Постанова № 75603408, 30.07.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 202/2505/14-ц

Провадження № 22-ц/792/1121/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О.І. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., П’єнти І.В.

розглянув в порядку спрощеного провадження цивільну справу №202/2505/14-ц за апеляційною скаргоюОСОБА_4 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року (суддя Боголюбова Л.М.) у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У лютому 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк), звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначало, що відповідно до укладеного договору від 17 липня 2008 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 20000 грн зі сплатою відсотків за користування ним у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість. З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, поданої 21 вересня 2017 року, Банк просив стягнути із ОСОБА_4 34686 грн 58 коп заборгованості по процентах за користування кредитними коштами за період з 22 лютого 2012 року по 22 лютого 2015 року.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по процентах за договором від 17 липня 2008 року у розмірі 34686 грн 58 коп, судовий збір у сумі 704 грн 80 коп.

ОСОБА_4, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Посилається на незаконність судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права. Судом не враховано, що позивач не надав доказів укладення договору та отримання ним кредиту, використання кредитних коштів та погашення кредитної заборгованості. Вважає, що заява від 17 липня 2008 року не свідчить про укладення кредитного договору у розумінні ст. 634 і ст. 1054 ЦК України. Також Банком не надано доказів які саме Умови та правила надання банківських послуг він розумів при підписанні заяви та щодо встановлення кредитного ліміту у сумі 20000 грн. Суд не взяв до уваги те, що всупереч вимогам діючого законодавства договір про відкриття карткового рахунку з ним не укладався. Наявність заборгованості не підтверджена первинними документами. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно з п.п. 8 п. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 17 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (тепер АТ КБ «ПриватБанк») і ОСОБА_4 був укладений договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 20000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою коштів за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Взяті на себе за договором зобов'язання ОСОБА_4 належним чином не виконував і за період з 22 лютого 2012 року по 22 лютого 2015 року виникла заборгованість по процентах за користування кредитними коштами у сумі 34686 грн 58 коп.

Наведене підтверджується матеріалами справи - копією заяви від 17 липня 2008 року, розрахунком заборгованості, випискою по рахунку.

При задоволенні позову суд виходив з факту невиконання боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.

Проте, такий висновок суду не в повній мірі відповідає обставинам справи і вимогам закону та частково заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із змісту підписаної ОСОБА_4 заяви від 17 липня 2008 року вбачається, що він ознайомився і згідний з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення. Своїм підписом підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в Приватбанку і згідний з тим, що заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.

Тому, суд підставно не взяв до уваги заперечення відповідача щодо укладення кредитного договору і не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем обставин укладення договору про надання банківських послуг.

Разом з тим, помилковим є висновок суду про необхідність стягнення заборгованості по процентах за користування кредитними коштами за період з 22 лютого 2012 року по 22 лютого 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, кінцевий термін повернення кредиту відповідає строку дії картки.

Строк дії карти, виданої ОСОБА_4, до січня 2010 року (т. 2, а.с. 37-38).

У вересні 2013 року Банк надіслав вимогу відповідачеві про повернення кредиту і сплату процентів за користування кредитним коштами (т.1, а.с. 4).

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору у межах строку кредитування (до січня 2010 року) відповідач мав повертати кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами відповідно до Тарифів банку. Починаючи з лютого 2010 року у позичальника виник обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України вимоги про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування (до січня 2010 року).

В подальшому права та інтереси Банку підлягають захисту згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Проте, такі вимоги позивачем не заявлялися.

У зв'язку з наведеним апеляційний суд відхиляє аргументи позивача, що він має право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

При застосуванні наведених норм права до спірних правовідносин апеляційний суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові

Документально підтверджені судові витрати відповідача за подання заяви про перегляд заочного рішення у сумі 243 грн 60 коп та апеляційної скарги у сумі 1057 грн 20 коп підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на підставі п. 2 ч. 2 і ч. 13 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитними коштами за період з 22 лютого 2012 року по 22 лютого 2015 року відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ІК ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання АДРЕСА_1) судові витрати у сумі 1300 грн 80 коп (одна тисяча триста грн 80 коп).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач /підпис/ О.І. Талалай

Суддя /підпис/ А.П. Корніюк

Суддя /підпис/ І.В. П’єнта

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду О.І.Талалай