Постанова № 75651814, 01.08.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року

м.Суми

Справа №587/1304/18

Номер провадження 22-ц/788/1401/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рост»

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рост»

на ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 22 травня 2018 року про забезпечення позову у складі судді Дашутіна І.В., постановлену у м. Суми,

в с т а н о в и в :

21 травня 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ Агрофірма «Рост», в якому просив визнати недійсним додатковий договір до договору оренди землі № 040761302763 від 20 березня 2007 року, укладений 14 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма «Рост» та зареєстрований у Сумському районному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 05 серпня 2008 року за № 04861304363; скасувати державну реєстрацію додаткового договору від 14 квітня 2008 року; усунути перешкоди в користуванні власністю, стягнути збитки та моральну шкоду.

У цей же день ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2, звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ТОВ Агрофірма «Рост» використовувати земельні ділянки з кадастровими номерами 592478710006001:0070, 592478710006001:0021, 592478710007004:0633, які були передані йому в оренду ОСОБА_1 згідно з договором оренди землі від 20 березня 2007 року, зареєстрованим у Сумському районному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 07 червня 2007 року за № 040761302763, за цільовим призначенням після збору врожаю у 2018 році, без права нового оброблення земельної ділянки та її засадження після збору врожаю, але у будь-якому разі пізніше вересня 2018 року, а також здавати у будь-який час вищезазначені земельні ділянки у суборенду іншим користувачам.

Заява мотивована тим, що відповідач незаконно користується земельними ділянками, оскільки строк дії договору закінчився, обробляє земельні ділянки, засаджує їх, не маючи на це законних підстав.

ОСОБА_1 заздалегідь попереджав відповідача про небажання подовжувати термін договору оренди та повернення вищезазначених земельних ділянок після закінчення договору оренди землі від 20 березня 2007 року. Проте, товариство продовжує використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням, чим чинить перешкоди у передачі їх позивачу та використанні останнім на свій розсуд.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 22 травня 2018 року забезпечено позов шляхом заборони відповідачу по справі – ТОВ «Рост» використовувати земельні ділянки з кадастровими номерами 5924787 10006001:0070, 5924787 10006001:0021, 5924787 10007004:0633, які були передані йому в оренду ОСОБА_1 згідно з договором оренди землі від 20 березня 2007 року, зареєстрованим у Сумському районному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 07 червня 2007 року за № 040761302763, за цільовим призначенням після збору врожаю у 2018 році, без права нового оброблення земельної ділянки та її засадження після збору врожаю, але у будь-якому разі пізніше вересня 2018 року, а також здавати у будь-який час вищезазначені земельні ділянки у суборенду іншим користувачам.

В апеляційній скарзі ТОВ Агрофірма «Рост», посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення позову, повинен був враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Вказує, що заборона використовувати земельні ділянки є прямою перешкодою у господарській діяльності, оскільки основним видом діяльності товариства є сільськогосподарське виробництво. Крім того зазначає, що відсутня реальна загроза невиконання можливого рішення суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що ухвала суду є законною та обґрунтованою. Невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення його позову, оскільки відповідач встигне передати належні йому земельні ділянки в суборенду іншій особі.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України так інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, а також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ТОВ Агрофірма «Рост» - адвоката ОСОБА_3, яка підтримала доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону ухвала суду не відповідає.

Ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Проте, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з приписами п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, за змістом вищезазначених норм закону, заходи забезпечення позову застосовуються судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та як гарантія реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач завертаючись до суду з позовом до ТОВ Агрофірма «Рост», просив визнати недійним додатковий договір, скасувати державну реєстрацію, усунути перешкоди у користуванні власністю та відшкодувати моральну шкоду.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом заборони використовувати земельні ділянки, які були передані в оренду товариству позивачем за цільовим призначенням після збору врожаю у 2018 році, фактично у прямий спосіб втрутився у господарську діяльність ТОВ Агрофірма «Рост», наклавши заборону використовувати земельні ділянки після вересня 2018 року і практично зібрати врожай на ній після вказаного часу, достовірно не з’ясувавши, який господарюючий суб’єкт обробив та засіяв земельну ділянку, яка сільськогосподарська культура вирощується на ній, які її технологічні умови вирощування та збору врожаю з урахуванням погодних умов (включаючи вологість повітря, температури оточуючого середовища тощо), стану дозрівання культури та інші фактори, викладені у нормативних актах та рекомендаціях з питань вирощування відповідних сільгоспкультур.

До цього ж, суд першої інстанції не прийняв до уваги особливість режиму використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, не пересвідчився і не встановив: чи використовується спірна земельна ділянка в теперішній час для вирощування сільськогосподарських культур та хто фактично висадив ці культури, чи не буде обраний захід забезпечення позову фактичним втручанням в господарську діяльність та чи не спричинить така заборона негативні наслідки (наприклад, втрату чи знищення врожаю, чи інших доходів, які могли бути отримані від збору врожаю чи іншого обробітку землі тощо).

Крім цього, суд не вмотивував, як відсутність заборони вчиняти певні дії на земельній ділянці, може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду про визнання недійсним додаткового договору оренди землі та скасування державної реєстрації, що свідчить про те, що забезпечення позову у вищевказаний спосіб не узгоджується із сутністю заявлених вимог. На думку колегії суддів апеляційного суду, з досліджених матеріалів справи та аналізу фактичних обставин вбачається невідповідність застосованого судом виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, що суперечить самій сутності інституту забезпечення позову і не відповідає змісту норми ч. 2 ст. 149 ЦПК України.

Також позивачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду.

Тому і посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання можливого рішення суду, є необгрунтованими.

За встановлених обставин та вимог закону, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про забезпечення позову у заявлений спосіб.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рост» задовольнити.

Скасувати ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 22 травня 2018 року.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рост» про визнання додаткового договору недійсним, скасування державної реєстрації, усунення перешкод в користуванні власністю, стягнення збитків та моральної шкоди.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді : О.Ю. Кононенко

ОСОБА_4

ОСОБА_5