Рішення № 75669444, 02.08.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/158/16-ц

2/214/1123/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 серпня 2018 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі

головуючої судді Хомініч С.В.,

секретар судового засідання - Горбунова Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №214/158/16-ц

за позовною заявою ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», який є правонаступником Акціонерного комерційного банку «Райффайзенбанк Україна»

про визнання кредитного договору недійсним.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (на підставі угоди про надання правової допомоги від 26.11.2014, довіреності від 26.11.2014)

від відповідача: Капиш В.М. (на підставі довіреності від 06.02.2017)

СУТЬ СПОРУ:

14.01.2016 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила суд визнати кредитний договір №ML-0AU/2065/2006 від 10 жовтня 2006 року недійсним.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що 10.10.2006 між АКБ «Райффайзенбанк України» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ML-0AU/2065/2006, за умовами якого вона отримала кредит в розмірі 35700 доларів США для купівлі нерухомого майна зі сплатою відсотків за користування ним за фіксованою ставкою в розмірі 5,99% на рік.

Вважає, що договір є таким, що суттєво порушує її права та норми чинною законодавства України. Згідно з п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій форм і про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення: в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; г) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; та ін. Банк такої інформації не надавав, жодного листа від банку вона не отримувала. Вважає, що банк ввів її в оману, оскільки під час пропонування продукції споживачу не надав або надав у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформацію, необхідну для здійснення свідомого вибору. Що тягне за собою порушення вимог ЦК України. Також вважає, що банк порушив вимоги Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»: 2.4. Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Вважає пункт кредитного договору 1.4.1.5 «у випадку порушення Позичальником своїх зобов'язань встановлених з підпунктів п.2.3.7., чи/та п.1.3.1.5., чи/та п.1.3.2.3. цього договору, Фіксована процентна ставка чи Фіксований відсоток підвищується на 4% річних за кожні 12 місяців невиконання чи неналежного виконання будь-якого з підпунктів п.2.3.7., чи/та п. 1.3.1.5., чи/та п.1.3.2.3. цього договору», що свідчить про дискримінації стосовно споживача зміни відсоткової ставки. Також в кредитному договорі відсутній розрахунок сукупної вартості кредиту. Що є грубим порушенням Постанови Правління Національного Банку України від 10.05.2007 № 168. Крім того банком було надано кредит в іноземній валюті, коли єдиним законним платіжним засобом на території України є гривня. Надання кредиту в іноземній валюті призвело до того, що позивач перебуває у дискримінаційному становищі відносно відповідача. На день укладення кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1 долар США = 5,05 грн., та на сьогоднішній день становить 1 долар США = 23,487 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання її зобов'язання за кредитним Договором. Тобто, з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу, яку їй необхідно сплачувати значно зросла, в зв'язку із чим значно погіршився її фінансовий стан. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Хоче звернути увагу суду, що в кредитному договорі зазначено, що розмір її щомісячного платежу становили 468,04 доларів США. Виникає питання, як банк міг встановиш фіксований розмір щомісячного платежу, якщо для розрахунку процентів за користування кредитом буде плаваюча процентна ставка. На її думку, вказані умови кредитного договору суперечать положенням ЦК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а отже є протиправними, тому кредитний договір підлягає визнанню недійсними в судовому порядку.

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання ним чинності цією редакцією Кодексу.

Представник позивача ОСОБА_2 до судового засідання не з'явився надав заяву про розгляд справи за його відсутності, наполягав на задоволенні позовних вимог (а.с. 130).

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

14.01.2016 позивач звернулася до суду з позовною заявою (а.с .1-6).

15.01.2016 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху (а.с. 14).

03.03.2016 надійшло клопотання про відкриття провадження (а.с .17-19).

04.03.2016 ухвалою суду відкрито провадження по справі (а.с. 22)

12.09.2016 Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалено заочне рішення по цивільній справі №214/158/16-ц (а.с. 43-46).

05.10.2017 на адресу суду надійшла заява представника відповідача ПАТ «ОТП Банк», який є правонаступником АКБ «Райффайзенбанк Україна», про перегляд заочного рішення (а.с. 62-64).

09.10.2017 ухвалою суду заява про перегляд заочного рішення прийнята до розгляду (а.с .76).

14.1.12017 ухвалою суду заочне рішення скасоване та призначено справу до розгляду в загальному порядку (а.с .82-83).

14.12.2017 представник відповідача надав письмові заперечення на позовну заяву про визнання кредитного договору недійсним. В яких вказав, що проти позову заперечує. 10 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (Відповідно до статуту Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є правонаступником усіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», яке в свою чергу є правонаступником усіх прав та обов'язків Акціонерного комерційного банку «Райффайзенбанк Україна») укладено Кредитний договір ML-0AU/2065/2006 відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в розмірі 35700 доларів США з терміном дії Кредитного договору до 10 жовтня 2021 року. За користування кредитними коштами, умовами Кредитного договору передбачено сплату процентів, та встановлено плаваючу процентну ставку, а саме Фіксований відсоток + FIDR. Підписанням Кредитного договору сторони домовилися, що у договорі використовується Плаваюча процентна ставка, яка складається із перемінної частини ( FIDR- Floating Interest Deposit Rate) та фіксованого відсотка - така ставка може змінюватися (збільшуватися чи зменшуватися) шляхом зміну розміру ставки FIDR. Інформація щодо розміру ставки FIDRрозміщується на сайті Банку www.оtрbаnk.com.ua, а також в приміщеннях Банку (як в Головному офісі так і в інших Установах Банку) на інформаційних стендах. Вважає за необхідне зазначити, що правочин між сторонами укладений у відповідності до положень та вимог актів цивільного законодавства діючих у редакції чинній під час укладення сторонами кредитного договору - 10 жовтня 2006 року. Положення пункту 4 статті 11 Закону №1023-ХІІ, в редакції яка діяла станом на дату укладення кредитного договору, не містить вимогу про зазначення розпису сукупної вартості кредиту для споживача (а.с. 88-91).

06.02.2018 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, який є аналогічним за замістом запереченням наданим раніше (а.с. 103-106).

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

10.10.2006 між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (Відповідно до статуту Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є правонаступником усіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», яке в свою чергу є правонаступником усіх прав та обов'язків Акціонерного комерційного банку «Райффайзенбанк Україна» (а.с. 65-68)) укладено Кредитний договір ML-0AU/2065/2006 (а.с. 7-10).

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в розмірі 35700 доларів США з терміном дії Кредитного договору до 10 жовтня 2021 року

Обов'язковою передумовою звернення до суду є наявність юридичного факту порушення, невизнання, оспорювання цивільного права позивача. Однак, суд вважає, що позивач не наводить в чому саме відбулося порушення прав позивача як споживача кредитних послуг, з огляду на погодження сторонами умов кредитування та добровільного часткового виконання позичальником взятих на себе зобов'язань.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до п. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пунктами 10, 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» 30.03.2012 № 5передбачено, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

В силу ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Згідно ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Оцінюючи добуті в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Доводи позовної заяви щодо порушення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою заборонено надання споживчих кредитів на території України в іноземній валюті, не заслуговують на увагу. Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. 16 жовтня 2011 року набрав законної сили Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Ураховуючи, що на час укладення кредитного договору від 10.10.2006 Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони надання споживчих кредитів в іноземній валюті, доводи позивача у цій частині є необґрунтованими.

На думку суду, відсутні підстави для визнання недійсним кредитного договору з підстав несправедливості його умов.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу, вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за угодою, є виконанням угоди.

Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Посилання позивача на те, що при укладанні кредитного договору порушено вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та не надано йому повної інформації щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст. 15 і 23 цього Закону.

Із змісту оспорюваного кредитного договору видно, що сторони обумовили і прописали в договорі всі необхідні умови, які відповідають вимогам щодо укладення кредитних договорів.

Кредитний договір містить умови щодо загальної суми кредиту - 35700 доларів США (п. 2), строку його повернення -10.10.2021 (п. 2), розміру місячного платежу (п.2). Сторонами погоджена плаваюча процентна ставка, а саме Фіксований відсоток (5,99%) + FIDR. (п. 3). Підписанням Кредитного договору сторони домовилися, що у договорі використовується Плаваюча процентна ставка, яка складається із перемінної частини ( FIDR - Floating Interest Deposit Rate) та фіксованого відсотка - така ставка може змінюватися (збільшуватися чи зменшуватися) шляхом зміну розміру ставки FIDR. Підписанням Кредитного договору сторони домовилися, що у разі використання Плаваючої процентної ставки, яка складається із перемінної частини ( FIDR - Floating Interest Deposit Rate) та фіксованого відсотка - така ставка може змінюватися (збільшуватися чи зменшуватися) шляхом зміну розміру ставки FIDR, в порядку передбаченому сторонами кредитного договору, та в залежності від вартості строкових депозитів фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору.

Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті Банку www.оtрbаnk.com.ua, а також в приміщеннях Банку (як в Головному офісі так і в інших Установах Банку) на інформаційних стендах.

Згідно умов Кредитного договору, а саме п. 1.4.1.1. - 1.4.1.5. Плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов Кредитного договору в перший Банківський день місяця, наступного за місяцем закінчення вищезазначеного 11/12 (одинадцяти/дванадцяти) місячного періоду дії попереднього розміру Плаваючої процентної ставки. З зазначених дат, проценти нараховуються виходячи із ставок FIDR. (фактично діюча на дату корегування) + Фіксований відсоток з розрахунку Річної бази нарахування процентів. Сторони цим висловили свою цілковиту згоду щодо такої зміни Плаваючої процентної ставки, стосовно всієї непогашеної суми Кредиту, без укладення будь-яких додаткових договорів до Кредитного договору.

