
Справа № 646/1418/17
№ провадження 2/646/132/2018
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16.07.18 року м.Харків
Червонозаводський районний суд м.Харкова у складі:
головуючого судді – Теслікової І.І.,
за участю секретаря судового засідання – Сімоненко К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» про захист прав споживачів, визнання окремих положень договору недійсними та визнання договору іпотеки припиненим,
встановив:
Позивач ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №12006-058/04Р від 30.04.2004 в загальній сумі 7 847,21 доларів США з переведенням іноземної валюти в національну за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 30.03.2004 між ОСОБА_1 та АКБ «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК», було укладено кредитний договір №12006-058/04Р. Відповідно до умов кредитного договору кредитор зобов'язався надати відповідачу на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання кредит в розмірі 19 000 доларів США на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язувався прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, неустойки та інші платежі в порядку , на умовах та в строки, визначені цим договором. Згідно з п.1.2 договору кредит надано позичальнику строком до 30.03.2014 зі сплатою 14 процентів річних. Відповідач у справі не в повному обсязі виконав свої зобов'язання перед банком, внаслідок чого станом на 01.01.2016 за позивачем утворилася заборгованість в сумі 7 847,21 доларів США, що складається з: суми кредиту – 3 016,35 доларів США, суми процентів – 869,91 доларів США, пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів – 3 960,95 доларів США (еквівалент 107 254,20 грн.)
Відповідач ОСОБА_1 в свою чергу звернулася до суду з зустрічною позовною заявою, в якій після подання заяви про збільшення позовних вимог просить визнати недійсним п.п.7.1.7 кредитного договору №12006-058/04Р від 30.03.2004, укладеного між АКБ «ПРАВЕКС-БАНК»; стягнути з ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» 3269,23 доларів США, що еквівалентно 85 392,29 грн.; визнати договір іпотеки, укладений між АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_1, припиненим.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що п.9.1 та п.1.3 кредитного договору передбачена подвійна цивільно-правова відповідальність за одні й ті самі порушення договору, що суперечить вимогам ст.549 ЦК України та ст.61 Конституції України. Також відповідач вважає, що п.7.1.7 кредитного договору порушує її права споживача, передбачені п.4 ч.1 ст.21, п.1, п.2 ст.18, п.5 ст.18, ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що на її думку, є підставою для визнання зазначеного пункту договору недійсним.
Як зазначає відповідач ОСОБА_1, у зв'язку з підвищенням процентної ставки банком, що відбулося в односторонньому порядку без її повідомлення, нею було зайво сплачено банку 3269,23 доларів США, що еквівалентно 85 392,29 грн.
Оскільки строк дії основного зобов'язання - кредитного договору №12006-058/04Р від 30.04.2004, встановлений в п.1.2 договору закінчився, то відповідач наполягала на тому, що і строк дії похідного зобов'язання – договору іпотеки №12006-058/04Р від 07.04.2004 також закінчився і договір іпотеки вважається припиненим.
21.05.2018 до суду надійшов відзив ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» на зустрічний позов. Позивач зазначив, що ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом) безпідставно послалася на п.4 ч.1 ст.21, п.1, п.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки на день вчинення правочину даних норм закону не існувало, а тому застосування до спірних правовідносин суперечить ст.58 Конституції України. Вважає, що твердження відповідача щодо несправедливих умов угоди не можуть бути підставами для визнання кредитного договору недійсним оскільки позичальник погодився з усіма істотними умовами договору. При цьому споживач не скористалася правом відкликання своєї згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту, передбаченого ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Висновок ТОВ Аудиторської фірми «МІК» ЛТД, наданий у якості доказу позичальником, не відповідає істотним умовам кредитного договору, тому є необ'єктивним та некоректним. Станом на 10.05.2018 у ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» існує заборгованість по кредитному договору, тому підстави для визнання договору іпотеки припиненим відсутні.
Представник відповідача ОСОБА_2 надав до суду пояснення на відзив, в якому зазначив, що представник банку не надав заперечень щодо визначення подвійної відповідальності за порушення договору та грубого порушення п.7.1.7 договору прав заявниці, як споживача. Також зазначає, що нарахування пені в іноземній валюті порушує Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
17.03.2017 ухвалою судді провадження у справі було відкрито.
04.07.2017 ухвалою суду зустрічний позов ОСОБА_1 було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано в одне провадження з ним.
