Постанова № 75669674, 02.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 755/16180/16-ц Номер провадження: 22-ц/796/6464/2018Головуючий у суді першої інстанції Савлук Т.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 02 серпня 2018 року місто Київ

Номер справи 755/16180/16-ц

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Поливач Л.Д. (суддя - доповідач)

суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання: Горак Ю.М.

сторони:

позивач ОСОБА_3

відповідач ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2017 року, ухвалене у складі судді Савлук Т.В. в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва о 13 год. 22 хв. (інформація про дату складення повного рішення відсутня),

в с т а н о в и в :

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 (яка була залучена до участі у справі ухвалою суду від 17.02.2017року), про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та дружини до досягнення дитиною трирічного віку, мотивованим тим, що з 03.09.2014 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначила, що з травня 2016 року проживають з відповідачем окремо, дитина проживає разом з нею і перебуває на її утриманні. Вказала, що відповідач надає незначну матеріальну допомогу на утримання дитини, розмір якої визначає на свій власний розсуд. Питання щодо сплати аліментів у достатньому розмірі на утримання дитини відповідного віку в досудовому порядку відповідач відмовляється вирішувати. Зазначила, що самостійного заробітку вона не має, перебуває у відпустці по догляду за дитиною, отримує лише державну допомогу на дитину, якої не вистачає для належного утримання дитини. Відповідач є особою працездатного віку, має постійне місце роботи та має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання як дитини, так і дружини. А тому просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку відповідача щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути з відповідача аліменти на своє утримання у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку щомісячно, до досягнення сином трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2017року частково задоволено позов ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 02.11.2016 р. та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_3 на її утримання у розмірі 1/16 частини всіх видів заробітку щомісяця, до досягнення дитиною - сином ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 Вирішено питання розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання малолітньої дитини в межах суми платежу за один місяць.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5 (третя особа по справі) подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким стягнути із ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття та стягнути із ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_3 на її утримання у розмірі 1/20 частини всіх видів заробітку щомісяця, до досягнення дитиною трирічного віку, з метою дотримання максимального розміру утримань, передбачених ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження».

В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції вирішуючи питання про встановлення розміру аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_8 та дружини відповідача до досягнення дитиною трьох років, незважаючи на формальне посилання у своєму рішенні на ч.3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року щодо максимального розміру аліментів, який не повинен перевищувати 50% заробітної плати боржника, невірно застосував норму матеріального права, оскільки визначив розмір аліментів фактично без врахуванням зобов'язання відповідача по утриманню їх спільної доньки від першого шлюбу відповідача, згідно рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27.09.2016 року, що перевищувало максимальний розмір стягнутих з відповідача аліментів встановлений чинним законодавством.

Вказала, що суд першої інстанції фактично позбавив її права подати докази, які мали істотне значення для справи і заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, розглянувши справу у її відсутність. Суд не взяв до уваги ту обставину, що її донька ОСОБА_9 закінчує середню школу та має намір вступити до ВНЗ, що потребує додаткових матеріальних витрат. Також її донька має ускладнення сколіотичної хвороби, зарахована до спеціальної групи. Згідно медичних показань потребує масажу спини, ЛФК, фізіотерапевтичні процедури та санаторно - курортне лікування, що підтверджується медичною карткою амбулаторного хворого і довідкою від 20.04.2017 року.

Зазначила, що наразі перебуває у декретній відпустці по догляду за другою донькою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_9. Її чоловік ОСОБА_10 має зобов'язання по утриманню своєї дитини від першого шлюбу - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3. Відповідач не цікавиться життям своє доньки ОСОБА_9, не піклується про її стан здоров'я, участі у її вихованні не бере. Однак, суд ухвалюючи рішення та визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на утримання сина ОСОБА_8 та його матері даних обставин не врахував, а також не взяв до уваги, що позивач перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною отримує соціальну допомогу у розмірі 860,00 грн.

З урахуванням зазначеного просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_8 у розмірі 1/8 частини від всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, а на утримання дружини стягнути з відповідача аліменти у розмірі 1/20 частини всіх видів заробітку щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку, з метою дотримання максимального розміру утримань, передбачених ч. 3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, зважаючи на положення п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

У судове засідання апеляційного суду сторони і третя особа (їх представники) не з'явилися, причини неявки суду не повідомили. Позивач надіслала до апеляційного суду заяву, у якій просила проводити розгляд справи без її участі. Відповідач подав заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі. Від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без її участі. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивач і відповідач не скористалися.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності сторін і третьої особи та скласти повну постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 25.07.2018 року.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_5 оскаржує рішення суду в частині визначеного судом розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на утримання їхнього спільного сина та на утримання позивача до досягнення сином трирічного віку. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відтак його законність та обґрунтованість апеляційним судом в цій частині не перевіряється.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3суд першої інстанції вважав законними та обґрунтованими позовні вимоги в частині їх задоволення. Суд дійшов висновку про те, що позивач знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, яка проживає разом з матір'ю і перебуває на її утриманні, відповідно до вимог закону дружина має право на отримання матеріальної допомоги з боку чоловіка - батька дитини. Враховуючи матеріальний стан та доходи сторін, суд виходив із того, що дитині не виповнилось трьох років, дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною, а відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дружини у розмірі 1/6 частини його сукупного доходу.

При цьому суд вважав, що відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання малолітньої дитини, оскільки він є особою працездатного віку, має постійне місце роботи та фіксовану заробітну плату, доказів про наявність медичних протипоказань, встановлених відповідачу, щодо працевлаштування та заняття певними видами діяльності судом не було здобуто. Суд визначив розмір аліментів на утримання дитини - 1/4 частка від усіх видів заробітку (доходів).

При вирішенні питання про визначення розміру аліментів на утримання малолітньої дитини, судом було враховано наявність у відповідача зобов'язань по утриманню дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, від першого шлюбу і обставини, встановлені рішенням Ленінського районного суд міста Полтава від 27 вересня 2016 року. Крім того, Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони є законним і обґрунтованими, повністю узгоджуються з встановленим обставинами справи.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько, мають рівні права та обов'язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 150 СК України).

Батьки мають рівні права на виховання дитини та спілкування з нею, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватись з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Як вбачається з матеріалів справи і було встановлено судом, з 03.09.2014 року сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільного сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Батьком дитини є відповідач, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини. Мати дитини ОСОБА_3 самостійного заробітку вона не має, перебуває у відпустці по догляду за дитиною, отримує лише державну допомогу на дитину.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із статтями 180, 191 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, однак за умови, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Частиною другою статті 182 СК України (чинній на час ухвалення рішення у справі) встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з частиною першою статті 183 СК України (чинній на час ухвалення рішення у справі) частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до статей 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж тридцять відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 183 СК України (чинній на час ухвалення рішення у справі) частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.

Керуючись вищезазначеними нормами матеріального права, урахувавши стан здоров'я, матеріальне становище відповідача та інтереси дитини на утримання якої будуть стягуватись аліменти, та правильно оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу відповідача.

Відповідно до частин другої та шостої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років і в разі розірвання шлюбу.

Згідно з частиною четвертою статті 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до вимог статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). З огляду на відсутність імперативної заборони розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач.

Позивач визначила способом стягнення аліментів - їх присудження у частці від доходу батька. Частка від доходу платника аліментів визначається у дробовому або відсотковому співвідношенні до доходу.

Згідно ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач самостійного заробітку не має, перебуває у відпустці по догляду за дитиною, отримує лише державну допомогу на дитину. Судом було встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, факт припинення сімейних відносин визнається сторонами, син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з матір'ю, між сторонами не досягнуто домовленостей щодо розміру матеріальної допомоги, яку має надавати відповідач на утримання дружини, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, яка не досягла трирічного віку.

Ухвалюючи рішення про стягнення аліментів на утримання позивача до досягнення дитиною трьох років, суд першої інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, а також врахувавши обставини справи, дійшов правильного висновку, що відповідач є працездатною особою молодого віку, а позивач позбавлена можливості працевлаштуватись та отримувати самостійний дохід, оскільки доглядає за дитиною до досягнення трьохрічного віку. При цьому суд врахував наявність у відповідача зобов'язань по утриманню неповнолітньої дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, від першого шлюбу, і обставини встановлені рішенням Ленінського районного суд м. Полтава від 27 вересня 2016 року, яким присуджено стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, щомісяця в розмірі 1/3 частки від всіх видів його заробітку (доходів), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття дитиною.

З урахуванням встановлених обставин, які знайшли своє підтвердження під час перегляду справи апеляційним судом, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення аліментів на утримання дружини у розмірі 1/16 частки від усіх видів заробітку щомісяця, до досягнення ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, трирічною віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2

Отже, матеріали справи свідчать про те, що задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції вірно виходив з того, що розмір присуджених судом першої інстанції аліментів на утримання дитини та її матері до досягнення дитиною трирічного віку визначений з урахуванням вимог розумності і справедливості та рівності у правах, щодо розміру аліментів, кожної із дітей відповідача.

Разом з тим із матеріалів справи вбачається, що відповідач погодився із розміром стягнутих судом аліментів на утримання дитини і дружини.

Як зазначила ОСОБА_5, ОСОБА_4 було подано позов до Ленінського районного суду м. Полтави про зменшення розміру аліментів (1/3 частки) стягнутих з нього за рішенням суду на користь ОСОБА_5 на утримання дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, але зазначена обставина не свідчить про наявність підстав для зменшення судом апеляційної інстанції розміру аліментів стягнутих за рішенням суду на користь ОСОБА_3 Розмір аліментів стягнутих з відповідача на утримання сина, є значно меншим ніж розмір аліментів стягнутих з нього на утримання доньки. Крім того, станом на дату ухвалення апеляційним судом судового рішення по даній справі, вже закінчились зобов'язання відповідача по сплаті аліментів на утримання дружини, оскільки син досяг трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_2. Та обставина, що з відповідача (тимчасово) в цілому було стягнуто аліменти, розмір яких перевищував половину його заробітної плати доходів, не порушувало прав, свобод і охоронюваних інтересів третьої особи по справі, оскільки право на звернення особи до суду з позовом про зменшення розміру стягнутих з неї аліментів передбачено діючим законодавством. Не справедливим буде стягнення аліментів на утримання однієї дитини у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, а на утримання іншої дитини відповідача - 1/8 частки.

Так, відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду матеріали справи не містять. Таких доказів не додано третьою особою до апеляційної скарги, не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у скарзі, апеляційний суд не знаходить.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року,п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд -

п о с т а н о в и в :

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 02 серпня 2018 року, вступна і резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались через неявку учасників справи та їх представників в судове засідання 25.07.2018 року.

Судді:

Л.Д.Поливач

А.М.Стрижеус

О.І.Шкоріна