Ухвала суду № 7560184, 21.12.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2009 року № 22а-18753/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді-доповідача Богаченко С.І.,

суддів Попко Я.С., Сапіга В.П.,

при секретарі судового засідання Куземському В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2008 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Інтерекс» до Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

15.10.2008 року позивач - ПП «Інтерекс» звернувся у Закарпатський окружний адміністративний суд із позовом до відповідача - Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 19.09.2008 року № 0002082340/02570/23-01/34570551/22190, щодо зменшення суми бюджетного відшкодування по ПДВ за червень 2008 року на суму 1 050 832.00 грн., мотивуючи тим, що при донарахуванні податкових зобовязань внаслідок визначення звичайних цін, відповідачем не дотримано встановлену законом щодо цього процедуру.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.12.2008 року адміністративний позов задоволено, визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення - рішення прийняте Мукачівською об'єднаною державною податковою інспекцією 19.09.2008 року №0002082340/02570/23-01/34570551/22190, щодо зменшення Приватному підприємству « Інтерекс» суми бюджетного відшкодування по ПДВ за червень 2008 року на суму 1 050 832.00 грн.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.12.2008 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову. При цьому доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми п. 4.1 та п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки ціна імпортованого товару з метою обчислення ПДВ регулюється нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та митного законодавства, встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податкових зборів (обов'язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включають» у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування, то сплачений при імпор товарів ПДВ, обчислений у відповідності до вимог податкового і митного законодавств включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використані імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При подальшій реалізації імпортного товару податкові зобов'язання визначатимуться за правилами, встановленими пунктом 4.1 статті 4 Закону, а саме, у раз якщо його договірна (контрактна) вартість буде нижче за звичайну ціну (митну вартість база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, але не нижче митної вартості. Крім того, слід враховувати, що платник може отримувати окремі додаткові послуги, спрямовані на забезпечення продажу товару: передпродажна підготовк товару, його зберігання, в тому числі і в орендованих приміщеннях, охорона, навантаження розвантаження, транспортування, адміністративні витрати тощо. Якщо витрати, понесені в звязку з отриманням таких послуг, при подальшому продажу товару до складу його вартост не включаються, то, відповідно, і не можна вважати ці послуги такими, що приймають участь в оподатковуваних операціях, а тому суми ПДВ, нараховані (сплачені) в склад вартості таких послуг, до складу податкового кредиту включатися не повинні.

Зясувавши обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав:

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було здійснено позапланову перевірку діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за червень 2008 року, за результатами якої встановлено, що останнім в порушення п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2008 року в розмірі 1 050 832,00 грн. та зменшено відємне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за червень на суму 517469 грн. За наслідками розгляду акту перевірки 18.09.2008 року було прийнято податкове повідомлення - рішення від 19.09.2008 року № 0002082340/0 2570/23-01/34570551/22190, яким на підставі п. п. 4.2.2 «б», п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1050832 грн.

Згідно поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2008 року ( а. с.79-81) підприємством в розділі І «Податкові зобовязання» задекларовано загальний обсяг оподаткованих операцій в сумі 4 903 085,00 грн., в тому числі операції за ставкою 20 % - 4 903 085,00 грн., сума податкового зобов'язання з ПДВ становить 980 617,00 грн. Загальна сума податкових зобовязань ( рядок 9 декларації ) становить 980 617,00 грн. В зазначеній декларації підприємством задекларовано податковий кредит в сумі 1 498086,00 грн. в тому числі ПДВ з вартості товарів ( послуг) придбаних з податком на додану вартість на митній території України з метою їх використання у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою 53 627 грн.; ПДВ сплачений митним органам у розмірі 1 444 459,00 грн. Різниця між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість, згідно з даною декларацією має від'ємне значення та складає 1 050 832,00 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що як вбачається з податкової декларації по податку на додану вартість ПП « Інтерекс» за травень 2008 року (а. с.86-90) таким задекларовано залишок відємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду 1458 016,00 грн. (рядок 24 декларації) та суму податкового кредиту попереднього податкового періоду (рядок 17 податкової декларації попереднього податкового періоду) - 1 072 694,00 грн. У додатку № 3 (розрахунок суми бюджетного відшкодування) до податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2008 року (а. с. 89) залишок відємного значення попереднього податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджетного відшкодування за підсумками поточного звітного періоду, складає 1 458 016,00 грн.

При цьому Закарпатський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення - рішення став помилковий висновок перевіряючих про те, що договірна вартість реалізованого позивачем товару на території України була нижчою за звичайну ціну (митну вартість). Надаючи оцінку таким доводам контролюючого органу, суд встановив, що будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

При цьому податковий орган несе обовязок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору. Вказаний обов'язок контролюючими органами не виконано, оскільки в акті відповідача відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін. Також суд зазначив, що жодним законодавчим актом України не передбачено ототожнення поняття «звичайна ціна», яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття «митна вартість», яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України. А тому суд визнав посилання відповідача на п. 4.3. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається судом до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

В свою чергу, згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації.

У справі що розглядається, обєктом оподаткування спірних податкових зобовязань були операції з поставки товарів на території України, тому база оподаткування таких операцій повинна визначатися за правилами п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість». Вказана правова норма не привязує визначення бази оподаткування ПДВ до митної вартості товарів. Митна вартість товарів може бути застосована виключно для визначення бази оподаткування при імпорті товарів відповідно до п.4.3 ст.4 Закону, тобто до спірних операцій з поставки товарів на території України вона не застосовується.

При цьому, судова колегія визнає безпідставним посилання апелянта на порушення позивачем п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки вказана норма встановлює правила оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованого товару правильність якого позивачем не оспорюється.

Маючи намір застосувати звичайні ціни до здійснених позивачем операцій з поставки товарів, контролюючий орган повинен дотримуватися вимог законодавства, зокрема Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо правил визначення звичайних цін з метою оподаткування, а не ототожнювати поняття «звичайні ціни» із «митною вартістю».

Виходячи з вищенаведеного, та враховуючи недотримання контролюючим органом порядку визначення звичайних цін, посилання Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області на те, що договірна (контрактна) вартість товарів, що реалізовувалась позивачем на території України, є нижчою за звичайні ціни судова колегія вважає необгрунтованим, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

На підставі наведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги в цілому суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2008 року по справі №2а-2406/08, без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий С.І.Богаченко

Суддя Я.С. Попко

Суддя В.П. Сапіга

Повний текст виготовлений 28.12.2009 року.