Рішення № 75645426, 31.07.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/2421/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника третьої особи - Матюшенко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України в особі Центральної військово-лікарської комісії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державна прикордонна служба України в особі Центральної військово-лікарської комісії про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

03.07.2018 ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України в особі Центральної військово-лікарської комісії (далі - ЦВЛК при МО України) та просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині порушення законодавства щодо проходження ним огляду, з метою встановлення причинного зв'язку між теперішнім станом здоров'я та пораненнями у 1986 році при виконанні обов'язків військової служби;

- зобов'язати відповідача провести огляд та встановити наявність або відсутність причинного зв'язку між теперішнім станом його здоров'я та пораненням у 1986 році при виконанні обов'язків військової служби.

Свої вимоги мотивує тим, що він звернувся до відповідача із заявою про проходження військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку між теперішнім станом здоров'я та пораненнями, отриманими у 1986 році при виконанні обов'язків військової служби. Однак, в проходженні комісії йому було відмовлено, оскільки, на думку відповідача, вирішення вказаного питання відноситься до компетенції Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України.

Ухвалою судді від 04.07.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадженні з повідомленням (викликом) сторін. Також встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання даної ухвали для надіслання відзиву на позов.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув двічі, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив на позов у встановлений ухвалою суду строк не надав. За наведених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без його участі, за наявними в ній доказами.

Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Ухвалою судді від 04.07.2018 до участі в справі, за обґрунтованим клопотанням позивача, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Адміністрацію державної прикордонної служби України в особі Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України.

Ухвалою суду від 31.07.2018, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, здійснено заміну третьої особи на належну, а саме: Державну прикордонну службу України в особі Центральної військово-лікарської комісії.

Представник третьої особи підтримав позовні вимоги ОСОБА_3, надав пояснення та зазначив, що оскільки призив позивача на військову службу та звільнення з неї здійснювалось на підставі наказів Міністра оборони колишнього СРСР, та він перебуває на військовому обліку у відповідному військовому комісаріаті Міністерства оборони України, розгляд документів ОСОБА_3 належить до компетенції ЦВЛК при МО України.

Заслухавши пояснення позивача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені, з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_3 проходив строкову військову службу в Збройних Силах колишнього Радянського Союзу в період з 1984 року по 1986 рік у військовій частині, що входила до складу Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРС (в/ч 2033), та був звільнений з цієї частини в запас, про що зазначено у військовому квитку позивача серії НОМЕР_2 (а.с. 8). Відповідно до відмітки у військовому квитку, позивач звільнений з військової служби на підставі наказу Міністра оборони СРСР від 27.09.1986.

Під час виконання обов'язків військової служби по наданню інтернаціональної допомоги в республіці Афганістан в 1986 році ОСОБА_3 отримав осколкові поранення голови, шиї, плечей, спини, лівої ноги, обох рук, що підтверджується штампом у військовому квитку позивача про отримання важких поранень в період служби з 06.01.1986 по 14.04.1986 (а.с. 8 зворот).

Як вбачається із висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 29.12.2016 № 2997/Ж, описані в ході огляду ОСОБА_3 рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок осколкових поранень, що могли бути спричинені під час проходження служби у 1986 році (а.с. 11).

Враховуючи наведене, в липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до ЦВЛК при МО України з метою встановлення причинного зв'язку його захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Як зазначив в судовому засіданні позивач, в усній формі йому було відмовлено в огляді та повідомлено, що для встановлення причинного зв'язку необхідно звернутись до ЦВЛК Державної прикордонної служби України.

У зв'язку із зазначеним, ОСОБА_3 звернувся до ЦВЛК Державної прикордонної служби України із відповідною заявою. Листом від 27.07.2017 за № 344 Комісія відмовила позивачу в проведенні огляду, мотивуючи тим, що у ЦВЛК Державної прикордонної служби України відсутні повноваження щодо встановлення причинного зв'язку наслідків контузії з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, оскільки призив позивача на військову службу та звільнення з неї здійснювалось на підставі наказів Міністра оборони колишнього СРСР, та він перебуває на військовому обліку у відповідному військовому комісаріаті Міністерства оборони України. Одночасно, ОСОБА_3 роз'яснено, що для вирішення вказаного питання йому необхідно звернутись до ЦВЛК при МО України (а.с. 12-13).

Отримавши зазначену відповідь, ОСОБА_3 повторно звернувся до ЦВЛК при МО України із заявою про встановлення причинного зв'язку отриманих поранень з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Листом від 21.03.2018 № 1228 відповідач відмовив ОСОБА_3 в проведенні обстеження та зазначив, що причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ЦЛК, а у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань. Також вказано, що для встановлення причинного зв'язку травми ОСОБА_3 потрібно звернутись до ЦВЛК Державної прикордонної служби України (а.с. 14).

Вважаючи такі дії ЦВЛК при МО України протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ становлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону № 2011-ХІІ).

Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до абзацу першого ст. 23 Закону № 2011-ХІІ фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок).

Пунктом 13 вказаного Порядку встановлено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі № 21-446а14 та від 21.04.2015 у справі № 21-135а15, та в силу вимог ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для врахування судом при виборі та застосуванні правової норми.

Суд зазначає, що пунктом 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховується, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Вказана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 по справі № К/800/40725/15.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив строкову військову службу у військовій частині 2033, що входила до складу Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР та звільнений з військової частини 2033 в запас. Наведене підтверджується відміткою у військовому квитку ОСОБА_3 та довідкою Срібнянського ОРВК від 15.03.2016 № 43/2 (а.с. 8, 9).

В свою чергу Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Раді Міністрів СРСР).

Відповідно до ст. 4 Закону СРСР «Про всезагальний військовий обов'язок» від 12.10.1967, Прикордонні війська КДБ СРСР вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 01 вересня 1939 року по 21 березня 1989 року.

Після розпаду СРСР прикордонні загони і частини Середньоазіатського прикордонного округу на території Узбекистану і Туркменії відійшли під їх юрисдикцію, відповідно в березні і серпні 1992 року.

Указом Президента Російської Федерації від 08.11.1992, був розформований Середньоазіатський прикордонний округ. Прикордонні загони колишнього Середньоазіатського прикордонного округу знаходилися на території Республіки Таджикистан, через Громадянську війну тривалий період перебували під юрисдикцією Росії.

У листопаді 2004 року всі прикордонні загони колишнього Середньоазіатського прикордонного округу передані до складу Збройних сил Республіки Таджикистан.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що Державна прикордонна служба України жодного відношення до Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР ніколи не мала.

Поряд із цим, згідно з п. 1 Указу Президії Верховної ради України від 30.08.1991 № 1464-XII всі дислоковані на території республіки (УСРСР) військові частини прикордонних військ СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально - технічною базою переведені у відання України.

Приписами п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» встановлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником лише колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Суд зазначає, що призов позивача на строкову військову службу та звільнення з цієї служби відбувалися на підставі наказів Міністерства оборони колишнього СРСР і відповідно до законодавства ОСОБА_3 перебував на військовому обліку у відповідному військовому комісаріаті Міністерства оборони України, що підтверджується військовим квитком позивача серії НОМЕР_2 (а.с. 8).

За наведених обставин, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, в силу положень ст. 16 Закону № 2011-ХІІ і постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25.12.2013 № 975, саме на вказаного суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок щодо розгляду документів ОСОБА_3 про встановлення причинного зв'язку його захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Враховуючи зазначене, суд зазначає, що з боку відповідача наявна протиправність дій, яка полягає у відмові ОСОБА_3 в розгляді поданих ним документів для встановлення причинного зв'язку його захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, та поверненні позивачу поданих документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку суду, позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідачем не обґрунтовано правомірність своїх дій, тому позовні вимоги ОСОБА_3 мають бути задоволені в повному обсязі.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України в особі Центральної військово-лікарської комісії (код ЄДРПОУ 00034022, вул. Госпітальна, 16, м. Київ, 01133) щодо відмови ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, с. Красний Колядин, Талалаївський район, Чернігівська область, 17200) в розгляді документів про встановлення причинного зв'язку його захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Зобов'язати Міністерство оборони України в особі Центральної військово-лікарської комісії (код ЄДРПОУ 00034022, вул. Госпітальна, 16, м. Київ, 01133) розглянути подані ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, с. Красний Колядин, Талалаївський район, Чернігівська область, 17200) документи щодо встановлення причинного зв'язку його захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02 серпня 2018 року.

Суддя С.В. Бородавкіна