Постанова № 75598324, 24.07.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2018 року м. Кропивницький

справа № 392/556/17

провадження № 22-ц/781/1228/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Чельник О.І.,

при секретарі - Демешко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області в складі судді Березія Ю.А. від 02 травня 2018 року у справі за його позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Нововознесенська» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

встановив:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що він є власником земельної ділянки загальною площею 6,30 га, що розташована на території Нововознесенської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області. Однак, 15.02.2017 року звернувшись до відділу держгеокадастру у Маловисківському районі Кіровоградської області, йому стало відомо, що на належній йому земельній ділянці є обмеження у вигляді договору оренди землі від 01.03.2007 року, укладеного між ним та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Нововознесенська» строком на 15 років. Посилаючись на те, що оспорюваний договір не підписував, просив визнати його недійсним.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 02 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, а також на неправильне застосування норм матеріального права щодо початку перебігу строку позовної давності, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції, що була чинна на час укладення оспорюваного правочину) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 18, 20 цього Закону).

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки НОМЕР_2, площею 6,30 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Нововознесенської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, що підтверджується копією відповідного державного акту /а.с. 9/.

01 березня 2007 року від імені орендодавця ОСОБА_1 і орендаря СТОВ «Агрофірма Новонознесенська» укладено договір оренди землі № 33, строком дії 15 років /а.с. 10-11/.

Як встановлено висновком експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1469/1470/17-27 від 10 січня 2018 року, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки №33 від 01 березня 2007 року та у двох примірниках акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 01 березня 2007 року виконані не самим ОСОБА_1, а іншою особою /а.с.117-121/.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір оренди землі № 33 від 01 березня 2007 року було укладено у відсутність вільного волевиявлення позивача, як власника земельної ділянки.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Такий висновок суду є правильним та відповідає встановленим обставинам справи.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як убачається з матеріалів справи, 24 грудня 2009 року позивач ОСОБА_1 отримав примірник договору оренди землі від 01 березня 2007 року, що підтверджується записом № 202 в журналі видачі договорів оренди /а.с. 135/.

Отже, про оспорюваний договір позивачу стало відомо ще у грудні 2009 року, а з даним позовом в суд позивач звернувся у квітні 2017 року, тобто з пропуском встановлено трирічного строку звернення до суду. Разом з тим, позивач просив поновити строк для звернення до суду з позовом, пославшись на поважність причин пропуску строку, при цьому не зазначивши жодної такої підстави.

Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач пропустив, визначений законом строк звернення до суду, без поважних причин, та відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 02 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 31.07.2018 року.

Головуючий:

Судді: