Зберігачем від Поклажедавця листа-розпорядження, Зберігач забезпечує доступ представника поклажедавця до місця зважування. Отже , узгодження в'їзду на територію підприємства, де зберігається товар може бути зафіксовано електронним листом, проте не надання позивачем зазначених документів, не є безумовною підставою визнання спірної угоди безтоварною.

Посилання суду першої інстанції на протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 13.07.2017р., в рамках кримінального провадження № 1201422000000164 від 17.12.2014р., згідно якого останній повідомив, що ним були втрачено паспорт та ідентифікаційний код, ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ " Ятанар" він не має, де підприємство здійснює свою діяльність йому не відомо, колегія суддів вважає помилковими, оскільки сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень), в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. (т.1 а.с. 96-100),

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 (справа №816/809/17).

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що керівником ТОВ «Ятанар» з 11.11.2016р. є ОСОБА_1, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 253).

Також в матеріалах справи наявна нотаріально засвідчена заява ОСОБА_1, відповідно до якої останній підтверджує, що є директором та засновником ТОВ " Ятанар", ним здійснюється фінансово-господарську діяльність підприємства, подається звітність, документи підписуються та складаються ним особисто. (т.1 а.с. 198).

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що зі сторони ТОВ " Ятанар" вони підписані ОСОБА_1

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що надана до суду податковим органом копія протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 13.07.2017р. не засвідчена належним чином.

Також в якості підтвердження безтоварності угоди та відсутності повноважень ОСОБА_1 податковим органом надано до суду апеляційної інстанції протоколи допиту свідків ОСОБА_3 від 29.05.2017р.. яка пояснила, що ОСОБА_1 працює на її виробництві, де отримує заробтіну плату, а також протокол допиту свідка ОСОБА_5 від 29.05.2017р., яка підтвердила, що ОСОБА_1 працює з нею у ФОП ОСОБА_3

Зазначені протоколи допиту свідків здійснені в рамках кримінального провадження № 4201722000000179 від 28.02.2017р., за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191 КК України.(т.2 а.с.45-59)

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, одержані з порушення порядку , встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінально процесуальний кодекс України.

Відповідно до ч.1 ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ч.1 ст.222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Колегія суддів зазначає, надані податковим органом копії протоколів допитів свідків в кримінальному проваджені, не є належними доказами по адміністративній справі, оскільки доказів отримання зазначених документів в спосіб, встановлений законом, відповідачем не надано.

Відповідачем, на вимогу суду апеляційної інстанції також не надано доказів закінчення кримінального провадження, а також вироку, що набрав законної сили в цих кримінальних провадженнях.

Згідно ч. 1 ст. 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Під час розгляду справи апеляційним судом відповідачем не заявлялося клопотання про допит ОСОБА_1 безпосередньо адміністративним судом.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що пояснення свідків є належним доказом в адміністративній справі, якщо такий свідок допитаний судом саме в процесі розгляду такої адміністративної справи.

Протоколи допиту свідків в рамках кримінального провадження, якщо в такому кримінальному провадженні відсутній вирок, який набрав законної сили, не є належними доказами в адміністративній справі.

При цьому суд зауважує, що протоколи допиту свідків є доказом в кримінальному провадження, та оцінку цим показам надає суд в процесі розгляду саме кримінального провадження.

Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В той же час, податковим органом вироку по притягненню посадових осіб ТОВ «Ятанар» до відповідальності по спірним господарським операціям, ухвал про закриття провадження і звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності або постанов суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрали законної сили до суду не надано.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо безпідставного врахування судом першої інстанції в якості належного доказу протоколу допиту свідків, отриманих з порушенням порядку, встановленого законом.

Колегія суддів зазначає, що перевіркою не було встановлено у позивача відсутності первинних документів, обов'язок ведення і зберігання яких для цілей оподаткування податком на прибуток покладено на нього. Не встановлено порушень щодо порядку оформлення наданих до перевірки первинних документів. Перевіркою не встановлено порушень щодо мети придбання і подальшого використання позивачем товарів та робіт (послуг).

Викладені відповідачем аргументи для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку прибуток приватних підприємств є недостатніми, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податків в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.

До того ж відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента позивача за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами не визнано недійсними.

Суд вважає неприйнятними доводи відповідача, викладені в відзиві на апеляційну скаргу, про те, що факт того, що контрагенти ТОВ " Ятанар" фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення є доказом протиправного формування позивачем податкових зобов'язань, з огляду на необґрунтованість належності цього конкретного доказу для підтвердження в розумінні ч.3 ст.73 КАС України.

Посилання відповідача на кримінальні провадження відкриті за ознаками кримінального правопорушення , передбаченого ч.1 ст.194, ч.1 ст.205, ч.2 ст.212 КК України відносно контрагентів ТОВ " Ятанар" - ТОВ "Стройтех Лимитед", ТОВ "Спецстрой Контракт", ТОВ "Опттехспецстрой" відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки не містять у собі обставин, які б свідчили про невиконання зазначених осіб своїх договірних зобов'язань саме по господарським відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій.

Зазначене відповідає правовій позиції викладеній в постановах Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі № 809/1139/17, 26.06.2018р. у справі № 808/2360/17.

Крім того, при вирішенні податкових спорів суд виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій, належним чином підтверджених.

Відповідно до ст. 77 КАС України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 77 цього Кодексу.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом апеляційної інстанції досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та встановлено, що останні містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов'язань.

Доказів недобросовісності платника (позивача у справі), а також того, що відомості, які містяться у поданих ним документах неповні, недостовірні та (або) суперечливі, відповідачем не надано.

Твердження контролюючого органу та суду першої інстанції про відсутність факту реальності господарських операцій позивача з контрагентом спростовані наявними доказами в матеріалах справи, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму задекларованого позивачем податку, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Отже, господарські операції між позивачем та ТОВ «Ятанар» фактично мали реальний характер, оформлені не лише документально, а й спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами, а тому висновки викладені відповідачем в Акті перевірки є необґрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань .

Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу не наведено доводів, які б спростовували надані позивачем пояснення та докази, на наведено доказів на підтвердження наявності порушення позивачем норм податкового законодавства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС № 0000015009 від 03.01.2018 року є неправомірним, підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно ст. 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям постанови, якою позов ТОВ "Мідас Оіл" задовольнити, скасувати спірне податкове повідомлення-рішення від 03.01.2018р.

Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що позивачем понесені витрати зі сплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції - 24778,82 грн. та апеляційної скарги - 37178,23 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 46 від 22.01.2018 року, № 49 від 23.01.2018 року, № 270 від 30.05.2018р., № 303 від 18.06.2018 року (т. 1 а.с. 4, 5, 237, т. 2 а.с.8).

Враховуючи, що за наслідками судового розгляду позов задоволено, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 61947,05 грн. ( 24778,82 грн. + 37178,23 грн.).

Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 по справі № 820/328/18 скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС № 0000015009 від 03.01.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідас Оіл" витрати зі сплати судового збору в розмірі 61 947 (шістдесят одна тисяча дев'ятсот сорок сім) грн. 05 коп

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді О.В. Присяжнюк Л.В. Курило Повний текст постанови складено 03.08.2018 року