23.10.2017 ухвалою суду задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення судової експертизи фінансово-кредитних операцій, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи. Справу направлено до ХНДІСЕ імені професора Бокаріуса.
27.02.2018 до суду було повернуто матеріали справи без виконання судової економічної експертизи, оскільки ОСОБА_1 не сплатила витрати по оплаті вартості призначеної експертизи.
07.03.2018 ухвалою судді було відновлено провадження у справі та призначено судове засідання.
У судове засідання сторони не з'явилися.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи та наявні у справі докази, встановив наступні обставини.
30.03.2004 між АКБ «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №12006-058/04Р(а.с.9-15).
Відповідно до умов кредитного договору банк надає позичальнику кредит в іноземній валюті на загальну суму 19 000 доларів США для споживчих цілей строком з 30.03.2004 до 30.03.2014 зі сплатою 14 процентів річних (п.1.1, п.1.2).
П.1.3 кредитного договору передбачено, що при кожному випадку невиконання (або неналежного виконання) позичальником своїх обов'язків по договору розмір процентної ставки збільшується на 1% річних, починаючи з розміру, встановленому в п.1.2 договору.
П.4.1 кредитного договору покладає на позичальника обов'язок погашати заборгованість по кредиту шляхом внесення грошових коштів на відповідний рахунок №22050120060584 рівними частками в сумі 160 доларів США щомісяця і до 10 числа наступного місяця.
П.4.2 кредитного договору передбачає, що проценти за користування кредитом підлягають сплаті щомісяця (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) в строк до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування процентів, а також в момент повернення кредиту, зазначеного в п.1.2, на відповідний рахунок.
Відповідно до п.6.1.2 позичальник зобов'язався погашати заборгованість по кредиту, процентам та пені в валюті кредиту.
Згідно з п.7.1.7 кредитного договору банк має право без згоди позичальника в односторонньому порядку змінити або доповнити умови даного договору та направити на адресу позичальника лист з викладенням змін чи доповнень. Зміна або доповнення в даному договору вступають в силу з моменту прийняття відповідного рішення органом банку, в компетенцію котрого відповідно до законодавства та внутрішніх документів банку входить прийняття таких рішень.
Договором передбачена відповідальність за порушення строків погашення заборгованості по кредиту або внесення процентів за користування грошовими коштами, а саме: позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, зазначеної в п.1.2 договору, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за весь період прострочки (п.9.1).
В забезпечення зобов'язання по погашенню заборгованості по кредиту, сплати процентів за користування грошовими коштами, пені за несвоєчасну сплату процентів, а також відшкодування збитків у зв'язку з порушенням договору та на виконання п.3.1 кредитного договору 07.04.2004 між ОСОБА_1 та АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» укладено договір іпотеки №12006-058/04Р, предметом якого визначено належне відповідачеві нерухоме майно: квартира №3 в будинку №3 на майдані Повстання в м.Харкові (а.с.4-8).
11.05.2005 між ОСОБА_1 та АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» було укладено додаткову угоду до кредитного договору №12006-058/04Р, відповідно до якого первісний договір було частково змінено та доповнено (а.с.14-15).
На виконання п.2.3.2 договору іпотеки №12006-058/04Р від 07.04.2004 ОСОБА_1, як іпотекодавець, страхувала предмет іпотеки на користь банку-іпотекодержателя, що підтверджується сертифікатами до договору добровільного страхування нерухомого майна, переданого в іпотеку №259387-1 від 30.03.05 (а.с.159), №259387-2 від 30.03.06 (а.с.161), №259387-3 від 30.03.07,(а.с.163),№259387-4 від 30.03.08 (а.с.164), №259387-5 від 30.03.09 (а.с.165) та договором 0647447 добровільного страхування заставного майна фізичних осіб від 21.02.2014 (а.с.166-170).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 01.01.2016 ОСОБА_1 має загальну заборгованість 7 847,21 доларів США, з яких кредит – 3 016,35 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту – 3129,23 доларів США, проценти – 869,91 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення процентів – 831,72 доларів США (а.с.19-21). Також з розрахунку вбачається, що банком процентна ставка за договором збільшувалася: 11.07.2004 – до 15%, 11.08.2004 – до 16%, 11.08.2006 – до 17%, 11.09.2006 – до 18%, 11.11.2006 – до 19%. Судом встановлено, що таке збільшення відповідає погодженим сторонами умовам договору (п.1.3 договору).
Відповідно до довідки №4635/12-01-БТ від 15.06.2016, виданої ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК», відповідачем ОСОБА_1 за період з 30.03.2004 по 07.06.2016 сплачено: позичкова заборгованість у сумі 15 983,65 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 138 доларів США, відсотків – 16338,35 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення відсотків 20 доларів США. Також довідкою підтверджується розмір заборгованості за кредитом та процентами, заявленими у позовних вимогах, пеня за несвоєчасне погашення кредиту і пеня за несвоєчасне погашення процентів розрахована станом на 08.06.2016, тому її розмір перевищує заявлений у позові (а.с.62-63).
Квитанціями підтверджується сплата за кредитним договором коштів у сумі 32 480 доларів США, з яких: 15 983,65 доларів США - кредит, 138 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 16338,35 доларів США - проценти, 20 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення процентів (а.с.105-158).
Суд відхиляє наданий у якості доказу відповідачем висновок аудитора щодо відсотків по кредитному договору №12006-058/04Р від 30.03.2004 між АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_1 за період з 30.03.2004 по 30.10.2012, складений Аудиторською фірмою «МІК» Лтд 19.04.2018 (а.с.), виходячи з наступного.
Відповідно до п.7 договору №22 від 06.04.2018, укладеного між ТОВ Аудиторською фірмою «МІК» Лтд (виконавець) та ОСОБА_1В.(замовник), на виконання якого було надано висновок аудитора, «… існує можливість і навіть вірогідність того, що будь-які, навіть істотні помилки можуть залишитися не виявленими виконавцем в ході виконання робіт.» (а.с.)
Крім того, висновок аудитора складено без врахування всіх умов договору, зокрема: терміну дії кредиту, зазначеного в п.1.2; збільшення відсотків, передбаченого п.1.3; нарахування пені за порушення строків погашення заборгованості за кредитом або процентів за користування грошовими коштами, передбаченого п.9.1.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що на підставі наданого висновку аудитора від 19.04.2018, не можна встановити дійсні обставини справи, тобто такий доказ не є достовірним у розумінні ст..79 ЦПК України.
Також судом не береться до уваги додаток «Погашення заборгованості по кредитному договору №12006-058/04В від 30.03.2004 за умови дотримання договірної процентної ставки 14% річних» (а.с.64), оскільки згідно умов кредитного договору цей додаток не є частиною договору, на ньому відсутні підписи сторін договору. Крім того, даний розрахунок зроблено з врахуванням процентної ставки в розмірі 14%, в той час як з розрахунку на а.с.19 вбачається, що процентна ставка за договором збільшувалася п'ять разів: 11.07.2004 – до 15%, 11.08.2004 – до 16%, 11.08.2006 – до 17%, 11.09.2006 – до 18%, 11.11.2006 – до 19%.
З наданої відповідачем ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 27.04.2017 вбачається, що компетентних осіб Основ'янського ВП ГУНП в Харківській області зобов'язано внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1В від 07.04.2017 про кримінальні правопорушення за ч.1 ст.366 КК України посадовою особою ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК». При цьому відповідачем не обґрунтовано яким чином зазначений документ стосується предмету спору, тому такий доказ не є належним і до уваги судом не береться.
Дослідженими судом доказами підтверджується неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору №12006-058/04Р від 30.03.2004, внаслідок чого у останньої виникла заборгованість перед ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» у сумі 7 847,21 доларів США, що складається з: суми кредиту – 3 016,35 доларів США, суми процентів – 869,91 доларів США, пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів – 3 960,95 доларів США (еквівалент 107 254,20 грн.) На день ухвалення рішення 16.07.2018 згідно офіційному курсу валют (100 доларів США дорівнює 2623.3225 грн.) стягненню підлягає 205 857,63 грн.
Відповідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
П.7.1.7 Кредитного договору №12006-058/04Р від 30.03.2004 встановлено право банка на односторонню зміну умов договору.
Ч.1 ст.526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Ст.610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стосовно аргументів відповідача ОСОБА_1, викладених у зустрічній позовній заяві щодо застосування до неї подвійної цивільно-правової відповідальність за одні й ті самі порушення договору- за несплату процентів (або порушення строку їх сплати) та погашення заборгованості або строків її погашення за кредитом, що суперечить вимогам ст.549 ЦК України та ст.61 Конституції України суд встановив наступне.
Ст. 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як встановлено судом, передбачене кредитним договором підвищення процентної ставки відбувалося внаслідок порушення зобов’язань, зокрема відносно строків сплати процентів і повернення кредиту та сплати процентів та кредиту не в повному обсязі, тобто збільшення процентної ставки сторони пов’язали з певною подією – неповерненням кредитних коштів у встановлені у договорі строки та розміри.
Оскільки сторони не визначили зазначені проценти як відсотки від суми невиконаного, або неналежно виконаного, або несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання, то правова природа таких відсотків не може тлумачитись як неустойка (штраф, пеня).
Разом з тим законодавством не заборонено встановлювати інші види забезпечення виконання зобов’язань, підстави сплати, правова форма та розмір яких визначаються договором або законом, а тому встановлення в договорі підвищених відсотків як санкції за користування кредитом понад визначений у договорі строк є забезпеченням виконання зобов’язань за цим договором, яке передбачене домовленістю сторін і не суперечить законодавству.
Отже, з аналізу викладеного можна зробити висновок, що підвищені проценти, сплачувані позичальником згідно з договором за користування кредитними коштами понад установлений у договорі строк за своєю правовою природою є забезпеченням виконання позичальником узятих на себе зобов’язань за кредитним договором та є відмінними від неустойки, а тому не можуть розцінюватись як юридична відповідальність одного виду за одне й те саме правопорушення.
Щодо посилання позичальника ОСОБА_1 на грубе порушення п.7.1.7 кредитного договору її прав, передбачених п.4 ч.1 ст.21, п.1, п.2 ст.18, п.5 ст.18, ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яке, на її думку, має наслідком визнання зазначеного пункту договору недійсним.
На момент укладання договору між сторонами у справі діяв Закон України «Про захист прав споживачів» в редакції від 05.12.2003, в якому правові норми, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог ОСОБА_1, були відсутні .
Ст. 58 Конституції України встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ст.5 ЦК України містить аналогічну норму.
За таких обставин, суд не застосовує до спірних відносин п.4 ч.1 ст.21, п.1, п.2 ст.18, п.5 ст.18, ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на час звернення з позовом до суду, оскільки ці норми не діяли під час їх виникнення.
Посилання представника відповідача ОСОБА_2 , викладені у поясненнях на відзив від 16.07.2018, на порушення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» в зв'язку з нарахуванням пені в іноземній валюті не беруться судом до уваги. Як вбачається з договору, валютою кредитного договору є долар США, пеня нараховується на суму простроченої заборгованості в доларах США та в подальшому перерахована банком у гривневий еквівалент. Зазначеним нормативним актом не забороняється нарахування пені для зобов’язань в іноземній валюті.
Ст.651 ЦК України передбачає, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.7.1.7 оспорюваного кредитного договору сторони погодили право банку без згоди позичальника в односторонньому порядку змінювати або доповнювати умови договору з направленням на адресу позичальника відповідного листа. Позичальник ОСОБА_1 погодилась з цією умовою договору, що засвідчила своїм підписом. Відповідач не лише протягом дії договору не висловлювала заперечень проти даного пункту договору, а й в подальшому не намагалась оспорити кредитний договір в частині, позовні вимоги заявлені вже після чотирьох місяців після подання позову банком.
Відповідачем ОСОБА_1 не доведено недодержання в момент вчинення спірного правочину вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 статті 203 ЦК України. Твердження про суперечність правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні. Зокрема, щодо невідповідності п.4 ч.1 1 ст.21, п.1, п.2 ст.18, п.5 ст.18, ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», як вище зазначалось, ці норми закону не діяли на час укладання договору. Не встановлено судом невідповідності оспорюваного правочину п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання».
П.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання» в редакції, що діяла на момент укладання кредитного договору, передбачав, що договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
Кредитний договір №12006-058/04Р від 30.03.2004 відповідає всім вимогам, передбаченим п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання». Твердження відповідача про відсутність будь-якого з зазначених в цій нормі реквізитів не знайшло свого підтвердження наданими суду доказами.
З наданих суду квитанцій вбачається, що ОСОБА_1 за період 30.03.2004 по 30.10.2012 було сплачено 32 480 доларів США, з яких: 15 983,65 доларів США - кредит, 138 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 16338,35 доларів США - проценти, 20 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення процентів. В квитанціях зазначено призначення платежу, що дає можливість визначити який саме вид платежу здійснено позичальником. Отже платіжними документами підтверджено сплату тіла кредиту у розмірі 15 983,65 доларів США, тому вимога ОСОБА_1 про стягнення на її користь грошових коштів в сумі 3 269,23 доларів США (еквівалент 85 392,29 грн.) є необґрунтованою. Висновок аудитора не є достатнім доказом для визнання такої вимоги законною з підстав наведених вище.
Відповідач ОСОБА_1 вважає, що оскільки строк дії основного зобов'язання – кредитного договору №12006-058/04Р від 30.03.2004 , який встановлено п.1.2 договору – 30.03.2014, закінчився, то строк дії похідного зобов'язання – договору іпотеки №12006-058/04Р від 07.04.2004 також закінчився, і договір вважається припиненим.
Відповідно до ст..593 ЦК України право застави припиняється у разі:
1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;
2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;
3) реалізації предмета застави;
4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.
Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Ч.2 ст.598 ЦК України передбачає, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
П.10.5 кредитного договору передбачено, що він діє з дня його підписання і до повного виконання зобов'язань по ньому.
Законом встановлені підстави припинення зобов’язання, передбачені ст..599-601, 604-609 ЦК України.
Зокрема ст..599 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Проте відповідачем не надано доказів на підтвердження виконання зобов’язання належним чином, тобто в повному обсязі, інші підстави, передбачені законом, для припинення зобов’язання відсутні.
Таким чином, судом не встановлено підстав для визнання договору іпотеки, укладеного між АКБ «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_1 – припиненим.
Щодо посилання відповідача ОСОБА_1 на порушення її права власності на майно, що передбачені ч.1 ст.319, ч.1 ст.321 ЦК України, то вони не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.
Ч.2 ст.321 ЦК України передбачає, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку , встановлених законом.
Відповідач ОСОБА_1 з власної волі в забезпечення виконання зобов’язання уклала з позивачем договір іпотеки, як встановлює для неї, як власника деякі обмеження, проте визнання договору іпотеки припиненим за умови неналежного виконання забезпеченого зобов’язання не відповідає приписам закону та порушить права позивача.
Як вбачається з умов кредитного договору звернення стягнення для погашення заборгованості по кредиту і процентам на заставлене майно є правом, а не обов’язком банку (п.7.1.3 договору).
Відповідно до ч.1 ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на власний розсуд. Це означає, що право обрання способу захисту порушеного права належить саме позивачу. ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» обрано належний спосіб захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором, що відповідає нормам законодавства.
Отже судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 взяті за кредитним договором зобов’язання не виконані належним чином, що призвело до утворення заборгованості у сумі 7 847,21 доларів США, з яких кредит – 3 016,35 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту – 3129,23 доларів США, проценти – 869,91 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення процентів – 831,72 доларів США. Тому позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню у сумі 7 847,21 доларам США, що на день прийняття судового рішення згідно офіційному курсу валют (100 доларів США дорівнює 2623.3225 грн.) складає 205 857,63 грн.
Водночас відповідачем не доведено порушення банком її прав, всі її аргументи на підтримку зустрічних позовних вимог спростовуються умовами кредитного договору, який підписано відповідачем.
Питання щодо судових витрат судом вирішуються відповідно до положень ст.141 ЦПК України, тобто покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Оскільки суд задовольняє позов ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» в повному обсязі, то з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду, у сумі 3 187,29 грн. (а.с.3)
Судові витрати, пов'язані з розглядом зустрічної позовної заяви ОСОБА_1, покладаються на неї, в зв'язку з відмовою у позові.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.2,5, 12,13, 76-81, 89, 141,259, 263-265, 273, 354,355 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків у розмірі 205 857 (двісті п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят сім) грн. 63 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» судовій збір у сумі 3 187 (три тисячі сто вісімдесят сім) грн. 29 коп.
Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» про захист прав споживачів, визнання окремих положень договору недійсними та визнання договору іпотеки припиненим повністю.
Судові витрати, понесені ОСОБА_1, в зв'язку з розглядом її позовної заяви, покласти на неї.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК», місцезнаходження: 01021, м.Київ, Кловський узвіз, 9/2, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360920.
Відповідач – ОСОБА_1, місце проживання: 61001, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1.
Повний текст рішення складено 26.07.2018 року.
Суддя І.І.Теслікова
Судове рішення № 75609831, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова) було прийнято 16.07.2018. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 646/1418/17. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: