Постанова № 75637327, 30.07.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2018 року Справа №902/1046/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І. Ю. , суддя Савченко Г.І.

при секретарі судового засідання - Рильнику Д.М.

За участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 22.08.2017 р.)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №14-07/16 від 14.07.2016 р.), ОСОБА_3 (довіреність №14-07/16 від 14.07.2016 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Україна" на рішення господарського суду Вінницької області від 24.04.2018 року у справі №902/1046/17

(оголошеного у м. Вінниця суддею Нешик О.С., повний текст рішення складено 05.05.2018р.)

позивач: ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Україна"

відповідач: Приватне підприємство "Вінагропром МС"

про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Україна" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до приватного підприємства "Вінагропром МС" про визнання недійсними: договору купівлі-продажу насіння кукурудзи сортів "Піонер ПР39Д81" - 80 посівних одиниць, "Піонер ПР38Н86" - 80 одиниць на загальну суму 484 000,00 грн., який укладений шляхом оформлення та підписання накладної №64 від 22.08.2015; договору купівлі-продажу насіння кукурудзи сортів ПР31Д81 - 160 посівних одиниць та ДКС3511 - 25 посівних одиниць на загальну суму 407000,00, який укладений шляхом оформлення та підписання накладної № 108 від 16.09.2015; договору купівлі-продажу насіння кукурудзи сорту ПР39Д81, в кількості 15 посівних одиниць на суму 33000 грн., укладений шляхом оформлення та підписання накладної № 112 від 18.09.2015.

Позовні вимоги мотивовані поставкою відповідачем, відповідно до змісту зазначених вище первинних документів, нібито сортового насіння кукурудзи та засобів захисту рослин на загальну суму 1 201 500,00 грн. без ПДВ.

Однак, на момент передачі-приймання цих ТМЦ по кількості, документи підтверджуючі їх походження та якість, як істотні умови купівлі-продажу та визначення ціни, відповідачем надані не були. При цьому, відповідач запевнив позивача, що поставлене ним насіння кукурудзи є сертифікованим, відповідає сортовим та посівним характеристикам тих сортів кукурудзи, що вказані у накладних на їх передачу, та свого часу, було придбане відповідачем у таких відомих суб'єктів насінництва як МАА "Фірма "Ерідон" та ТОВ "Піонер насіння Україна", а відповідні відомості про його походження зазначені на маркуванні упаковки насіння. В подальшому, працівниками складу позивача було виявлено, що маркування пакетів по деяким партіям (сортам) насіння кукурудзи не відповідає наданим відповідачем відомостям про це насіння. Окрім того, в окремих зразках такого насіння було виявлено шкідників (комах).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 24.04.2018 року у справі №902/1046/17 позивачу було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що укладення договорів купівлі-продажу насіння, шляхом оформлення та підписання накладних, було здійснене позивачем під впливом помилки щодо об'єкта насіння, яку на переконання останнього було допущено, внаслідок протиправної поведінки ПП "Вінагропром МС".

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Україна" 17.06.2018 року звернувся із апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 24.04.2018 року у справі №902/1046/17 та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Україна" в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам позивача щодо нікчемності договорів, доказам та відомостям отриманим МПП "Фірма Ерідон", і ТОВ "Піонер Насіння України", а також також розміщеному у загальнодоступних джерелах Реєстру сертифікатів на насіння і садивний матеріал за 2014 - 2015 роки, обставинам сертифікації спірного насіння кукурудзи та іншим обставинам справи.

Вважає, що висновок викладений в рішенні господарського суду Вінницької області від 24.04.2018 року у справі №902/1046/17 є незаконним та необгрунтованим.

Листом №01-23/902/1046/17/2428/18 від 20.06.2018р., відповідно до п.п.17.3 та 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції діючій з 15.12.2017р.), матеріали справи №902/1046/17 було витребувано з господарського суду Вінницької області.

10.07.2018 року до Рівненського апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/1046/17.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2018 р. у справі №902/1046/17 колегією суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю., суддя Савченко Г.І., поновлено строк на подання апеляційної скарги ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Україна" на рішення господарського суду Вінницької області від 24.04.2018 року по справі №902/1046/17, відкрито провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 30.07.2018 року

23.07.2018 р. на адресу суду від Приватного підприємства "Вінагропром МС" надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеконференції, в якому скаржник просить забезпечити проведення судового засідання 30.07.2018 р. об 11:30 год. в режимі відеконференції з дорученням її проведення господарському суду Вінницької області (21018, м. Вінниця, вулиця Пирогова, 29).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 р. у справі №902/1046/17 Клопотання Приватного підприємства "Вінагропром МС" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/1046/17 задоволено, доручено господарському суду Вінницької області забезпечити проведення судового засідання 30.07.2018 року у справі №902/1046/17 в режимі відеоконференції.

27.07.2018 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ПП "Вінагропром МС" посилається на те, що позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не було доведено належними та допустимими доказами, що укладення договорів купівлі-продажу насіння, шляхом оформлення та підписання накладних, було здійснено під впливом помилки щодо об'єкта насіння, оскільки:

- доказів неналежної якості товару позивачем не надано;

- належність сертифікатів ним перевірено не було;

- претензій та зауважень протягом часу, встановленого законом щодо якості товару не виставлялось,

- товар ПП "Вінагропром MC" не повертався.

А тому, відповдач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

В судовому засіданні 30.07.2018 року представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав зазначених у ній, представники відповідача заперечив доводи апелянта з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, підставою позовних вимог є укладення договорів купівлі-продажу насіння, шляхом оформлення та підписання накладних, під впливом помилки щодо об'єкта насіння.

Позивачу про наявність помилки стало відомо при отриманні відомостей МПП "Фірма "Ерідон" та ТОВ "Піонер Насіння України" з яких вбачається, що надані відповідачем сертифікати насіння є підробленими.

Досліджуючи природу походження ТМЦ, які були предметом поставки, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до накладної №25-08 відповідачем 20.08.2015 було придбано від ПП "Компсервіс" насіння кукурудзи: сорту ПР39Д81 - 80 одиниць, сорту ПР38Н86 - 80 одиниць, сорту ДКС3511 - 60 одиниць. Всього на загальну суму 462 000,00 грн..

Товар було оплачено в повному обсязі, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №25 від 20.05.2015. Окрім того, згідно накладної №31-09 від 10.09.2015 відповідачем також оплачено кукурудзу ПР39Д81 - 175 одиниць та кукурудзу ДКС 3511 - 25 одиниць.

Також, під час розгляду справи, судом першої інстанції було встановлено, що продаж вказаного насіння кукурудзи супроводжувався засвідченими ПП "Компсервіс" копіями сертифікатів на насіння України: серія БН № 3763727 від 04.04.2015, серія БН №3764173 від 11.04.2015, серія БН № 3764177 від 12.04.2015 (а.с. 127-129).

Разом з тим, судом з'ясовано, що рішенням господарського суду м. Києва від 30.08.2005 року припинено діяльність юридичної особи - приватного підприємства "Компсервіс".

Вказана обставина, на думку представника позивача, свідчить про вчинення зі сторони представників відповідача незаконних дій, шляхом підроблення документів, створюються штучні докази.

Окрім того, позивач зауважує, що надана до матеріалів справи відповідачем податкова декларація з податку на прибуток за 2015 рік, подана до податкового органу ДФС України в лютому 2018, після того, як вже було відкрито провадження у справі №902/1046/17, а отже в порушення визначені Податковим кодексом України строки.

При цьому, представник позивача зазначає, що по рядку 01 "Дохід від будь-якої діяльності (за вируванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку - відсутні будь-які доходи, а отже в 2015 році ПП "Вінагропром МС" не здійснювало господарських операцій по продажу будь-яких ТМЦ.

А тому, позивач вважає, що ним було укладено договори купівлі-продажу насіння, шляхом оформлення та підписання накладних, під впливом помилки щодо об'єкта насіння, яку на переконання останнього було допущено, внаслідок поведінки ПП "Вінагропром МС", а тому звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009р. визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 229 ЦК України, передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно трапилась і що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи вище викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення (висновку, що містяться у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 р. у справі № 6-2953цс15).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до накладної №25-08 відповідачем 20.08.2015 було придбано від ПП "Компсервіс" насіння кукурудзи: сорту ПР39Д81 - 80 одиниць, сорту ПР38Н86 - 80 одиниць, сорту ДКС3511 - 60 одиниць. Всього на загальну суму 462 000,00 грн..

Товар було оплачено в повному обсязі, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №25 від 20.05.2015. Окрім того, згідно накладної №31-09 від 10.09.2015 відповідачем також оплачено кукурудзу ПР39Д81 - 175 одиниць та кукурудзу ДКС 3511 - 25 одиниць.

Також, під час розгляду справи, судом першої інстанції було встановлено, що продаж вказаного насіння кукурудзи супроводжувався засвідченими ПП "Компсервіс" копіями сертифікатів на насіння України: серія БН № 3763727 від 04.04.2015, серія БН №3764173 від 11.04.2015, серія БН № 3764177 від 12.04.2015 (а.с. 127-129).

Основні положення, що регулюють виробництво, реалізацію та використання насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських та інших рослин, містяться в Законі України "Про насіння і садивний матеріал".

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що сертифікат на насіння - це документ, що засвідчує сортові та посівні якості насіння і садивного матеріалу.

Сортові якості - сукупність показників, що характеризують належність насіння до відповідного сорту. Посівні якості - сукупність показників якості насіння, що характеризують його придатність до посіву.

Відповідно до ч. 7 ст. 17 Закону України «Про насіння і садивний матеріал» кожна партія насіння і садивного матеріалу для реалізації повинна супроводжуватися сертифікатами: насіння - сертифікатом, що засвідчує його сортові якості, та сертифікатом, що засвідчує його посівні якості ; садивний матеріал - сертифікатом, що засвідчує його сортові якості, та сертифікатом, що засвідчує його товарні якості.

Порядок видачі сертифікатів на насіння визначений Тимчасовим порядком проведення сертифікації насіння та садивного матеріалу, затвердженого Постановою КМ України №299 від 22.04.2013.

Так, із змісту вказаного положення слідує, що оригінал сертифікату на насіння видається суб'єкту насінництва, що виключає можливість наявності його оригіналу у суб'єктів, які його реалізовують.

Зазначене також підтвердив викликаний до господарського суду Вінницької області в судове засідання 20.04.2018 спеціаліст Держспоживслужби у Вінницькій області ОСОБА_5, який пояснив, що оригінал сертифікату на насіння видається в одному екземплярі суб'єкту насінництва.

Таким чином, із вище викладеного вбачається, що сертифікації підлягає насіння кукурудзи та садивний матеріал кукурудзи, а не зерно кукурудзи.

Враховуючи, факт прийняття позивачем ТМЦ без зауважень та заперечень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність зобов'язання з боку продавця супроводжувати кукурудзу ПР31Д81 сертифікатом.

А тому, доводи позивача про обов'язок відповідача надати останньому оригінали сертифікатів на відпущене насіння спростовуються вище викладеним.

Окрім того, в обгрунтування поставки відповідачем неякісного товару позивачем було долучено до матеріалів справи результати аналізу насіння від 29.09.2015 року (т. 1а.с.55), виданого ТОВ "Україна" в якому є посилання на сертифікат серії UA10- 00/3389 від 11.04.2015 року.

Отже, посилання апелянта про неотримання сертифікату спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апелянта про те, що сертифікати, які були ним отримані від ПП "Вінагропром MC" на підтвердження якості товару, були відсутні в Державному реєстрі сертифікатів на насіння та садивний матеріали за 2015-2016 роках, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки враховуючи, що у позивача сертифікати були в наявності ще 2015 році, а Державній реєстр сертифікатів є вільному у доступні, то на час отримання позивачем товару та сертифікатів у нього була можливість перевірити їх наявність у Державному реєстрі.

Також, в матеріалах справи відсутні докази, які встановлюють, що відповідач здійснив поставку неякісного товару, а також доказів того, яким показникам якості відповідав чи не відповідав сам товар.

А відтак, колегія суддів вважає, що в даному випадку мало місце недбальство та невірне тлумачення Закону позивачем, що за правою позицією ВСУ не може бути підставою для визнання правочинів недійсними.

Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції не надано оцінки поясненням МПП фірми "Ерідон" та ТОВ "Піонер насіння Україна" про те, що вони не поставляли товар ПП "Вінагропром MC" колегія суддів зазначає наступне.

В матеріалах справи відсутні докази того, що поставлений ПП "Вінагропром MC" позивачу товар був отриманий ним від МПП фірми "Ерідон" та ТОВ "Піонер насіння Україна".

Натомість, до матеріалів справи відповідачем було надано відповідні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції по придбанню цього товару у ПП "Компсервіс".

Окрім того, судом першої інстанції було зазначено, що продаж вказаного насіння кукурудзи супроводжувалась накладними та належним чином засвідченими копіями сертифікатів.

А тому, посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не надано оцінки поясненням МПП фірми "Ерідон" та ТОВ "Піонер насіння Україна" колегія суддів вважає безпідставними.

Доводи апелянта про те, що надані відповідачем докази придбання товару у ПП "Компсервіс" є підробленими з огляду на те, що рішенням господарського суду м. Києва від 30.08.2005 року було припинено діяльність даної юридичної особи, спростовуються тим, що апелянтом не надано належних доказів, в розумінні ст 76 ГПК України які встановлюють факт підробки документів, що підтверджують придбання відповідачем у ПП "Компсервіс" товару.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що питання якості товару також було предметом розгляду у справах №902/743/16 та №902/258/17.

Зокрема, судами було встановлено наступне: "...Відповідач одержав насіння на своєму складі, не надав суду належні докази перевірки якості товару в порядку, визначеному п. 6, 10-11, 13, 14, 19-23, 29-32 ОСОБА_6-7. Вибіркова перевірка якості, відповідно до п.15 ОСОБА_6-7 також не виконувалась, докази такого відсутні. За відсутності доказів виконання приймання за якістю, в порядку, визначеному ОСОБА_6 П-7, твердження відповідача про одержання товару неналежної якості та без сертифікатів є безпідставними, оскільки не підтверджені доказами, відповідно до вимог ст.ст.33,34 ГПК України. Отже, відповідач прийняв товар без зауважень, доказів порушення позивачем норм ч.4 ст.268 ГК суду не надано...".

Таким чином, вище зазначеними судовими рішенням, що набули законної сили, було встановлено, що прийняття товару ТОВ "Україна" відбулось в повному обсязі без зауважень та претензій по кількості та якості".

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини встановлені судовим рішенням, що набуло законної сили не підлягають доказуванню.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що укладення договорів купівлі-продажу насіння, шляхом оформлення та підписання накладних, було здійснене позивачем під впливом помилки щодо об'єкта насіння, яку на переконання останнього було допущено, внаслідок протиправної поведінки ПП "Вінагропром МС".

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем було подано позовну заяву про визнання договорів недійсними після набрання законної сили рішенням Господарського суду Вінницької області від 20.12.2016 по справі №902/743/16 про стягнення з останнього заборгованості за оспорюваними правочинами. При цьому, під час провадження у вказані справі відповідачем не заявлялася зустрічна вимога про визнання правочинів недійсними, а також не висловлювалася процесуальна позиція щодо вчинення правочинів під впливом помилки.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Згідно положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням обставин справи.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

А тому, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Україна" та скасування рішення господарського суду Вінницької області від 24.04.2018 року по справі №902/1046/17.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Україна" на рішення господарського суду Вінницької області від 24.04.2018 року по справі №902/1046/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 24.04.2018 року по справі №902/1046/17 залишити без змін.

3. Справу №902/1046/17 повернути до господарського суду Вінницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "02" серпня 2018 р.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Савченко Г.І.