Рішення № 75668768, 26.07.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року справа № 823/1996/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Гайдаш В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання – Баклаженко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 19001, далі – позивач) з позовом до управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області (вул.Шевченка, 47, . Канів, Черкаська обл., 19001, далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни позивачу;

- зобов’язати відповідача видати позивачу посвідчення інваліда війни.

Позов мотивовано тим, що позивач є безпосереднім учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням. В установленому законом порядку позивач звернувся за наданням статусу інваліда війни та отриманням відповідного посвідчення, однак вказане звернення відповідачем безпідставно було залишено без задоволення.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що позивачем під час звернення із заявою про встановлення статусу інваліда війни не додано доказів залучення його до складу формувань Цивільної оборони, у зв’язку з чим відсутні підстави для встановлення відповідного статусу.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв’язку з неприбуттям у судове засідання учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідно до посвідчення серії А №309145 від 11.09.2017 та вкладки до нього № 701022 С позивач отримав статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а згідно довідки МСЕК серії 12 ААА №192592 від 16.11.2015 позивачу встановлена II група інвалідності у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.

18.04.2018 позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради із заявою про встановлення статусу інваліда війни, що брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони та видачу посвідчення інваліда війни.

Листом від 25.04.2018 №13/1129 відповідач відмовив позивачу у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення з тих підстав, що до інвалідів війни належать військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних при виконанні чинних обов’язків військової служби, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та у зв'язку із цим зобов'язання вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (в чинній редакції) до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є наявність у особи інвалідності, наявність доказів залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про Цивільну оборону України" від 03.02.1993 N 2974-XII (втратив чинність 01.07.2013) силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування.

Відповідно до ст.ст. 11 і 12 цього Закону невоєнізовані формування цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Для забезпечення заходів з цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування створюються спеціалізовані служби цивільної оборони: енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально-технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення і зв'язку, протипожежні, торгівлі і харчування, технічні, транспортного забезпечення та інші. Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Виконання завдань виробничого характеру на них не покладалось.

Також, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Суд врахував, що відповідно до Положення про Цивільну оборони СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111 - 1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29.06.1976 (Постанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 02, від 04.05.1986 № 16, від 19.05.1986 № 52), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

З урахуванням викладеного, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з копії довідки ЗАТ «Укренергомонтаж» від 12.05.2006 №130 позивач працював у зонах небезпеки ЧАЕС з 01.10.1986 до 15.12.1986, з 01.01.1987 до 16.07.1987 та з 01.10.1987 до 04.12.1987.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та наявні у справі матеріали суд приходить до висновку, що позивач приймав участь у виконанні робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, та отримав інвалідність, яка пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що є обов'язковою передумовою для встановлення позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни", передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно з п. 7 і 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, посвідчення інваліда війни видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.

У зв'язку з цим відмова відповідача у видачі позивачу посвідчення інваліда війни, оформлена листом від 25.04.2018 №13/1129, є протиправною, а тому відповідна позовна вимога є обґрунтованою.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження).

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справа №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа №826/8803/15, дискреційні повноваження – це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”.

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року справі №816/303/16.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі “Олссон проти Швеції” від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що позивач приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та є інвалідом, захворювання якого пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААА від 16.11.2015 №192592, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на встановлення статусу інваліда війни відповідно до п.9 ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачу відповідного посвідчення.

Отже, позовні вимоги е обґрунтованими та такими, що підлягають задоволення у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни, оформлену листом від 25.04.2018 №13-1129.

Зобов’язати управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області (код ЄДРПОУ 25660476) видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) встановити статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Гайдаш

Рішення складене у повному обсязі 03.08.2018.