Постанова № 75582582, 24.07.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 рокум. ОдесаСправа № 923/285/17Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання Станковій І.М.,

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1;

від відповідача - ОСОБА_2;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія"

на рішення Господарського суду Херсонської області, прийняте суддею Н.А. Павленко, 19.04.2018 об 11 год 43 хв, м. Херсон, повний текст складено 23.04.2018,

у справі №923/285/17

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго"

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія"

про стягнення 145656,17 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017р. Публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" (далі - ПАТ "ЕК "Херсонобленерго") звернулось з позовом у редакції заяви про зменшення позовних вимог №07/08-01887 від 26.02.2018 (вх.№372/18 від 05.03.2018) в частині, що була прийнята місцевим господарським судом до розгляду, до Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" (далі - ПАТ "Таврійська будівельна компанія") про стягнення з останнього 145656,17 грн, з яких: 45274,13 грн - втрати від інфляції, 10073,69 грн - 3% річних та 90308,35 грн - пеня.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобовязань за договором постачання електричної енергії №3668 від 24.02.2006, укладеним між сторонами.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 19.04.2018 у справі №923/285/17 (суддя Н.А. Павленко) позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" 45274,13 грн інфляційних втрат, 10073,69 грн 3% річних, 90308,35 грн пені та 2184,84 грн витрат на відшкодування зі сплати судового збору.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором постачання електричної енергії №3668 від 24.02.2006.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПАТ "Таврійська будівельна компанія" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 19.04.2018 у справі №923/285/17 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних відмовити, при цьому скаржник просить застосувати положення статті 233 Господарського кодексу України, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та зменшити заявлену позивачем до стягнення суму пені на 90%, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що стосовно нього порушено справу про банкрутство і законодавець передбачив пряму заборону на застосування інфляційних нарахувань і річних під час дії мораторію незалежно від часу виникнення заборгованості, а тому стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3 % річних на суму заборгованості суперечить статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Щодо зменшення розміру пені, то апелянт вказує на те, що він тривалий час знаходиться у скрутному фінансовому становищі, але докладає надмірних зусиль аби підприємство продовжувало працювати, даючи роботу людям та наповнюючи бюджет коштами, а тому просить дотримуючись балансу інтересів обох сторін, враховуючи повне виконання зобов'язань боржником та причини неналежного виконання, відсутність збитків позивача, зменшити заявлену останнім суму пені на 90%.

ПрАТ "ЕК "Херсонобленерго" у відзиві на апеляційну скаргу висловило заперечення щодо її задоволення, посилаючись на те, що мораторій на задоволення вимог кредиторів ПАТ Таврійська будівельна компанія, введений ухвалою Господарського суду Херсонської області від 24.12.2014 по справі №923/1804/14, відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розповсюджується на кредиторські вимоги, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, тобто до 24.12.2014, а тому не має жодного відношення до поточних вимог, які виникли в 2017 році. В той же час, позивач зауважує на тому, що відповідач систематично порушує зобовязання по договору з оплати рахунків за спожиту енергію, а відтак просить не зменшувати заявлену до стягнення суму пені.

У судовому засіданні 19.06.2018 оголошувалась перерва до 14 год 10.07.2018, проте у зв'язку з перебуванням судді-члена колегії ОСОБА_3 у відрядженні з 08.07.2018 по 10.07.2018 ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 розгляд апеляційної скарги був перенесений на 24.07.2018.

У засіданні суду 24.07.2018, проведеному в режимі відеоконференції, представник відповідача апеляційну скаргу підтримав; представник позивача у її задоволенні просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

24.02.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго", правонаступником якого відповідно пункту 1.1 статуту Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" та пункту 1.1 статуту Приватного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго» є позивач («постачальник») та Закритим акціонерним товариством "Таврійська будівельна компанія", правонаступником якого відповідно до статуту Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" є відповідач («споживач»), укладено договір про постачання електричної енергії №3668 (далі договір №3668 від 24.02.2006), за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 10430 кВА, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

В подальшому до вказаного договору сторонами було укладено додаткові угоди від 05.01.2015, від 19.03.2015, від 30.03.2015. Зокрема, додатковою угодою від 05.01.2015 сторонами абзац 1 пункту 1 договору №3668 від 24.02.2006 викладено у наступній редакції: «Постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 12030 кВА, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору».

Відповідно до пункту 2.1 договору №3668 від 24.02.2006 сторони зобовязуються, що під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватись чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі ПКЕЕ).

Згідно з пунктом 2.2.2 договору №3668 від 24.02.2006 в редакції додаткової угоди від 05.01.2015 постачальник електричної енергії зобовязується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток «Обсяги постачання електричної енергії та потужності»); згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін"; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами; забезпечити отримання споживачем електричної енергії на рівні дозволеної 6540,0 кВт.

Пунктами 2.3.3, 2.3.4 договору №3668 від 24.02.2006 передбачено, що споживач зобовязався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатку "Порядок розрахунків та графік зняття показів засобів обліку електричної енергії подання їх до електропостачальної організації"; здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком "Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії".

За внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3 - 2.3.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком (пункт 4.2.1 договору №3668 від 24.02.2006).

За змістом пункту 1 додатку №2 до договору №3668 від 24.02.2006 Порядок розрахунків та графік зняття показань лічильників та подання їх до електропостачальної організації розрахунковий період становить місяць, поняття "розрахунковий період" та "календарний місяць" вважаються прирівненими; споживач протягом розрахункового періоду здійснює 3 платежі на поточний рахунок із спеціальним режимом використання у таких співвідношеннях: до 05 числа місяця 30%, до 15 числа місяця 30% та до 29 числа місяця 40%; споживач знімає показання електролічильників о 00:00 год 24 числа у місяці з 31 днем, 22 числа у місяці з 29 днями, 23 числа у місяці з 30 днями та 21 числа у місяці з 28 днями; споживач зобовязаний протягом 0,5 доби з моменту знаття показань електролічильників довести їх значення до електропостачальної організації у двох примірниках за встановленою формою та адресою: м. Херсон, вул. Робоча,82б; якщо фактичне споживання електричної енергії більше обсягу оплаченого платежами, споживач сплачу остаточну суму заборгованості, а у випадку переплати платежами, переплата зараховується як плановий платіж наступного місяця; рахунки на оплату електричної енергії мають бути оплачені споживачем протягом 5 днів з дня виписки рахунка.

Відповідно до пункту 6.11 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.07.1996 №28 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за №417/1442 (далі - ПКЕЕ), остаточний розрахунок споживача за електроенергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електроенергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електроенергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором.

На виконання умов договору №3668 від 24.02.2006 позивач в період з січня по березень 2017 року здійснював постачання електричної енергії відповідачеві, що підтверджується актами прийому-передачі активної та реактивної електричної енергії, актами про обсяги спожитої (переданої) споживачу електричної енергії протягом відповідних розрахункових періодів, підписаними директором підприємства споживача без зауважень та скріпленими печаткою ПАТ "Таврійська будівельна компанія".

Ґрунтуючись на отриманих від відповідача даних щодо обсягів отриманої останнім електричної електроенергії, вартість якої визначена постачальником відповідно до тарифів, затверджених в передбаченому чинним законодавством порядку, та узгоджена сторонами у актах прийому-передачі електроенергії, позивач надав відповідачу рахунки для оплати за спожиту електроенергію: №3668 від 24.01.2017 за січень 2017р. за активну електроенергію на суму 446131,63 грн, за реактивну - 31386,55 грн; №3668 від 21.02.2017 за лютий 2017р. за активну електроенергію на суму 411276,80 грн, за реактивну - 27072,95 грн; №3668 від 24.03.2017 за березень 2017р. за активну електроенергію на суму 540295,84 грн, за реактивну- 41999,82 грн.

Відповідач свої зобов'язання за договором №3668 від 24.02.2006 щодо оплати отриманої електроенергії виконав з порушенням строків оплати, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Предметом спору у даній справі є вимоги постачальника електричної енергії про стягнення зі споживача 45274,13 грн інфляційних втрат, 10073,69 грн 3% річних та 90308,35грн пені, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань зі сплати вартості поставленої енергії за січень-березень 2017 року.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд послався на доведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором постачання електричної енергії, правомірність застосування позивачем до відповідача наслідків несвоєчасного виконання останнім умов договору №3668 від 24.02.2006 та відсутність правових підстав для зменшення нарахованої ПАТ "Таврійська будівельна компанія" пені.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського сулу з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про постачання електричної енергії №3668 від 24.02.2006, предметом якого є продаж електричної енергії.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 4.2.1 договору №3668 від 24.02.2006 за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3 - 2.3.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком "Порядок розрахунків", споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідачем оплата вартості активної електроенергії та послуг з перетікання реактивної електроенергії здійснена наступним чином. За січень 2017р.: за активну електроенергію: платіжні доручення №7315 від 28.04.2017 - 100 грн, №7353 від 10.05.2017- 200 грн, №7474 від 26.05.2017- 146131,63 грн; за реактивну електроенергію: платіжні доручення №7704 від 23.06.2017- 31386,55 грн; за лютий 2017р.: за активну електроенергію- платіжне доручення №7475 від 26.05.2017 - 411276,80 грн, за реактивну електроенергію - платіжне доручення №7705 від 23.06.2017 - 27072,95 грн; за березень 2017р.: за активну електроенергію - платіжні доручення №98 від 26.05.2017 - 442591,57 грн, №7519 від 30.05.2017 - 97704,27 грн, за реактивну електроенергію - платіжне доручення №7706 від 23.06.2017 - 41999,82 грн.

