Рішення № 75668125, 02.08.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2018 р. № 820/1119/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Заічко О.В.,

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: визнати протиправними дії Прокуратури Донецької області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру"; стягнути з Прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 45871 (сорок п'ять тисяч вісімсот сімдесят одна) гривня 94 копійок за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру"; зобов’язати Прокуратуру Донецької області відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.; стягнути з Прокуратури Донецької області моральну шкоду в розмірі 15000 грн.; стягнути з Прокуратури Донецької області несплачену ОСОБА_1 суму вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог ст. 43 КзпП у розмірі 10003,50 грн.; стягнути з Прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належних позивачу сум при звільненні з 13.10.2015 по день фактичного розрахунку в сумі 65022,75 грн.; стягнути з Прокуратури Донецької області повну суму безпідставно утриманих з ОСОБА_1 заробітної плати профвнесків з 2007 року по 2015 рік у розмірі 5487,31 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2016 року, у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.01.2018 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати належних позивачу сум при звільненні з 13.10.2015 по день фактичного розрахунку. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанцій. У решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року залишено без змін. Ухвалою від 29.03.2018 року було прийнято до розгляду зазначену справу в частині стягнення з Прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати належних позивачу сум при звільненні з 13.10.2015 по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позову, в частині, що направлена на новий розгляд вказано про те, що відповідачем фактична виплата належних сум була здійснена не в день звільнення позивача 13.10.2015 року, а 22.10.2015 року, тобто з затримкою.

Відповідачем надано суду заяву з проханням розгляду справи у письмовому провадження.

Представник відповідача до суду не прибув, належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, надав відзив на позов, в якому, заперечуючи проти позову, просив у його задоволенні відмовити, з тих підстав, що у даних правовідносинах діють норми спеціального законодавства, а не загального трудового, отже, відповідна вимога позивача, обґрунтована положеннями ст. 117 КЗпП України, є безпідставною.

Суд, на підставі ст. 205 КАС України, вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні. Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Так, позивач з січня 2015 року працював у прокуратурі Донецької області на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні, запобігання і протидії корупції у сфері транспорту.

Наказом Генерального прокурора України №41ш від 15.07.2015 управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні, запобігання і протидії корупції у сфері транспорту прокуратури Донецької області ліквідовано.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України), а саме у зв’язку з ліквідацією органу, в якому обіймав посаду позивач, останнього 10.08.2015 попереджено про звільнення. Одночасно ОСОБА_1 запропоновано вакантні у прокуратурі посади, від яких позивач відмовився (рапорт про переведення на запропоновані посади не надав).

В матеріалах справи міститься рапорт позивача про звільнення на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" з 13.10.2015 року.

Наказом прокурора Донецької області №1680к від 13.10.2015 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру".

Зі змісту вказаного наказу прокурора Донецької області вбачається, що відділу фінансування та бухгалтерського обліку було доручено провести з ОСОБА_1 повний розрахунок відповідно до чинного законодавства України.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 22.10.2015 року з позивачем було проведено повний розрахунок, включаючи премії, надбавки та компенсацію невикористаної відпустки.

На думку позивача, при повному розрахунку йому не було виплачено заробітну плату у відповідності до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог ст. 43 КзпП.

23.10.2015 року позивач звернувся до прокуратури Донецької області з листом щодо проведення повного розрахунку.

03.11.2015 року за вих.№11/1035-3329вих-15 Прокуратура Донецької області надала вичерпну відповідь на звернення позивача, в якій зазначила, що підстави для виплати вихідної допомоги відсутні, розрахунки проведені у повному обсязі.

Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

Верховний Суд, приймаючи постанову 31.01.2018 року погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позову у частині оскарження дій відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру"; стягнення заробітної плати за цей період; стягнення вихідної допомоги та моральної шкоди; стягнення повної суми безпідставно утриманих профвнесків з 2007 року по 2015 рік.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати належних позивачу сум при звільненні з 13.10.2015 по день фактичного розрахунку Верховний Суд у своїй постанові акцентував увагу, що виплата всіх належних сум позивачеві мала бути проведена в день прийняття наказу про його звільнення, у свою чергу, судами попередніх інстанцій не надано оцінку тій обставині, що фактична виплата належних сум заробітної плати відповідно до платіжного доручення №3301, що міститься в матеріалах справи, позивачу була проведена 22.10.2015 року, в той час як наказ про його звільнення датований 13.10.2015р., а також, не встановлено, чи працював позивач у день звільнення та чи пред’являв вимоги про розрахунок, а також не з’ясовано причини затримки здійснення такого розрахунку.

Розглядаючи вказану справу та, виконуючи вимоги, викладені у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 123 Конституції України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України на час виникнення спірних правовідносин регулювались Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон), який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Згідно ч.3 ст. 16 Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.51 цього Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду , або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу ( ст. 47 КЗпП України).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку ( ст. 117 КЗпП України).

Як встановлено під час судового розгляду, фактична виплата належних сум заробітної плати позивачу була проведена 22.10.2015 року, в той час як наказ про його звільнення датований 13.10.2015р.

При цьому, у день звільнення позивач фактично працював, що встановлено з табелю обліку робочого часу ( т.2 а.с.28).

Щодо підстав затримки фактичного розрахунку, представник відповідача у відзиві на позов вказував, що прокуратура є бюджетною організацією та видатки на заробітну плату здійснює лише через органи Державної Казначейської служби шляхом списання коштів бюджетного асигнування прокуратури з єдиного казначейського рахунку.

Водночас, позивач, у періоді з його звільнення до дати фактичного розрахунку, відповідних вимог про такий розрахунок до відповідача не пред'являв, доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до п.4 ч.5 ст.7 Закону, єдність системи прокуратури України забезпечується: фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України.

Приписами ст. 89 Закону визначено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Згідно ст. 49 БК України, розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу. Казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.

Керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах ( ч.1 ст. 51 БК України).

Суд акцентує увагу, що позивач посилався на загальні норми трудового законодавства, відповідач - на спеціальні, отже, виходячи зі специфіки спірних правовідносин, слід відмітити наступне.

Відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

У свою чергу, як вже зазначалось вище, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України врегульовано Законом України "Про прокуратуру" .

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі ( лист ВАСУ від 26.05.2010 року № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби").

Відповідно до ч.1 ст. 81 Закону заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Отже, спірні правовідносини регулюються саме нормами спеціального законодавства. За приписами ч. 1,2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем було доведено правомірність дій у правовідносинах, з приводу яких подано позов, оскільки Законом України "Про прокуратуру" не передбачено виплат середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прокурорів.

Відтак, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 205, 243-246, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 03 серпня 2018 року.

Суддя Заічко О.В.