Постанова № 75639710, 31.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 229/4324/17 Номер провадження 22-ц/775/1126/2018

Єдиний унікальний номер 229/4324/17

Номер провадження 22-ц/775/1126/2018

Категорія: 11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Мірути О.А.

суддів Агєєва О,В., ОСОБА_1,

за участю секретаря судового засідання Ситнік Д.Л.

за участю представника відповідачаСкроботова Є.А., представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Донецької області в місті Бахмуті в режимі відеоконференції з Апеляційним судом Чернігівської області, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро – Бета» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 25 квітня 2018 року (суддя Панова Т.Л.) у цивільній справі № 229/4324/17 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бета" про визнання недійсним договору емфітевзису,

ВСТАНОВИВ:

09.11.2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Агро – Бета» в якому, посилаючись на ст. ст. 15,16,203,215 ЦК України, просив визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою від 16.12.2009 р., укладений представником ОСОБА_4 – ОСОБА_5 з відповідачем, посилаючись на наступне.

Він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 1425587300:06:000:0469, розташованої на території Соловйовської сільради Ясинуватського району Донецької області. Право власності зареєстровано 23.10.2012р. Як власник, він має право володіти, користуватися і розпоряджатися нею. Через наявність неправомірного договору про надання права користування земельною ділянкою від 16.12.2009р, укладеного з відповідачем представником ОСОБА_4 – ОСОБА_5, він позбавлений можливості розпоряджатися ділянкою шляхом передачі її в оренду. Про цей факт йому стало відомо 29.06.2017р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_4 не мав наміру укладати з відповідачем спірний договір, про що свідчить відсутність в довіреності № 4464 від 25.11.2009 року про передачу таких повноважень ОСОБА_5 Вважає, що останній не мав права укладати спірний договір строком на 100 років та приймати від відповідача орендну плату. Він перебував у тому віці, що йому дуже складно було розраховувати на укладення будь-яких договорів з таким терміном дії і реальне їх виконання. ОСОБА_4 не укладав і не підписував спірний договір, не обговорював з відповідачем і ніяких інших його умов, і не наділяв такими повноваженнями ОСОБА_5, тобто, на це не було його волі. А значить договір, укладений представником ОСОБА_5 з відповідачем є недійсним.

Після смерті ОСОБА_4,25.02.2010 р., він прийняв спадщину і отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.12.2011р., тому вважає, що спірний договір порушує його права як власника.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 25 квітня 2018 року позов ОСОБА_3 до ТОВ "Агро-Бета" задоволено. Визнано недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільскогосподарських потреб (емфітевзис), який укладений 16 грудня 2009 року між ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_6, та ТОВ "Агро-Бета" , в особі керівника ОСОБА_7

Із вказаним судовим рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 25.04.2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушеннями норм матеріального та процесуального права, посилаючись на наступне:

- суд першої інстанції не в повній мірі встановив обставини у справі, а саме той факт, що позивач не є власником оспорюваної земельної ділянки та не має відношення до оскаржуваного договору;

- крім того, суд не надав належної оцінки доказам по справі, а саме державному акту на право власності на земельну ділянку, чого суд сам зробити не міг без залучення експертів.

23 липня 2018 року ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на невідповідність викладених в апеляційній скарзі доводів обставинам у справі. Апелянт не вказав в чому саме є незаконність та необґрунтованість рішення і з яких підстав воно має бути скасовано. Апелянт не враховує, що предметом судового розгляду був не спір про право власності на земельну ділянку, а недійсність договору про надання права користування земельною ділянкою від 16.12.2009 року, укладеного з ОСОБА_4 та відповідачем та те, що позивач є власником земельної ділянки, а тому є належним позивачем по справі.

Представник відповідача ОСОБА_8, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відео конференції, доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги не визнав, просив відмовити в її задоволенні, підтримав доводи, викладені у відзиві.

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача та позивача, дослідивши докази у справі, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.п.1, 3 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що довіреність від 16 грудня 2009року не передбачає повноважень ОСОБА_6 на укладання договору емфітевзису відносно земельної ділянки з кадастровим № 1425587300-06-000-0469 від імені ОСОБА_4 ОСОБА_3 є власником спірної земельної ділянки, тому відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 317 ЦК України має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, тому ОСОБА_3 є належним позивачем по справі.

З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 листопада 2009 року ОСОБА_4 довіреністю уповноважив ОСОБА_6 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, комунальних, господарських та інших органах, підприємствах, установах і організаціях незалежно від підпорядкування, форм власності, галузевої належності, в тому числі, але не обмежуючись, в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, судах будь-якої юрисдикції з усіма правами, які надано процесуальним законодавством позивачу, відповідачу, третій особі, нотаріату, земельних ресурсів, підприємствах центру державного земельного кадастру, а також у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами з питань обміну від його імені належної йому на праві власності земельної ділянки загальною площею 4,420га, кадастровий номер 1425587300-06-000-0469, що розташована на території Соловйовської сільської ради Ясинуватського району Донецької області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 729472, виданий 13.09.2007року Ясинуватською райдержадміністрацією на підставі розпорядження від 12.10.2006року № 485, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею , договорів оренди землі за № 01.07.170.00212, а.с. 85,зворот), на будь-яку іншу земельну ділянку. (а.с.63).

16 грудня 2009 року ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, та ТОВ «Агро Бета», в особі керівника ОСОБА_9, уклали договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), згідно з умовами якого ОСОБА_4 передає Емфітевту на строк дії договору емфітевзису право емфітевзису на земельну ділянку, що розташована на території Ясинуватського району, Соловйовської сільради, загальною площею 4,42га, кадастровий номер 1425587300:06:00:0469 (а.с.81-87).

З довіреності від 16 грудня 2009року вбачається, що вона не передбачає передачу повноважень ОСОБА_6 на укладання договору емфітевзису відносно земельної ділянки з кадастровим № 1425587300-06-000-0469 від імені ОСОБА_4

Відповідно до ч. 4 ст. 202 ЦК України дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з положеннями ч.2 ч.3, ч.5 ст. 203 ЦПК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог , які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Позивач ОСОБА_3 є сином ОСОБА_4, який помер 25.02.2010р. (а.с.12,13).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 грудня 2011року (а.с.13) спадкоємцем майна ОСОБА_4, який помер 25 лютого 2010року, є його син – ОСОБА_3. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: права на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП «Октябрський» с. Соловйове, Ясинуватського району Донецької області, розміром 5,90 в умовних кадастрових гектарах, яке належало спадкодавцю на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0060011, виданого Ясинуватською райдержадміністрацією 07.12.1996року та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.11.2008р за № 4242, зареєстрованого 14.11.2008року у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку пай за № 2977.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 4,4241га, кадастровий номер 1425587300:06:000:0469, яка розташована в Ясинуватському районі Донецької області, Соловйовська сільська рада, за межами населеного пункту з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 614381, який 23 жовтня 2012року зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 142550001001288. (а.с.8).

Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що земельна ділянка, площею 4,4241га, кадастровий номер 1425587300:06:000:0469, яка розташована в Ясинуватському районі Донецької області, Соловйовська сільська рада, за межами населеного пункту з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої на час розгляду справи є позивач, це та ж сама ділянка, власником якої був померлий ОСОБА_4

Державний акт, який підтверджує право власності позивача ОСОБА_3 на земельну ділянку на день розгляду справи є дійсним, не скасованим.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, як власник земельної ділянки, відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 317 ЦК України має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Наявність договору емфітевзису від 16 грудня 2009року, який укладений між ОСОБА_4 і ТОВ "Агро-Бета", перешкоджає позивачу розпоряджатися своє власністю в повній мірі, чим порушує його право власності, тому апеляційний суд не погоджується з доводом апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права на позов.

Враховуючи те, що ОСОБА_6, підписуючи договір емфітевзису від 16 грудня 2009 року від імені ОСОБА_4 не мав на те відповідних повноважень, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним договору є законними та обґрунтованими, а тому підлягали задоволенню.

Відповідно до чч.1,2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Ч.2 ст.77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Ч.2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З рішення суду першої інстанції вбачається, що суд дослідив та дав належну оцінку всім доказам по справі та прийшов до обґрунтованого висновку про порушення прав позивача .

З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд та не приймає доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки судом першої інстанції доказів по справі, а саме державного акту на право власності на земльну ділянку.

На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро – Бета» залишити без задоволення .

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 25 квітня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Бета" про визнання недійсним договору емфітевзису, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст складений: 01.08.2018 року

Доповідач: