Рішення № 75666808, 23.07.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/1267/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Палюк М.М., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за

позовом Громадянина Гвінеї ОСОБА_2, представник - ОСОБА_3до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, представник - Сагайдак Д.М. Державної міграційної служби України, представник - Сагайдак Д.М.про про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Гвінеї ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від №76-18 від 06 березня 2018 року про відмову у визнанні громадянина Гвінеї ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

- зобов'язати Державну міграційну служби України визнати громадянина Гвінеї ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

- визнати протиправними дії Головного Управління Державної міграційної служби України у Львівській області в частині нероз`яснення Позивачеві причин відмови, порядку оскарження Рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Громадянин Гвінеї ОСОБА_2, маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з політичних причин, а також побоюючись загальнопоширеного насильства в умовах систематичного порушення прав людини, не може повернутися до країни походження - Гвінеї.

В Україні позивач подав до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області належним чином оформлену та обґрунтовану заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак 30 березня 2018 року отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 114 від 30 березня 2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення державної міграційної служби України № 76-18 від 06 березня 2018.

Позивачеві було відмовлено на підставі відсутності умов, передбачених п.п. 1 і 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». При цьому всупереч законодавству України позивачеві не був роз`яснений порядок оскарження та причини відмови. Такі дії відповідача, на думку позивача, грубо порушують вимоги законодавства щодо належного викладення причин відмови та порядку оскарження прийнятого ним рішення.

Крім цього, позивач зазначає, що через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні переконання в ситуації внутрішнього конфлікту не може повернутись в країну походження - Гвінею. Так, у своїй заяві до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області позивач чітко зазначив, що не може повернутися до країни свого походження через війну. Ситуація в Гвінеї кожен день погіршується і це підтверджується інформацією про країну походження. Відповідач взагалі не поцікавився ситуацією у країні походження позивача під час прийняття оскаржуваного рішення, не зважаючи на те, що такі дані були наведені позивачем у своїй заяві-анкеті. Твердження позивача, щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через його політичні погляди в умовах, систематичного порушення прав людини, а також небажання повертатися до країни-походження через важку гуманітарну кризу, яка наразі вирує по всій Гвінеї, підтверджуються публікаціями у засобах масової інформації, таких як RefWorld, AmnestyInternational.

Позивач зазначає, що влада Гвінеї не лише не здатна забезпечити захист позивачеві в ситуаціях систематичного порушення прав людини, а й сама є агентом переслідування. Працівники ж відповідача дослідили інформацію по країні-походження позивача формально. Крім цього, відмова відповідача в наданні Позивачеві статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, може мати наслідком виникнення у Позивача обов'язку повернутись до країни походження, а відтак, така відмова є порушенням норм законодавства України, Конституції України та норм міжнародного права.

Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримав повністю, надав суду додаткові докази та пояснення, просив позов задоволити повністю.

Відповідач - Державна міграційна служба України подав відзив на адміністративний позов, в якому проти позову заперечив з підстав, що за результатами розгляду особової справи заявника, проведених співбесід Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області дійшло до висновку, що громадянин Гвінеї ОСОБА_2 не підпадає під критерії визначення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до вимог п. 1, ч. 1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що оформлено Висновком щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 08.02.2018 року. У Висновку профільного підрозділу з питань шукачів захисту Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області наведено наступні причин, за яких заява позивача про надання відповідного захисту в Україні не підлягає до задоволення:

- заявником не дотримано порядку звернення особи за захистом в Україні, встановленого статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

- серед фактів повідомлених ОСОБА_2 немає підстав для набуття статусу біженця у відповідності до умов передбачених п. 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

- побоювання заявника через страх бути вбитим через військовий конфлікт можна вважати малоймовірними;

- у разі повернення до Гвінеї заявнику не буде загрожувати ризик зазнати поводження, яке зазначене у ст.ст. 2 і 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а відповідно у нього немає підстав для набуття статусу особи, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

У зв'язку з вищенаведеним, відповідно до статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийнято рішення від 06 березня 2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за відсутністю умов передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону.

Представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю, надав суду додаткові докази та пояснення, просив в задоволені позову відмовити повністю.

У поданій відповіді на відзив представник позивача додатково зазначив, що позивач на момент в`їзду в Україну та звернення з заявою до ГУ ДМСУ у Львівській області був неповнолітнім без супроводу, тобто дитиною, розлученою із сім`єю. Позивач був поміщений в притулок для дітей служби у справах дітей Львівської ОДА, згідно повідомлення в.о. голови Галицької районної державної адміністрації від 24 жовтня 2017 року № 5952, йому було призначено законного представника. 01 вересня 2017 року громадянин Гвінеї ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, через свого законного представника ОСОБА_5, яка діє на підставі доручення від 01.09.2017 року № 31-вих 4886, звернувся до ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як неповнолітня особа, вік якого 17 років. Разом з тим під час проведення співбесіди 01.09.2018 відповідачем було допущено грубе порушення вимог законодавства, оскільки перша співбесіда із позивачем 01.09.2017 була проведена до настання ним повноліття, а відповідач не дотримався вимог про обов`язкову участь адвоката під час розгляду заяви неповнолітнього. Як видно із протоколу співбесіди в кінці протоколу є лише підписи співробітника органу міграційної служби, законного представника та перекладача. Підпис адвоката відсутній, хоча його участь в даній дії є обов`язковою.

Разом з тим дані, отримані під час цієї співбесіди були покладені в основу оскаржуваного рішення ДМС України, тому даний протокол співбесіди має бути виключений зі складу доказів, як такий, що не відповідає вимогам закону.

Оскільки відповідачами було допущено грубе процедурне порушення вимог законодавства України, вважає, що оскаржуване рішення ДМС України підлягає скасуванню.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою від 10 квітня 2018 року у даній справі було відкрито провадження. Ухвалою від 20 червня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Судом встановлені наступні обставини:

01 вересня 2017 року позивач подав до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

30 березня 2018 року позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 114 від 30 березня 2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення державної міграційної служби України № 76-18 від 06 березня 2018. Підставою відмови є те, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні .

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає рішення відповідача № 76-18 від 06 березня 2018 про відмову у визнанні громадянина Гвінеї ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту незаконним та просить його скасувати.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Докази, надані сторонами, копії:

- Повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30.03.2018 року №114;

- Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.03.2018 року № 76-18;

- Висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 08.02 2018 року № LV 0028;

- Заява - анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.09.2017 року № 2017 LV 0028;

- Анкета особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.09.2017 року № 167/28;

- Протокол співбесіди №1 по справі № 2017 LV 0028;

- Висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.09.2017 року;

- Наказ про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01 вересня 2017 року №190;

- Протокол ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- Протокол співбесіди № 2 від 09.11.2017 року по справі № 2017 LV 0028;

- Акт про виявлення розлученої із сім'єю дитини, яка не є громадянином України від 01.09.2017 року:

- Акт про приймання - передачу розлученої із сім'єю дитини, яка не є громадянином України від 21.09.2017 року.

- Акт про факт передачі дитини від 06.11.2017 року;

Судом враховуються обґрунтування позовних вимог позивача в частині визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від №76-18 від 06 березня 2018 року про відмову у визнанні громадянина Гвінеї ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки згідно ч. 4, ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім'єю, участь адвоката є обов'язковою. Призначення адвоката для надання правової допомоги такій дитині здійснюється в установленому порядку. Наявна в матеріалах справи копія Акту про виявлення розлученої із сім'єю дитини, яка не є громадянином України підтверджує ту обставину, що на момент проведення співбесіди із заявником останній був неповнолітнім без супроводу, тобто дитиною розлученою з сім'єю. Як вбачається з матеріалів справи в Протоколі співбесіди №1 від 01 вересня 2017 року відсутній підпис адвоката, що свідчить про порушення відповідачем ч. 4 ст. 9 Закону.

Відтак під час співбесіди, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, заявнику як особі яка потребує додаткового захисту, дитині, розлученої із сім'єю, не забезпечено участь адвоката, що є обов'язковим.

Всі дані, в тому числі про заявника, оформлені протоколами співбесід були покладені в основу спірного рішення, відповідно таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно спірне рішення Державної міграційної служби України №76-18 від 06.03.2018 року про відмову у визнанні громадянина Гвінеї ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно, суд при вирішенні питання щодо правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень може вирішувати питання щодо відповідності таких дій нормам чинного законодавства, однак не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені по компетенції цього органу державної влади.

Вказана позиція узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Відповідно правильним способом захисту є зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву-анкету громадянина Гвінеї ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 2017LV0028 від 01.09.2017 року.

Судом не враховуються обґрунтування позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного Управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо не роз'яснення позивачеві причин відмови, порядку оскарження рішення, оскільки не вчинення дій суб'єктом владних повноважень, які він зобов'язаний вчинити, за правовою природою є бездіяльністю. Відповідно помилка позивача в обраному способі захисту в цій частині є підставою для відмови в задоволені позовних вимог.

Норми права, які застосував суд, наступні:

Згідно п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»:

- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

- особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;

Згідно ст. 6 цього ж Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього ж Закону, відсутні.

Згідно ч. 5 ст. 10 цього ж Закону, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч. 4 ст. 9 цього ж Закону під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім'єю, участь адвоката є обов'язковою. Призначення адвоката для надання правової допомоги такій дитині здійснюється в установленому порядку.

Згідно ч. 13 ст. 10 цього ж Закону, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.

Мотиви застосування вказаних норм наступні: зазначені норми встановлюють підстави та порядок прийняття рішення щодо вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно п.14 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі звільнені від сплати судового збору за подання позову у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», тому підстав для відшкодування таких відповідно до положень ст. 139 КАС України немає.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов громадянина Гвінеї ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області (79005, м. Львів, вул. Руданського, 3), Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволити частково.

Визнати протиправними і скасувати рішення Державної міграційної служби України №76-18 від 06.03.2018 року про відмову у визнанні громадянина Гвінеї ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву-анкету громадянина Гвінеї ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 2017LV0028 від 01.09.2017 року.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Рішення суду складено в повному обсязі 01.08.2018 року.

Суддя Гавдик З.В.