Постанова № 75582614, 24.07.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/271/18Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: М.А. Мишкіної, Т.А. Величко,

при секретарі судового засідання Станковій І.М.,

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1;

від відповідача ОСОБА_2;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВІМЕКСІМ ТРЕЙД

на рішення Господарського суду Одеської області, прийняте суддею О.В. Цісельським, 03.05.2018 о 12 год 27 хв, м. Одеса, повний текст складено 11.05.2018,

у справі №916/271/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ВІМЕКСІМ ТРЕЙД

до відповідача: Фірма ДАВОС у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

про повернення товару та/або відшкодування збитків

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю ВІМЕКСІМ ТРЕЙД (далі ТОВ ВІМЕКСІМ ТРЕЙД) звернулось з позовом до фірми ДАВОС у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - фірма ДАВОС у формі ТОВ) про зобов'язання останнього повернути ТОВ ВІМЕКСІМ ТРЕЙД 281,49 тонн ячменю 3-го класу, українського врожаю 2016 року, переданого на зберігання відповідно до складської квитанції на зерно №18 від 14.12.2016 до договору поставки від 14.12.2016 №ККЯ 14/12-16-01ОД, а у випадку неможливості його фактичного повернення відшкодувати збитки у розмірі 1154109 грн.

Позовна заява мотивована тим, що у неправомірному розпорядженні відповідача знаходиться майно позивача, а саме: 281,49 тонн ячменю 3-го класу, українського врожаю 2016 року вартістю 1154109 грн, що було передано йому позивачем на зберігання.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 19.02.2018 порушено провадження у справі №916/271/18, призначено підготовче засідання на 15.03.2018. У судовому засіданні 15.03.2018 місцевим господарським судом оголошувалась перерва до 27.03.2018, у засіданні суду 27.03.2018 - до 03.04.2018, у засіданні суду 03.04.2018 - до 12.04.2018.

Ухвалою Господарським судом Одеської області від 12.04.2018 закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду по суті.

13.04.2018 позивачем через канцелярію суду подано заяву про уточнення предмету позову, в якій він з посиланням на пункт 1 частини першої статті 42, частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України просив прийняти його заяву про зміну предмету позову та зобов'язати фірму ДАВОС у формі ТОВ повернути ТОВ ВІМЕКСІМ ТРЕЙД 281,49 тонн ячменю 3-го класу, українського врожаю 2016 року, переданого на зберігання відповідно до складської квитанції на зерно №18 від 14.12.2016 до договору поставки від 14.12.2016 №ККЯ 14/12-16-01ОД.

Вказану заяву ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.04.2018 залишено без розгляду.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.05.2018 у справі №916/271/18 (суддя О.В. Цісельський) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що складська квитанція №18 від 14.12.2016 помилково кваліфікована позивачем як угода складського зберігання, не є правочином із зберігання, до того ж заявлені ТОВ ВІМЕКСІМ ТРЕЙД вимоги викладені альтернативно, що виключає можливість їх задоволення, оскільки резолютивна частина рішення, яка відтворює прохальну частину позовної заяви, ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ ВІМЕКСІМ ТРЕЙД звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 03.05.2018 у справі №916/271/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що місцевим господарським судом порушено його права, які гарантовані пунктом 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України у звязку із неприйняттям його усної заяви про часткову відмову від позовних вимог. Суд першої інстанції неправомірно застосував постанову Вищого господарського суду України «Про судове рішення» №6 від 23.03.2012; неправомірно відмовив у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог, порушив принципи рівності, змагальності сторін, взявши до уваги доводи, які викладені у відзиві на позов.

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі вказує на те, що Господарський суд Одеської області надав невірну оцінку обєкту правовідносин, не в повному обсязі дослідив докази, які підтверджують, що між сторонами склались правовідносини саме із зберігання майна. Скаржник зазначає, що складська квитанція №18 від 14.12.2016 не визнана недійсною і містить у собі достатньо інформації, яка свідчить про той факт, що відповідачем прийнято на зберігання майно, індивідуалізуючи ознаки: кількість, вид майна.

Фірма ДАВОС у формі ТОВ у відзиві на апеляційну скаргу висловила заперечення щодо задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що зобов'язання за договором поставки №ККЯ 14/12-16-01Д від 14.12.2016 між сторонами були припинені в день його підписання у зв'язку з повним виконанням останніми прийнятих на себе зобов'язань. При цьому відповідач акцентує увагу на положення пункту 1.2 вказаного договору поставки, відповідно до якого базис поставки ЕXW (франко-завод), тобто продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб, товар переданий у розпорядження покупця на своєму підприємстві. Складська квитанція №18 від 14.12.2016 складена у звязку з виконанням договору поставки №ККЯ 14/12-16-01Д від 14.12.2016 і не свідчить про прийняття товару на зберігання.

У судовому засіданні 24.07.2018 представник позивача апеляційну скаргу підтримав; представник відповідача просив її залишити без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

14.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ВІМЕКСІМ ТРЕЙД (покупець) та фірмою ДАВОС у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (постачальник) укладено договір поставки №ККЯ 14/12-16-01Д (далі договір №ККЯ 14/12-16-01Д від 14.12.2016), за умовами якого постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки покупцеві ячмінь 3-го класу врожаю 2016 року, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього передбачену договором грошову суму; товар поставляється на умовах ЕХW - Франко-склад (у редакції Інкотермс 2010) за адресою: Зерновий комплекс фірми "ДАВОС" на території портопункту Кілія, Одеська область, м. Кілія, вул. Железнякова, 4 (зерновий склад).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 договору №ККЯ 14/12-16-01Д від 14.12.2016 постачальник зобов'язаний поставити покупцю товар в кількості, що в заліковій вазі складає 281,490 тонн (+/-10% за вибором покупця); якість товару, що постачається постачальником має відповідача наступним показникам: смітна домішка -2 % макс., вологість-14 % макс., натура 620 мін., решта показників повинні відповідати вимогам ДСТУ 3769-98 чинним на Україні; товар поставляється насипом; остаточні вага та якість продукції визначається згідно складським квитанціям, виданим зерновим складом.

Згідно з пунктом 3.1 договору №ККЯ 14/12-16-01Д від 14.12.2016 ціна товару за 1 тонну складає 4100 грн, в т.ч ПДВ 683,34 грн.

Суму договору становить вартість фактично поставленого постачальником та оплаченого покупцем товару (пункт 3.2 договору №ККЯ 14/12-16-01Д від 14.12.2016).

Пунктами 5.1, 5.2, 5.3 договору №ККЯ 14/12-16-01Д від 14.12.2016 передбачено, що товар постачається у повному обсязі в термін до 31.03.2017 включно; обов'язок постачальника щодо поставки товару вважається виконаним з моменту оформлення складської квитанції зернового складу на ім'я покупця; датою поставки є дата оформлена вищевказаної складської квитанції зернового складу; право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару.

У пункті 5.4 договору №ККЯ 14/12-16-01Д від 14.12.2016 сторонами узгоджено, що поставка товару підтверджується наступними документами: а) видатковою накладною, виписаною за довіреністю покупця з підписами представника покупця про отримання товару; б) складською квитанцією зернового складу, що зареєстрована в ДП "Держреєстри України" та оформлена на ім'я покупця; в) податковою накладною, що заповнена та зареєстрована відповідно до чинного законодавства України; г) рахунком-фактурою постачальника з точним зазначенням кількості, ціни продукції з ПДВ, всього до сплати.

Відповідно до пункту 6.1 договору №ККЯ 14/12-16-01Д від 14.12.2016 оплата за цим договором проводиться шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання рахунку-фактури на оплату товару від постачальника.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань за цим договором (пункт 11.2 договору №ККЯ 14/12-16-01Д від 14.12.2016).

На виконання умов вказаного договору відповідач поставив позивачу 281,490 тонн ячменю 3-го класу, українського врожаю 2016 року на суму 1154109 грн, про що свідчать складська квитанція на зерно №18 від 14.12.2016, видаткова накладна №РН-0000069 від 14.12.2016, податкова накладна №8 від 14.12.2016, рахунок-фактура СФ-0000061 від14.12.2016, складені з посиланням на вказаний договір.

За отриманий товар позивач розрахувався повністю шляхом перерахування відповідачу 1154109 грн, що підтверджується платіжним дорученням №350 від 14.12.2016.

Із матеріалів справи також вбачається, що 23.12.2016 між фірмою ДАВОС у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВІМЕКСІМ ТРЕЙД (замовник) укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування №23/16 ТЭО (далі договір №23/16 ТЭО від 23.12.2016), відповідно до якого замовник доручає виконавцю виконання робіт з перевалки та транспортно-експедиторського обслуговування в портопункті Кілія вантажу - ячмінь фуражний, пшениця, кукурудза в кількості 20000,00 тонн +/-10%.

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору остаточна вага вантажу, відвантаженого на судно, визначається по закінченню відвантаження його на судно замовника в порту згідно з даними коносаментів.

Перевалка вантажу в портопункті Кілія відбувається за схемою «баржа-морське судно» за допомогою двох плавкранів (пункт 1.3 договору №23/16 ТЭО від 23.12.2016).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору №23/16 ТЭО від 23.12.2016 виконавець зобовязаний: здійснювати прийом, переважування вантажу, що надходить автотранспортом до його завантаження на баржі, складування на баржах, придатних для накопичення вантажу, перевантаження вантажу з барж на судно замовника плавкранами, а також документальний облік прийнятого портами вантажу відповідно до вимог чинного законодавства; забезпечити умови зберігання вантажу в порту, а також необхідний комплекс заходів по попередженню псування вантажу під час складування на баржах, а також навантаження на судно за рахунок замовника тощо.

У пунктах 3.1, 3.2 договору №23/16 ТЭО від 23.12.2016 замовник зобовязався за 4 робочі дні до заходу судна в порт Кілія надати виконавцю детальну інструкцію для оформлення доручення на завантаження судна. Інструкція повинна містити умови оформлення коносамента, перелік сертифікатів та умови їх оформлення; надавати виконавцю інформацію про якість прийнятого в порту вантажу.

Вартість послуг та порядок проведення взаєморозрахунків сторонами узгоджений у розділі 4 договору №23/16 ТЭО від 23.12.2016.

Згідно з пунктами 4.1, 4.3, 4.4 договору №23/16 ТЭО від 23.12.2016 комплексна ставка виконавця за транспортно-експедиторське обслуговування однієї тонни вантажу встановлюється у розмірі 155,52 грн за 1 тонну, що складає за офіційним курсом НБУ станом на 23.09.2016 6 доларів США за 1 тонну. Ставка, зазначена у даному договорі, не є фіксованою у гривнях і підлягає коригуванню в залежності від зміни офіційного курсу НБУ на день виконання робіт і фіксується сторонами на дату відповідного коносаменту. В комплексну ставку включено експедирування і подвійна перевалка вантажу по варіанту: «Автомобілі баржа-судно». В ставку включено: 1) подача барж в порту; 2) накопичення вантажу на баржах; 3) навантаження вантажу на морське судно з барж з застосуванням плавкранів; 4) оформлення коносаментів і наступних сертифікатів: фітосанітарний сертифікат і доповнення до нього; сертифікат радіоактивності; екологічна декларація (у випадку необхідності); сертифікат походження, виданий Торгово-Промисловою палатою; сертифікат безпеки вантажу по ІМО; 5) винагорода виконавця за транспортно-експедиторське обслуговування. Вартість зберігання в ставку не включається і оплачується замовником окремо на підставі тарифів, узгоджених сторонами шляхом підписання додаткової угоди до даного договору. Оплата провадиться замовником відповідно до виставленого рахунку в розмірі 100% комплексної ставки протягом 3-х робочих днів після дати підписання відповідного коносамента за умови надання виконавцем повного комплекту оригіналів документів відповідно до пунктів 2.3 та 4.1; виконавець надає замовнику оригінали податкових накладних і актів виконаних робіт протягом 3-х робочих днів після оплати відповідних рахунків виконавця.

Вказаний договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.07.2017, а в частині невиконаних зобовязань до повного їх виконання (пункт 9.1 договору №23/16 ТЭО від 23.12.2016).

08.12.2017 ТОВ ВІМЕКСІМ ТРЕЙД звернулось до фірми ДАВОС у формі ТОВ з вимогою №12/15 про відвантаження йому 754,016 тонн ячменю 3-го класу, що знаходиться у нього на зберіганні відповідно до договору №23/16 ТЭО від 23.12.2016, на автомобільний транспорт з порту Кілія, підтвердити дату можливого завантаження, норми завантаження на автотранспорт; запланована дата подачі автотранспорту з 14.12.2017.

Вказана вимога була отримана відповідачем 11.12.2017, що підтверджується експрес-накладною №10027840418 від 08.12.2017.

У звязку із невиконанням вищезазначеної вимоги позивача, останній звернувся з позовом до фірми ДАВОС у формі ТОВ, у задоволенні якого місцевим господарським судом було відмовлено оскарженим рішенням.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Зобов'язання згідно з вимогами статей 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В силу вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами договір №ККЯ14/12-16-01ОД від 14.12.2016 за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, згідно з приписами частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

В свою чергу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно з вимогами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи наведені норми права та узгоджені сторонами умови договору поставки №ККЯ14/12-16-01Д від 14.12.2016, а також те, що позивачем подані докази своєчасного та повного проведення ним оплати за поставлений товар, колегія суддів апеляційної інстанції вважає підставним висновок місцевого господарського суду про те, що зобовязання за цим договором були припинені в день його підписання, а саме: 14.12.2016 у звязку з виконанням сторонами прийнятих на себе зобовязань.

Щодо тверджень позивача про прийняття відповідачем на зберігання зерна в кількості 281,490 тонн колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно частинами першою, другою статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Відповідно до статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Згідно з положеннями статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

В силу приписів статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

Частина перша статті 950 Цивільного кодексу України передбачає, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Відповідно до частини першої статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Згідно з правилами статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

На підтвердження укладення між сторонами договору зберігання та факту передачі відповідачу на зберігання 281,490 тонн ячменю 3-го класу, українського врожаю 2016 року на суму 1154109 грн позивач як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі посилається на складську квитанцію №18 від 14.12.2016.

Із змісту вказаної квитанції вбачається, що вона складена на виконання договору поставки №ККЯ14/12-16-01Д від 14.12.2016.

Однак зазначений договір не містить в собі ознак договору зберігання, відповідні положення у цьому договорі відсутні. Між тим умовами наведеного договору (пункти 5.2, 5.4 договору №ККЯ14/12-16-01Д від 14.12.2016) передбачено, що обовязок постачальника щодо поставки вважається виконаним з моменту оформлення складської квитанції зернового складу на імя покупця; постачання товару підтверджується видатковою накладною, виписаною за довіреністю покупця з підписами його представника про отримання товару, складською квитанцією зернового складу, податковою накладною, рахунком-фактурою постачальника з точним зазначенням кількості, ціни продукції.

У звязку з наведеним колегія суддів вважає підставними доводи відповідача стосовно того, що зазначена складська квитанція була оформлена ним у звязку з тим, що умовами договору поставки, окрім видаткової накладної, що безпосередньо фіксує факт передачі товару від продавця покупцеві, передбачалось оформлення складської квитанції з метою підтвердження факту наявності такого товару на складі продавця перед оформленням видаткової накладної.

Зміст складської квитанції №18 від 14.12.2016 також свідчить про те, що вона складена виключно на підтвердження факту поставки товару. Зокрема, обовязок фірми «ДАВОС» у формі ТОВ зберігати зерно встановлений до 01.05.2016, тобто до дати, що передувала даті укладення договору поставки. Крім того, після слів про прийняття зерна на зберігання на виконання договору поставки №ККЯ14/12-16-01Д від 14.12.2016 міститься розпорядження керівника підприємства відповідача видати ТОВ «ВІМЕКСІМ ТРЕЙД» зерно у кількості 281, 490 тонн.

При цьому колегією суддів не приймаються до уваги доводи скаржника щодо допущення описки відповідачем у даті зберігання, оскільки після отримання цієї складської квитанції він не звертався до фірми «ДАВОС» у формі ТОВ з відповідною заявою про виправлення описки чи видачу нової квитанції, яка б містила узгоджений сторонами строк зберігання товару.

Одеським апеляційним господарським судом також встановлено, що складська квитанція №18 від 14.12.2016 не зареєстрована в ДП «Держреєстри України», як то передбачено умовами пункту 5.4 договору №ККЯ14/12-16-01Д від 14.12.2016. Однак зазначена обставина не має вирішального значення в даному випадку, оскільки жодна із сторін не заперечує факт переходу права власності на передане за договором поставки №ККЯ14/12-16-01Д від 14.12.2016 зерно у кількості 281,49 тонн від продавця покупцеві та виконання сторонами умов цього договору.

Спірними між сторонами є обставини, повязані з наявністю/відсутністю факту передачі зазначеної кількості зерна позивачем на зберігання відповідачеві. Так, за твердженням скаржника фактично проданий за договором №ККЯ14/12-16-01Д від 14.12.2016 товар залишився за адресою поставки, зазначеною у пункті 1.2 вказаного договору, оскільки був переданий на зберігання відповідно до складської квитанції №18 від 14.12.2016.

Колегія суддів вважає такі твердження безпідставними, оскільки відповідно до пункту 1.2 договору №ККЯ14/12-16-01Д від 14.12.2016 товар поставлявся на умовах ЕХW - Франко-склад (у редакції Інкотермс 2010), що означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки з постачання, коли він надав товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо); продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб. Відтак після передання фірмою «ДАВОС» у формі ТОВ позивачеві товару за видатковою накладною №РН-0000069 від 14.12.2016 відповідно до статті 668 Цивільного кодексу України всі ризики, повязані з придбаним товаром, переходять до покупця.

Не можуть бути визнані обгрунтованими і доводи позивача, викладені у позовній заяві, стосовно того, що між позивачем та відповідачем у рамках виконання договору поставки №ККЯ14/12-16-01Д від 14.12.2016 був підписаний договір на транспортно-експедиторське обслуговування №23/16 ТЭО від 23.09.2016, оскільки договір на транспортно-експедиторське обслуговування був укладений значно раніше, ніж договір поставки.

Крім того, за договором №23/16 ТЭО від 23.09.2016 замовник, яким є позивач, доручає виконавцю-відповідачу у справі виконання робіт з перевалки та транспортно-експедиторського обслуговування в портопункті Кілія вантажу за схемою «баржа-морське судно» за допомогою плавкранів. За таких обставин, у колегії суддів апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що відповідач здійснював зберігання зберігання зерна у визначеній кількості під час виконання договору №23/16 ТЭО від 23.09.2016, тобто при наданні послуг з перевалки вантажу з барж на судна замовника.

Відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами як факту укладення між сторонами договору зберігання, так і факту передачі відповідачеві на зберігання ячменю 3-го класу українського врожаю 2016 року у кількості 281,49 тонн вартістю 1154109 грн, місцевим господарським судом обгрунтовано відмовлено ТОВ «ВІМЕКСІМ ТРЕЙД» у задоволенні позовних вимог.

При цьому колегією суддів апеляційної інстанції відхиляються доводи апеляційної скарги щодо систематичності та оплатності послуг зі зберігання спірного майна, оскільки надані позивачем на підтвердження даного факту акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000013, №ОУ-0000001, №ОУ-0000003, №ОУ-0000005, №ОУ-0000007, №ОУ-0000010, №ОУ-0000012, №ОУ-0000014, №ОУ-0000016, №ОУ-0000026 не містять ні посилань на укладений між сторонами договір (договори), ні відомостей про характер наданих послуг, ні будь-яких інших ідентифікуючих ознак проведеної господарської операції, які б надавали можливість для висновку про надання відповідачем позивачеві послуг зі зберігання ячменю 3-го класу українського врожаю 2016 року у кількості 281,49 тонн.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Одним із доводів апеляційної скарги ТОВ «ВІМЕКСІМ ТРЕЙД» є твердження щодо неправомірної відмови місцевим господарським судом у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що після закриття підготовчого засідання позивачем через канцелярію суду 13.04.2018 було подано заяву про уточнення предмету позову.

Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтями 42, 46 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Оскільки у поданій позивачем 13.04.2018 заяві про уточнення позовних вимог він з посиланням на пункт 1 частини першої статті 42, частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України просив прийняти його заяву про зміну предмету позову до розгляду, місцевим господарським судом було розцінено вказану заяву як заяву про зміну предмету позову та з огляду на приписи частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову, правомірно залишено заяву ТОВ «ВІМЕКСІМ ТРЕЙД» про уточнення позовних вимог без розгляду (ухвала Господарського суду Одеської області від 18.04.2018).

Відповідно до частини пятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

Викладення позовних вимог під умовою само по собі виключає можливість їх задоволення.

Твердження скаржника стосовно того, що господарським судом першої інстанції порушено його права у звязку із неприйняттям усної заяви про часткову відмову від позовних вимог спростовуються положеннями частини першої статті 191 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач- визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. При цьому заяви по суті справи також викладаються виключно у письмовій формі (частина перша статті 161 Господарського процесуального кодексу України).

Інші доводи скаржника не спростовують висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у звязку із чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при прийнятті рішення від 03.05.2018 не знайшли свого підтвердження, у звязку з чим підстав для зміни чи скасування цього рішення колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВІМЕКСІМ ТРЕЙД залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 03.05.2018 у справі №916/271/18 без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю ВІМЕКСІМ ТРЕЙД.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 30.07.2018.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя М.А. Мишкіна

Суддя Т.А. Величко