Постанова № 7565723, 22.12.2009, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-19211/09/0370

Волинський окружний адміністративний суд:

в складі головуючого-судді Денисюка Р.С.,

при секретарі судового засідання Кузику Р.В.,

з участю представника позивача Голоюха С.В.,

з участю представника відповідача Бугайова А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку адміністративну справу за позовом Державного підприємства Луцький спиртогорілчаний комбінат до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 26.10.2009 року № 0002652399/0 про донарахування податкового зобов’язання та штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Луцький спиртогорілчаний комбінат (далі-Комбінат) звернулось з позовом до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 26.10.2009 року № 0002652399/0 про донарахування податкового зобов’язання та штрафних санкцій.

Вказаний позов мотивовано тим, що працівниками Луцької ОДПІ була проведена перевірка з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року, за результатами якої складено Акт № 370/2399/05515312 від 13.10.2009 року. За наслідками перевірки виявлені порушення п.п. 1.10, 1.11, 1.11.1 ст. 1 та п. 5.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в частині безпідставного включення до складу валових витрат звітних періодів суми процентів в розмірі 1663453 грн., сплачених ТзОВ «Континіум-Укр-Ресурс» як плата за надання фінансової послуги (позики грошових коштів). На підставі акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.10.2009 року № 0002652399/0 про донарахування податку на прибуток в розмірі 415863,00 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 207931,00 гривень, котре Комбінатом було отримане 30.10.2009 року.

Вважають, що прийняте рішення прийняте з порушенням чинного законодавства з огляду на наступне. 27.05.2005 року № 2126, 27.11.2006 року № 1591 та 25.12.2006 року № 1638/1 між ТзОВ «Континіум-Укр-Ресурс» були укладені договори позик, де був встановлений формульний механізм визначення вартості наданих послуг (з наданням коштів у позику). П. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначений виключний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Суми процентів за позикою, отриманою від підприємства, яка не є фінансовою установою, до цього переліку не входять. Не містить такого обмеження і п.п. 5.5.1, п. 5.5 ст. вищезгаданого Закону, котрий визначає особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями. Крім того, необхідно відмітити, що в п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дано поняття валових витрат виробництва та обігу, згідно якого – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються також суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. При цьому вважають, що надання коштів у позику за своєю правовою природою та в розумінні норм чинного законодавства являється послугою. Оскільки поняття позика та послуга з надання позики в розумінні ЦК України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є тотожними поняттями, то, зважаючи на вищевикладене, позивачем правомірно суми відсотків по договорах позики були включені до складу валових витрат.

Просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 26.10.2009 року № 0002652399/0 про донарахування податкового зобов’язання в сумі 415863 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 207931 грн.

Представник позивача Голоюх С.В. в судовому засіданні позов підтримав, із підстав у ньому викладених, та просить суд його задовольнити. Суду пояснив, що підприємство правомірно відсотки по заключених договорах позики включило до складу валових витрат, оскільки в даному випадку мало місце отримання позики, а не фінансового кредиту. Обмежень, щодо віднесення відсотків по отриманому договору позики, чинне законодавство не містить.

Представник відповідача Бугайов А.О. в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент є фінансовим кредитом. В свою чергу фінансовим кредитом є кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ згідно з відповідним законодавством,….у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Як вбачається з довідки № 189 ПЗ від 22.03.2005 року про взяття на облік юридичної особи ТзОВ «Континіум-Укр-Ресурс» товариству надано право надавати послуги з надання позик фінансовими активами, однак позивач відноситься до суб’єктів, які за своїм правовим статусом не є фінансовою установою.

Згідно умов укладених договорів позики ТзОВ «Континіум-Укр-Ресурс» було нараховано Комбінату відсотки за користування сумою позики в загальній сумі 1663453 грн. Зазначені суми відсотків позивачем були включені до складу валових витрат. Як вбачається з п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності, де, як вбачається з вимог цього ж Закону, процент – це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна.

На підставі вищевикладеного вважають, що позивачем було завищено валові витрати за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року в сумі 1663453 грн. витрат, пов’язаних з нарахуванням відсотків за користування сумою позики, які були отримані від ТзОВ «Континіум-Укр-Ресурс» на умовах фінансового кредиту без набуття товариством статусу небанківської фінансової установи. Просить в позові відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що вказаний позов підлягає до повного задоволення із наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 ч. 1 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.

Згідно ст.17 ч. 1 КАС України компетенція адміністративних судів поширюються на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень, щодо його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності.

Абзацом 1 п.1.10 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що проценти - це доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна.

До процентів включаються платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається із п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 даного Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Статтею 4 ч. 1 п. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансовими вважаються послуги із надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

          В судовому засіданні встановлено, що Луцькою ОППІ проведено планову перевірку ДП «Луцький спиртогорілчаний комбінат» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року, за результатами якої складено акт № 370/2399/05515312 від 13.10.2009 року.

          Актом перевірки встановлено те, що нарахування відсотків в сумі 1663453 гривні за користування фінансовими позиками, які отримані на умовах фінансового кредиту без набуття позикодавцем статусу небанківської установи, містять ознаки сумнівних угод.

          За даними позиками підприємством нараховані та сплачені відсотки, які були віднесені до валових витрат.

          Порушено п.п.5.5.1 п.5.5. ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток, що перевірявся, на загальну суму 415863 гривні.

           На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення – рішення № 0002652399/0 від 26.10.2009 року про нарахування позивачу податкового зобов’язання на суму 623794 гривні, із них за основним платежем 415863 гривні та штрафні (фінансові) санкції 207931 гривень.

          Як вбачається із договорів № 2126 від 27.05.2005 року та № 1638/1 від 25.12.2006 року, укладених між ТзОВ «Континіум–Укр-Ресурс», як позикодавця, та ДП «Луцький СГК», як позичальника, укладались договори позики, якими передбачалось нарахування та сплата відсотків.

          Кошти по даних договорах отримані та використані в господарській діяльності.

          Як вбачається із довідки ПЗ № 189 від 27.03.2005 року, виданої Державною комісією з регулювання фінансових послуг України, ТзОВ «Континіум –Укр –Ресурс» взято на облік як юридичну особу, що має право надавати послуги фінансовими активами.

          Аналізуючи зібрані та досліджені в ході судового розгляду справи докази, суд приходить до висновку, що в даному випадку Луцькою ОДПІ при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення – рішення було порушено вимоги чинного податкового законодавства, у зв’язку з чим воно підлягає визнанню нечинним.

          Як вбачається із матеріалів справи підставою для нарахування податкового зобов’язання позивачу стало порушення ним п. 5.5.1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», а саме включено проценти по договорах позики із підприємством, яке немає права їх видавати, оскільки є не банківською чи кредитною установою до валових витрат.

          Крім цього, Луцька ОДПІ вважає, що вказані відносини між сторонами за своїм змістом відносяться до фінансового кредиту.

          В судовому засіданні встановлено, що позивачем укладено договори позики із ТзОВ «Континіум –Укр –Ресурс», якими було передбачено отримання та сплату відсотків.

          Як встановлено абз. 8 п. 1.10 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», платежі за іншими цивільно – правовими угодами, незалежно від того, чи встановлюються вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору, або до іншої вартості, не є процентами.

          Фіксований кредит у відповідності до положень п.п. 1.11.1 п. 1.11 ст.1 даного Закону - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

          Вказані кошти були використані ДП «Луцький СГК» у власній господарській діяльності, що не було заперечено учасниками судового розгляду.

          Якщо грошові кошти отримані не від банку або фінансової установи, то такі відносини є позикою і регламентуються нормами цивільного законодавства, і отримані кошти по цих договорах не можуть визнаватись фінансовими кредитами.

          Сплата коштів по договорах позики є платою за користування коштами, тому на них не можуть бути поширені особливості визначення валових витрат, які зазначені в п.5.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

          Обмежень щодо надання позик юридичними особами іншим юридичним особам чинне законодавство не містить, договори позики укладені у відповідності до вимог цивільного законодавства, кошти отримані і тому суд не вбачає в даному випадку ознак фіктивності, на що посилається Луцька ОДПІ.

          Не внесення до реєстру фінансових установ ТзОВ «Континіум –Укр –Ресурс» не впливає на правовідносини, що виникли між учасниками договору позики.

          Пункти 5.3 – 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містять обмежень щодо віднесення витрат, сплачених за користування коштами, отриманих по договорах позики, до складу валових витрат, тому дії позивача по віднесенню сплачених коштів за користування договорами позики до складу валових витрат є правомірними, відповідають нормам чинного законодавства.

          Тому, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Луцькою ОДПІ при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення – рішення № 0002652399/0 від 26.10.2009 року про донарахування суми податкового зобов’язання на суму 623794 гривень (із них сума основного платежу 415863 гривні та сума штрафних санкцій 207931 гривень) порушено вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та невірно застосовано вимоги.5.5.1 ст.5 цього ж Закону до спірних правовідносин, у зв’язку із чим воно підлягає визнанню нечинним, а позов до повного задоволення.

          Інші твердження представника відповідача в судовому засіданні не спростовують зазначених в постанові висновків суду.

          Позивач на стягненні судових витрат не настоює.

           Керуючись ст.ст. 11, 17, 158, 160 ч.3, 162, 163, 186 КАС України, на підставі ЦК України, Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Луцької об’єднаної державної податкової інспекції № 0002652399/0 від 26.10.2009 року про визначення податкового зобов’язання на суму 623794 (шістсот двадцять три тисячі сімсот дев’яносто чотири) гривні, з них донарахованих податку на прибуток в сумі 415863 ( чотириста п’ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят три ) гривні та застосована штрафна (фінансова) санкція в сумі 207931 (двісті сім тисяч дев’ятсот тридцять одну) гривню, застосованих до Державного підприємства Луцький спиртогорілчаний комбінат.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі – тобто 28 грудня 2009 року. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий                                                                                 Р.С.Денисюк