Рішення № 75635091, 31.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2018Справа №910/6288/18

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"

до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім"

про стягнення 29 594,40 грн

Без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" про стягнення 27 743,99 грн виплаченого страхового відшкодування, а також 3 % річних у сумі 348,89 грн та 1 501,52 грн інфляційних втрат за несвоєчасну сплату в порядку регресу страхового відшкодування, що разом складає 29 594,40 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка", виплативши страхувальникові страхове відшкодування в сумі 27 743,99 грн на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту №370009/4640/0000082 від 31.03.2017, у зв'язку з пошкодженням автомобіля SKODA OCTAVIA, державний номер НОМЕР_1, під час дорожньо-транспортної пригоди, набуло права регресної вимоги до відповідача, який є особою, відповідальною за завдані збитки, згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АС/002219277).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/6288/18 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

06.06.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів(канцелярія) Господарського суду міста Києва відповідач подав до суду відзив, в якому просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. В основу заперечень проти позову відповідачем покладено факт того, що він не отримував жодних повідомлення від сторін про дорожньо-транспортну пригоду в порядку ст.35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також вважає вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат необґрунтованими та безпідставними.

18.06.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів(канцелярія) Господарського суду міста Києва позивач подав до суду заперечення на відзив Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім", в якому зазначив, що доводи та аргументи відповідача не мають під собою правового та законного підґрунтя, а висновки є не обґрунтованими по відношенню до суті спору.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Згідно з ч.1 ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із ст.979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За приписами ст.20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до ч.1 ст.25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як свідчать матеріали справи, 31.03.2017 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту "Пряме врегулювання" №370009/4640/0000082, предметом якого відповідно до п.2.1.1 є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням.

При цьому, відповідно до п.1.1 Договору до вказаного правочину, майном, що страхується є транспортний засіб "Skoda Oktavia А5", державний номерний знак НОМЕР_2.

За змістом п.1.2.1.1. Договору, страховим ризиком визнається дорожньо-транспортна пригода за участю двох та більше учасників, у скоєнні якої встановлена вина третьої особи (повна або часткова), та за умови наявності у страхувальника або водія транспортного засобу чинного на дату дорожньо-транспортної пригоди договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; безумовна франшиза - 0.

Згідно п.1.2.6. договору №370009/4640/0000082 від 31.03.2017 даний договір діє з 30.04.2017 по 29.04.2018.

Як вбачається з довідки №3017199549093303 від 14.07.2017 про дорожньо-транспортну пригоду, 14.07.2017 року о 14 год. 01 хв. по Набережному шосе, 25 в місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода шляхом зіткнення автомобіля марки "Skoda Oktavia А5", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, та автомобіля марки "Seddon Atkinson", державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_2, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Дорожньо-транспортна пригода відбулась з огляду на порушення водієм транспортного засобу "Seddon Atkinson", державний номерний знак НОМЕР_3, ОСОБА_2 п.п.2.3 (а), 12.1, 12.3, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України. Вину вказаного водія у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, встановлено постановою Печерського районного суду м.Києва від 14.09.2017 по справі №757/42943/17-п.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 17.07.2017 страхувальник звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування за Договором №370009/4640/0000082 від 31.03.2017, в якій просив здійснити виплату по системі "Аваль-Експрес".

Згідно звіту №04-08/08 від 09.08.2017 про оцінку колісного транспортного засобу, який складений оцінювачем Суб'єктом підприємницької діяльності Кулишем Олександром Васильовичем, вартість відновлюваного ремонту автомобіля "Skoda Oktavia А5", державний номерний знак НОМЕР_2 складає 54 337,55 грн, а вартість матеріального збитку, спричиненого власнику вказаного транспортного засобу в результаті аварійних пошкоджень становить 27 743,99 грн.

На підставі вищевказаного, на виконання умов Договору №370009/4640/0000082 від 31.03.2017, враховуючи звіт №04-08/08 від 09.08.2017 про оцінку вартості збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивачем було видано наказ про виплату громадянину ОСОБА_1 страхового відшкодування шляхом перерахування безготівкових коштів по системі "Аваль-Експрес".

Як вбачається зі страхового акту №00230704 від 23.08.2017, страховиком прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 27 743,99 грн.

30.08.2017 позивачем на виконання умов Договору добровільного страхування наземного транспорту "Пряме врегулювання" №370009/4640/0000082 від 31.03.2017 було перераховано на рахунок ОСОБА_1 страхове відшкодування на суму 27 743,99 грн, що підтверджується платіжним дорученням №035993 від 30.08.2017.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Суд зауважує, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Окрім того, Законами України "Про страхування" та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року №3-50гс15.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 14.07.2017, транспортного засобу "Skoda Oktavia А5", державний номерний знак НОМЕР_2, позивачем були понесені витрати на виплату страхового відшкодування в сумі 27 743,99 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, як Страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 27 743,99 грн відповідно до встановлених Полісом №АК/2219277 лімітів відшкодування по майну та франшизи.

05.09.2017 позивач в порядку досудового врегулювання спору звернувся до відповідача із заявою №20411 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою в розмірі 27 743,99 грн, на підтвердження направлення якої позивач надав суду рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0100153798928.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем виплату страхового відшкодування здійснення не було, у зв'язку з чим Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" просить суд також стягнути з відповідача нараховані 3% річних в розмірі 348,89 грн та інфляційні втрати в сумі 1 501,52 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" підлягають задоволенню з наступних підстав:

Положення ст.22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з нормами ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/12500/17.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях ст.1166 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.6 ст.75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вказувалося вище, вина водія транспортного засобу "Seddon Atkinson", державний номерний знак НОМЕР_3, ОСОБА_2 підтверджена постановою Печерського районного суду м.Києва від 14.09.2017 по справі №757/42943/17-п.

Позивач, в обґрунтування підстав звернення з позовом Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" посилається на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Seddon Atkinson", державний номерний знак НОМЕР_3, станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 14.07.2017, була застрахована відповідачем згідно полісу №АК/2219277 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Наразі, відповідно до наявної в матеріалах справи роздруківки з сайту Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо полісу №АК/2219277 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, забезпеченим Приватним акціонерним товариством "Київський страховий дім" транспортним засобом є "Seddon Atkinson", державний номерний знак НОМЕР_3. Вказаний поліс діяв станом на дату дорожньо-транспортної пригоди - 14.07.2017, розмір франшизи складав 0.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи довідка №3017199549093303 від 14.07.2017 про дорожньо-транспортну пригоду, постанова Печерського районного суду м.Києва від 14.09.2017 по справі №757/42943/17-п та поліс №АК/2219277 є належними доказами страхування цивільно-правової відповідальності власника (водія) транспортного засобу "Seddon Atkinson", державний номерний знак НОМЕР_3 саме відповідачем.

Нормами ст.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Враховуючи те, що винна у дорожньо-транспортній пригоді особа має поліс страхування цивільно-правової відповідальності, то відповідно до ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Seddon Atkinson", державний номерний знак НОМЕР_3, станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 14.07.2017 була застрахована Приватним акціонерним товариством "Київський страховий дім" за полісом №АК/2219277 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язок відшкодувати шкоду замість винуватця у заподіянні такої шкоди несе страховик (відповідач) в межах встановлених лімітів відповідальності.

Абзацом 2 п.12.1 ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Як встановлено судом, полісом №АК/2219277 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено нульовий розмір франшизи.

За висновками суду, внаслідок виплати позивачем страхового відшкодування страхувальнику за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання» №370009/4640/0000082 від 31.03.2017, останній набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

На підставі викладеного, звернення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" з розглядуваним позовом до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" про стягнення 27 743,99 грн виплаченого страхового відшкодування є обґрунтованим.

При цьому, судом відхиляються твердження відповідача у відзиві на позов про наявність підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку з тим, що до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" жодна із сторін не зверталась в порядку ст.35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з огляду на наступне.

За правилами п.35.1 ст.35 Законом України «Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Наведена норма матеріального права регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до заміни кредитора. Проте вказана норма не встановлює підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи викладене, до нового кредитора, Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка", обов'язок подачі заяви та інших документів не перейшов і не міг перейти, оскільки для останнього відповідач у справі, Приватне акціонерне товариство "Київський страховий дім", не є страховиком у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст.993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про страхування".

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не був зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, та може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14.

Щодо заявлених до стягнення позивачем інфляційних втрат та 3% річних за період з 14.12.2017 по 15.05.2018 суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику, до якого перейшло право вимоги внаслідок виплати ним страхового відшкодування, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) вимоги до відповідача.

За приписами ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Враховуючи, що правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, як і правовідносини сторін у розглядуваній справі, то суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму виплаченого страхового відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 07.02.2018 Верховного Суду по справі №910/18319/16.

Частиною 4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні від 10.11.2005р. Великої Палати Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" зазначається, що згідно з практикою, закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.

Практика країн усталеної демократії свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов'язковості. Вважається, що це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. Ці принципи зобов'язують державну владу дотримуватись обраної правової позиції і не відхилятися від неї доти, доки не з'являться вагомі підстави змінити її і звернутись до іншого розуміння тієї чи іншої норми. Названі принципи певною мірою знаходять підтвердження в національному законодавстві, практиці здійснення правосуддя та роз'яснювальній діяльності вищих спеціалізованих судів. Зокрема, відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав вимогу позивача 13.09.2017, однак, не сплатив Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Уніка" суму виплаченого страхового відшкодування у визначений ст.530 Цивільного кодексу України строк, у зв'язку з чим у відповідача виникла прострочка виконання відповідного зобов'язання.

За висновками суду, розрахунки сум 3% річних та інфляційних витрат, які наведені позивачем у позові, є арифметично вірними, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі, а посилання відповідача у відзиві на позов на те, що ст.625 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини, що виникають внаслідок завдання шкоди - помилковими.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму страхового відшкодування.

Враховуючи те, що заявлена до стягнення сума страхового відшкодування 27 743,99 грн, а також нараховані 3% річних в сумі 348,89грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 501,52 грн підтверджені належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення 29 594,40 грн.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.74, 76-80, 129, 232, 236 - 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" про стягнення 27 743,99 грн виплаченого страхового відшкодування, а також 3 % річних у сумі 348,89 грн та 1501,52 грн інфляційних втрат за несвоєчасну сплату в порядку регресу страхового відшкодування - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (04053, місто Київ, вулиця Артема, будинок 37-41; ідентифікаційний код 25201716) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 70-А; ідентифікаційний код 20033533) страхове відшкодування в розмірі 27 743,99 грн (двадцять сім тисяч сімсот сорок три гривні 99 копійок), 3% річних в сумі 348,89 грн (триста сорок вісім гривень 89 копійок), інфляційні втрати в розмірі 1 501,52 грн (одна тисяча п'ятсот одна гривня 52 копійки) та судовий збір у розмірі 1 762, 00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок).

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В.В.ДЖАРТИ