Постанова № 75659080, 18.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4796/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року м. Київ

Справа № 761/17224/17

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання -Станішевської Б.В.

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю (Партнерство) «Тайт Бізнес ЛП»

відповідач - ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4, як представника ОСОБА_3,

на ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 2 березня 2018 року про забезпечення позову, постановлену у складі судді Рибака М.А.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (Партнерство) «Тайт Бізнес ЛП» до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру та про виселення з квартири,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ТОВ (Партнерство) «Тайт Бізнес ЛП» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру та про виселення з квартири.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 2 березня 2018 року частково задоволено заяву представника позивача ТОВ (Партнерство) «Тайт Бізнес ЛП» про забезпечення позову.

Заборонено вчиняти будь-які дії щодо відчуження об'єкту нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, загальною площею 75 кв.м., житловою площею 52.4 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1003477280000, що зареєстрована за ОСОБА_3

Не погоджуючись з ухвалою, адвокат ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначила, що оскаржувана ухвала була винесена щодо майна, що належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі Договору купівлі - продажу від 1 лютого 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Войтовським В.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 198.

На момент винесення ухвали ОСОБА_3 не була стороною у справі, суд не з'ясував конкретних обставин справи, не перевірив на якій правовій підставі позивач набув право власності, не з'ясував чи дійсно між сторонами існує спір щодо квартири, яку спочатку ОСОБА_5 набув в порядку спадкування, а в подальшому ОСОБА_3 набула її на підставі договору купівлі-продажу, який у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до п.8 ч. 1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача ТОВ (Партнерство) «Тайт Бізнес ЛП» про забезпечення позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У травні 2017 року позивач ТОВ (Партнерство) «Тайт Бізнес ЛП» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру та про виселення з квартири.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_2, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та належить останньому на підставі посвідченого договору купівлі- продажу квартири від 13 вересня 2016 року.

Відповідач ОСОБА_5, який є знайомим колишньої власниці спірної квартири ОСОБА_8, яка 27 лютого 2016 року померла, вселився в квартиру за попередніх власників та продовжує проживати в цій квартирі без реєстрації та без будь-якої іншої відповідної правової підстави. ОСОБА_5 вважає, що він має право на спірну квартиру на підставі заповіту, складено ОСОБА_8 20 лютого 2015 року.

У зв'язку з тим, що відповідач не визнає дійсність договору купівлі-продажу спірної квартири від 13 вересня 2016 року, на підставі якого право власності на квартиру набуло ТОВ «Тайт Бізнес ЛП», оспорює і не визнає право власності позивача на спірне нерухоме майно, позивач звернувся до суду із позовом та просив суд визнати за ТОВ «Тайт Бізнес ЛП» право власності на квартиру АДРЕСА_2, виселити ОСОБА_5 з належної ТОВ «Тайт Бізнес ЛП» на праві власності квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення, за адресою реєстрації відповідача: АДРЕСА_3.

1 березня 2018 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії щодо квартири АДРЕСА_2, що зареєстрована за ОСОБА_3, а саме: передавати, продавати, відчужувати у будь-який спосіб, оскільки невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений позивачем захід забезпечення позову щодо заборони вчиняти певні дії щодо спірного майна, а саме в частині заборони відчуження квартири АДРЕСА_2, є взаємопов'язаний з предметом спору, а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, заборона вчиняти певні дії, а саме заборона відчуження спірного майна до вирішення спору по суті, не призведе до суттєвого обмеження прав відповідача на володіння та користування його майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам цивільного процесуального законодавства.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначено статтею 150 ЦПК України. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач зазначав про те, що йому стало відомо, що на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України від 4 грудня 2017 року та наказу Міністерства юстиції про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 7 грудня 2017 року було скасовано реєстрацію права власності ТОВ (Партнерство) «Тайт Бізнес ЛП» на квартиру АДРЕСА_4.

24 січня 2018 року ОСОБА_5 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_5, в подальшому право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3

В зв'язку з цим, представник позивача вважала, що на час розгляду справи в суді необхідно вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії, а саме: передавати, продавати, відчужувати у будь-якій спосіб квартиру АДРЕСА_5 та зареєстрована за ОСОБА_3,оскільки існує велика ймовірність її продажу, що змусить позивача в подальшому пред'явити ряд нових позовів про витребування цього майна, визнання недійсними правочинів та вчинення інших дій.

Зазначивши, що зустрічне забезпечення буде здійснено шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі визначеному судом.

Відповідно до ч.2 ст.154 ЦПК України, зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

При цьому ч 3. ст.154 ЦПК України, встановлено, що суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Відповідно до ч.4 ст.154 ЦПК України, зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом:

1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів;

2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов'язаних із забезпеченням позову.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна, в графі власники: Товариство з обмеженою відповідальністю (Партнерство) «ТАЙТ БІЗНЕС ЛП», особа не є резидентом України, країна реєстрації Сполучене Королівство Великобританції та північної Ірландії, адреса: офіс 4159, Мітчел Хаус, вул. Мітчел,5, Едінбург ЕН6 7 ВD, Шотландія, тобто позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. А пунктом 4 цієї ж постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як убачається з матеріалів справи, ухвала про забезпечення позову постановлена Шевченківським районним судом м.Києва судом 2 березня 2018 року, а ухвала про заміну первісного відповідача у справі ОСОБА_5 належним відповідачем ОСОБА_3 постановлена 28 березня 2018 року, що дає підстави вважати, що суд першої інстанції не пересвідчився, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; не з'ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а тому суд передчасно прийшов до висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не взяв до уваги інтереси інших осіб, а саме ОСОБА_3, права якої можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, та яка на день вирішення питання про забезпечення позову не була залучена до участі в справі, в якості учасника справи.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Крім цього, суд першої інстанції при розгляді заяви про забезпечення позову, в порушення вимог ст. ст.152-154 ЦПК України, не дослідив належним чином необхідність зустрічного забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, про що було заявлено представником позивача у самій заяві про забезпечення позову, в результаті прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав, визначених у ч.3 ст. 154 ЦПК України.

Згідно з положеннями ч.6 ст. 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Таким чином, з врахуванням вимог ч.ч.2,3,6 ст. 154 ЦПК України, суд першої інстанції був зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення в ухвалі про забезпечення позову, про що просив і сам представник позивача у заяві про забезпечення позову.

За вказаних обставин ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4, як представника ОСОБА_3 - задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 2 березня 2018 року - скасувати.

У задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю (Партнерство) «Тайт Бізнес ЛП» про забезпечення позову - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 2 серпня 2018 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус