Рішення № 75617217, 20.07.2018, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/10108/15-ц

провадження № 2/753/2315/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва

у складі: головуючого - судді ЛЕОНТЮК Л.К.

за участі секретаря КОСТЮЧЕНКО К.О.

сторін:

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представник відповідача ОСОБА_4

розглянувши у загальному позовному провадженні в судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного банку "Універсал Банк" про захист прав споживачів фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и в:

У червні 2015 року позивач Публічне акціонерне товариство " Універсал Банк " звернулося до Дарницького районного суду міста Києва, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19 лютого 2018 року ( а. с. 210 , 211, 212 І том справи ) просить суд стягнути заборгованість станом на 20 квітня 2015 року за кредитним договором № 06 / 2468 К - 07 від 09 липня 2017 року, яка становить 115 813 доларів США 14 центів, яка складається з наступного :

- прострочена заборгованість по кредиту : 4 566 ( чотири тисячі п"ятсот шістдесят шість ) доларів США 48 центів;

- сума дострокового стягнення кредиту 101 986 ( сто одна тисяча дев"ятсот вісімдесят шість ) доларів США 18 центів;

- відсотки : 6 206 ( шість тисяч двісті шість ) доларів США 11 центів;

- пеня : 3 054 ( три тисячі п"ятсот чотири ) долари США 37 центів.

В свою чергу відповідач ОСОБА_6 звернулась з зустрічними позовним вимогами до Публічного акціонерного товариства " Універсал Банк " про захист прав споживачів фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, та просить суд визнати недійсним кредитний договір № 06 / 2468к - 07 від 09 липня 2007 року укладений між ОСОБА_6 та ПАТ " Універсал Банк" .

Ухвалою суду від 30 червня 2015 року зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 об"єднані з первинними позовними вимогами Публічного акціонерного товариства " Універсал Банк " .

В судовому засіданні представник позивача Публічного акціонерного товариства " Універсал Банк ", що діє на підставі довіреності № 440 - ЮД1 від 06 липня 2017 року ОСОБА_2 ( а. с. 29 ІІ том справи ) позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд задовольнити заявлені вимоги, щодо заявлених зустрічних позовних вимог проти їх задоволення заперечила в повному обсязі, та просила суд відмовити у їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_6 та її представник що діє на підставі договору № 53 від 25 жовтня 2017 року ( а. с. 191 І том справи ) в судовому засіданні первинні позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити у їх задоволенні, заявлені зустрічні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення учасників цивільного провадження дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків та відповідних правовідносин.

Відповідно до ст. 263 Цивільного процесуального Кодексу України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити ( ст. 264 ЦПК України ).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 09 липня 2007 року між Позивачем та було укладено Кредитний договір № 06 / 2468к - 07 , відповідно до

якого Позичальник отримав у тимчасове платне користування 137 000 доларів США 00 центів, строком до 08 липня 2037 року зі сплатою 11, 95 % річних за користування кредитом.

07 червня 2016 року Оболонським районним судом міста Києва було ухвалено рішення по цивільній справі № 756 / 667 / 16 -ц за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ПАТ « Універсал Банк », третя особа - ОСОБА_6, яким:

- Визнано припиненою поруку ОСОБА_8 за договором поруки № 06 / 2468дп - 01 - 07 від 09 липня 2007 року укладеного між ВАТ « Універсал Банк » та ОСОБА_8

- Визнано припиненою поруку ОСОБА_9 за договором поруки № 06 / 2468дп - 02 - 07 від 09 липня 2007 року укладеного між ВАТ « Універсал Банк » та ОСОБА_9

Даний факт сторонами не заперечується та не оспорюється.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 „ Совтрансавто - Холдинг " проти України ", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 „ Брумареску проти Румунії " встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України: за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов"язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання ( неналежне виконання ).

Якщо у зобов"язанні встановлений строк ( термін ) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін ). Зобов"язання, строк ( термін ) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події ( частина перша статті 530 ЦК України ).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов"язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням ), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В даному випадку встановлено строки виконання боржником окремих зобов"язань ( внесення щомісячних платежів ), що входять до змісту зобов"язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов"язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов"язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15 - Про систему валютного регулювання і валютного контролю, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Судом в ході судового розгляду встановлено, що Публічне акціонерне товариство « Універсал Банк » має всі необхідні ліцензії та дозволи на здійснення валютних операцій відповідно до вимог Закону України « Про банки та банківську діяльність » та Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання та валютного контролю », що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Виходячи з того, що виконання договірних зобов"язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією, а є платою за користування кредитом.

Враховуючи розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, вимог закону щодо обчислення пені у національній валюті, пеня в даному випадку має обчислюватися в гривнях від суми простроченого платежу, визначеної за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України: одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,п'ятою та шостою статті 203цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України , порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов"язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Отримання такої письмової згоди прямо передбачено договором поруки.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь - яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб"єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення ( визнання ) порушених ( оспорюваних ) прав та вплив на порушника.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови ( пункти ), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом статей 11, 18 Закону України « Про захист прав споживачів » до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю ( виконавцю, виробнику ) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь - яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець ( виконавець, виробник ) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною другою статті 19 Закону України « Про захист прав споживачів » визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Інформація про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Установивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач за зустрічним позовними вимогами на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови, банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу.

Такі висновки судів також узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах № 6 - 1341цс15 від 02 грудня 2015 року, № 61 - 229св18 від 10 січня 2018 року, № 61 - 3079св18 від 28 березня 2018 року та № 61 - 20253св18 від 04 червня 2018 року з подібними правовідносинами.

При цьому, судами встановлено, що умовами кредитного договору, зокрема у пункті 10 , визначено, що підпис позичальника на цьому договорі є письмовим підтвердженням отримання свого примірнику договору та ознайомлення його у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту. Підпис позичальника на договорі є також письмовим підтвердженням того, що позичальник у письмовій формі ознайомлений з умовами кредитування, які йому роз'ясненні та зрозумілі.

Законодавчі обмеження матеріально - правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76- 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року ). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « Гарсія Руїз проти Іспанії », від 22 лютого 2007 року в справі « Красуля проти Росії », від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі « Трофимчук проти України », від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії » ) свідчить, що право на мотивоване ( обґрунтоване ) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

На підставі ст. 141 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір", на користь позивача з відповідача підлягають стягненню судові витрати - судовий збір.

На підставі вищевикладеного та керуючись та ст. ст. 3, 12, 13, 81, 89, 206, 263 - 266, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства " Універсал Банк " до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, що зареєстрована та проживає за адресою : АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства " Універсал Банк " ( код ЄДРПОУ 21133352 п / р 29095000202248 в ПАТ " Універсал Банк " МФО 322001 ) заборгованість за кредитним договором № 06 / 2468к - 07 від 09 липня 2007 року у розмірі 112 758 ( сто дванадцять тисяч сімсот п"ятдесят вісім) доларів США, 77 центів, яка складається з наступного :

- прострочена заборгованість по кредиту 4 566 ( чотири тисячі п"ятсот шістдесят шість ) доларів США 48 центів;

- сума дострокового стягнення кредиту 101 986 ( сто одна тисяча дев"ятсот вісімдесят шість ) доларів США 00 центів;

- відсотки 6 206 ( шість тисяч двісті шість ) доларів США 11 центів., в решті заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, що зареєстрована та проживає за адресою : АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства " Універсал Банк " ( код ЄДРПОУ 21133352 п / р 29095000202248 в ПАТ " Універсал Банк " МФО 322001 ) судовий збір у розмірі 3 654 ( три тисячі шістсот п"ятдесят чотири ) гривні 00 копійок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до Публічного акціонерного банку "Універсал Банк" про захист прав споживачів фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 27 липня 2018 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК