Постанова № 75636986, 01.08.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року Справа № 918/188/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Петухов М.Г. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Санком-Рівне" на рішення господарського суду Рівненської області від 07 червня 2018 року в справі №918/188/18 (суддя - Бережнюк В.В.)

час та місце ухвалення: 07 червня 2018 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26А; вступна і резолютивна частина проголошена о 15:20 год; повний текст рішення складено 08 червня 2018 року

за позовом комунального автотранспортного підприємства 1728

до товариства з обмеженою відповідальністю "Санком-Рівне"

про стягнення 577 156 грн 89 коп.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне автотранспортне підприємство 1728 (надалі - Позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Санком-Рівне" (надалі - Відповідач) про стягнення 476 902 грн 46 коп. основного боргу, 5 531 грн 50 коп. пені, 8 109 грн 95 коп. інфляційних втрат, 1 189 грн 25 коп. річних.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що Відповідач порушив умови укладеного між сторонами договору про надання послуг захоронення твердих побутових відходів від 01 вересня 2011 року, а саме несвоєчасно та в неповному розмірі оплатив послуги, які надавалися Позивачем.

Водночас, при розгляді даної справи, Позивачем в суді першої інстанції була подана заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій Позивач просив стягнути з Відповідача 538 958 грн 20 коп. основного боргу, пені в розмірі 28 852 грн 76 коп., річних в розмірі 1 026 грн 13 коп. та інфляційних втрат в розмірі 8 319 грн 80 коп. (а.с. 50). Дана заява судом першої інстанції була прийнята до розгляду.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 07 червня 2018 року позов Позивача було задоволено повністю.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що договірні зобов'язання Відповідач не виконує належним чином, оплату за надані послуги (виконані роботи) оплачує не в повному обсязі, частково, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість за період з 01 жовтня 2017 року по 10 травня 2018 року. При цьому, місцевий господарський суд вважав доведеним належними доказами факт надання послуг у вказаний період, а заявлені до стягнення суми боргу, пені, річних та інфляційних обгрунтованими та відповідно такими, що підлягають до стягнення.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 88-90), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу на те, що всупереч умовам договору, в справі не має актів про виконання робіт, складених у відповідності до вимог закону, а Позивачем не було надано доказів про наявність боргу та його розміру, у вигляді таких актів. Як вважає Відповідач, сам факт наявності вказаного договору та претензій з приводу його не виконання або не повного виконання, не дає підстави нараховувати заборгованість.

Крім того, Відповідач в поданій апеляційній скарзі також вказав, що з матеріалів справи не вбачається, що Позивачем було надано суду докази того, що спірні акти направлялися Позивачу і останній відмовився від їх підписання, а суд першої інстанції взагалі не досліджував оригінали спірних актів, що призвело, на переконання Відповідача, до необ'єктивного розгляду справи. З огляду на що, як вважає Відповідач, при вказаних вище обставинах, при не отриманні Відповідачем спірних актів, Відповідач не міг висловити свої зауваження та претензії щодо строків та якості наданих послуг Позивачем.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/188/18 у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В..

Ухвалою суду від 26 червня 2018 року (а.с. 87) було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача.

Водночас, ухвалою суду від 06 липня 2018 року (а.с. 105), з підстав, висвітлених в ній, дану справу було призначено до розгляду на 01 серпня 2018 року на 15:40 год..

Розпорядженням в.о. керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 01 серпня 2018 року в справі №918/188/18 у зв'язку із перебуванням у щорічній основній відпустці судді (члена колегії) Гудак А.В. та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторну автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Петухов М.Г., суддя Бучинська Г.Б..

Ухвалою суду від 01 серпня 2018 року апеляційну скаргу Відповідача було прийнято до провадження у новому складі суду.

Суд констатує, що Позивач, вимог суду, викладених в ухвалі від 26 червня 2018 року щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу не виконав.

В судове засідання від 01 серпня 2018 року представники Позивача та Відповідача не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у встановленому законом порядку, будь-яких клопотань щодо відкладення розгляду даної справи чи розгляду апеляційної скарги без участі уповноважених представників Позивача чи Відповідача на адресу суду не надходило.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 06 липня 2018 року сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України).

З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі уповноважених представників Позивача та Відповідача, за наявними в матеріалах справи матеріалами.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №2 про надання послуг захоронення ТПВ (надалі - Договір; а.с. 7-8), відповідно до пункту 1.1 якого, Відповідач доручив, а Позивач надав послуги захоронення твердих побутових відходів 4 (четвертого) класу небезпеки на міському сміттєзвалювальному полігоні, склад яких відповідає санітарним нормам і дозволені для захоронення державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області та санепідемстанцією.

В свою чергу, як вбачається з протоколу розбіжностей (а.с. 8 зворот, ас. 9) Відповідач зобов'язався дані послуги оплатити за визначені у пунктах 3.1, 3.2 цього Договору тарифами.

В силу дії пунктів 3.1 та 3.2 даного Договору, Позивачем та Відповідачем погоджено, що вартість послуг за даним Договором визначається тарифами на послуги захоронення ТПВ, які затверджені органом місцевого самоврядування і діють на дату виконання робіт; вартість послуг захоронення ТПВ в розрізі груп споживачів на момент укладення Договору становить (з урахуванням ПДВ): для бюджетних установ - 4,51 грн.; для організацій інших форм власності - 5,12 грн.; для населення - 4,22 грн. - з 01 жовтня 2011 року.

З доводів сторін, що з'являлися в суді першої інстанції та з доводів апеляційної скарги вбачається, що сторони вважають Договір діючим.

Приписами пункту 3.3 Договору передбачено, що розрахунковим періодом для оплати є календарний місяць; оплата послуг проводиться щомісячно до 15-го числа наступного за розрахунковим місяця згідно підписаного Позивачем та Відповідачем акту виконаних робіт.

Разом з тим, в протоколі розбіжностей апелянт визначив пункт 3.3 Договору в наступній редакції: розрахунковим періодом для оплати є календарний місяць; оплата послуг проводиться щомісячно до 20-го числа наступного за розрахунковим місяцем, згідно підписаного сторонами акту виконаних робіт, але із врахуванням надходження коштів від підприємств, які здійснюють обслуговування багатоквартирних будинків.

Згідно пункту 4.5 Договору, Позивач та Відповідач зобов'язані: повідомляти один одного про зміни своєї юридичної та фактичної адреси, номер телефонів, банківських реквізитів, податкових документів та інших даних протягом 10 ( десяти) календарних днів з дати настання вказаних змін; при зміні тарифів на послугу захоронення ТПВ. які завтреджуються органом місцевого самоврядування, підписати додаткову угоду у відповідності до цих змін; щоквартально проводити звірку взаємних розрахунків та підписувати акт звірки взаємних розрахунків.

Відповідно до пункту 5.2.1 Відповідач несе відповідальність за прострочення терміну платежу за надані послуги шляхом сплати пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку несплаченої суми за кожен день прострочки.

Як вбачається з пункту 7.1 Договору, цей Договір діє з 01 вересня 2011 року по 01 вересня 2012 року; закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань по цьому Договору, якщо такі не були виконані протягом строку його дії.

Згідно протоколу розбіжностей (а.с. 8 зворот, а.с. 9), апелянт погодив пункт 7.1 Договору, в наступній редакції: цей Договір діє з 01 жовтня 2011 року по 31 вересня 2012 року; закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань по цьому Договору, якщо такі не були виконані протягом строку його дії.

Крім того, Відповідач погодив пункт 7.3 Договору (згідно протоколу розбіжностей) в такій редакції: Договір вважається таким, що продовжений, якщо за три місяці до закінчення строку його дії одна із сторін не заявила про відмову від Договору або про його перегляд.

Суд апеляційної інстанції констатує, що в матеріалах справи відсутні докази, котрі б вказували на неприйняття Позивачем змін, вказаних у вищевказаному протоколі розбіжностей.

Відтак, суд при вирішенні даного спору керується Договором, з урахуванням протоколу розбіжностей.

Даний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток сторін.

Відповідно до пункту 2.1 Статуту Позивача, головною метою підприємства є задоволення суспільних потреб у послугах по вивезенню та захороненню ТПВ, а також реалізація на базі одержаних прибутків соціальних та економічних інтересів членів трудового колективу та інтересів засновника.

На виконання умов Договору Позивачем було надано Відповідачу послуги за період з 01 жовня 2017 року по 10 травня 2018 року в сумі 538 958 грн 20 коп., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами надання послуг: № 1044 від 31 жовтня 2017 року (а.с. 14); №1184 від 30 листопада 2017 року (а.с. 13 ); №1295 від 31 грудня 2017 року (а.с. 12); №125 від 31 січня 2018 року (а.с. 11); №222 від 28 лютого 2018 року (а.с. 10); №329 від 31 березня 2018 року (а.с. 52).

Вищевказані акти підписані представниками Позивача та Відповідача і скріплені відбитками їх печаток.

При цьому суд констатує, що суми, які просить стягнути Позивач з Відповідача відповідають сумам, вказаним в актах про надання послуг, окрім акту за №1044 від 31 жовтня 2017 року (а.с. 14), в котрому зазначено суму 123 086 грн 45 коп., що є більшою сумою, ані ж та, котру за цей період просить стягнути Позивач (122 753 грн 43 коп.).

Відтак, суд розглядає позов у заявленій Позивачем сумі основного боргу, що є меншою за заборгованість, вказану в актах надання послуг за спірний період, та саме яку і просить стягнути Позивач, а саме: 538 958 грн 20 коп. (122 753, 43+108 708,17+92 234, 42+ 84 522, 72+68 683,72+92 055,74-30 000, 00 (оплати, наявні в матеріалах справи; а.с. 37-38)).

