Рішення № 75636401, 31.07.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 року (о 10 год. 55 хв.)Справа № 331/2992/18 Провадження №ЗП/808/128/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: 69095, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району (місцезнаходження: 69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 26, код ЄДРПОУ 37573843)

третя особа Кабінет Міністрів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2)

про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району (далі – УПСЗН ЗМР по Олександрівському району, відповідач), третя особа Кабінет Міністрів України, в якому просить:

визнати дії відповідача про відмову у проведенні нарахування та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік, як інваліду Чорнобиля 2-ї групи в повному обсязі та достроково – незаконними та такими, що порушили мої соціальні права, гарантії і свободи та ст. 1, 3, 6, 8, 9, 21, 22, 46, 55, 56, 64 Конституції України, норми вимог ст. 13, 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ;

зобов’язати відповідача зробити нарахування щорічної допомоги на оздоровлення, як інваліду Чорнобиля 2-ї групи за 2018 рік, з послідуючою сплатою в стислі строки, як то передбачено діючим законодавством України і Конституцією України, а в разі затягнення по виконанню стягнути з відповідача на користь позивача незаконно не виплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення, як інваліду Чорнобиля 2-ї групи за 2018 рік, в загальній сумі не менше 18 495,00 грн.;

згідно із приписами ст. 267 КАС України встановити судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративній справі.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві посилається на те, що він як учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії має право на грошову допомогу у розмірах, визначених ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Натомість, при зверненні до відповідача з проханням виплатити позивачу допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, відповідачем виплачено позивачу лише 120,00 грн., що на його думку не відповідає нормам чинного законодавства та обмежує його право на отримання більшого розміру щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченого Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою суду від 04.06.2018 відкрите провадження в адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначене перше судове засідання на 26 червня 2018 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 20.06.2018 на адресу суду надіслав відзив на адміністративний позов (№ 19091), у якому, зокрема, зазначає, що відповідачем відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постанови Кабінету Міністрів № 836 від 26.07.1996 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу було нараховано та виплачено щорічну допомогу на оздоровлення, як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інваліду II групи, у березні 2018 року у розмірі 120,00 грн., а відтак дії Управління щодо нарахування та виплати допомоги у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562, повністю відповідають вимогам чинного законодавства і є правомірними. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог. На підставі вищевикладеного, просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

25 червня 2018 року від представника третьої особи надійшли письмові пояснення (вх. №19915), у яких зауважує, що Законом України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», п. 26 якого встановлено, що норми і положення ст. 12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Вказує, що згідно із довідкою УПСЗН ЗМР по Олександрівському району, яку позивач додає до свого позову, позивачу було перераховано щорічну допомогу на оздоровлення у встановленому розмірі. До того ж, вважає, що позивач неправильно застосовує мінімальний розмір пенсії за віком, оскільки до спірних правовідносин застосується ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно із ч. 3 якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Тобто, поняття мінімального розміру пенсії за віком для призначення допомоги чинним законодавством не врегульоване, а тому застосувати мінімальний розмір пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» до призначення допомоги не можна, оскільки це буде порушенням ст. 28 вказаного Закону. Враховуючи вищевикладене, просить врахувати ці пояснення при прийнятті рішення у справі.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та має ІІ групу інвалідності, що підтверджується посвідченням серії А №065315 від 30.10.1998 та посвідченням №86/8236 від 18.01.2007.

07 березня 2018 року позивач звернувся до УПСЗН ЗМР по Олександрівському району із заявою, в якій просив надати офіційну інформацію про розмір та час нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік з видачею відповідної довідки.

Листом від 16.03.2018 №01-09/В-135 відповідачем повідомлено, що виплата позивачу допомоги на оздоровлення у 2018 році була здійснена відповідно до вимог чинного законодавства у березні 2018 року в розмірі затвердженому паспортом бюджетної програми на 2018 рік Міністерством соціальної політики України: «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та кошторисів, затверджених Департаментом соціального захисту населення Запорізької облдержадміністрації.

Відповідно до довідки від 15.03.2018 № 06-08/1127, позивачу, як громадянину, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліду війни II групи, виплачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 120,00 грн.

Не погодившись із вказаними діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Закон № 796-XII) передбачено, що вказаний закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного та соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Статтею 14 вказаного Закону № 796-XII зазначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи як громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, належать до категорії 1, або 2, або 3. Порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів № 674 від 02.12.1992 затверджено Порядок віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з пунктом 1 цей Порядок визначає умови віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, а також громадян, які постраждали від радіаційного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, що сталися не з вини потерпілих, до 1, 2, 3 категорії, встановлених статтею 14 Закону №796-ХІІ.

У відповідності до пункту 2 Порядку громадяни із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, ядерних випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, відносяться: до 1 категорії - інваліди з числа учасників ліквідації ядерних аварій, ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з відповідною аварією.

Матеріалами справи встановлено та учасниками не заперечується, що ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та має інвалідність II групи, що підтверджується посвідченням серії А №065315 від 30.10.1198, вкладкою до нього №638526с.

Відповідно до статті 48 Закону № 796-XII в редакції, що існувала після визнання Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 неконституційними змін, внесених підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, щорічна допомога на оздоровлення зазначеній категорії осіб складала 5 мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, в подальшому законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилось.

Так, відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28.12.2014 внесені зміни, зокрема, до статті 48 Закону № 796-XII та вказану статтю викладено у такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», цей Закон набирає чинності з 1 січня 2015 року, крім пункту 42 розділу I цього Закону (щодо Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру»), який набирає чинності з 25 квітня 2015 року.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї» від 21.04.2016, № 1339-VIII, який набрав чинності з 22 травня 2016 року, статтю 48 Закону № 796-XII викладено в новій редакції.

Відповідно до положень вказаної норми Закону, одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали інвалідами внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім'ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, починаючи з 1 січня 2015 року стаття 48 Закону № 796-XII не містила положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення особам у відповідних розмірах кратних до мінімальної заробітної плати.

В пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам I і II групи - 120 гривень, ІІІ групи - 90,00 гривень.

Крім того, рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої та третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України від 25.01.2012 №3рп/2012 встановлено, що нормативно - правові акти Кабінету міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Так, виплата щорічної допомоги на оздоровлення передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої відповідач здійснив виплату допомоги на оздоровлення позивачу, оскільки іншого розміру такої допомоги у 2015, 2016 та 2017 роках не встановлено, а стаття 48 Закону № 796-XII, починаючи з 01.01.2015 не визначає розміру такої допомоги.

Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №562 щодо розмірів допомоги на оздоровлення внесено не було.

Враховуючи викладене, у відповідач не було правових підстав для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що УПСЗН ЗМР по Олександрівському району правомірно прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік в сумі 120,00 грн. відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що на момент розгляду справи щорічна допомога на оздоровлення за 2018 рік позивачу виплачена у розмірі відповідно до діючого законодавства.

Стосовно доводів позивача з посиланням на те, що обмеження права на щорічну допомогу на оздоровлення суперечать Конституції України суд зазначає наступне.

Конституційний суд України рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

В рішенні №3-рп від 25.01.2012 Конституційний суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Внаслідок чого, суди під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою.

Крім того, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні «Велікоди проти України» від 03.06.2014, законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач, проводячи нарахування та виплату позивачу допомоги на оздоровлення, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліду ІІ групи, діяв у відповідності до норм чинного законодавства України, вірно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює розміри виплати вказаної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 9, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: 69095, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району (місцезнаходження: 69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 26, код ЄДРПОУ 37573843), третя особа Кабінет Міністрів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак