Постанова № 75649971, 26.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 371/1078/17 Головуючий у І інстанції Капшук Л. О.Провадження № 22-ц/780/2547/18 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 22 26.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 липня 2018 року апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Гуля В.В., Яворського М.А.,

за участю секретаря - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвіт» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвіт» (далі - СТОВ «Агросвіт») про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 01 грудня 2012 року між нею та СТОВ «Агросвіт» було укладено договір оренди земельної ділянки № 0127-12с, за умовами якого вона передала СТОВ «Агросвіт» у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1 га сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області, яка належить їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 27 вересня 2012 року, строком на 14 років з 01 грудня 2012 року по 01 грудня 2026 року. 29 грудня 2012 року вказаний договір зареєстрований в управлінні Держкомзему у Миронівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 322290004004437.

Вказувала, що у договорі оренди сторонами не досягнуто згоди щодо обов'язкової його умови: розміру орендної плати, оскільки в ньому не визначений її розмір у грошовому еквіваленті - гривні, а додаткової угоди до цього договору оренди про визначення розміру орендної плати у гривні сторони не укладали. Зазначала, що у договорі оренди відсутня вартість орендованої земельної ділянки, у зв'язку з чим не можливо розрахувати розмір орендної плати. Поняття «вартість орендованої земельної ділянки» та «нормативно грошова оцінка земельної ділянки» не є тотожними, а в договорі не передбачено, що вартість орендованої земельної ділянки дорівнює нормативно грошовій оцінці земельної ділянки та не визначено, що орендну плату можна вирахувати з нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Також вказувала, що в договорі оренди відсутні такі обов'язкові його умови: індексація, строк внесення орендної плати та відсутній кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, а також акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт приймання - передачі орендованої ділянки.

Позивач вказувала, що відсутність у договорі встановленої та погодженої сторонами орендної плати із зазначенням її розміру у гривні, строків її внесення та індексації, порушує її права і законні інтереси та позбавляє її права отримувати орендну плату в розмірі, строках та порядку, визначених у спірному договорі оренди.

З наведених підстав позивач просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 0127-12с від 01 грудня 2012 року, укладений між нею та СТОВ «Агросвіт».

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення суду мотивоване тим, що обставини, які є підставою для недійсності договору оренди землі, судом не встановлено та позивачем не доведено в чому полягає порушення її прав у зв'язку з відсутністю істотних умов договору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір був зареєстрований 29 грудня 2012 року в Управлінні Держкомзему у Миронівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №322290004004437 та набув чинності з 29 грудня 2012 року ґрунтуються лише на записі про це на самому договорі оренди землі. Будь - яких інших об'єктивних та достовірних доказів суд першої інстанції не перевіряв, а тому позивач вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що договір оренди був зареєстрований та набув чинності, є передчасним. Зазначає, що договір оренди не містить його обов'язкових істотних умов, а саме: розміру орендної плати визначеного у гривнях, індексацію та не містить кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акта приймання - передачі орендованої ділянки, а тому вказаний договір оренди не є укладеним, у зв`язку з чим він не породжує для сторін прав та обов'язків, на досягнення яких було спрямоване їх волевиявлення під час документального оформлення договору. Вказує, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору оренди землі недійсним, оскільки відсутність у договорі вказаних вище обов'язкових його умов свідчить про невідповідність договору вимогам ст.15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди) та порушує права позивача на здійснення правовідносин з відповідачем на підставі цього договору.

У відзиві на апеляційну скаргу представник СТОВ «Агросвіт» - адвокат Ткаченко С.О. зазначає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є необґрунтованими. Обставини, якими обґрунтовує позивач апеляційну скаргу тотожні тим обставинам, якими позивач обґрунтовувала підстави своїх позовних вимог, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку. Зазначає, що сторони, користуючись своїми правом на свободу договору, у відповідності з вимогами чинного на той час законодавства врегулювали правовідносини в договорі оренди земельної ділянки. Відповідач жодного разу не порушив своїх зобов'язань за цим договором оренди. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.4 ст.124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно з положеннями ст.125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

За змістом ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ч. 1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорах оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання договорів недійсними (ч.2 ст. 15 Закону України Про оренду землі», у редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки).

Відповідно до ч.4 ст.15 Закону України (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки) невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи з того, що відповідно до ст.4 ЦПК України та ст.15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити, чи дійсно порушує право орендодавця відсутність у договорі оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року (справа №6-215цс14).

Під час розгляду позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки не достатньо встановити лише факт відсутності в оспорюваному договорі істотних умов, обов'язковість визначення яких встановлена ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі». Крім встановлення факту відсутності істотних умов в договорі оренди земельної ділянки, суд також має вказати в мотивувальній частині свого рішення, яким саме чином це порушило суб'єктивні права позивача. Тільки в цьому випадку рішення суду можна буде вважати законним та обґрунтованим.

Отже, відсутність у договорі оренди землі певної істотної умови саме по собі є лише формальним приводом звернення до суду та не може вважатися підставою для визнання такого договору недійсним.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16, від 02 липня 2014 року у справі № 6-88цс14 та від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачу ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 27 вересня 2012 року належить земельна ділянка площею 1,00 га, кадастровий номер: НОМЕР_1, що розташована на території Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області.

01 грудня 2012 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та СТОВ «Агросіт» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 0127-12с строком на 14 років.

За умовами договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку НОМЕР_3, сільськогосподарського виробництва (пункт 1.1). Земельна ділянка площею 1,00 га, кадастровий номер: НОМЕР_1, нормативно грошова оцінка якої становить 30 771 грн. (пункти 1.2, 1.3).

Згідно з положеннями пунктів 3.1, 3.2 договору оренди, орендна плата виплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 3 (три) відсотки від вартості орендованої земельної ділянки. Розмір орендної плати визначається за домовленістю сторін, але не може бути меншим від розміру, встановленого чинним законодавством. Форма орендної плати за оренду земельної ділянки на один рік встановлюється за домовленістю сторін. Орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше як у термін від 01.09. по 31.12 кожного року. Розмір платежів за окремими формами оплати щороку погоджується між сторонами шляхом унесення змін або доповнень до цього договору. Орендар за погодженням з орендодавцем може перенести термін виплати орендної плати.

Відповідно до пункту 3.4 договору оренди обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

29 грудня 2012 року вказаний договір оренди земельної ділянки був зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Миронівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 322290004004437.

Згідно з актом приймання - передачі земельної ділянки ОСОБА_2 передала, а СТОВ «Агросіт», в особі генерального директора Даниленко В.П., прийняло земельну ділянку площею 1,00 га, що розташована на території Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області (а.с.86).

Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони договору оренди реалізували свою свободу договору і свободу у виборі розміру, форми та строків внесення орендної плати за землю (окрім землі державної та комунальної власності).

Статтями 21, 22 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки) передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Розмір орендної плати за оренду як земельної ділянки, так і за оренду земельної частки (паю), про що свідчать типові форми договорів оренди земельної ділянки (Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV та постанова Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220) та оренди земельної частки (паю) (наказ Держкомзему від 17 січня 2000 № 5), визначаються за домовленістю між орендодавцем та орендарем.

Чинним законодавством України передбачено запровадження рекомендованого мінімального розміру орендної плати за користування земельною часткою (паєм).

Так, відповідно до п. 1 Указу Президента України від 02 лютого 2002 року № 92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» (зі змінами та доповненнями) було визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Базою для розрахунку мінімального розміру орендної плати за користування землею є нормативна грошова оцінка землі.

Нормативно-правовими актами України не передбачено спеціального механізму визначення плати за оренду приватних земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Керуючись принципом свободи договору сторони можуть встановити розмір плати за оренду приватної земельної ділянки у фіксованій сумі, відсотковому відношенні до грошової оцінки земельної ділянки (як нормативної, так і експертної) або погодити інший механізм визначення розміру такої орендної плати. Головне, щоб цей механізм був життєздатним, не допускав неоднозначного тлумачення та відповідав внутрішній волі сторін.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано позивачем, що з кінця 2012 року та протягом дії договору оренди у сторін не виникало спору щодо різного тлумачення терміну «вартість земельної ділянки», орендна плата розраховувалась відповідно до нормативної грошової оцінки.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У пункті 2.2 Типового договору оренди земельної частки (паю) передбачено, що орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на дату її виплати відповідно до рівня інфляції національної валюти України.

Згідно з пунктом 3.4 договору оренди земельної ділянки, обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Судом першої інстанції встановлено, що за даними зведених таблиць індексів споживчих цін Міністерства фінансів України індекси інфляції становили: 99,8 % - 2012 рік, 100,5 % - 2013 рік, 124,9 % - 2014 рік, 143,3 % - 2015 рік та 112,4 % - 2016 рік. Відповідно орендна плата за кожний поточний рік розраховується як добуток розміру орендної плати за минулий рік та індексу інфляції.

Фактично нарахована позивачу орендна плата за договором становила: 2014 рік -1 230 грн. 84 коп., 2015 рік - 1 921 грн.64 коп., 2016 рік - 2 767 грн. 26 коп.

Вказані обставини підтверджуються даними відомостей орендної плати за земельну ділянку за 2014 рік, за 2015 рік та розрахунковою відомістю на видачу коштів за оренду земельного паю 2016 рік (а.с.27-29), які позивачем та її представником не спростовані, що є їх процесуальним обов'язком відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що не визначення орендної плати в гривнях не створювало для сторін стану невизначеності щодо розміру орендної плати в грошовому виразі. Виконання договору свідчить про те, що укладаючи його сторони свідомо вважали нормативну грошову оцінку земельної ділянки її вартістю, розуміли сутність законодавчих норм щодо захисту інтересів власників земельних паїв та діяли відповідно до усталеної практики, яка склалась в Україні та на території Миронівського району і в селі Карапиші зокрема, а саме, встановлення орендної плати у відсотках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю).

Відповідач щорічно збільшував орендну плату на користь позивача і задовольняв заяви позивача щодо форми оплати орендної плати. Позивач приймала від відповідача виконання договору без жодних заперечень, не висловлювала інших побажань або пропозицій щодо суми орендної плати, форми та термінів/строків її виплати, а також не ініціювала укладення додаткових угод до договору, не зверталася до відповідача із пропозицією провести у визначеному чинним законодавством порядку визначення вартості переданої нею в оренду земельної ділянки і відповідно не ставила питання про таке визначення в невірному розмірі.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання позивача на те, що у неї не було можливості та необхідності відмовитись від розміру орендної плати, яку запропонував відповідач, з тих підстав, що вона не вважала такий розмір кінцевим та остаточним.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визнав безпідставними посилання позивача на відсутність у договорі оренди обов`язкової його умови щодо строку внесення орендної плати, оскільки пунктом 3.2 спірного договору оренди земельної ділянки чітко визначено період виплати орендної плати із 01.09 по 31.12 кожного року. Початкова дата вказаного періоду (01.09) надає право позивачу отримати орендну плату чи заявити про намір отримати орендну плату в певний день поточного року, а кінцева дата виплати (31.12) зобов'язує відповідача сплатити орендну плату за поточний рік.

Також суд першої інстанції обґрунтовано визнав безпідставними посилання позивача на неможливість ідентифікувати об'єкт через відсутність кадастрового плану земельної ділянки, яка передається в оренду, акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки та реєстрація права оренди здійснюється на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку із планом меж земельної ділянки, кадастрового плану з описом меж суміжних землевласників, та акта приймання-передачі об'єкта оренди. При цьому, наявність акта винесення в натурі меж земельної ділянки, яка надається в оренду, є обов'язковою лише в разі, якщо земельна ділянка виділяється окремо. Судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка позивача використовується в єдиному масиві з ділянками інших співвласників земельних паїв і відповідно унеможливлює визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Ідентифікація об'єкту оренди може бути здійснена різними способами, зокрема, послатися на кадастровий номер ділянки.

Судом першої інстанції встановлено, що укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки містить кадастровий номер та площу земельної ділянки, номер паю та територію, на якій розташована земельна ділянка, що ідентифікує земельну ділянку. Підтвердженням ідентифікації земельної ділянки свідчать умови договору та графічні дані Публічної кадастрової карти України.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, яким суд дав належну правову оцінку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовувала свої вимоги та не довела в чому полягає порушення її прав у зв'язку з відсутністю істотних умов договору.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про недійсність договору оренди землі з підстав відсутності його державної реєстрації, що, на думку заявника, не було перевірено судом першої інстанції, розцінюються колегією суддів критично і до уваги не приймається, оскільки факт реєстрації спірного договору оренди визнавався та не спростовувався сторонами під час розгляду справи судом першої інстанції (ч.1 ст.82 ЦПК України).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що договір оренди не містить його обов'язкових істотних умов, а саме: розміру орендної плати визначеного у гривнях, індексацію, строку внесення орендної плати, є необґрунтованими, оскільки не відповідають змісту договору оренди земельної ділянки та встановленим судом обставинам.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що договір оренди є неукладеним, є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції встановлено, що сторони згідно з положеннями ч.1 ст.638 ЦК України досягли згоди з усіх істотних умов договору, підписали його та впродовж тривалого часу виконували свої зобов`язання за договором.

Що стосується посилання в апеляційній скарзі на відсутність у договорі оренди кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акта приймання - передачі орендованої ділянки, то ці обставини згідно з положеннями ст.15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки) не є підставою для визнання його недійсним.

Інші обставини, на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.М. Верланов

Судді: В.В. Гуль

М.А. Яворський