Разом з тим, суд критично оцінює доводи Відповідача, висвітлені в апеляційній скарзі щодо відмови в позові з огляду на відсутність у справі чітко визначених актів про виконання робіт, їх не направлення та не підписання Відповідачем. При цьому, такий підхід Відповідача до оцінки доказів, суд вважає формальним, адже по своїй суті наявні в справі акти надання послуг (а.с. 10-14; 52) і є актами про виконання робіт, і їх визначення у назві, як актів надання послуг (на переконання колегії суду) не можуть вплинути на їх оцінку, як належних і допустимих доказів, котрими підтверджуються заборгованість по Договору (є належними доказами настання часу розрахунку за надані послуги (виконані роботи) по Договору, відповідно до пункту 3.3 Договору, з урахуванням протоколу розбіжностей, що підписаний самим Відповідачем).

При цьому, суд звертає увагу Відповідача і на те, що Європейський суд в своїй практиці неодноразово вказував, що: "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Суд констатує, що у зв'язку із неналежним виконанням вищевказаного Договору, Позивач надсилав на адресу Відповідача претензії від 30 червня 2017 року за №786, від 24 липня 2017 року за №912 та від 01 серпня 2017 року за №930 (а.с. 15, 17,18) з проханням у семиденний термін з дня отримання даних претензій виконати належним чином свої зобов'язання по сплаті заборгованості.

Однак, станом на дату винесення оспорюваного рішення судом першої інстанції та на момент прийняття апеляційним господарським судом постанови, Відповідач належним чином свої зобов'язання за Договором не виконав (надавши суду лише вищеописані докази сплати заборгованості в розмірі 30 000 грн).

Таким чином, суд констатує, що станом на 10 травня 2018 року у Відповідача перед Позивачем наявна заборгованість у розмірі 538 958 грн 20 коп. (котру просить стягнути Позивач).

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, як визначено приписами статті 629 ЦК України.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Приписами статті 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу дії статті 901 ЦК України, між сторонами виникли правовідносини за договором про надання послуг відповідно до якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору. Зазначений Договір підписаний обома сторонами та скріплений оригінальними печатками товариств, породжує цивільні права та обов'язки сторін.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 ЦК України, є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 174 ГК України господарські зобов'язання виникають безпосередньо із господарського договору або безпосередньо із закону.

В силу частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З огляду на усе вищеописане в даній постанові, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача про стягнення 538 958 грн 20 коп. заборгованості за надані послуги є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, а відтак підлягають до задоволення.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в частині стягнення основної суми заборгованості.

Окрім основного боргу, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних за період з 20 листопада 2017 року по 22 березня 2018 року в розмірі 1026 грн 13 коп. та інфляційні втрати за період з листопада 2017 року по березень 2018 року в розмірі 8 319 грн 80 коп..

При цьому суд констатує, що в апеляційній скарзі Відповідач не вказує на невірність чи помилковість обрахунку річних та інфляційних, що вчинений Позивачем та задоволений судом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Крім того, колегія апеляційного господарського суду зазначає, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін" від 27 липня 2007 року №265 ).

Перевіривши розрахунок річних (а.с. 35) та інфляційних втрат (а.с. 36), суд визнав їх арифметично правильними та обгрунтованими.

З огляду на усе вищеописане, позовні вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 1 026 грн 13 коп. річних та 8 319 грн 80 коп. інфляційних втрат підлягають до задоволення.

Дане вчинено і судом першої інстанції. З огляду на все вищеописане, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване судове рішення в цій частині.

Також, Позивач просить стягнути з Відповідача пеню за період з 20 листопада 2017 року по 22 березня 2018 року в розмірі 28 852 грн 76 коп..

При цьому, суд апеляційної інстанції бере до уваги той факт, що Відповідачем не оспорюється в апеляційній скарзі перерахування пені по Договору (як і перерахування річних та інфляційних, що описано вище), адже апеляційна скарга Відповідача сформована на доводі того, що відсутні підстави для стягнення заборгованості в цілому (як похідних і інфляційних, річних та пені) з огляду на описаний вище в даній постанові формальний підхід Відповідача до визначення назви актів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно пункту 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Водночас, пунктом 5.2.1 Договору визначено, що Відповідач несе відповідальність за прострочення терміну платежу за надані послуги шляхом сплати пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку несплаченої суми за кожен день прострочки.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок, суд визнав його арифметично вірним та таким, що здійснений відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно, позовні вимоги в частині стягнення пені також підлягають до задоволення.

З огляду на усе вищеописане, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване судове рішення і в цій частині.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд констатує, що місцевим господарським судом винесено оспорюване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що в силу дії статті 276 ГПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оспорюваного судового рішення без змін.

Відтак. з огляду на усе вищезазначене, суд залишає без змін оспорюване судове рішення та залишає апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, апеляційний господарський суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Санком-Рівне" на рішення господарського суду Рівненської області від 07 червня 2018 року в справі №918/188/18 – залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 07 червня 2018 року в справі №918/188/18 – залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

5. Справу №918/188/18 повернути до господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 02 серпня 2018 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.