Ухвала суду № 75655374, 02.08.2018, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

02 серпня 2018 року

м. Рівне

Справа № 568/961/16-ц

Провадження № 22-ц/787/994/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Мельник Д.В.

Рішення суду першої інстанції ухвалено в м. Радивилів Рівненської області

Дата і час ухвалення судового рішення: 02.04.2018 р. о 13 год. 00 хв.

Рішення суду ухвалювалося повним текстом

Апеляційний суд Рівненської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Бондаренко Н.В., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Тхоревський С.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 (він та його представник присутні);

відповідач - Крупецька сільська рада Радивилівського району (представник присутній);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області (представник відсутній);

представники учасників справи: позивача - ОСОБА_3

відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Радивилівського районного суду від 2 квітня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року в суд звернувся ОСОБА_2 із позовом до Крупецької сільської ради Радивилівського району Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Управління Держгеокадастру у Радивилівському районі; про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом. Мотивуючи позов, вказував про виникнення у нього права на дві земельні ділянки після смерті матері відповідно до заповіту спадкодавця. Оскільки нотаріус відмовив у видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину, а інших спадкоємців за заповітом немає, тому вважав себе єдиним спадкоємцем на спірне нерухоме майно.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки інших спадкоємців за заповітом на спірні дві земельні ділянки не встановлено, а позивачем вжито досудових заходів для спадкування через звернення до нотаріуса, у чому - у видачі відповідного свідоцтва йому було відмовлено через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів.

На рішення суду ОСОБА_5 як особою, яка не брала участі у справі, подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність і необґрунтованість, що полягали у порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На її обґрунтування зазначалося про вирішення судом питання про його права та обов'язки. Так, посилаючись на зміст заповіту, який посвідчений 6 травня 2004 року секретарем Крупецької сільської ради Радивилівського району Рівненської області і зареєстрований в реєстрі за №49, вважав, що право на земельну частку (пай) і майновий пай заповідано на позивача та його сина, тоді як решта майна, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, було заповідано йому. Оскільки земельної частки (паю) на момент відкриття спадщини не існувало, тому право вимоги на дві земельні ділянки площею 2, 16 га і 2, 19 га з цільовим призначенням "Для ведення особистого селянського господарства" у позивача не виникло. Намагаючись спростувати висновки суду, вказував на правила ст. 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", пункту 17 Перехідних положень ЗК України, роз'яснення пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.056.2001 року "Про судову практику у справах про спадкування". Тому вважав, що ці земельні ділянки не охоплені заповітом, а тому повинні належати йому.

З урахуванням положень пунктів 3, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове - про відмову ОСОБА_2 в позові.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників справи та представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_5, колегія суддів прийшла до висновку про закриття апеляційного провадження.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 8 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Норми ч. 1 ст. 367 ЦПК України передбачають обов'язок суду апеляційної інстанції переглянути справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як обґрунтовано встановлено районним судом, 6 травня 2004 року ОСОБА_6 складено заповіт, яким на випадок своєї смерті розпорядилася належним їй майном. Зокрема, земельну частку (пай) і майновий пай заповіла синову - ОСОБА_2 і внукові ОСОБА_7 в рівних частинах. Щодо решти майна, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося і всього, що належатиме їй на день смерті, на що матиме вона право, заповіла своєму внуку - ОСОБА_5 Даний заповіт посвідчено того ж числа секретарем Крупецької сільської ради Радивилівського району Рівненської області та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №11 (а.с. 9-9, зв.).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року спадкодавець померла, що учасниками справи не заперечується і стверджено відповідним свідоцтвом серії І-ГЮ №150493, виданим Виконавчим комітетом Крупецької сільської ради Радивилівського району, а\з №43 (а.с. 13). В подальшому, 3 березня 2014 року, ОСОБА_7 відмовився від спадщини на користь свого батька - ОСОБА_2, про що подав відповідну заяву нотаріусу (а.с. 41, зв.). На а.с. 11-11, зв., 12-12, зв. містяться державні акти на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 30.04.2009 року (сукупно складається з двох земельних ділянок площею 1, 99 га і 0, 20 га), кадастрові номери НОМЕР_2, НОМЕР_3, та на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 від 30.09.2009 року (сукупно складається з двох земельних ділянок площею 1, 96 га і 0, 20 га), кадастрові номери НОМЕР_4, НОМЕР_5.

Зазначені державні акти видані на ім'я їх власника - ОСОБА_6

Як видно з довідок Управління Держгеокадастру у Радивилівському району Рівненської області б\н від 08.11.2016 року, обидві земельні ділянки належать ОСОБА_6, призначені для ведення особистого селянського господарства, знаходяться на території Крупецької сільської ради Радивилівського району, а нормативна грошова оцінка кожної ділянки складає 55 780, 17 гривень. Земельна ділянка, право на яку підтверджено державним актом серії НОМЕР_6, має загальну площу 2, 16 га, яка складається з 0, 20 га під пасовища та 1, 96 га - під ріллю. Щодо ділянки з державним актом серії НОМЕР_1, то вона має загальну площу 2, 19 га, де 0, 20 га - для пасовищ, 1, 99 га - для ріллі (а.с. 7, 8).

Постановою приватного нотаріуса Радивилівського районного нотаріального округу Рівненської області від 10.11.2016 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай), що залишилося після смерті спадкодавця. Підставою для винесення постанови було ненадання особою, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, відомостей (інформації) та документів, необхідних для вчинення такої нотаріальної дії (а.с. 10).

Відповідно до ст.ст. 1217, 1233, 1236 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із ч. 4 ст. 49 Закону України "Про нотаріат" на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в абз. другому п. 23 своєї постанови "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року №7, вбачається, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину судовому розгляду не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_2 права на спадкування земельних ділянок, то колегія суддів вважає це довільним тлумаченням обставин справи ОСОБА_5 на власну користь. Так, станом на момент складання заповіту - 6 травня 2004 року державних актів про право власності на земельні ділянки, що видані 30 вересня 2009 року, ще видано не було. Однак на той час право заповідача на землю вже існувало. Тому аргументи ОСОБА_5 про те, що оскільки заповітом не охоплені права спадкоємців на землю, а відтак лише він вправі спадкувати ці права та обов'язки, на увагу не заслуговують.

Згідно із ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть належати йому у майбутньому.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Приходячи до висновку про закриття апеляційного провадження, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові приватного нотаріуса від 10.11.2016 року зазначено також і про те, що 14 червня того ж року ним відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) і ОСОБА_5

Поготів, ОСОБА_5 сам повідомив апеляційному суду про те, що оригінали державних актів на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 30.04.2009 року (сукупно складається з двох земельних ділянок площею 1, 99 га і 0, 20 га), кадастрові номери НОМЕР_2, НОМЕР_3, та на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 від 30.09.2009 року (сукупно складається з двох земельних ділянок площею 1, 96 га і 0, 20 га), кадастрові номери НОМЕР_4, НОМЕР_5, знаходяться в його розпорядженні. Однак, слідуючи логіці його доводів, постанови нотаріуса про відмову у видачі відповідного свідоцтва він не оскаржив, тобто фактично погодився із обґрунтованістю його висновків про відсутність права на земельні ділянки.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про порушення норм процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Так, відповідно до абз. другого ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Між тим, про існування таких фактів, що спонукали би до помилкового вирішення справи через процесуально-правові дефекти, ОСОБА_5 доказів не надав, а апеляційним судом їх не було здобуто.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що оскаржуваним рішенням питання про права та обов'язки ОСОБА_5 не вирішувалося.

Згідно із пунктом 3 ч. 1, ч. 2 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання ппро її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.

Підставою для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України є відсутність факту вирішення рішенням суду першої інстанції питання про його права, свободи, інтереси та обов'язки.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України понесений ОСОБА_5 судовий збір при поданні апеляційної скарги слід віднести на його ж рахунок.

Керуючись ст.ст. 362, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Радивилівського районного суду від 2 квітня 2018 року закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено: 02.08.2018 р. об 11 год. 50 хв.

Головуючий:

Судді: