Ухвала суду № 75561216, 27.07.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 149/916/17

Провадження №11-кп/772/664/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: Войнаревич М. Г.

Доповідач : Ващук В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2018 року м. Вінниця

Апеляційного суду Вінницької області

в складі:

головуючого судді: Ващук В.П.

судів: Нагорняка Є.П.?Мішеніної С.В.

зі секретарем: Міхневич І.А. .

розглянув «27» грудня 2017 року у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 120170203300000059 від 08.02.2017 року по обвинуваченню

ОСОБА_4,

народження ІНФОРМАЦІЯ_3

уродженця м. Вінниці українця,

громадянина України, раніше не судимого:

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

За участю сторін кримінального провадження:

прокурора: Миколайчука Д.Г.

обвинуваченого: ОСОБА_4

захисника - адвоката: Адамчука П.В.

потерпілої: ОСОБА_6

представника потерпілої: ОСОБА_7

за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні Клітченка С.С. та потерпілої ОСОБА_6, апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4 та в його інтересах захисника - адвоката Адамчука П.В. на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2018 року, -

В с т а н о в и в:

Вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2018 року ОСОБА_4 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України та йому призначено покарання у виді 2 років обмеження волі.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_6 15233, 63 грн. заподіяної матеріальної шкоди та 100 000 грн. моральної шкоди.

Вирішена доля речових доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що 08.02.2017 року о 01.00 год. ночі, ОСОБА_9, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за місцем проживання ОСОБА_10, що в АДРЕСА_1, вчинив з останньою сварку на грунті ревнощів, при цьому розбив скло, унаслідок чого ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження, а саме порізи обличчя. З метою уникнення подальшої сварки, ОСОБА_10босоніж та роздягнена покинула свій будинок та побігла до будинку свого сусіда ОСОБА_4, мешканця АДРЕСА_2. Під час перебування ОСОБА_10 в будинку ОСОБА_4, до даного домоволодіння прийшов ОСОБА_9, який перебував в стані алкогольного сп'яніння та відчинивши вхідні двері будинку і перебуваючи на його порозі, продовжив висловлювати образи в бік ОСОБА_10 та намагався увійти в будинок ОСОБА_4 В цей час ОСОБА_4 будучи обуреним поведінкою ОСОБА_11 відносно ОСОБА_10, намагався виштовхнути ОСОБА_11 за двері свого будинку і так як це не вдалось, оскільки останній перебував в стані алкогольного сп'яніння, чинив супротив та наносив удари ОСОБА_4, в результаті чого ОСОБА_4 з метою захисту від незаконного вторгнення ОСОБА_9 в його будинок та спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10, взявши до правої руки дерев'яну палицю, яка знаходилась при вході в будинок, перевищуючи межі необхідної оборони, наніс потерпілому ОСОБА_9 близько 5 ударів в область голови, від чого останній впав на бетонне покриття порогу будинку та втратив свідомість. Після чого обвинувачений ОСОБА_4 подзвонив в поліцію, та родичам ОСОБА_9 та повідомив, про обставини правопорушення.

З отриманими тілесними ушкодженнями у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, перелому кісток склепіння черепа, забою головного мозку 08.02.2017 року ОСОБА_9 госпіталізовано до відділення анестезіології та інтенсивної терапії КУ "Хмільницької центральної районної лікарні", де ІНФОРМАЦІЯ_4 року о 02:41 год. від отриманих тілесних ушкоджень він помер. Відповідно до висновку експерта № 14 від 09.02.2017 року, при проведенні судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_9 виявлено тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, ран на голові, саден та синців на голові, крововиливу в м'які тканини голови, субдурального та субарахноїдального крововиливів головного мозку, кров'янистого ліквору в шлуночках головного мозку, забою мозочка, перелому кісток основи та склепіння черепа, які виникли від дії твердого тупого предмету, що належать до тяжких тілесних ушкоджень. Також у ОСОБА_9 виявлено тілесні ушкодження у вигляді крововиливу в слизову оболонку верхньої губи, синців на шиї та правій руці, саден на лівій кисті та правій гомілці, які належать до легких тілесних ушкоджень, які виникли від дії твердого предмета. Смерть ОСОБА_9О настала від вказаної відкритої черепно-мозкової травми. Між відкритою черепно-мозковою травмою, яка ускладнилась набряком і напуханням головного мозку, та смертю ОСОБА_9 є причинно-наслідковий зв'язок.

В апеляційній скарзі прокурора у кримінальному провадженні Клітченка С.С. ставиться питання про скасування вироку Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28.03.2018 року відносно ОСОБА_4, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості . Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді 10 років позбавлення волі.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що суд першої інстанції, у мотивувальній частині вироку не зазначив, мотиви, з яких змінює правову кваліфікацію вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення. Зазначає, що всупереч вимогам ст. 411 КПК України висновки суду стосовно вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, тобто умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене із перевищенням меж необхідної оборони, а не кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Висновки суду в частині зміни правової кваліфікації вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення з ч.2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, грунтуються лише на показаннях наданих обвинуваченим під час судового розгляду та повністю суперечать доказам дослідженим під час судового розгляду. На думку прокурора дані покази ОСОБА_4 вказують на те, що останній бажає уникнути кримінальної відповідальності за скоєне, оскільки цілеспрямовано та з великою силою завдав кілька сильних ударів дерев'яною палицею потерпілому у життєво важливий орган - голову. Крім того, зазначає, що судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 не в повній мірі виконані вимоги ч.2 ст. 65 КК України щодо призначення покарання, оскільки останній ні під час досудового розслідування, ні в судовому засіданні не розкаявся, винним себе не визнав, при цьому стверджуючи, що діяв в стані необхідної оборони.

В апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_4 ставиться питання про скасування вироку Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28.03.2018 року щодо нього за ст. 124 КК України та виправдання його, в зв'язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України.

Свої вимоги обвинувачений мотивував тим, що він не хотів вбивати потерпілого , а тільки наніс ушкодження останньому, оскільки захищався від його незаконних дій, так як намагався врятувати сусідку, яка в нічний час прибігла до нього. Зазначає, що є інвалідом дитинства та має захворювання органу зору та не баче без окулярів і взагалі в темну пору доби, а тому і не міг бачити куди попадали його удари, так як була ніч. Зазначивши, що ні в коридорі , ні на вулиці освітлення не було. Вказує, що він тільки захищався, а тому взяв палицю, якою підпирав двері в хаті.

Захисник - адвокат Адамчук П.Б., в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 не погоджуючись із рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування вироку Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28.03.2018 року та винесення виправдувального вироку, щодо його підзахисного, в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Вимоги захисник мотивує тим, що вирок суду першої інстанції винесений з істотним порушенням вимог ст. 370 КПК України, відповідно до якого судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим, тобто ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом. На думку адвоката дані вимоги судом першої інстанції, не виконані, а тому вирок є незаконним.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 просить скасувати вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28.03.2018 року та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у виді 9 років позбавлення волі.

Свої вимоги потерпіла мотивувала тим, що висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 перебував в стані необхідної оборони не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та не ґрунтується на доказах, досліджених у судовому засіданні. Вказує, що покази ОСОБА_4 щодо того, що потерпілий ОСОБА_9 намагався потрапити до його будинку та висловлював погрози на його адресу повністю спростовується показами свідка ОСОБА_10 Зазначає, що між ОСОБА_4 та потерпілим ОСОБА_9 ще влітку 2016 року відбувся конфлікт, та з того часу між ними склалися неприязні відносини. При оцінці дій обвинуваченого та надання їм правової кваліфікації не взято до уваги судом кількість, спосіб та характер нанесених тілесних ушкоджень потерпілому, оскільки тілесні ушкодження спричинювались потерпілому у життєво важливий орган та з прикладанням фізичної сили, що говорить про умисел обвинуваченого на спричинення тяжких тілесних ушкоджень чи позбавлення життя потерпілого. Також вказує, що ОСОБА_4 свою вину у вчинені злочину не визнав, не розкаявся у скоєному та не відшкодував школу.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_4 та в його інтересах захисника - адвоката Адамчука П.Б., які підтримали свої апеляційні скарги та заперечили проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілої, потерпілу ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7, які підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі в повному обсязі, міркування прокурора , який підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні частково та вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим, просить визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, призначити покарання у вигляді 7 років позбавлення волі, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, потерпілої, обвинуваченого ОСОБА_4 та в його інтересах захисника - адвоката Адамчука П.В. не підлягають до задоволення.

Відповідно ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення має бути законним та обгрунтованим і вмотивованим. Обгрунтоване рішення - це таке, що достатньо, добре аргументоване, підтверджене науково, певним досвідом, переконливими доказами, доведеними фактами.

Обґрунтованим є судове рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами. Обґрунтованість судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів.

Обґрунтованим судове рішення слід вважати, якщо: 1) суд повністю встановив обставини, що мають значення для кримінального провадження; 2) ці обставини доказані; 3) висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам кримінального провадження.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчинені кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Європейський суд з прав людини зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди.

При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

При розгляді справ даної категоріъ, як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» №1 від 26.04.2002 року, суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Згідно з ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, а згідно з ч. 2 ст. 38 КК перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, - умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. У зв'язку з цим кримінальна відповідальність за такі дії настає лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 та 124 КК.

Коли при перевищенні меж необхідної оборони чи заходів, необхідних для затримання злочинця, заподіяно тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть, дії винного за відсутності умислу на позбавлення потерпілого життя належить кваліфікувати за ст. 124 КК.

Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини. Якщо суд визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, у вироку слід зазначити, в чому саме воно полягає.

На думку апеляційного суду, рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам та є законним, оскільки відповідає завданням кримінального провадження щодо захисту особи, охорони прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений та засуджений, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_4 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, вчинене із перевищенням меж необхідної оборони - є обґрунтованими.

Перекваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_4 з ч.2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України - є правильною.

Посилання в апеляційних скаргах прокурора та потерпілої , що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і ґрунтуються на припущеннях та що його дії необхідно кваліфікувати за ч.2 ст. 121 КК України - є безпідставними.

Також посилання в апеляційних скаргах обвинуваченого та в його інтересах захисника - адвоката Адамчука П.В. , що висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 перебував в стані необхідної оборони та в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ст.124 КК України не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та не ґрунтується на доказах, досліджених у судовому засіданні, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що судом по даному провадженню дотримано вимог кримінально - процесуального законодавства, спрямованих на встановлення в справі об'єктивної істини.

