Ухвала суду № 75568451, 02.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 454/1785/14-к Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 11-кп/783/620/17 Доповідач: Галапац І. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах

апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Галапаца І.І.

суддів Березюка О.Г., Галина В.П.,

при секретарі Стойку Р.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційними скаргами прокурора Сокальського відділу Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_2 на вирок Сокальського районного суду Львівської області від 16 березня 2017 року відносно ОСОБА_3,

з участю прокурорів Гавло І.І., Марушія А.О.,

потерпілого ОСОБА_2

представника потерпілого ОСОБА_2 -

адвоката ОСОБА_4,

захисника обвинуваченого Денеки І.М. -

адвоката Романіва С.І.,

обвинуваченого ОСОБА_3,-

встановила:

цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Жвирка, Сокальського району, Львівської області, жителя АДРЕСА_1,

у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 125 КК України визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

ОСОБА_3 органом досудового розслідування обвинувачується у тому, що він 27 березня 2014 року, близько 17:30 год. по АДРЕСА_1 на території майданчику, позаду адміністративної будівлі ТзОВ ДП «Промцентр», під час словесного конфлікту, умисно наніс ОСОБА_2 три удари кулаком в обличчя, чим заподіяв легкі тілесні ушкодження у виді перелому кісток носа та крововиливів, що спричинили короткочасний розлад здоров'я останнього.

В апеляційній скарзі прокурор Гавло І.І. покликається на те, що вирок суду є незаконним та підлягає скасуванню з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Наголошує, що судом при винесенні виправдувального вироку в порушення зазначених вимог не наведено належного обґрунтування мотивів та підстав прийняття такого рішення, не надано повної та об'єктивної оцінки висунутому ОСОБА_3 обвинуваченню, а висновки суду першої інстанції згідно вимог ст. 411 КПК України не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення.

Акцентує, що під час судового засідання судом безпідставно було відхилено клопотання прокурора про допити осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин з'ясування, яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Стверджує, що судом при винесенні виправдувального вироку в порушення вимог закону не наведено належного обґрунтування, мотивів та підстав прийняття такого рішення, не надано повної та об'єктивної оцінки висунутому ОСОБА_3 обвинуваченню.

Зазначає, що суд визнав недопустимим доказом, протокол огляду місця події від 27 березня 2014 року, оскільки слідчий, в порушення норм ч.3 ст. 233 КПК України з клопотанням про надання дозволу на проникнення до вищевказаного майданчика не звертався та відповідна ухвала постановлена не була. Разом з тим, суд не врахував положення ч.1 ст. 233 КПК України, згідно якої ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді.

Звертає увагу на те, що в ході проведення досудового розслідування перед початком проведення огляду від 27 березня 2014 року, слідчим відібрано відповідні заяви про дозвіл від осіб, яким належить майданчик на території АДРЕСА_1, де саме і відбувався конфлікт між потерпілим ОСОБА_2 та обвинуваченим ОСОБА_3, більше того, слідчим проводився не обшук, а огляд майданчика, в ході якого зафіксовано обстановку та вилучено відповідні сліди. Вказаний протокол скріплено підписами слідчого, який проводив слідчу дію, понятих ОСОБА_6, ОСОБА_7, потерпілого ОСОБА_2, а також власниці ОСОБА_8 і при ознайомленні, будь-яких зауважень з боку учасників не виникло, а тому вважає, що підстав для визнання вищезгаданого протоколу, як недопустимого доказу згідно ст. 86 КПК України немає, оскільки останній проведений в порядку, встановленому ст. 233 КПК України. Більше того, огляд проводився не в приміщенні, а на площадці, яка являється відкритою та доступною для населення, оскільки в її межах надаються публічні послуги щодо обслуговування транспортних засобів, а тому кожен без будь-яких перешкод може вільно потрапити та користуватися нею. Окрім цього, відповідно до ст. 237 КПК України огляд є окремою, самостійною слідчою дією, яка у встановлених цим Кодексом випадках проводиться за правилами обшуку. Тому твердження, що слідчий провів обшук, а не огляд місця події є безпідставним. Окрім того, чинним КПК України не передбачено проведення такої слідчої дії як обшук місця події.

Наголошує, що суд визнавши протокол огляду місця події недопустимим, не бере до уваги отримані в результаті його проведення похідні від нього докази, однак, показання осіб, речові докази та висновки експерта є самостійними процесуальними джерелами доказів, які встановлюють наявність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження. Тим самим, судом надано перевагу одним доказам та залишено поза увагою інші фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, без відповідної мотивації.

Вважає, що наведені вище обставини, свідчать про те, що вирок суду першої інстанції, яким ОСОБА_3 визнано невинуватим та виправдано, є необґрунтованим та невмотивованим, що суперечить вимогам ст. 370 КПК України.

Зазначає, що згідно вироку суду, потерпілий ОСОБА_2 після словесної перепалки з ОСОБА_3 залишив місце події та після повернення плював кров'ю навколо автомобіля на місці події, а стороною обвинувачення не доведено, що сліди бурого кольору (крові) утворилися на місці безпосередньо під час конфлікту потерпілого та обвинуваченого.

Акцентує, що судом не взято до уваги покази потерпілого ОСОБА_2, який стверджував, що відразу після закінчення конфлікту, коли обвинувачений ОСОБА_3 поїхав з території, до нього вийшов ОСОБА_9, який постійно перебував на території та чув конфлікт між останніми. Побачивши кров та синці на потерпілому, ОСОБА_9 подав йому марлю, якою потерпілий намагався зупинити кров, при цьому, розповідавши ОСОБА_9, що тілесні ушкодження йому спричинив саме обвинувачений ОСОБА_3

Звертає увагу на те, що з показів потерпілого встановлено, що в ході конфлікту, обвинувачений ОСОБА_3 забрав у нього ключі від автомобіля «Мерседес-бенц Спринтер» та викинув їх при виїзді із площадки, де відбувався конфлікт, тому потерпілий після завершення конфлікту та розмови з ОСОБА_9 шукав вищевказані ключі по всій території, оскільки не міг покинути місце події на власному автомобілі, а кров з його обличчя в цей момент капала на поверхню площадки, де відбувалася подія.

Вищевказаний факт підтверджується протоколом огляду місця події від 01.05.2014 року в ході якого, виявлено в'язку з двох ключів із логотипом «Мерседес», які належать потерпілому та в ході досудового розслідування передані останньому на відповідальне зберігання, який в ході судового розгляду був долучений стороною обвинувачення до матеріалів кримінальної справи, проте судом взагалі не взятий до уваги.

Окрім цього стверджує, що судом не взято до уваги показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які залучені як поняті при проведенні слідчої дії та пояснили, що на місці події були плями крові на землі поблизу автомобіля потерпілого, а сам потерпілий був весь у синцях та крові.

Покликається на те, що судом зазначено, що понятим під час проведення огляду місця події залучено ОСОБА_6, який є родичем потерпілого, що прямо виключено ч.7 ст. 223 КПК України. ОСОБА_10, судом не взято до уваги те, що проведення огляду місця події згідно ст. 220 КПК України відноситься до слідчих розшукових дій, проведення якої регулюється виключно нормами Кримінального процесуального кодексу України, в якому відсутнє поняття «родичі», участь яких заборонено при проведенні вищевказаної процесуальної дії.

Водночас, згідно п.1 ч.1 ст. 3 КПК України, встановлено поняття «близькі родичі та члени сім'ї», яке охоплює: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Вважає, що оскільки у вироку суд зазначає, що ОСОБА_6, являється братом тестя потерпілого, то згідно п.1 ч.1 ст. 3 КПК України не є родичем потерпілого ОСОБА_2 в розумінні положень КПК України. Окрім цього наголошує, що судом не встановлено його заінтересованості в результатах кримінального провадження, а отже, підстав визнавати протокол огляду місця події від 27.03.2014 року, згідно ст. 86 КПК України, недопустимим доказом та не брати до уваги покази свідка ОСОБА_6 немає.

Звертає увагу на те, що судом визнано недопустимим доказом висновок експерта №044/2014 від 16.04.2014 року, оскільки у ньому зазначено посилання на опис рентгенограм черепа, кісток носа, ОГК від 27.03.2014 року (без номера), згідно якої пошкоджень кісток та патологічних змін не визначається, та на опис рентгенограми, згідно якої в боковій проекції відмічається щілинкове просвітлення та перерив контурів спинки носа - перелом спинки носа. Допитаний експерт ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що йому було надано не пронумеровані рентгенограми, які він не мав права використовувати під час проведення судово-медичної експертизи, а тому особисто відніс їх до Сокальської центральної районної лікарні для нумерації та опису. Крім того, даним висновком встановлено, лише можливість утворення у потерпілого тілесних ушкоджень внаслідок дії тупих твердих предметів, а не виключно внаслідок ударів рукою. Не відхилено можливості їх спричинення внаслідок падіння тощо.

Акцентує, що судом не враховано, що судово-медичним експертом згідно ч.4 ст. 69 КПК України не було заявлено про відмову від давання висновку, через недостатність матеріалів для проведення експертизи, оскільки вважає, що останні надійшли в обсязі, достатньому для виконання покладених на нього обов'язків.

Зазначає, що в судовому засідання встановлено, що експертом не здійснювалося збирання чи доповнення матеріалів для проведення судово-медичної експертизи, що заборонено ч.4 ст. 69 КПК України, а лише їх скерування до Сокальської районної лікарні для нумерації рентгенограм та їх опису. Також з показань судово-медичного експерта встановлено, що рентгенограми після їх виготовлення облікуються у відповідній книзі, в якій їм присвоюються номери. ОСОБА_10, на самі рентгенограми ці номери наносяться дещо пізніше, з метою уникнення пошкодження даних, що містяться на цих рентгенограмах. А тому, після надходження вищевказаних матеріалів від судово-медичного експерта, відповідними працівниками Сокальської ЦРЛ було проставлено номери на тих самих рентгенограмах, котрі вже були долучені до матеріалів, скерованих для проведення судово-медичної експертизи. Нових матеріалів для проведення експертизи ніким долучено не було.

Наголошує, що висновок експерта №044/2014 від 16.04.2014 року підтверджує механізм утворення, локалізацію та наявність у потерпілого тих тілесних ушкоджень, про які останній вказує в ході судового розгляду.

Стверджує, що судом взято до уваги відеозапис від 27.03.2014 року, з якого вбачається, що ОСОБА_3 розмовляв по телефону поблизу автомобіля ОСОБА_2 та забрав у нього ключі від автомобіля. Суд зазначає, що даний запис жодним чином не доводить заподіяння ОСОБА_3 тілесних ушкоджень ОСОБА_2

Вважає, що з даного запису вбачається, що біля огорожі майданчика (сітки) ліворуч від в'їзду відсутні будь-які автомобілі, що ставить під сумнів присутність там під час конфлікту обвинуваченого з потерпілим - свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Стверджує, що судом повністю проігноровано покази потерпілого ОСОБА_2, який в судовому засіданні вказав, що дане відео було зняте ним до нанесення тілесних ушкоджень обвинуваченим ОСОБА_3

Акцентує, що свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в судовому засіданні про відеозйомку нічого не зазначали, а вказали, що чітко бачили декілька ударів, які обвинувачений наніс потерпілому, внаслідок яких в останнього була кров на обличчі. Конфлікт тривав орієнтовно 5 хвилин, після чого останні поїхали з місця події, а тому судом не взято до уваги те, що вказані свідки прибули на місце події вже після завершення відеозйомки, тому згідно даного запису їх автомобіль в цей момент був відсутній на місці події.

Покликається на те, що судом не взято до уваги покази потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 Останні, в ході їх допиту під час судового розгляду чітко зазначили, що удари наносив саме обвинувачений ОСОБА_3

Зазначає, що суд бере до уваги протокол проведення слідчого експерименту від 21.01.2016 року, який був проведений через два роки після самої події, де ОСОБА_12 та ОСОБА_13 надали суперечливі покази з приводу того, де був розташований автомобіль, з якого вони спостерігали за конфліктом між обвинуваченим та потерпілим. Також, суд наголошує на те, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 є односельчанами з потерпілим, а тому їх покази викликають сумнів у суду та такі не можуть прийматися як докази винуватості ОСОБА_3

Звертає увагу на те, що свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 давали одинакові покази в ході їх допиту під час судового розгляду, як щодо місця розташування машини так і щодо подій, які відбувалися 27.03.2014 року. Слідчий експеримент було проведено за їх участі після двох років з моменту вказаної події, що і спричинило можливі розбіжності стосовно місця розташування автомобіля, проте ні в ході судового розгляду, ні в ході слідчого експерименту сумнівів щодо факту спричинення обвинуваченим ОСОБА_3 тілесних ушкоджень ОСОБА_2 ні в кого не було.

Покликається на те, що свідки обвинуваченого ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_14, котрі перебували на місці події в ході всієї сварки між обвинуваченим та потерпілим, перебувають у дружніх відносинах з обвинуваченим, а показання ОСОБА_14 на досудовому розслідуванні та під час судового розгляду суттєво відрізняються.

Акцентує, що у вироку суду зазначено, що свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_14 27.03.2014 року перебували в своїх орендованих «боксах», які розташовані неподалік від місця події. Самої бійки вони не бачили, проте чули розмову обвинуваченого ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_2 на підвищених тонах. При цьому, чи міг ще хтось бачити чи чути їх розмову сказати не могли, оскільки в більшості перебували в приміщенні та лише чули конфлікт. Жодних інших автомобілів на майданчику не було. Обвинувачений за їх словами, ударів потерпілому не наносив. Показання вказаних свідків в судовому засіданні підтверджував і сам обвинувачений ОСОБА_3

Наголошує, що такі покази суду надали лише обвинувачений та свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_14, інші ж свідки вказані покази не підтверджували, зокрема ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які чітко бачили моменти нанесення ударів ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_2, на відміну від інших свідків, котрі весь конфлікт перебували в приміщенні та лише чули розмову між останніми на підвищених тонах та фізично не могли бачити інших автомобілів на території, де відбувалася подія. Окрім того, аналогічні покази із свідками ОСОБА_12 та ОСОБА_13 надавав потерпілий, проте судом не взято жодних із них до уваги.

Також судом зазначено, що свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не змогли однозначно пояснити чому вони покинули дану території, а з їх показів випливає, що вони були на початку конфлікту та покинули місце події одразу після нанесення ударів ОСОБА_3

Покликається на те, що судом повністю проігноровано покази свідка ОСОБА_6, який був залучений як понятий для проведення процесуальної дії.

Стверджує, що тим самим судом надано перевагу одним доказам, та залишено поза увагою інші фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, без відповідної мотивації.

Окрім цього зазначає, що судом допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема, в письмових матеріалах справи відсутні будь-які відомості про проведення судового засідання 04 липня 2014 року, а також у наданому для ознайомлення технічному носії інформації відсутній звукозапис проголошення відповідної ухвали про призначення підготовчого судового засідання та звукозапис судового засідання за цей день. Згідно матеріалів справи підготовче судове засідання проведено 03 вересня 2014 року, однак, рішення про перенесення засідання з 04 липня 2014 року на 03 вересня 2014 року в матеріалах провадження відсутнє.

Також наголошує, що 02 жовтня 2014 року фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження не здійснювалось, а журнал судового засідання не вівся, про що свідчить відповідний акт складений секретарем судового засідання.

Вважає, що в ході перегляду судового рішення необхідно повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження та дати оцінку доказам, які досліджувались судом першої інстанції, з метою недопущення істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому, в порядку ст.ст. 404, 405 КПК України слід поновити судове слідство при апеляційному розгляді даного кримінального провадження.

Просить вирок Сокальського районного суду Львівської області від 16 березня 2017 року, яким ОСОБА_3 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 125 КК України та виправдано, скасувати у зв'язку із неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання в іншому складі суду.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 покликається на те, що вирок підлягає скасуванню в зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Як вбачається зі змісту, останній покликається на ті ж доводи, що і в своїй апеляційній скарзі прокурор.

Окрім цього, звертає увагу на те, що всупереч вимогам передбаченим ч.5 ст. 364 КПК України та ст.ст. 366, 367 КПК України, після останнього слова ОСОБА_3 та видалення суду до нарадчої кімнати для ухвалення відповідного вироку, суд відновив з'ясування обставин встановлених під час кримінального провадження та перевірки їх доказами.

Крім цього акцентує, що згідно ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 03 вересня 2014 року участь в підготовчому засіданні брали прокурор Хопта О.О., обвинувачений ОСОБА_3, захисник обвинуваченого - адвокат Романів С.І., представник потерпілого - ОСОБА_10 Таким чином, суд допустив до участі у кримінальному провадженні представником потерпілого особу, яка не має права бути представником фізичної особи, оскільки не являється захисником (адвокатом) в розумінні ст.ст.45, 50 КПК України та без самого потерпілого ОСОБА_2

Просить вирок Сокальського районного суду Львівської області від 16 березня 2017 року, яким ОСОБА_3 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 125 КК України та виправдано - скасувати у зв'язку із неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і визнати останнього винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 125 КК України.

Не погоджуючись із вищезгаданими апеляційними скаргами та вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, обвинувачений ОСОБА_3 подав на такі заперечення, які підтримав і його захисник - адвокат Романів С.І.

Покликається на те, що судом першої інстанції ухвалено законний, обґрунтований та вмотивований вирок у відповідності до вимог ст. 370 КПК України, а тому просить апеляційні скарги прокурора та потерпілого залишити без задоволення, а вирок Сокальського районного суду Львівської області від 16 березня 2017 року - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурорів, які підтримали апеляційну скаргу прокурора Сокальського відділу Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_1 та частково апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2, пояснення потерпілого ОСОБА_2 та виступ його представника - адвоката ОСОБА_4 про підтримання апеляційної скарги потерпілого та прокурора, пояснення обвинуваченого ОСОБА_3 та виступ його захисника - адвоката Романіва С.І. про їх заперечення та залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За правилами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів вважає, що вказані вимоги закону судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 були дотримані.

Частиною 2 статті 91 КПК України визначено, що доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Кримінальний процесуальний закон (ст. 92 КПК України) покладає на сторону обвинувачення обов'язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов'язок доказування належності та допустимості представлених доказів.

Відповідно до ч.2 ст. 62 Конституції України, ч.2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а, відповідно до ч.3 ст. 62 Конституції України та ч.4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

П.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» передбачено, що висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Колегія суддів вважає, що вказані вимоги закону місцевим судом при розгляді кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 були дотримані.

На думку колегії суддів, якщо у матеріалах кримінального провадження є докази, що встановлюють обставини, які мають значення для кримінального провадження, - суд може визнати такі обставини встановленими або не визнати їх доведеними.

Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі, можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 як під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні в суді першої інстанції, категорично заперечив свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України і суду пояснив, що 27 березня 2014 року він приїхав на територію по АДРЕСА_1, так як привіз запчастини Олегові. Побачив потерпілого ОСОБА_2, який постійно привозив товар йому на фірму. Розмовляв з ним про турбіну, яку ОСОБА_2 купив за його гроші та мав повернути, що чули та бачили ОСОБА_14 і ОСОБА_13. В подальшому, він сів в машину і поїхав до себе на фірму, яка знаходиться на відстані близько 100 м від даного майданчика. Перед виїздом з території стояла машина ОСОБА_15, з яким він привітався. Через короткий період часу потерпілий з тестем приїхав до нього та погрожували йому. Ствердив, що ОСОБА_2 ударів не завдавав.

Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що в березні 2014 року він ремонтував автомобіль в смт. Жвирка. ОСОБА_3 приїхав та припаркував свій автомобіль позаду його так, щоб він не зміг виїхати. В подальшому, в нього з ОСОБА_3 виник конфлікт з приводу запчастини, і останній забрав ключі із замка запалювання його автомобіля та сів в салон свого автомобіля. Він підійшов до ОСОБА_3, вимагав повернути ключі, а той вдарив його один раз ліктем лівої руки в область грудей, після чого вийшов з автомобіля та наніс 2-3 удари правою рукою йому в обличчя (в ніс). Після цього обвинувачений сів в автомобіль та поїхав з території. Поруч з ними під час конфлікту нікого не було. В гаражі був ОСОБА_14 та ОСОБА_9. Коли ОСОБА_4 поїхав, ОСОБА_9 вийшов та запропонував тряпку витерти обличчя, оскільки в нього з носа капала кров.

Після цього, він - ОСОБА_2 розмовляв по телефону зі своїм тестем та викликав поліцію. Виїжджав з території майданчика приблизно на 5-10 хв. - їздив з тестем до ОСОБА_4 забрати ключі від автомобіля, однак останній не хотів їх віддати та тікав від них, вони його доганяли, але ключів не забрали та повернулися на майданчик.

Працівники поліції приїхали на місце події після їх повернення.

Свідок ОСОБА_12 в суді першої інстанції пояснив, що 27 березня 2014 року він їхав разом з ОСОБА_13 з м. Сокаля в м. Червоноград та зупинились поблизу воріт території підприємства ОСОБА_4. З відстані близько 20 м бачив, як невідомий йому чоловік на майданчику біля автомобілів «Мерседес-Бенц Спрінтер» та «Рено» наносив удари по обличчі потерпілого ОСОБА_2, в якого було спухле обличчя, текла кров. Зазначив, що потерпілий є його односельчанином.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що 27 березня 2014 року разом з ОСОБА_12 їхали автомобілем останнього з м. Сокаля, зупинилися біля магазину в смт. Жвирка і в цей час побачили сутичку, а саме, як невідомий на той час йому чоловік наносив 2-3 удари в голову потерпілому ОСОБА_2, який є його односельчанином. Не дочекавшись закінчення бійки, вони поїхали.

Проаналізувавши показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 та протоколи проведення слідчих експериментів за їх участю від 21 січня 2016 року зі схемами, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про їх суперечність, щодо розташування автомобіля, з якого, з їх слів, вони спостерігали події, що відбувалися 27 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Крім цього, свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які, як встановлено місцевим судом та зазначено про це у вироку, однозначно були присутні на місці події і чули розмову ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на високих тонах, ствердили, що автомобіля, в якому могли знаходитися ОСОБА_12 та ОСОБА_13, ні на території майданчика, ні поблизу його огорожі не бачили.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду, щодо сумнівності показань свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 - односельчан потерпілого ОСОБА_2, визнавши їх суперечливими і такими, що спростовуються наданим ним же та оглянутим в судовому засіданні відеозаписом з мобільного телефону та поясненнями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_9, зокрема щодо присутності ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на місці події та спостеріганні за конфліктом, зазначивши, що такі не можуть прийматися як докази винуватості ОСОБА_3, з чим погоджується і апеляційний суд.

Крім цього, колегія суддів погоджується із висновком суду І інстанції щодо оцінки показань свідків ОСОБА_15, ОСОБА_18, ОСОБА_7, ОСОБА_6

Також, з матеріалів справи вбачається, і це знайшло своє відображення у вироку суду, на обґрунтування винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, сторона обвинувачення покликається, зокрема, на протокол огляду місця події від 27 березня 2014 року з фото таблицями та висновки експерта №402/2014-ім від 11 квітня 2014 року і №044/2014 від 16 квітня 2014 року, які ґрунтуються на здобутих в ході проведення огляду місця події даних.

Разом з тим, на думку колегії суддів, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, мотивувавши це у вироку, про недопустимість доказів - протоколу огляду місця події від 27 березня 2014 року, яким процесуально задокументовано огляд асфальтного майданчика та вилучено під час його проведення змиви речовини бурого кольору, а також похідний доказ - висновок експерта №402/2014-ім від 11 квітня 2014 року, оскільки в порушення вимог ст. 223, ч.3 ст. 233, ст. 234, ч.2 ст. 237 КПК України такий огляд, будучи оглядом іншого володіння, проведено без дозволу слідчого судді, а понятим до проведення такої слідчої дії був залучений родич потерпілого.

Відповідно до п.2 ч.3 ст. 69 КПК України, п.1 ч.1 ст. 13 Закону України «Про судову експертизу» та п.2.8 «Інструкції про проведення судово-медичної експертизи» у разі недостатності матеріалів для проведення експертизи експерт має право заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків, експерт може відмовитись від надання висновку згідно ч.4 ст. 69 КПК України, однак в будь-якому випадку не збирати матеріали для експертизи з власної ініціативи.

Висновком експерта №044/2014 від 16 квітня 2014 року встановлено механізм утворення та локалізацію тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому.

Відтак, проаналізувавши вищезгаданий доказ сторони обвинувачення, колегія суддів приходить до висновку, що судом обґрунтовано визнано такий недопустимим, оскільки в судовому засіданні експерт ОСОБА_11 суду пояснив, що отримавши непронумеровані рентгенограми черепа та кісток носа ОСОБА_2 з описом про відсутність будь-яких пошкоджень, він особисто відніс їх в Сокальську ЦРЛ для нумерації та опису, звідки йому були повернуті пронумеровані рентгенограми та опис із рентгензаключенням про наявність перелому кісток носа, тобто - з власної ініціативи зібрав матеріали для проведення експертизи, що суперечить вимогам ч.4 ст. 69 КПК України в якій зазначено, що експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи.

Отже, оцінюючи надані стороною обвинувачення вищенаведені докази, з урахуванням положень ч.2 ст. 87 КПК України, суд першої інстанції, з огляду на встановлені під час судового розгляду істотні порушення кримінального процесуального законодавства в ході збирання доказів, підставно визнав такі недопустимими, належним чином мотивувавши це у вироку, з чим погоджується і колегія суддів.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що місцевий суд, розглянувши кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 за ч.2 ст. 125 КК України, за обставин, викладених органом досудового розслідування в обвинувальному акті, у відповідності до положень ч.1 ст. 337 КПК України, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, всупереч доводам апеляційних скарг прокурора та потерпілого, підставно виправдав ОСОБА_3 в інкримінованому йому злочині, що, на думку колегії суддів, цілком відповідає фактичним обставинам, встановленим судом і не спростовано під час апеляційного розгляду.

Також, на думку колегії суддів, різна оцінка доказів суду, у порівнянні з їх оцінкою стороною обвинувачення, не може свідчити про неправильність такої чи упередженість суду, а тому доводи апеляційних скарг щодо необґрунтованості та незаконності судового рішення у зв'язку з невідповідністю висновків суду, фактичним обставинам справи, є надуманими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, на які покликаються в апеляційних скаргах прокурор та потерпілий, та які б тягли безумовне скасування вироку із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, при апеляційному розгляді, не встановлено.

Виходячи з наведеного, колегія не вбачає підстав для скасування вироку суду.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційні скарги прокурора Сокальського відділу Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Сокальського районного суду Львівської області від 16 березня 2017 року відносно ОСОБА_3 - без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

Галапац І.І. Березюк О.Г. Галин В.П.