Ухвала суду № 75631836, 23.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді Рибака І.О.

суддів Дзюбіна В.В., Росік Т.В.

з участю секретаря Сердюк Ю.С.

представника власника майна Грищенка В.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" - адвоката Грищенка В.А. на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління НП України Борця І.В., погоджене прокурором відділу Генеральної прокуратури Цилюрик А.О., про арешт майна та накладено арешт на 5594 (п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) тонни бентонітної сировини, із забороною його відчуження або використання на час досудового розслідування.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник власника майна подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що у справі відсутні обставини, які б виправдовували втручання у права на володіння юридичної особи майном та обумовлювали арешт її майна із забороною його відчуження та використання будь-яким чином, оскільки ПАТ "Дашуківські Бентоніти" не є юридичною особою стосовно якої здійснюється досудове розслідування, співробітники товариства не є підозрюваними в кримінальному провадженні, сам накладений арешт та заборона відчужувати і будь-яким чином використовувати бентонітову сировину, не відповідає завданню арешту передбаченому ч.1 ст. 170 КПК України.

Щодо пропущення строку на апеляційне оскарження, то як зазначає апелянт розгляд клопотання проводився без виклику представника підприємства, а апеляційна скарга подана в 5-й строк після отримання копії судового рішення.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив ї задовольнити, прокурора, який вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що апелянт в судовому засіданні суду першої інстанції участі не приймали, а апеляційна скарга подана в межах строку визначеного ч. 3 ст. 395 КПК України, тому строк на апеляційне оскарження не підлягає поновленню.

Як вбачається з наданих матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням НП України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015250200000256 від 22.07.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 206-2, ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 364-1, ч. 2 ст. 382, ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 364 КК України.

28.02.2018 року старший слідчий в ОВС Головного слідчого управління НП України Борець І.В., за погодженням з заступником начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтриманням державного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України Цилюрику А.О., звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме на 5594 (п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) тонни бентонітної сировини, із забороною його відчуження або використання на час досудового розслідування, посилаючись на наявність правової підстави, передбаченої ч. 2, 3 ст. 170 КПК України.

28.02.2018 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва клопотання задоволено.

Задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя, дослідивши матеріали додані до клопотання, прийшов до висновку, що існують достатні правові підстави для накладення арешту на майно зазначене в клопотанні, оскільки це майно у відкритому кримінальному провадженні є речовим доказом.

З таким рішенням слідчого судді погодитись неможливо з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та орган досудового розслідування не дотрималися.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Однак, як вбачається з оскаржуваного рішення місцевого суду слідчим суддею наведені вимоги закону належним чином не дотримано.

Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Разом з тим як вважає колегія суддів, посилання слідчого судді на ту обставину, що вказане майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, а відтак наявність правової підстави для арешту майна, передбаченої ч. 3 ст. 170 КПК України, на думку колегії суддів, не містить під собою правового підґрунтя, оскільки дане твердження належним чином необґрунтовано та немотивоване, а є тільки звичайним посиланням на відповідну норму закону, належного процесуального рішення про визнання вказаного майна речовим доказом у кримінальному провадженні №12015250200000256 від 22.07.2015 надані матеріали справи не містять, а тому, як вважає колегія суддів, слідчим суддею не дано належну оцінку тому, що клопотання слідчого про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.

На підставі викладених обставин, які свідчать про істотне порушення вимог КПК України, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційні скарги задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого, як такого, що внесено до суду з порушенням вимог КПК України та за недоведеності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

Керуючись ст.ст. 170, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника власника майна Публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" - адвоката Грищенка В.А. - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління НП України Борця І.В., погоджене прокурором відділу Генеральної прокуратури Цилюрик А.О., про арешт майна та накладено арешт на 5594 (п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) тонни бентонітної сировини, із забороною його відчуження або використання на час досудового розслідування, - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління НП України Борця І.В., погодженого заступником начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтриманням державного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України Цилюриком А.О., про арешт майна, а саме 5594 (п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) тонни бентонітної сировини, - відмовити.

Ухвала Апеляційного суду м. Києва оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

___ _______ _____

Рибак І.О. Дзюбін В.В. Росік Т.В.

Справа № 11-сс/796/2118 /2018 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: Матійчук Г.О.

Доповідач: Рибак І.О.