В судовому засіданні першої та апеляційної інстанціях ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 121 ч.2 КК України не визнав та пояснив, що 08.02.2017 року в нічну пору доби, перебував у своєму будинку по вул. Берегового, 49 в с. Качанівка Хмільницького району Вінницької області. Вхідні двері до будинку на замок замкнені не були, так як замок замерз. До будинку забігла сусідка ОСОБА_10Ю, яка була в стані алкогольного сп'яніння, босоніж із окровавленим обличчям, яка повідомила, що в її очі попало скло і попросила промити їй очі, на що він погодився та допоміг ОСОБА_10 промити очі, при цьому вона повідомила йому, що це зробив ОСОБА_9 В цей час він почув як скрипнули вхідні двері , та вийшов на коридор, де побачив, що до будинку намагається увійти ОСОБА_9 Він виштовхнув ОСОБА_9 з будинку за вхідні двері, але останній другий раз намагався увійти до будинку, а він його не пускав та виштовхував. При цьому ОСОБА_9 наносив йому удари, у зв'язку із чим спричинив тілесні ушкодження. Коли він другий раз виштовхував ОСОБА_9 за двері, то у нього впали очки і він почав погано бачити. Коли ОСОБА_9 втретє намагався зайти до будинку, то йому показалось, що той тримає щось в руках та захищаючись від ОСОБА_9 він схопив, перше, що попало під руки, а саме дерев"яну палку, яка була в коридорі, і стоячи в пройомі вхідних дверей махав палкою перед собою, щоб ОСОБА_9 не міг зайти до будинку. При цьому він палкою кудись попадав, але куди саме він не бачив та зазначив, що він оборонявся від ОСОБА_9, який кидався на нього намагаючись увійти до будинку. Коли все це відбувалося, позаду щось кричала ОСОБА_10Ю, але де саме вона в цей час перебувала, він не бачив і що саме кричала не чув. В подальшому він побачив, як перед будинком, щось лежить на снігу. Він зрозумів, що це ОСОБА_9 Після цього він викликав поліцію, та повідомив родичам останнього, але на вулицю не виходив. Палицю, а саме зламаний держак від лопати, після даних подій поклав у кутку в коридорі.

Суд обгрунтовуючи висновки про винуватість ОСОБА_4, послався на показання свідка ОСОБА_10 , яка була допитана в суді апеляційної інстанції та при цьому повідомила, що 07.02.2017 року увечері вона була в магазині в с. Качанівці разом з ОСОБА_9 Вони сиділи за столиком та вживали спиртні напої. В подальшому ОСОБА_9 пішов на вулицю, а вона залишилася, а коли вона через деякий час вийшла на вулицю, то ОСОБА_13 її там чекав. Вона з ним йти не хотіла через те, що між ними виник конфлікт та втекла від нього. Але коли вона прийшла до свого будинку, по вул. Берегового,48, то ОСОБА_9 вже чекав її біля будинку і вони разом зайшли в середину будинку, де вона сказала йому щоб він йшов, так як їй набридли його ревнощі. Він пішов з будинку, а вона за ним зачинила двері на замок. Але через деякий час він повернувся і почав стукати у вікно, розбивши одне із них , а так як вона стояла близько до вікна, то скалки скла попали їй в очі та порізали обличчя. Після чого вона босоніж та роздягнена побігла по снігу до сусіда ОСОБА_4, який живе через дорогу, та у якого двері на замок зачинені не були та стала кликати ОСОБА_4 Він вийшов з кімнати і дозволив їй зайти. Вона сказала йому, що в очі попало скло і що скло порізало обличчя і що їй потрібно вмитися. ОСОБА_4 завів її на кухню де зливав їй водою, а вона умивалась. При цьому вона сказала ОСОБА_4, що це зробив ОСОБА_9. В цей час до будинку підійшов ОСОБА_9, та почав щось кричати а коли вона вийшла в коридор, то побачила, як в пройомі вхідних дверей стояв ОСОБА_4 та махав палицею. Він здійснював замахи палицею із-за плеча і наносив удари вперед. Звуків ударів вона не чула. Коли вона підійшла ближче, то ОСОБА_4 повернувся і сказав, що йде викликати поліцію, а вона побачила лежачого на вулиці ОСОБА_9, який лежав перед порогом будинку. Потім ОСОБА_4 сказав їй щоб вона поверталася додому, що вона і зробила, а коли вона повернулася до будинку ОСОБА_4, то побачила, що обличчя ОСОБА_9 , який лежав біля входу в будинок , все у крові. Також ОСОБА_10 зазначила, що з ОСОБА_9 тільки зустрічалась.

Потерпіла ОСОБА_6 в суді першої та апеляційної інстанції показала, що ОСОБА_9 їй приходиться рідним дядьком, та був для неї був як батько. Оскільки вона сирота. 08.02.2017 року в ночі до неї та її чоловіка неодноразово телефонував по мобільному ОСОБА_4, але її чоловік не хотів відповідати. Потім на дзвінок відповіла дочка, яка після розмови почала плакати і сказала, що щось сталося з ОСОБА_9 Вона взяла телефон та почула, як ОСОБА_4 сказав «приїжджайте і забирайте свого ОСОБА_9, він харчить». Коли приїхали до будинку ОСОБА_4 то побачили, що перед будинком коло порогу лежить ОСОБА_9, який лежав головою до будинку, а ногами до дороги. У ОСОБА_9 вся голова була в крові. ОСОБА_9 на її зернення до нього не реагував, тоді вони занесли останнього в автомобіль та відвезли до лікарні. Потім їм повідомили, що ОСОБА_9 помер. Також вказала, що ОСОБА_9 протягом тривалого часу проживав з ОСОБА_10

Крім показань самого обвинуваченого, свідків , потерпілої, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 124 КК України підтверджується іншими матеріалами кримінального провадження, які були предметом дослідження в суді першої існтанції та апеляційної інстанці, а саме:

- протоколом огляду місця події від 08.02.2017 року та таблицею ілюстрацій до протоколу, з якого вбачається, що у період часу з 01:55 год. до 03:00 год., де по місцю проживання ОСОБА_4 було виявлено труп ОСОБА_9 (а.с.65-70).

В ході проведення слідчого експерименту від 09.02.2017 року вбачається, що з 16:00 години до 17:10 години з участю свідка ОСОБА_10 та таблицею ілюстрацій до протоколу, остання в присутності понятих показала, при яких обставинах ОСОБА_9 спричин їй порізи обличчя, яким чином вона від нього втікала, та шукала захисту у ОСОБА_4, та при яких обставинах ОСОБА_9 наніс їй тілесні ушкодження (а.с.99-114).;

- протоколом огляду трупа від 09.02.2017 року та таблицею ілюстрацій до протоколу, відповідно до якого з участю СМЕ ОСОБА_14 оглянуто труп ОСОБА_9, на якому на голові виявлено 8 ран, 8 саден та синців (а.с.75-79);

-заявою ОСОБА_4 від 09.02.2017 року відповідно до якої ОСОБА_4 надав працівникам поліції покривало червоного кольору, яким ОСОБА_4 після нанесення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень накрив останнього щоб той не замерз (а.с.86).;

-протоколом огляду речей від 10.02.2017 року та таблицею ілюстрацій до протоколу, відповідно до якого оглянуто тканину бежевого кольору з візерунком розмірами 180 на 135 см, товщиною 0,2 см. На поверхні тканини виявлено сліди речовини бурого кольору (а.с.87-89).

Відповідно до висновку експерта 314 від 28.03.2017 року при судово- медичній експертизі трупа ОСОБА_9 виявлено тяжкі тілесні ушкодження, які стоять в безпосередній причині із настанням смерті. Між відкритою черепно мозковою травмою ОСОБА_9, яка ускладнилась набряком та набуханням головного мозку та смертю останнього є причинно -наслідковий зв'язок ( а.с.126-129 т.1).

Згідно висновку експерта №22 від 16.02.2017 року у ОСОБА_4 було виявлено тілесні ушкодження у вигляді саден на лівій руці та грудній клітці зліва, які належать до легких тілесних ушкоджень, які виникли від дії твердого тупого предмету в час вказаний в постанові слідчого 09.02. 2017 року (а.с.167, т.1).

Таким чином, у справі зібрано достатньо доказів, які прямо і побічно викривають обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні умисно заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинених із перевищенням меж необхідної оборони що спричинило смерть потерпілого.

