Постанова № 75645483, 25.07.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"25" липня 2018 р. справа № 804/1860/18 м. Дніпро

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 р. (суддя Захарчук-Борисенко Н.В., м. Дніпро)

у справі № 804/1860/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

У березні 2018 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 01.08.2011 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року задоволено клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області та замінено відповідача - Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 р. позов задоволено частково, а саме зобов'язано відповідача поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 13.09.2018 р. на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що з дати прийняття Конституційним Судом України рішення у справі №25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у позивача виникло право на відновлення виплати пенсії за віком. Право позивача підлягає захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив строки, що встановлені для поновлення пенсії зі строками звернення до суду. Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" чітко встановлено, що за наявності вини органу Пенсійного фонду поновлення виплати пенсії за минулий час відбувається без обмеження будь-яким строком.

Отже, при встановленні протиправності дій органу Пенсійного фонду щодо його незаконної відмови у поновленні пенсії однозначно слідує поновлення пенсії без обмеження будь-яким строком, як це встановлено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Позивач має право на відновлення пенсії з дати постановлення рішення Конституційного суду України у справі №25-рп/2009, яким були скасовані дискримінуючи положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Поновлення пенсії для пенсіонерів, що проживають за кордоном повинно відбуватися з 07 жовтня 2009 року. Цей факт закріплений постановою Верховного Суду України від 19 травня 2015 року у справі №21-168а15, висновки якої враховані у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.07.2015 року у справі №К/800/27206/155 та від 08 грудня 2015 року у справі №645/2730/15-а та практикою Вищого адміністративного суду України у вирішенні аналогічних питань.

Застосування судами України встановленого ст. 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду у значенні присічного строку під час прийняття до розгляду та/або вирішення питання задоволення вимог щодо стягнення/призначення/поновлення періодичних виплат є судовою помилкою, яка вже неодноразово виправлялась Верховним Судом України, Вищим адміністративним судом України та судами іншого рівня.

Судом було допущено порушення матеріального права, що полягало у відновленні пенсії не зі строку, встановленого ст.ст. 49, 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Положення ст. 122 КАС України є саме процесуальним строком звернення до суду, а не підставою для обмеження пенсійних виплат, встановлених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки ст.122 КАС України встановлює строки звернення до адміністративного суду і не регламентує порядок діяльності суб'єкта владних повноважень при призначенні, поновленні, нарахуванні/перерахуванні та здійсненні виплат, встановлених зазначеним Законом.

Враховуючи аналогію норми закону та у зв'язку з наявністю прямої вини органу, що призначає і виплачує пенсію, пенсія позивачу мала бути поновлена відповідачем з 07.10.2009 року протягом 10 днів з дня подання відповідної заяви та з'ясування обставин, та наявності умов для відновлення її виплати, а не з дня звернення.

Просить змінити рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 року у справі №804/1860/18 в частині строку, з якого має бути поновлена пенсія ОСОБА_1, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.

11.07.2018 року до суду надійшов письмовий відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що позивачем було пропущено строк для звернення з адміністративним позовом до суду, у зв'язку з чим адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.

Позивач вже звертався до суду з аналогічним позовом. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2018 року у справі № 804/962/18 адміністративний позов було повернуто позивачу.

Від уповноваженого представника позивача 28.07.2018 року до управління надійшло звернення щодо поновлення виплати пенсії в Україні.

Згідно з п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунок) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсії страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 21 року № 22-1 (зі змінами) (далі - Порядок), заява про перерахунок пенсії, поновлення виплати пенсії подається заявником особисто або його законним представником до органу що призначає пенсію за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Представники позивача є представниками на підставі довіреності, тому не мають права подавати від імені позивача заяви про поновлення виплати пенсії.

В позовній заяві представник позивача просить поновити та виплатити пенсію позивачу шляхом призначення її знову, але така вимога суперечить діючому пенсійному законодавству, оскільки позивач скористався своїм правом на призначення пенсії. В подальшому, в разі припинення її виплати, можливе тільки поновлення пенсії як це передбачено ч. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, що діє відповідно до вказаного Закону.

Таким чином, позивачу можливо тільки поновити раніше призначену пенсію.

Механізм поновлення та виплати пенсій громадянам, які проживають в країнах, з якими не укладено міжнародних договорів в галузі пенсійного забезпечення, чинним законодавством не визначено. Триває робота управління Пенсійного фонду України спільно з Міністерством праці та соціальної політики України щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, якими будуть передбачені умови, норми і механізми виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів в галузі пенсійного забезпечення.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі.

25.07.2018 року до суду надійшла заява представника позивача, в якій він просить задовольнити апеляційну скаргу та розглянути справу без участі позивача та його представника. Також зазначає, що в порушення ст.304 КАС України відзив відповідача не містить обґрунтування заперечень саме до змісту і вимог апеляційної скарги щодо строку поновлення пенсії. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою (в апеляційному процесі - за апеляційною скаргою) в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки якщо це необхідно для ефективного захисту інтересів людини від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, тобто у цій справі тільки в інтересах позивача.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував.

Представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що з 03.05.1995 ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З 01.08.2011 виплата цієї пенсії була припинена за інформацією Жовтневого РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області про зняття ОСОБА_1 з реєстраційного обліку (АДРЕСА_1) у зв'язку оформленням документів на постійне місце проживання за кордоном, пенсійна справа закрита у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

28.07.2017 ОСОБА_3 за дорученням ОСОБА_1 звернулася до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Дніпрі із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного законодавства, до якої додано:

- оригінал апостильованої заяви ОСОБА_1 від 22.05.2017 про поновлення пенсії з 30.07.2011;

- копія закордонного паспорту ОСОБА_1, № НОМЕР_1, виданий 04.07.2000, з терміном дії до 25.03.2020;

- копія трудової книжки ОСОБА_1;

- копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_2;

- копія довіреності від 22.05.2017.

На заяву представника позивача Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Дніпрі листом від 03.08.2017 року №С-138 повідомило заявника, що для поновлення пенсії ОСОБА_1 необхідно з'явитися особисто при наявності пенсійної справи та документу, що посвідчує особу на території України, а також документу, що засвідчує місце проживання заявниці на території Соборного району м. Дніпра, в даному випадку - паспорта громадянина України.

Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, оскільки:

- з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України у справі № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон;

- проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання;

- виходячи з приписів статті 122 КАС України права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15), а також від 8 червня 2016 року (справа № 21-174а16), Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа №523/5348/17).

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до 7 жовтня 2009 року) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до 7 жовтня 2009 року) у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В рішенні Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 позивачу поновлено його право на отримання раніше призначеної пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивач у справі оскаржує рішення суду першої інстанції в частині дати поновлення пенсії. Відповідачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому доводи відповідача, що не стосуються оскарженої частини рішення суду першої інстанції колегія суддів не приймає до уваги.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.5 ст.242 КАС України).

В постанові від 26 червня 2018 року по справі №211/5254/16-а (2-а/211/138/16) Верховний Суд зазначив, що "суди попередніх інстанцій не врахували, що наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії ОСОБА_4 не позбавляє особу необхідності вживати заходів щодо захисту свого права якщо воно порушується. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та не відновлення йому виплати пенсії, ОСОБА_4 повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду...

Отже, даний спір повинен розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку. Підстав для поновлення строку звернення до суду, які б можна було вважати поважними, позивачем не наведено.

З огляду на вищевказане, з урахуванням часу звернення ОСОБА_4 з позовом до суду (17 листопада 2016 року), позовні вимоги в частині поновлення виплати йому пенсії підлягають задоволенню з 17 травня 2016 року, позовні вимоги за період з 7 жовтня 2009 року по 16 травня 2016 року включно, підлягають залишенню без розгляду".

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Помилкове зазначення судом першої інстанції дати перерахунку може бути виправлено шляхом виправлення описки та не є підставою для скасування рішення суду.

Посилання позивача на положення ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є помилковим, оскільки положення цієї статті стосується нарахованих та невиплачених пенсій.

Разом з тим, колегія суддів також зазначає, що в п. 23 рішення "Проніна проти України" Європейського суду з прав людини вказав, що "п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення". З огляду на це, колегія суддів вважає недоцільним надавати правову оцінку іншим аргументам сторін, які не мають вирішального значення для вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2018 р. у справі № 804/1860/18 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 30.07.2018 року.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: С.М. Іванов