Постанова № 75640159, 01.08.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/4723/17 Номер провадження 22-ц/775/1100/2018

Категорія: 27 Номер провадження 22-ц/775/1100/2018

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

судді- доповідача: ОСОБА_1,

суддів: Кішкіної І.В., Папоян В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красноармійського міськрайонного суду від 14 травня 2018 року (під головуванням судді Назаренко Г.В.) у справі № 235/4723/17 за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 20.09.2011 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання за Договором та угодою виконав, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.

Відповідач порушила умови договору, своєчасно не погасила заборгованість та не сплатила відсотки за користування, у зв'язку з чим виникла заборгованість станом на 30.06.2017 року в сумі 67043,26 грн., із яких: 2805,07 грн. - заборгованість за кредитом, 56119,46грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 4450грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг, 500 грн. – штраф (фіксована частина), 3168,73 грн. – штраф (процентна складова). Просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати в сумі 1600 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 14 травня 2018 року позовні вимоги задоволені частково. З ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 57373,34 грн., що складається із заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 54073,34 грн. та комісії в сумі 3300 грн., судовий збір в розмір 1369,28 грн. В іншій частині відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилалася на те, що позивачем не надано доказів того, що визначена у розрахунку заборгованість нарахована за період строку дії картки, а відповідно і відсутні докази тієї обставини, що заборгованість нарахована за той час, в який діяв кредитний договір. Судом не встановлений кінцевий строк повернення кредитних коштів.

Також суд в рішенні не вказав до яких саме вимог та період позивача застосував позовну давність, що є порушенням вимог ст.263 ЦПК України.

Вважає, що суд мав застосувати строк позовної давності до всіх вимог позивача, оскільки згідно розрахунку, наведеного в позовній заяві, розмір заборгованості вказаний станом на 30 червня 2017 року,однак згідно розрахунку, доданого до позову, загальна заборгованість за

черговим платежем виникла 26 січня 2013 року. Згідно цього ж розрахунку останнє погашення за кредитом відбулось 19 серпня 2013 року, проте вона особисто ніколи погашень за кредитом не здійснювала та нікому не доручала за робити від свого імені.

Таким чином, строк дії договору закінчився 20 вересня 2013 року, банком не надано суду ніяких належних та допустимих доказів продовження строку дії договору після 20 вересня 2013 року. Надані банком її фото з кредитними картками не містять інформації про те, що ці фото стосуються саме договору від 20.09.2011 року , а також суду не надано документів з її підписами

на підтвердження отримання кредитних карток. Також відсутні в цих документах і відомості щодо строку дії карток.

Вважає, що заборгованість після 20 вересня 2013 року нараховувалась позивачем без жодних правових підстав. Зазначає, що строк позовної давності в даній справі сплив 20 вересня 2014 року, проте судом першої інстанції вказану заяву не було враховано.

Відповідно до ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 54073,34 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч. 4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються:

1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;

3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;

4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;

5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;

6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

У порушення зазначених процесуальних норм суд першої інстанції не встановив факти, які підлягають встановленню та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено кредитний договір. Відповідач має заборгованість і стягнув заборгованість по процентах за користування кредитом та комісією з урахуванням строку позовної давності, не зазначивши період, за який підлягає стягненню заборгованість та не навівши мотиви щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог матеріального та процесуального права не навів в судовому рішенні будь-яких мотивів щодо обґрунтованості чи необґрунтованості вимог.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, саме такий договір приєднання і був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 вересня 2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг», відповідно до якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач отримала кредитку «Універсальну» з базовою процентною ставкою за кредитом 2,5% на місяць на залишок заборгованості. Своїм підписом відповідач підтвердила, що вона ознайомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді та висловила згоду з тим, що заява разом із Пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Картковий рахунок було активовано 30.11.2012 року. Строк дії кредитної картки встановлено по квітень 2016 року, що підтверджується відповідними довідками (а.с.59,61).

В підтвердження заборгованості банком було надано розрахунок станом на 30.06.2017 року.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що утворилася заборгованість за кредитом станом на 30.06.2017 року в сумі 67043,26 грн., із яких: 2805,07 грн. - заборгованість за кредитом, 56119,46грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 4450грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг, 500 грн. – штраф (фіксована частина), 3168,73 грн. – штраф (процентна складова), яку він просив стягнути з відповідача.

Останній платіж в погашення боргу було внесено 19.08.2013 року.

Відповідачем не заперечується факт підписання заяви позичальника та отримання кредитної картки і користування кредитними коштами. Користування кредитним лімітом підтверджено також випискою по кредитному рахунку відповідача.

До суду з даним позовом позивач звернувся 19 вересня 2017 року.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Відповідачем заявлялося клопотання про застосування строку позовної давності, тому є підстави для його застосування (а.с.92).

Судом встановлено, що строк дії картки спливає 31 квітня 2016 року. До суду з позовом про стягнення заборгованості банк звернувся 19 вересня 2017 року, тобто строк, передбачений статтею 257 ЦК України не сплив, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом підлягають задоволенню в межах строку позовної давності. Таким чином позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 2805,07 грн. підлягають задоволенню.

Між тим, суд першої інстанції, відмовляючи в цій частині в позові не звернув уваги на вимоги діючого законодавства та не навів в судовому рішенні ніяких мотивів з цього приводу, не зазначив з яких підстав зазначені вимоги не підлягають задоволенню.

Статтею 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідач зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Місто Покровськ входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, дію якого призупинено розпорядженням від 5 листопада 2014 року № 1079-р, а також визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Крім того, місто Покровськ входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Тому банк був зобов’язаний скасувати пеню та штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитним договором з 14 квітня 2014 року.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, штраф та пеню нараховано при подачі позову, тобто після 14 квітня 2014 року, тому в межах позовної давності підстав для їх стягнення з відповідача немає.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу не підлягають задоволенню. Однак необґрунтовано не виключив з розрахунку суму комісії та пені в розмірі 4450 грн., оскільки статтею 2 Закону України від 2 вересня 2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено скасування не тільки штрафів, а і комісії,яка є нічим іншим ніж пенею.

Таким чином, з розрахунку заборгованості слід виключити не лише суми нарахованих штрафів, а і пеню в розмірі 4450 грн..

Частиною 3 ст. 1056 -1 ЦК України в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У витязі з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», що доданий до анкети-заяви вказано про те, що базова процентна ставка за кредитом встановлена у розмірі 2,5% на місяць на залишок заборгованості (30% річних). Умови та правила надання банківських послуг, надані позивачем, не підписані відповідачем. Заява позичальника не містить умов сплати процентів за несвоєчасне виконання зобов’язань у підвищеному розмірі.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що проценти на поточну заборгованість нараховані за період з 30.11.2012 року по 31.08.2014 року у розмірі 30%, що обумовлено договором між сторонами. З 1 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року застосовано ставку 34,80%, що більше від обумовленої договором процентної ставки.

З 1 квітня 2015 року застосовано процентну ставку до поточної та простроченої заборгованості у розмірі 43,20 % річних, тобто більше, ніж обумовлено договором.

Відповідно до п. 1.1.3.2.3. умов та правил банк має право проводити зміни тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому Банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов’язаний не менше ніж 7 днів до введення змін

проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картковому рахунку відповідно до п. 1.1.3.1.9. цього договору.

Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Саме такі висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі за № 6-1374 цс17.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до п.п. 1.1.3.2.3. умов та правил надання банківських послуг не було проінформовано відповідача про збільшення процентної ставки та не отримано його згоди.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем на час дії відсоткових ставок 34,80% та 43,20% погашення заборгованості не здійснювалося.

В анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг обумовлено проценту ставку за користуванням кредитом 30,00% річних на залишок заборгованості.

Отже, позивачем нараховувались проценти у розмірі більшому, ніж було визначено умовами договору, всупереч статті 1056-1 ЦК України щодо заборони збільшення банком процентної ставки в односторонньому порядку. Таким чином зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем в період з 1 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року 34,80%, та з 1 квітня 2015 року -у розмірі 43,20 % на прострочену заборгованість є нікчемною, оскільки докази того, що збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні.

Оскільки доказів правомірності застосування процентної ставки у розмірі 34,80% та 43,20 % не надано, слід зменшити вказану суму процентів, виходячи із обумовленої договором ставки 30%.

Тобто, виходячи з процентної ставки за весь час користування кредитом 30,00% річних та кількості днів за період з 01 вересня 2014 року (дати першого підвищення відсоткової ставки за користування кредитом) по 30 червня 2017 року, яка складає 1033 дні, заборгованість по відсотках за користування кредитом становить 4460,82 грн. з наступного розрахунку: 1920,23 грн.(поточна заборгованість за кредитом) х 30,00% : 360 днів (передбачених п.2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою») х 1033 дні = 1653,00 грн.; 884,84 грн.(прострочена заборгованість за кредитом) х 30,00% : 360 днів (передбачених п.2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою») х 1033 дні = 761,70 грн.; 1653,00 грн. +761,70 грн. = 2414,70 грн., та разом із заборгованістю за процентами станом на 01 вересня 2014 року (накопичувальним підсумком) у сумі 2046,12 грн.. Заборгованість по процентах складає 4460,82 грн. (2414,70 грн. + 2046,12 грн.), яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку в межах строку позовної давності за період з 19 вересня 2014 року по 30 червня 2017 року.

За встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: на користь позивача з відповідача слід стягнути заборгованість за кредитом станом на 30 червня 2017 року в сумі 2805,07 грн. та частково заборгованість за процентами за користування кредитом в межах позовної давності за період з 19 вересня 2014 року по 30 червня 2017 року в сумі 4460,82 грн., а всього 7265,89 грн.(4460,82 +2805,07).

Посилання ОСОБА_2 на те, що застосовуючи позовну давність, суд першої інстанції у своєму рішенні не вказав до яких саме вимог та за який період її застосовано заслуговують на увагу. Оскільки таких висновків судове рішення не містить, як і не наведено відповідних зрозумілих розрахунків із яких суд виходив, визначаючи суму заборгованості.

Доводи про те, що не надано доказів щодо номеру кредитної карти, наданої відповідачеві банком та строку дії цієї картки є безпідставними. Факт отримання кредитної картки ОСОБА_3 підтверджується її фото як клієнта банку із карткою (а.с.81). Банком надано довідку про зміну

кредитного ліміту, де зазначено строк дії картки до квітня 2016 року та довідку із номером виданої картки, датою її відкриття та терміном дії до квітня 2016 року, що підтверджує наявність заборгованості за період дії картки (а.с.59,61). Приводячи зазначене, як мотив в апеляційній скарзі, позивачем не надані свої докази на спростування встановлених обставин. Крім того, звертаючись із заявою про застосування строку позовної давності до виниклої заборгованості за кредитом, відповідач фактично визнає факт отримання кредиту та наявність заборгованості на ним.

Вказівка про те, що суд повинен був застосувати строк позовної давності до всіх вимог після 20 вересня 2013 року не може бути прийнята до уваги, оскільки спростовується встановленими обставинами. Судом встановлено, що строк дії кредитної картки встановлено до 31 квітня 2016 року. До суду з позовом про стягнення заборгованості банк звернувся 19 вересня 2017 року,тобто строк ,передбачений статтею 257 ЦК України не сплив.

Посилання на те, що строк позовної давності сплив 20 вересня 2013 року нічим не підтверджується. Мотиви, наведені в апеляційній скарзі про те, що відповідач не здійснювала погашення кредиту і нікого про це не просила, спростовуються встановленими обставинами, так як з наданого банком розрахунку вбачається, що 19.08.21013 року було зараховано 450 грн. погашення за надання кредиту. Відповідачем зазначене нічим не спростовано.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Банком сплачено судовий збір при зверненні до суду з даним позовом в сумі 1600 грн., які він просив стягнути із відповідача. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то підлягає зміні розмір судового збору, який слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Таким чином, з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в сумі 172,80 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 6704,26 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду від 14 травня 2018 року скасувати.

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 20.09.2011 року в сумі 7265 (сім тисяч двісті шістдесят п’ять гривень) 89 копійок, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 2805,07 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі

4460,82 грн..

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в сумі 172,80 грн..

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 01 серпня 2018 року.

Судді: