Постанова № 75670408, 01.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14831/16 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2018 року (повний текст виготовлено 27 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у м. Києві, в.о. заступника начальника Головного управління ДФС у м. Києві Мірвелової Ірини Михайлівни, третя особа: Українсько - американське страхове товариство з обмеженою відповідальністю «Росток» про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання недійсною податкової консультації, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:

визнати протиправними дії та бездіяльність відповідачів з винесення податкової консультації в листі від 23 серпня 2016 року №18976/10/26-15-12-01-18 і ненадання податкової консультації;

визнати недійсною та скасувати податкову консультацію Головного управління ДФС у м. Києві, викладену в листі від 23 серпня 2016 року №18976/10/26-15-12-01-18;

зобов'язати Головне управління ДФС у м. Києві надати позивачу нову консультацію у відповідь на лист від 19 липня 2016 року №07-22 (вх. Головного управління ДФС у м. Києві від 25 липня 2016 року №30621/10);

визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у м. Києві щодо ненадання консультації в письмовій формі за зверненням позивача від 19 липня 2016 року №07-22 (вх. Головного управління ДФС у м. Києві від 25 липня 2016 року №30621/10) у встановлені п. 52.1 статті 52 Податкового кодексу України строки;

зобов'язати Головне управління ДФС у м. Києві надати позивачу податкову консультацію у відповідь на заяву від 19 липня 2016 року №07-22 (вх. Головного управління ДФС у м. Києві від 25 липня 2016 року №30621/10);

визнати незаконною бездіяльність відповідачів щодо не розгляду заяви позивача від 19 липня 2016 року №07-22 (вх. Головного управління ДФС у м. Києві від 25 липня 2016 року №30621/10);

визнати дії відповідачів щодо порушення строків надання відповіді за звернення позивача протиправними;

зобов'язати Головне управління ДФС у м. Києві розглянути лист та надати відповідь за заявою позивача від 19 липня 2016 року №07-22 (вх. Головного управління ДФС у м. Києві від 25 липня 2016 року №30621/10) з питання: «Чи звільняються від оподаткування податком на додану вартість надходження за доходами від розміщення на депозитних рахунках грошових коштів фондів страхових резервів?».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач зазначає, що відповідь на заяву про надання податкової консультації не відповідає вимогам податкового кодексу України, надана з порушенням строків, встановлених Законом України «Про звернення громадян». У частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права, позивач вказує на те, що суд не зазначив висновком щодо кожної із заявлених позовних вимог.

21 травня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від Українсько - американського страхового товариства з обмеженою відповідальністю «Росток» надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує її вимоги та просить задовольнити.

24 травня 2018 року Київського апеляційного адміністративного суду від Головного управління ДФС у м. Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким останній підтримує правову позицію суду першої інстанції.

01 серпня 2018 року у судовому засіданні Київського апеляційного адміністративного суду представником позивача, ОСОБА_5, подано клопотання про витребування доказів у справі.

Колегія суддів ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовила у задоволенні зазначеного клопотання з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 та 4 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Отже, суд апеляційної інстанції не уповноважений досліджувати, у тому числі і витребовувати докази, які не були подані до суду першої інстанції без поважних на те причин.

Як вбачається з тексту ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2016 року, суд першої інстанції запропонував відповідачу надати письмові заперечення проти позову та докази на підтвердження їх доводів.

20 жовтня 2016 року до суду першої інстанції надійшли заперечення на адміністративний позов у даній справі до якого додано: копію спірної податкової консультації №18976/10/26-15-12-01-18 від 23 серпня 2016 року; копію заяви позивача від 19 липня 2016 року №07-22; копія листа ДФС №14188/6/99-99-15-03-02-15 «Про розгляд звернення».

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем та/або його представником до суду першої інстанції не подавалось клопотання про витребування додаткових доказів, а саме: копії матеріалів, що стали підставою для прийняття спірної податкової консультації (сторінки журналу реєстрації звернень позивача, реєстраційно-контрольні картки реєстрації звернень позивача; довідки про розміщення податкової консультації від 23 серпня 2016 року; довідки про розміщення на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади спірної податкової консультації).

Так, позивачем у суді апеляційної інстанції не доведено наявність поважних причин, які перешкоджали подати таке клопотання до суду першої інстанції.

Отже, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для витребування доказів, які не досліджувались судом першої інстанції при постановленні рішення.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що 17 липня 2016 року ОСОБА_3, як акціонер Українсько - американського страхового товариства з обмеженою відповідальністю «Росток», звернувся із заявою від 17 липня 2016 року №07-22 до Головного управління ДФС у м. Києві про надання податкової консультації та просив надати податкову консультацію, зокрема, з поставленого з такого питання: «Чи звільняються від оподаткування податком на додану вартість надходження за доходами від розміщення на депозитних рахунках грошових коштів фондів страхових резервів?».

23 серпня 2016 року листом №18976/10/26-15-12-01-18 за підписом в.о. заступника начальника Головного управління ДФС у м. Києві Мірвелової І.М., повідомлено позивачу, що згідно інформаційного ресурсу ДФС України, станом на 19 серпня 2016 року, Українсько-Американське страхове товариство з додатковою відповідальністю «Росток» не є зареєстрованим платником ПДВ, що виключає можливість використання податкової консультації останнім.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог та зазначив, що оскільки ні позивач, ні Українсько-Американське страхове товариство з додатковою відповідальністю «Росток» не є платниками податку на додану вартість, дії Головного управління ДФС у м. Києві щодо відмови у наданні податкової консультації ОСОБА_3 є правомірними.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції правильно виходив з такого.

Згідно з пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2. цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Податкова консультація, відповідно до п.п. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Статтями 52 та 53 Податкового кодексу України передбачений порядок надання та наслідки застосування податкових консультацій, відповідно до положень яких: за зверненням платників податків контролюючі органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства; податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію; за вибором платника податків консультація надається в усній або письмовій формі; консультації надаються органом державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку; контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень; не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована; платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору; визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Наслідком застосування податкової консультації, згідно з п. 53.1 ст. 53 Податкового кодексу України, є те, що платника податку не може бути притягнуто до відповідальності, якщо він діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.

Відповідно до пункту 53.3 статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Сторонами не заперечується, що у спірних правовідносинах позивач звернувся до податкового органу з метою отримання податкової консультації щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість надходження за доходами від розміщення на депозитних рахунках грошових коштів фондів страхових резервів.

Таким чином, метою звернення позивача до податкового органу є роз'яснення застосування законодавства щодо податку на додану вартість.

Суд першої інстанції правильно вказав на те, що за змістом ст.. 52 та 53 подавткого кодексу України, можливість звернення за податковою консультацією передбачена лише для платників конкретного податку.

Проте, позивачем не доведено, що станом на дату звернення до відповідача з заявою про надання податкової консультації останній зареєстрований платником податку на додану вартість.

Щодо посилання позивача на те, що Актом перевірки №448/1-22-01-81475581 від 16 жовтня 2008 року податковий орган встановив необхідність донарахування податку на додану вартість зі штрафом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що податкова консультація надається з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства, які має намір у майбутньому реалізувати запитувач такої консультації.

Проте, висновки перевірки податкового органу, викладені в Акті перевірки №448/1-22-01-81475581 від 16 жовтня 2008 року не можуть свідчити про можливість застосування висновків податкової консультації у подальшій господарській діяльності позивача та/або третьої особи.

Крім зазначеного, Податковий кодекс України, в якості підстав для визнання недійсною податкової консультації, чітко визначає суперечність такої консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору.

При цьому ст. 53 Податкового кодексу України не передбачено визнання судом податкової консультації недійсною, яка на думку платника податків, не містить конкретної відповіді на поставлене питання.

Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуваний лист Головного управління ДФС у м. Києві від 23 серпня 2016 року листом №18976/10/26-15-12-01-18 не є податковою консультацією у розумінні Податкового кодексу України.

Так, зазначений лист не містить будь-яких роз'яснень щодо практичного застосування податкового законодавства України. Натомість, позивача повідомлено про те, що питання заявника не можна розглядати як запит на надання податкової консультації у розумінні ст.. 52 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, за податковою консультацією до Головного управління ДФС у м. Києві звернувся ОСОБА_3, який є акціонером Українсько-американського страхового товариства з додатковою відповідальністю «Росток». Зі змісту заяв про надання податкових консультацій вбачається, що останні направлялись позивачем до контролюючого органу у власних інтересах, хоча стосуються питань податкової звітності Українсько-американського страхового товариства з додатковою відповідальністю «Росток».

Згідно з вимогами п. 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України, індивідуальні податкові консультації контролюючі органи надають за зверненням платників податків.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не є належним суб'єктом звернення із заявою про надання податкової консультації стосовно тих питань, які у таких заявах ставляться, оскільки не є платником таких податків.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем строку розгляду заяви про надання податкової консультації, колегія суддів зазначає таке.

На думку позивача, при розгляді заяви про надання правової консультації відповідач повинен був керуватись Законом України «Про звернення громадян» у частині строків розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про звернення громадян», законодавство України про звернення громадян включає цей Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Так. норми Податкового кодексу України є спеціальними у частині порядку розгляду заяв про надання податкової консультації.

Відповідно до п. 53.3. ст. 53 Податкового кодексу України, протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Згідно з частиною першою ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Сторонами не заперечується, що лист позивача від 19 липня 2016 року №07-22 надійшов до Головного управління ДФС у м. Києві від 25 липня 2016 року та зареєстрований №30621/10.

23 серпня 2016 року відповідач надав відповідь на зазначену заяву у формі листа №18976/10/26-15-12-01-18.

Тобто, відповідь на лист позивача №07-22 від 19 липня 2016 року про надання податкової консультації надана відповідачами з дотриманням тридцятиденного строку, передбаченого чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, дії відповідачів щодо розгляду заяви позивача про надання податкової консультації та лист Головного управління ДФС у м. Києві від 23 серпня 2016 року листом №18976/10/26-15-12-01-18 відповідають вимогам чинного законодавства України.

Позовні вимоги про зобов'язання надати правову консультацію є похідними від позивних вимог про визнання протиправною бездіяльності та недійсною податкової консультації, викладеної у листі від 23 серпня 2016 року листом №18976/10/26-15-12-01-18, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у м. Києві, в.о. заступника начальника Головного управління ДФС у м. Києві Мірвелової Ірини Михайлівни про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання недійсною податкової консультації, зобов'язання вчинити дії.

Щодо доводів позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у частині відсутності у мотивувальній частині оскаржуваного рішення висновку щодо кожної позовної вимоги окремо, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позовні вимоги позивача за своєю суттю та мотивами є ідентичними та стосуються правовідносин, що склались внаслідок звернення позивача до відповідача із заявою про надання податкової консультації. Тобто, такі позовні вимоги не потребують висновку щодо кожної окремо, оскільки є похідними.

У рішеннях Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Також, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасиу проти Греції» , національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимозі обґрунтованості та містить достатні висновки щодо позовних вимог, сформульованих позивачем.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 01.08.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма