Постанова № 75631920, 26.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження в апеляційній інстанції №22-ц/796/5514/2018

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:

судді - доповідача: Білич І.М.

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

при секретарі: Довогопола А.В.

за участю: представник позивача ОСОБА_1 (ОСОБА_2.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Солом'янського районного суду міста Києва Кушнір С.І.

у цивільній справі № 760/12075/17 за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» про розірвання договору банківського вкладу, стягнення коштів за договором банківського вкладу та моральної шкоди

в с т а н о в и л а :

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про розірвання договору банківського вкладу, стягнення коштів за договором банківського вкладу та моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що банк не виконав взяті на себе зобов'язання за договором строкового банківського вкладу щодо повернення вкладу та сплати відсотків за користування вкладом на умовах та порядку передбаченому договором. Враховуючи що з січня 2017 року в банку відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію, прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку вона звернулася до ФГВФО про відшкодування не виплачених коштів по договорам банківського вкладу. За її заявою було відшкодовано 200 000 гривень, решта суми вкладу у розмірі 4654,98 доларів США, що еквівалентно 126554,05 гривень залишилися в банку. Тому просила суд задовольнити її вимоги, стягнути суму вкладу, відсотки та завдану моральну шкоду.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду позивачем подано апеляційну скаргу. Де ставилося питання про його скасування та ухвалення нового, за яким позивач просила розірвати договір розміщення вкладу (депозиту) «Готівка щомісяця» №00519974 від 12.12.2016 року, оформити відповідні документи, про що повідомити вкладника, стягнути з ПАТ «Платинум Банк» вклад у сумі 4654,98 доларів США, що еквівалентно 126 554,05 гривень, 10% річних у сумі 293,15 доларів США, що еквівалентно 7969,82 гривень та суму моральних збитків у розмірі 20000,00 гривень. Вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, без дослідження вимог.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ « Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147 - VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці ( відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року 1402 - VIIIапеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147 -У111 від 03 жовтня 2017 року.

Представник позивача підтримала подану апеляційну скаргу, просила суд її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність в силу вимог ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши пояснення осіб що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що після запровадження у банку тимчасової адміністрації та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, а відтак вимоги позивача підлягають задоволенню в межах ліквідаційної процедури банку.

Вказуючи також при цьому, що відсутність доведення зазначених вище вимог позивача вказують на безпідставність і вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, позивач вказувала на те, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги те, що вкладник за договором банківського вкладу є споживачем послуг банку ( клієнт банку), зокрема у сфері залучення коштів на депозитні рахунки, а відтак захист його прав, як споживача регламентовано Законом України «Про захист прав споживачів» та відповідними нормами ЦК. Тому помилково вважати норми ЦК підзаконними актами, і віддавати перевагу любому іншому Закону. Відмовляючи повернути кошти, які належать позивачу на праві власності, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст. 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено у ході розгляду справи 12.12.2016 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» було укладено договір розміщення вкладу (депозиту) «Готівка щомісяця» № 00519974. Відповідно до п.1.1 договору банк прийняв від вкладника на вкладний рахунок НОМЕР_1 грошову суму у розмірі 10000 доларів США з визначеною п.2.3 договору процентною ставкою за вкладом - 10% річних та строком зберігання вкладу з 12.12.2016 по 17.08.2017 роки.

12.12.2016 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» було укладено договір розміщення вкладу (депозиту) «Готівка щотижня» № 00519979. Відповідно до п.1.1 договору банк прийняв від вкладника на вкладний рахунок НОМЕР_2 грошову суму у розмірі 2000 доларів США з визначеною п.2.3 договору процентною ставкою за вкладом - 8, 5% річних та строком зберігання вкладу з 12.12.2016 по 12.01.2017 роки.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 23.02.2017 № 95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 24.02.2017 № 743 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з цим рішенням розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ОСОБА_3 строком з 24.02.2017 по 23.02.2019 включно.

Вкладник звернувся до ФГВФО про відшкодування не виплачених коштів і 03.03.2017 року Фондом було виплачено позивачу гарантовану суму вкладу в розмірі 200 000,00 гривень.

29.03.2017 року ОСОБА_2 було подано заяву про визнання її кредитором. На підставі даної заяви та у відповідності до ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», залишок коштів, що перевищував гарантовану суму вкладу, а саме 127 280,33 гривень було включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Платинум Банк».

05.07.2017 року ОСОБА_2 звернулась до відповідача з претензією про розірвання договору.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Положеннями ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Разом з тим, ч.1 ст. 1074 ЦК України визначає, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що унормовує дані правовідносини.

У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з п.16 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб » тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

У пункті 1 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до ч. 1ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з 24 лютого 2017 року Фонд припинив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру ліквідації ПАТ «Платинум Банк «.

Таким чином, оскільки як на момент звернення ОСОБА_2 до суду з позовом (05 липня 2017 року ), так і на час ухвалення рішення (27 квітня 2018 року) у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, та прийнято рішення про його ліквідацію то даний факт унеможливлює розірвання договору та стягнення коштів з банку у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 20 січня 2015 року № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року, № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року № 6-350цс17. Згідно постанови від 08.02.2018 року ( провадження № 61 -2519 св.18) Верховний суд вказує що вказані правові позиції є незмінними і підстав для відступлення цих позицій касаційний суд не вбачає.

Крім того відповідно до пунктів 3, 5 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки ( пені, штрафів), інших фінансових ( економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів ( обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Оскільки судом не встановлено порушення прав позивача, відтак вимоги про відшкодування моральної шкоди безпідставні.

Крім того, між сторонами наявні договірні правовідносини, і умови договору не передбачають відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, 374, 375, 381-383, 384, 387 ЦПК України, п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ &qust;Про судоустрій і статус суддів&qut:;, п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, ч.6 ст.147 Закону України « Про судоустрій і статус суддів&q?ІІ;, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 01 серпня 2018 року.

Суддя - доповідач:

Судді: