Постанова № 75559578, 26.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 490/587/18

Категорія: 10.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Градовського Ю.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління соціальних виплат і компенсацій Центрального району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради , 3-тя особа: Адміністрація Центрального району Миколаївської міської ради про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся з позовом до Управління соціальних виплат і компенсацій Центрального району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради (далі - відповідач, Управління), 3-тя особа: Адміністрація Центрального району Миколаївської міської ради, про визнання протиправними дії щодо відмови у призначенні допомоги при народженні дитини та скасування рішення-повідомлення від 13.11.2017 № 2763 Управління про відмову ОСОБА_2 у призначені допомоги при народженні дитини ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та зобов'язати Управління призначити, нарахувати та виплатити допомогу при народженні дитини в розмірі 41 280 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що Конституцією України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачені соціальні гарантії дітей, у зв'язку з чим відмова у виплаті соціальної допомоги при народженні дитини, яка за своєю природою є допомогою самій дитині є протиправною та є порушенням прав дитини.

При цьому вказує, що несвоєчасне звернення із заявою про призначення такої допомоги до відповідних органів УПСЗН зумовлено об'єктивними обставинами, внаслідок перебування родини на території Російської Федерації під час надання тимчасового притулку.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у задоволення позову ОСОБА_2 - відмовлено.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року скасувати та винести нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи, зокрема тому факту, що позивач з об'єктивних причин не мав змоги особисто звернутися до відповідача, оскільки на час народження дитини та після її народження. родина проживала на території Російської Федерації, а тому таку заяву було подано його дружиною в електронному вигляді на ім'я Міністра соціальної політики України. Крім того, апелянт наполягав на тому, що допомога при народженні дитина за своєю природою є допомогою самій дитині, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих державою.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що допомога при народженні дитини призначається та виплачується виключно за умови, якщо відповідне звернення надійшло від особи не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. В даному випадку позивач у встановлений строк із зверненням про призначення допомоги до відповідача не звернувся, а відтак втратив право на отримання зазначеної допомоги.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва про народження, виданого 20 липня 2015 року комітетом по справах РАЦС Республіки Алтай Російської Федерації в родині позивача, ОСОБА_2, який є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася дитина - син ОСОБА_3. Мати дитини - ОСОБА_6, громадянка України, з якою позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі.

Під час народження дитини позивач, так само як і його родина, перебував на території Російської Федерації, як особа, що отримала тимчасовий притулок, що підтверджується посвідкою про надання тимчасового притулку на території Російської Федерації (а.с.10-13).

Також судом першої інстанції встановлено, що після того, як позивача із сім'єю було депортовано до України та після реєстрації місця проживання в Україні за адресою АДРЕСА_1, позивач 07 листопада 2017 року звернувся до Управління соціальних виплат і компенсацій Центрального району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради із письмовою заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини.

07 листопада 2017 року Управлінням соціальних виплат і компенсацій Центрального району Відділу соціальних виплат і компенсацій прийнято Рішення про відмову у призначенні допомоги сім'ям з дітьми в силу приписів п. 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27.12.2001, яким визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини (а.с. 54).

Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що строк для звернення за призначенням допомоги при народження дитини є визначеним, тобто можливість його поновлення законом не передбачена. Оскільки, позивач пропустив дванадцятимісячний строк, встановлений для звернення з відповідною заявою, то відповідач, відмовляючи у призначенні та виплаті допомоги при народженні дитини, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим законодавством.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно за ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення встановлюється Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 №2811-XII (далі - Закон №2811).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до статті 10 цього Закону допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Умови призначення допомоги при народженні дитини визначені статтею 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», відповідно до якої допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.

Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.

Даний перелік документів є вичерпним.

Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Згідно з пунктом 11 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2001, для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: 1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).

Жінки, які мають зареєстроване місце проживання на території України і народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Пунктом 12 порядку передбачено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, колегія суддів дійшла висновку про те, що чинним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, визначено обов'язкову умову призначення допомоги при народженні дитини, а саме: звернення за її призначенням не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Апелянт в обґрунтування апеляційної скарги зазначав про те, що вони з дружиною не мали можливості особисто звернутися до відповідача із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини, у строк встановлений законом, через велику відстань місця перебування, а саме в Республіці Алтай Російської Федерації, при цьому апелянт посилався на те, що його дружиною було вчасно подано таку заяву електронною поштою на ім'я Міністра соціальної політики України.

Так, згідно матеріалів справи, дійсно під час народження дитини ОСОБА_4, протягом 2014-2017 років позивач, ОСОБА_7, так само як і його родина перебував на території Російської Федерації, як особа яка отримала тимчасовий притулок, що підтверджується посвідкою про надання тимчасового притулку на території Російської Федерації (а.с.10-13).

Згідно відмітки від 23.05.2017 року у паспорті громадянина України позивача, ОСОБА_2, Управлінням МВС по Республіці Алтай відмовлено у в'їзді на підставі п.2 ч. 1 ст. 27 Федерального Закону «О порядке выезда из Росийской Федерации и въезда в Росийскую Федерацию» у зв'язку з прийняттям рішення про адміністративне видворення/депортацію (а.с.14).

Крім того, згідно матеріалів справи 25 грудня 2015 року, дружиною позивача, ОСОБА_6, було подано електронну заяву до Міністерства соціальної політики України про призначення державної допомоги при народженні дитини (а.с. 23).

Однак, Міністерством соціальної політики України листом від 11.01.2016 року № 92/5/123-16 було надано відповідь про порушення заявницею порядку подання заяви та роз'яснено порядок подання такої заяви (а.с. 27).

Також з матеріалів справи вбачається, що з заявою до Управління соціальних виплат і компенсацій Центрального району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської МР про призначення допомоги при народженні дитини позивач звернувся після депортації до України у листопаді 2017 року, тобто з пропуском строку звернення за її призначенням, встановленим чинним законодавством, в той час коли дитині майже виповнилося три роки.

Апелянт вважає, що у зв'язку з тим, що він не мав можливості вчасно особисто звернутися із заявою з об'єктивних причин, його право на призначення має бути поновлено, оскільки закон не містить положень, які б забороняли поновлювати строк встановлений ст. 11 Закону п. 12 Порядку.

Крім того, апелянт вважає, що така відмова відповідача у виплаті допомоги, що гарантована державою є порушенням прав дитини.

З доводами апелянта колегія суддів не може погодитись, з огляду на таке.

Як зазначалося вище, згідно ст. 11 Закону та п. 12 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» від 27.12.2001 року № 1751, допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

При цьому, законодавством не передбачено можливості поновлення зазначеного строку.

Разом з цим, згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Тобто, у даному випадку визначальним є те, що закон не передбачає права відповідача поновити строк встановлений ст. 11 Закону п. 12 Порядку і це, в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, означає відсутність можливості його поновлення, оскільки це не передбачено законом.

Таким чином, зазначений строк є присічним, тобто можливість його поновлення законом не передбачена. Значення такого строку полягає у тому, щоб припинити дію за певних обставин. Присічні строки - це не звичайні строки здійснення суб'єктивних прав, а особливі строки, зі спливом яких присікається існування суб'єктивного права.

Отже, закінчення присічного строку призводить до припинення суб'єктивних прав і обов'язків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свідомо звернувся до влади Російської Федерації щодо отримання тимчасового притулку, який і одержав на той час, тому доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для поновлення строку із посиланням на судову практику є необґрунтованими, оскільки обставини даної справи не є тотожними обставинам у зазначених справах.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначені та виплаті допомоги при народженні дитини, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені відповідним законодавством України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З приводу доводів апеляційної скарги щодо звернення дружини позивача електронним листом до Міністерства соціальної політики, колегія суддів зазначає, що на час направлення вказаного листа (у грудні 2015 року) Порядком № 1751 не було передбачено можливості подання заяви про призначення допомоги при народженні дитини в електронній формі, про що і було зазначено у листі-віповіді на вказану заяву.

Також недоречними є доводи апеляційної скарги із посиланням на норми Закон України «Про звернення громадян», оскільки порядок подання заяви про призначення допомоги при народженні дитини передбачений Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та Постановою КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» від 27.12.2001 року № 1751, а тому норми саме цього закону та порядку підлягають застосуванню в спірних правовідносинах.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини у справі Будченко проти України (рішення від 24.04.2015) свідчить про помилкове та вибіркове тлумачення застосування конвенційних принципів та практики Європейського Суду з прав людини, з огляду на таке.

Так, провадження у справі Будченко проти України ініційоване скаржником з тих підстав, що суди не звільнили його згідно з вимогами законодавства від оплати спожитих ним електроенергії та газу /п. 3 Рішення/. Заявник скаржився, що 7 квітня 2004 року Центрально-Міський суд незаконно відмовив йому у задоволенні позову. У своїй заяві він посилався на статтю 6 Конвенції. Суд, якому належить провідна роль у наданні юридичної кваліфікації фактам справи, констатував, що зазначена скарга мала розглядатися за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, яка передбачає таке: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. (п.п 24, 25 Рішення від 24.04.15 у справі Будченко проти України, заява 38677/06)

Правовідносини у даній справі виникли внаслідок того, що відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача про призначення допомоги, виходячи з того, що позивач пропустив строк звернення із заявою, який закон встановлює для усіх без виключень суб'єктів звернення.

На думку колегії суддів, спірні відносини у даній справі не охоплюються сферою дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а тому доводи апеляційної скарги щодо порушення прав дитини із посиланням на висновки ЄСПЛ викладені у рішенні від 24.04.2015 у справі Будченко проти України є безпідставними.

Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління соціальних виплат і компенсацій Центрального району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради , 3-тя особа: Адміністрація Центрального району Миколаївської міської ради про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26.07.2018 року.

Головуючий суддя Стас Л.В.Судді Турецька І.О. Градовський Ю.М.