Отже, отримавши кредит на умовах сплати Плаваючої процентної ставки та підписавши Кредитний договір, клієнт висловлює свою цілковиту згоду на корегування Плаваючої процентної ставки, в порядку, передбаченому сторонами Кредитного договору, що цілком відповідає вимогам ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України.

Таким чином, зміна відсоткової ставки у зв'язку зі зміною розміру ставки FIDR, не може бути розцінена, як збільшення розміру процентів, встановлених Кредитним Договором, в односторонньому порядку і не суперечить ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України.

Відповідно до ч. 2. п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній станом на 13.01.2006) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміну облікової ставки Національного банку України або в інших випадках.

Саме такий випадок передбачений умовами Кредитного договору, а саме зміна ставки FIDR у зв'язку зі зміною кредитних ресурсів Банку.

ОСОБА_1 підтвердила згоду на укладення договору своїм підписом, що є повним дотриманням положень Закону України «Про захист прав споживачів». Ніяких застережень або зауважень з боку ОСОБА_1, щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору під час його підписання, не надано.

Згідно застереження до п.1.4 Кредитного договору позивач, як сторона кредитного договору, підписавши його, підтвердила, що викладений у п.1.4 Кредитного договору порядок плати за кредит у цілому, та кожен з його елементів, повністю відповідає волевиявленню сторін.

Крім того, відповідно до застереження п.1.4. Кредитного договору: Сторони також підтверджують, що вони повністю ознайомлені та цілком згодні з порядком визначення плати за Кредит та окремими елементами цього порядку.

Відповідно до Методичних вказівок з інспектування Банків «Система оцінки ризиків», затверджених постановою Правління НБУ №104 від 15.03.2004 змінною процентною ставкою є - процентна ставка, рівень якої підлягає періодичній переоцінці залежно від зміни тієї чи іншої базової ставки. Таким чином, такий тип відсоткової ставки, як «змінна» або плаваюча, встановлено вказаним нормативним актом, а також «Стандартом надання рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів», затверджених Протоколом засідання Наглядової ради Державної іпотечної установи від 11.09.2008, де зазначено, що типом відсоткової ставки за іпотечними кредитами є фіксована або плаваюча згідно з порядком, затвердженим Правлінням Установи.

Відповідно до п. 1.11.1. Кредитного договору, усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватись позичальником у валюті кредиту у строки та на умовах, встановлених цим договором.

Згідно п. 1.11.2. Кредитного договору (застереження) зазначено. Що підписанням цього договору позичальник висловлює свою обізнаність з діючими тарифами Банку та обов'язковими платежами передбаченими чинним законодавством України.

В кредитному договорі закріплені положення щодо зміни процентної ставки, у разі порушення зобов'язань у п. 1.4.1.5 «у випадку порушення Позичальником своїх зобов'язань встановлених з підпунктів п.2.3.7., чи/та п.1.3.1.5., чи/та п.1.3.2.3. цього договору, Фіксована процентна ставка чи Фіксований відсоток підвищується на 4% річних за кожні 12 місяців невиконання чи неналежного виконання будь-якого з підпунктів п.2.3.7., чи/та п. 1.3.1.5., чи/та п.1.3.2.3. цього договору» (а.с. 8 зворотній бік).

З аналізу кредитного договору видно, що банком передбачені умови як для збільшення так і для зменшення процентної ставки. Що в свою чергу спростовує твердження позивача про закріплення в договорі умов лише на користь банку. Не знайшли свого підтвердження також і посилання позивача про те, що банк збільшив відсоткову ставку та не повідомив про це позивача. Оскільки останнім не надано до суду доказів нарахування платежів за кредитом при збільшений відсотковій ставці.

Таким чином, доводи заявника щодо протиправного стягнення плаваючої (підвищеної на його думку) відсотків в односторонньому порядку та нарахування пені спростовуються умовами кредитного договору, в якому передбачено, що з моменту його підписання ОСОБА_1 фактично надала згоду банку на нарахування відсотків за плаваючої ставкою, яка в свою чергу може бути як збільшена так і зменшена, у разі настання відповідної обставини.

Суд вважає, що ОСОБА_1 була ознайомлена у письмовій формі про кредитні умови: мету кредитування, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту, строк, на який одержано кредит та варіанти його повернення, тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, кредитний договір укладено за ініціативи ОСОБА_1, при цьому остання свідомо уклала кредитний договір на зазначених у договорі умовах, на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору.

Таким чином, при підписанні кредитного договору позивач погодилася з усіма умовами даного правочину і прийняла на себе зобов'язання щодо його виконання. В день підписання оспорюваного правочину позивач отримала передбачену даним договором суму кредиту, а також отримала примірник правочину, що давало їй додаткову можливість детально вивчити його умови та протягом 14 днів з дня отримання кредиту відмовитись від даної послуги, що передбачено ч. 6 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Однак позивач цього не зробила, використавши кредитні кошти на свій розсуд.

При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК України).

Разом з тим, з матеріалів справи видно, що оскаржуваний договір укладений в письмовій формі, він підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів, і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.

Суд вважає, що під час розгляду справи не найшли підтвердження доводи позивача про те, що при укладенні спірного кредитного договору були порушені права позивача як споживача, а також, що умови укладеного між сторонами правочину порушують права позивача чи є несправедливими. Зібраними по справі доказами, підписанням позивачем договору підтверджено, що ОСОБА_1 ознайомлювалася з умовами кредитування в банку і погодилася з ними в повному обсязі.

Крім того, у разі ненадання споживачу перед укладенням договору про надання споживчого кредиту інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту суб'єкт господарювання відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, яка не передбачає своїм наслідком визнання договору недійсним.

Відповідно до положень, закріплених у п. 2 ч. 1, ч. ч. 2, 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.

Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що АКБ «Райффайзенбанк Україна» при укладенні кредитного договору з ОСОБА_1 здійснював нечесну підприємницьку практику та використовуючи необізнаність позивача у питаннях фінансових послуг ввів її в оману щодо істотних умов кредитування.

Не надані такі докази представником позивача і в судовому засіданні.

Статті 18 та 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачають перелік несправедливих умов договору за участі споживача, зміст яких зводиться до встановлення істотних переваг виконавця послуги (дисбаланс прав та обов'язків) порівняно з положенням замовника - споживача, а діяльність виконавця послуги має бути агресивною або вводити споживача в оману.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу введення його банком в оману (щодо природи кредитного правочину, прав та обов'язків його сторін, тощо) та/або нав'язування в отриманні кредиту.

Не може ставитися в провину банку невірний розрахунок позичальником користі від отримання кредиту та мотив його отримання.

Помилка в оцінках позичальником результату своїх дій внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення позичальником не є підставою для визнання кредитного правочину недійсним.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В кредитному договорі наведена вичерпна інформація щодо умов кредитування: сума кредиту, строк кредитування, розмір та порядок повернення кредиту та сплати процентів, розмір процентної ставки, підстави для її зміни, сукупна вартість кредиту.

Кредитні кошти видавалися на купівлю нерухомого майна (п. 2, а.с.7), яким є чотирикімнатна квартира, загальною площею 81,70 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 (а.с. 7 - зворот). Позивач в усіх своїх заявах вказує саме цю адресу місця мешкання, з чого суд робить висновок, що позивач отримала кредитні кошти, використала їх за цільовим призначенням, а саме на купівлю нерухомого майна (чітко зазначеного в договорі), та мешкає у купленій квартирі. Здійснення даних дій, свідчить про обізнаність з умовами кредитування позичальника, погодження з ними та на добровільність виконання умов кредитного договору.

З урахуванням наведеного вище, можна дійти висновку, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Сторони є вільними у виборі контрагентів, ризики коливання курсів валют несуть сторони. Позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови. Банк повідомив позивача щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. Позивач ОСОБА_1 погодилася з умовами кредитного договору, в тому числі валютою кредиту та визначеною банком плаваючою відсотковою ставкою. У кредитному договорі, який підписаний позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Аналогічна правова позиція вислана Верховним судом у справі у постанові від 23.05.2018 по справі № 619/130/16-ц.

Тому суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Позовні вимоги ОСОБА_1 відноситься до Закону України «Про захист прав споживачів», в зв'язку з чим, ОСОБА_1 слід звільнити від сплати судового збору за вимогою про визнання кредитного договору недійсним.

Виходячи з встановлених вище обставин, суд не знаходить підстав для розподілу судових витрат, оскільки при відмові в задоволенні позовних вимог, відповідно до змісту вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі ст. 525, 526 , 627, 629, 1054 ЦК України, ст. 11, 18 ,19 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст. ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, ч.4 ст.274, ст.стт.280-284, 287, 354, 355, п.п.9, 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), п.п.15 п. 1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», який є правонаступником Акціонерного комерційного банку «Райффайзенбанк Україна» про визнання кредитного договору недійсним.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2.

Представник позивача: ОСОБА_2, адреса місця знаходження: АДРЕСА_3.

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», ЄДРПОУ 21685166, місце знаходження: м. Київ, вулиця Жилянська, 43.

Повний текст рішення по справі складено 02 серпня 2018 року.

Суддя Хомініч С.В.