Судом першої та апеляційної інстанцій установлена наявність ознак перевищення меж необхідної оборони, а саме, що свідок ОСОБА_10 в іншій час (01 год. ночі) в лютому місяці, роздягнена, босоніж із окровавленим обличчям прибігла до будинку ОСОБА_4. Під час омивання обличчя, ОСОБА_10, повідомила, що тілесні ушкодження їй наніс ОСОБА_9 і поява ОСОБА_9 в нічній час в будинку ОСОБА_4П,, та неодноразові наміри зайти в будинок, нанесення ОСОБА_4 тілесних ушкоджень можуть свідчити про раптовість, неготовність останнього до відбиття нападу, тому використання підручного засобу - обломку держака лопати, яким він підпирав двері для відбиття нападу ОСОБА_9, який перебував в стані алкогольного сп'яніння вважається умисним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження у разі перевищення меж необхідної оборони.

Невизнання ОСОБА_4 винуватості за ст. 124 КК України є, виключно, способом уникнення відповідальності за вчинене ним кримінального правопорушення, тому суд розцінює це, як спосіб захисту обвинуваченого.

Доводи прокурора та потерпілої про безпідставність перекваліфікування дій ОСОБА_4 зі ст. 121 на ст. 124 КК України є необґрунтованими та спростовуються показами обвинуваченого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_10, а також іншими матеріалами провадження. Судом першої інстанції вірно встановлено, з чим погоджується і апеляційний суд, що ініціатором конфлікту був саме ОСОБА_9, і коли ОСОБА_4 зрозумів, що поранив потерпілого, він припинив будь - які дії, не продовжував наносити удари палицею, а пішов викликати швидку медичну допомогу, поліцію та повідомив родичів потерпілого про інцидент. Таким чином, поведінка ОСОБА_4 після відвернення нападу, однозначно свідчить на його користь та підтверджує те, що він не мав наміру спричиняти умисні тяжкі тілесні ушкодження, що заподіяли смерть ОСОБА_9, який перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у нічну пору доби, намагався проникнути до приміщення ОСОБА_4, який неодноразово виштовхував його з будинку. В свою чергу ОСОБА_4 є особою із обмеженим зором, в якого під час сутички з потерпілим впали окуляри, внаслідок чого він не міг чітко оцінювати обстановку навколо нього, перебував в стані сильного емоційного напруження, за відсутності умислу на позбавлення життя, а з метою захисту, наніс кілька ударів палицею по голові, що спричинило смерть ОСОБА_9, після чого викликав працівників поліції, швидку допомогу, родичів потерпілого та накрив одіялом лежачого на землі ОСОБА_9, тобто намагався будь- яким чином йому допомогти.

Суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно, розглянув усі докази з позиції достовірності та допустимості і оцінив їх в сукупності, правильно кваліфікувавши дії ОСОБА_4 за ст. 124 КК України та призначив покарання у виді 2 років обмеження волі.

Відповідно до вимог ст. 50 і ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому, суд повинен врахувати сукупність тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.

Суд першої інстанції додержався у даному кримінальному провадженні вищевказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність.

Так, призначаючи обвинуваченому покарання , суд на виконання вимог ст. 50 і ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 «Про практику призначення судами кримінального покарання», належно врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, особу ОСОБА_4 зокрема те, що він позбавив людину самої найголовнішої цінності - життя, крім того вину у скоєному не визнав.

Призначене обвинуваченому покарання є справедливим та обґрунтованим, яке грунтується на вимогах закону, та призначене у повній відповідності з вимогами ст. 65 КК України і є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Допущення в ході судового розгляду даного кримінального провадження порушень вимог кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів законність ухваленого судового рішення апеляційний суд не убачає.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні Клітченка С.С., потерпілої ОСОБА_6 обвинуваченого ОСОБА_4 та в його інтересах захисника - адвоката Адамчука П.Б. - залишити без задоволення.

Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2018 року щодо ОСОБА_4 за ст. 124 КК України -залишити без змін.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана до Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

Ващук В.П. Мішеніна С.В. Нагорняк Є.П.

Згідно з оригіналом: