Постанова № 75630280, 30.07.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2018 року Справа № 904/9951/17

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 511

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі головуючого судді: Широбокової Л.П. - доповідач,

суддів: Орєшкіної Е.В., Подобєд І.М.

секретар судового засідання Пінчук Е.С.

учасники справи

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

представник – ОСОБА_1, адвокат, довіреність №14-167 від 29.09.2017

Відповідач -1 - Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк", м. Дніпро

представник – не з’явився,

Відповідач-2 - Відкрите акціонерне товариство "Тернопільобленерго", м. Тернопіль

представник – ОСОБА_2, адвокат, довіреність №256/25 від 12.01.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2018 у справі №904/9951/17 (суддя Кеся Н.Б., повне рішення складено 27.06.2018)

про стягнення заборгованості 1 463 811,62 грн

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог та рішення господарського суду:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в листопаді 2017 року звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" та Відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго" і просило стягнути солідарно заборгованість за векселем - 1 000 000,00 грн, відсотки – 154 027,40 грн, інфляційні – 309 784,22 грн та покласти витрати у справі на відповідачів.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є законним векселедержателем, строк платежу за яким настав, але векселедавець в добровільному порядку оплату коштів не здійснив.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2018 у даній справі №904/9951/17 (суддя Кеся Н.Б.) позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Тернопільобленерго” на користь Публічного акціонерного товариства “Національного акціонерна компанія “Нафтогаз України” 650 000,00 грн - заборгованості за векселем, 151561,64 грн - відсотків та 17273,43 грн - судового збору. В частині вимог про стягнення заборгованості за векселем в сумі 350 000,00 грн провадження у справі закрито. В частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат - 309784,22 грн та відсотків - 2465,76 грн - відмовлено. В частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" - відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що зобов’язаним за векселем є відповідач-2, оскільки індосамент містить напис «без обороту на мене», який лише частково сплатив кошти в сумі 350 000 грн. Суд також дійшов висновку, що спеціальне вексельне законодавство, яке підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, містить виключний перелік нарахувань на суму векселя, серед яких відсутня можливість стягнення інфляційних втрат. Також суд зазначив, що позивачем невірно визначено строк порушення зобов’язання, в зв’язку з чим суд перерахував відсотки за векселем.

Доводи та вимоги апеляційної скарги та відзиву на неї.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Позивач, та з врахуванням доповнення до апеляційної скарги від 06.07.2018, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив рішення суду від 20.06.2018 скасувати в частині відмови у стягненні інфляційних в сумі 309784,22 грн та відсотків 2 465,76 грн, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на наступне:

- суд прийшов до помилкового висновку щодо відсутності підстав для нарахування інфляційних втрат, не врахувавши положення ст. 4 Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, що підписана в Женеві 7 червня 1930 та ратифікована Україною 06.07.1999, та не застосував національне законодавство, а саме ст. 625 Цивільного кодексу України;

- суд також безпідставно визначив дату прострочення платежу за векселем 23.04.2015, оскільки в силу ст. 38 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі такий строк настав 07.04.2015, тому у суду були відсутні підстави для перерахування відсотків за векселем та відмови в позові в частині їх стягнення в сумі 2465,76 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та призначено судове засідання з викликом сторін на 30.07.2018.

Відповідачами у строк встановлений судом надано відзиви на апеляційну скаргу.

Відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк" – проти апеляційної скарги заперечує, посилаючись на об’єктивність та законність рішення суду.

Відповідач-2 - Відкрите акціонерне товариство “Тернопільобленерго” – вважає, що суд вірно застосував норми вексельного законодавства та відмовив у стягненні інфляційних втрат. Також, просить суд зважити на те, що, на його думку, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту прострочення виконання ним вексельного зобов’язання перед позивачем, та відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Інших заяв та клопотань, в тому числі щодо відводів колегії суддів від сторін не надходило.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд встановив наступне.

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється учасниками справи, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є законним держателем простого векселя №793384262382 на суму 1000000,00 грн, випущеного Відкритим акціонерним товариством "Тернопільобленерго", зі строком платежу - по пред'явленню, але не раніше 01 січня 2015 року, згідно якого ВАТ "Тернопільобленерго" зобов'язалося сплатити проти цього векселя Українському кредитному банку (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк"), чи його наказу 1000000,00 грн, з бланковим індосаментом на пред'явника такого змісту: "Платити наказу: без обороту на мене", який підписаний головою правління та головним бухгалтером банку та скріплено печаткою.

Листом вих. №26-2132/1.2-15 від 24.03.2015 року ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" запропонувала ВАТ "Тернопільобленерго" оплатити до 12:00 год 07 квітня 2015 року векселі, у тому числі вексель №793384262382 (арк.с. 14, 15 т.1), про отримання якого свідчить поштове повідомлення про вручення 27.03.2015 та відповідь №2251/29 від 26.05.2015. У визначений в листі строк ВАТ "Тернопільобленерго" оплату за векселем не здійснило.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що Позивач відрядив з 21.04.2015 по 24.04.2015 своїх працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до міста Тернопіль для пред'явлення цінних паперів до оплати до ВАТ "Тернопільобленерго", що підтверджується посвідченнями на відрядження, розпорядженнями про відрядження та відмітками про прибуття у відрядження, прибуття в пункти призначень, вибуття з них і прибуття до постійної роботи (арк.с.149-152 т.1).

Обставини та факти щодо намагання позивача пред’явити вексель до оплати були також встановлені рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/7546/15-ц, рішенням Господарського суду міста Києва у справі №921/4729/15-г/18 від 07.06.2017, а саме звернення до приватного нотаріуса щодо протесту векселя в неплатежі, про що 23.04.2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 було вчинено протест про неоплату векселя №793384262382 в сумі 1 000 000,00 грн. На підставі вказаного протесту приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 29.04.2015 року вчинено виконавчий напис. Незважаючи на те, що вказані дії нотаріусів були скасовані, а виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, втім вони підтверджують факт пред'явлення спірного векселя 22.04.2015 року та виникнення прострочення з його погашення з 23.04.2015 року, коли Позивач звернувся до нотаріуса для опротестування спірного векселя. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції вірним і таким, що відповідає обставинам справи.

Позивач посилається на неоплату ВАТ "Тернопільобленерго" заборгованості за простим векселем №793384262382. Відповідачі проти цього заперечували, що і стало причиною спору.

Застосоване законодавство та висновки апеляційного суду.

Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 07.06.1930), а також Законами України від 05.04.2001 року №2374-ІІІ "Про обіг векселів в Україні", від 06.07.1999 № 826-ХІУ "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", від 06.07.1999 №827-ХІУ "Про приєднання України до Женевської Конвенції 1930 року про врегулюванню деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", від 06.07.1999 № 828-ХІ\/ "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів".

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

До простого векселя також застосовуються такі положення: положення, які стосуються переказного векселя, який підлягає оплаті за адресою третьої особи або у місцевості, іншій, ніж місце проживання трасата (статті 4 і 27); застереження про відсотки (стаття 5); розбіжності щодо суми, яка підлягає оплаті (стаття 6); наслідки підпису відповідно до умов, зазначених у статті 7; наслідки підпису особи, яка діє без повноважень або з перевищенням своїх повноважень (стаття 8); і положення, які стосуються бланкового переказного векселя (стаття 10).

Згідно з ч. 1 ст. 16 Уніфікованого закону, власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Частиною 1 статті 11, статтею 13 Уніфікованого закону встановлено, що будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Індосамент повинен бути написаний на переказному векселі або на приєднаному до нього аркуші (алонжі). Він повинен бути підписаний індосантом.

Індосамент може не містити найменування особи, на користь якої він вчинений, або може складатися лише з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). В останньому випадку для того, щоб мати чинність, індосамент повинен бути написаний на звороті переказного векселя або на приєднаному до нього аркуші (алонжі).

Статтею 15 Уніфікованого закону передбачено, що індосант відповідає за акцепт і за платіж, якщо не обумовлено протилежне.

За встановлених обставин та вище наведених положень законодавства судом першої інстанції вірно встановлено, що не оспорюється сторонами, що позивач є законним векселедержателем, а ПАТ "Акцент Банк", на підставі включення до індосаменту застереження "без обороту на мене" є звільненим від відповідальності за платіж за векселем і відповідає лише за дійсність переданої за векселем вимоги, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог відносно ПАТ "Акцент Банк" та в позові до нього судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Відповідно до ст. 34 Уніфікованого закону, переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами. Трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.

Вексель має пред'являтися до платежу у визначеному в ньому місці, а якщо останнє не було прямо визначено, - за місцем знаходження платника (акцептанта) переказного векселя або за місцем складання простого векселя (статті 2, 76 Уніфікованого закону). Вексельні зобов'язання прямих боржників - векселедавця простого та акцептанта переказного векселя - можуть бути виконані належним чином тільки за умови його пред'явлення до платежу у визначеному шляхом зазначення населеного пункту або конкретної адреси місці.

Як встановлено судом, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз" вжито достатньо дій з пред'явлення до оплати простого векселя №793384262382, а ВАТ "Тернопільобленерго" стало відомо про особу векселедержателя та про вимогу сплатити за векселем обумовлену суму. Датою, з якою пов’язуються настання строку оплати за векселем, слід вважати 22.04.2015 року, саме дату пред’явлення векселя, а не дату надіслання листів (вимог) про оплату без пред’явлення векселя, тому доводи апелянта щодо настання строку оплати за векселем 07.04.2015 не грунтуються на законодавстві, що регулює спірні відносини, та апеляційним судом відхиляються.

Відповідач-2 після відкриття провадження у справі здійснив часткову оплату за векселем №793384262382 в сумі 350 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №51 від 30.03.18р., №121 від 28.02.2018р., №174 від 15.01.2018р., тому суд першої інстанції правомірно закрив провадження у справі щодо стягнення 350 000,00 грн та задовольнив вимоги про стягнення суми за векселем – 650 000 грн.

Згідно ст. 43 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб при настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений.

Статтею 48 Уніфікованого закону визначено, що держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу:

(1) суму неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені;

(2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу;

(3) витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати.

Відповідно до п. 5 ст. 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" відсотки, про які йдеться у пункті 2 статті 48 і пункті 2 статті 49 Уніфікованого закону, на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються, виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову, відповідно.

Отже, позивачем правомірно заявлено до стягнення з ВАТ "Тернопільобленерго" 6%, втім нарахування слід здійснювати з 23.04.2015 (дати пред’явлення векселя до платежу) до 31.10.2017 (заявлена дата прострочення), що становить 151561,64 грн. В решті вимога про стягнення відсотків в сумі 2465,76 грн правомірно відхилена судом першої інстанції з вище наведених підстав.

Судом першої інстанції також відмовлено у задоволенні позовних вимог в сумі 309784,22 грн, з чим не погодився апелянт. Колегія суддів вважає доводи апелянта необгрунтованими та відхиляє їх з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, на яку посилається позивач, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 48 Уніфікованого закону передбачає, які платежі вправі вимагати векселедержатель від особи проти якої заявлена вимога. Даний перелік є вичерпним. Оскільки спірні правовідносини сторін врегульовано вексельним законодавством, яким не передбачено стягнення інфляційних втрат у разі прострочення виконання вексельного зобов'язання, то ст. 625 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню до даних спірних правовідносин, тому інфляційні втрати стягненню не підлягають.

При прийнятті рішення щодо відмови в стягненні інфляційних втрат за прострочення виконання вексельного зобов'язання апеляційним судом врахована правова позиція Верховним Суду, висловлена в постановах від 15.05.2018, від 22.05.2018, від 23.05.2018 у справах №904/8714/17, №904/8712/17, №904/8713/17, №904/8710/17.

Посилання Позивача на ст. 625 ЦК України та ст. 4 Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, суд вважає помилковим. Зокрема, статтею 4 зазначеної Конвенції передбачено, що дія зобов'язань акцептанта за переказним векселем або векселедавця простого векселя визначається за законом місця, в якому ці документи підлягають оплаті. Так, в зазначених положеннях йдеться про дію зобов'язань, але не про їх обсяг. Таким чином, національне законодавство не встановлює додаткових правових наслідків не виконання вексельних зобов’язань.

Доводи відповідача-2, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту прострочення виконання ним вексельного зобов’язання перед позивачем, спростовані вище наведеними обставинами справи, та встановлені судом першої інстанції, з чим погодився відповідач-2, оскільки не оскаржував рішення суду першої інстанції, а відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а скаржником не наведено доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні.

За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2018 у справі №904/9951/17 – залишити без змін, а апеляційну Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2018 у справі №904/9951/17 – без задоволення.

Судові витрати по розгляду апеляційної скарги покласти на апелянта - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів з дня складання повної постанови, в порядку ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 31 липня 2018 року.

Головуючий суддя Л.П. Широбокова

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя І.М. Подобєд