За таких обставин, враховуючи те, що відповідач зобовязання з оплати вартості спожитої електричної енергії та послуг з перетікання реактивної електричної енергії виконав з порушенням встановлених умовами договору про постачання електричної енергії №3668 від 24.02.2006 строків, позивачем правомірно нараховано скаржникові пеню в сумі 90308,35 грн за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором.

З огляду на доведеність позивачем факту несвоєчасного виконання відповідачем прийнятих на себе зобовязань за договором №3668 від 24.02.2006 правомірно задоволено Господарським судом Херсонської області і позовні вимоги про стягнення 63013,78 грн інфляційних втрат та 17928,11 грн 3% річних, нарахованих відповідачеві за несвоєчасне виконання своїх зобовязань за договором №3668 від 24.02.2006, оскільки відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому не можуть бути визнані обгрунтованими доводи скаржника щодо неправомірної відмови місцевим господарським судом відповідачу у зменшенні пені, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (частина друга статті 233 Господарського кодексу України).

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (рішення Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013).

Таким чином, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд за для усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

При цьому відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов'язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути у наслідок порушення зобов'язань, значно вище основного невиконаного зобов'язання.

Відповідачем означених доказів неспіврозмірності розміру пені, заявленої до стягнення, наслідкам порушення відповідачем зобов'язань за договором №3668 від 24.02.2006 надано не було. Заявлена до стягнення сума пені у розмірі 90308,35грн є цілком співрозмірною з сумою заборгованості, яка була заявлена до стягнення при зверненні позивача з позовом до суду: 1397704, 27 грн заборгованості за спожиту протягом січня-березня 2017 року активну електричну енергію та 100459,32 грн заборгованості за реактивну електричну енергію за цей же період.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені заявленої до стягнення ПАТ "Таврійська будівельна компанія" посилалась на скрутне фінансове становище та велику дебіторську заборгованість. На підтвердження вказаних обставин скаржником було надано лише баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2017 та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2017 рік.

Одеським апеляційним господарським судом враховується, що відповідно до положень статті 617 Цивільного кодексу України, обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів, не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання. Вказані обставини (відсутність коштів) не є винятковими у розумінні статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України

Відповідач також як на підставу для задоволення його клопотання про зменшення пені посилався на те, що ним добровільно здійснено погашення основної заборгованості.

Між тим сплата боржником основної заборгованості не є безумовною підставою для зменшення пені та не свідчить про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо вирішення вказаного клопотання відповідача. До того ж як вбачається з матеріалів справи її розгляд тривав більше року і затягування проведення оплати за спожиту електричну енергію зумовлювало б виникнення ще більш негативних наслідків в першу чергу для споживача, зокрема таких як збільшення періоду нарахування, а відтак і заявленої до стягнення суми пені.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд першої інстанції об'єктивно оцінив доводи обох сторін, подані заявником докази в обгрунтування власного клопотання та виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки останнім не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для такого зменшення відповідно до наведених вище норм.

Не приймаються до уваги судовою колегією і доводи апеляційної скарги стосовно неврахування місцевим господарським судом заборони нарахування інфляційних втрат і 3% річних протягом дії мораторію, введеного при порушенні провадження справи про банкрутство підприємства відповідача.

Законом України від 22.12.2011 №4212-VI внесено зміни до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" шляхом викладення його в новій редакції.

Відповідно до пункту 1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, він набирає чинності через рік з дня його опублікування.

ОСОБА_4 України від 22.12.2011 №4212-VI був опублікований в газеті «Голос України» за 18.01.2012, яка відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 10.06.1997 №503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно правових актів та набрання ними чинності» є офіційним друкованим виданням, в якій здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України.

Таким чином, ОСОБА_4 України від 22.12.2011 №4212-VI набрав чинності з 18.01.2013.

Згідно з пунктом 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 №4212-VI), положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Провадження у справі №923/1804/14 про банкрутство ПАТ "Таврійська будівельна компанія" порушено 24.12.2014, тобто після набрання чинності Законом України від 22.12.2011 №4212-VI. Відтак зазначена справа розглядається за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у чинній редакції.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Заявлені до стягнення у межах даної справи вимоги ПрАТ "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" є поточними, оскільки виникли після порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Таврійська будівельна компанія".

Тобто, позивач є поточним кредитором ПАТ "Таврійська будівельна компанія".

В силу частини пятої статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Згідно з приписами частини першої статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Частиною другою статті 19 цього Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Відповідно до частини третьої статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Отже, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №910/10889/17.

На даний час по справі про банкрутство ПАТ "Таврійська будівельна компанія" постанову про визнання банкрутом судом не прийнято, ліквідаційну процедуру не відкрито.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо розповсюдження дії мораторію на вимоги у даній справі про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у звязку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог. Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Херсонської області норм права при прийнятті рішення від 19.04.2018 не знайшли свого підтвердження, у звязку з чим підстав для зміни чи скасування цього рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 19.04.2018 у справі №923/285/17 без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "Таврійська будівельна компанія".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строк та у випадках, визначених статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 30.07.2018.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна