Постанова № 75551221, 25.07.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 686/16401/17

Провадження № 22-ц/792/1132/18

Категорія: 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ОСОБА_1 (суддя – доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3

секретар судового засідання Медведчук Н.Д.

за участю відповідачки ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/16401/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, третя особа – служба у справах дітей Хмельницької міської ради про визначення місця проживання дитини.

Заслухавши доповідача, пояснення відповідачки та її представника, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Відповідно до пункту 8 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_6 зазначав, що від шлюбу із відповідачкою 22.01.2003 року народилась донька ОСОБА_5. Рішенням Хмельницького міськрайоного суду від 19.05.2016 року шлюб між сторонами розірвано. Позивач вказує, що протягом тривалого часу він самостійно утримує доньку, яка проживає в окремій кімнаті у його квартирі, в якій є всі зручності та меблі і ним забезпечуються санітарно-гігієнічні та побутові умови для її навчання, розвитку, виховання і проживання. Як вказує ОСОБА_6, відповідачка власного житла та самостійного доходу не має, вживає алкогольні напої та створює конфлікті ситуації, пошкоджує майно позивача, висловлюється нецензурною лайкою, в тому числі і в присутності дитини. Враховуючи викладене, позивач просив суд визначити місце проживання ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_6 у АДРЕСА_1.

Протокольною ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 25 жовтня 2018 року до участі у справі в якості третьої особи залучено Службу у справах дітей Хмельницької міської ради.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11травня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_6 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає до скасування. На думку апелянта, суд помилково поклав в основу судового рішення висновок органу опіки та піклування, що не є обов’язковим доказом при прийнятті судового рішення. ОСОБА_6 вказує, що проживання сторін в одній квартирі не може бути підставою для відмови у позові, що підтверджується судовою практикою. Щодо посилання в рішення на заборону розлучення дитини зі своєю матір’ю в контексті Декларації прав дитини, то апелянт вважає, що це твердження стосується малолітніх дітей. Крім того, ОСОБА_6 вказує, що судом не було взято до уваги висловлену в судовому засіданні думку неповнолітньої доньки ОСОБА_7. Апелянт зазначає, що також поза увагою суду залишилися подані докази по справі щодо неправомірної поведінки ОСОБА_4

Відповідачка та її представник апеляційну скаргу не визнали та просять її відхилити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Апелянт в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, направив до суду клопотання щодо розгляду справи за його відсутністю.

Судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з 20.07.2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 19.05.2016 року розірвано (а.с.11-12).

ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є батьками неповнолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.10) І після розірвання шлюбу сторони проживають за однією адресою: АДРЕСА_2, власником якої на підставі договору купівлі – продажу від 15.04.1998 року є позивач (а.с.7-9).

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 25 січня 2018 року орган опіки та піклування вважає за недоцільне визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_6 (а. с. 51-52).

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції вірно врахував позицію неповнолітньої дитини щодо цього спору, яка була висловлена нею як в судовому засіданні так і при спілкуванні із працівниками органу опіки та піклування; висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 25.01.2018 року та вірно виходив із того, що позивачем не надано доказів зловживання відповідачкою алкогольними напоями та створення конфліктних ситуацій

Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до принципу шостого «Декларації прав дитини», яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості.

В силу ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" визначено, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (у тому числі в одній квартирі) проте з ким із них і, хто саме з дітей залишається, суд повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

З висновком суду щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини судова колегія погоджується і наводить такі аргументи.

Відповідно до ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань , що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

Дитині надається право висловлювати свою думку під час вирішення у сім'ї будь якого питання, що зачіпає її інтереси.

Відповідно до ч.2 ст.12 Конвенції про права дитини, дитині надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового розгляду, що торкається дитини.

Згідно ч.2 ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку встановленому законом, заслуховується думка та побажання дитини.

Встановлено, що в ході судового засідання в суді першої інстанції 11.05.2018 року неповнолітня ОСОБА_7 пояснила, що бажає мешкати разом з обома батьками.

З врахуванням цих обставин, судова колегія виходячи в першу чергу не з права батьків на спілкування та виховання дитини, а з інтересів самої дитини, вважає, що суд правильно визначив місце проживання неповнолітньої ОСОБА_7 з матір’ю, оскільки відсутні докази того, що мати неналежним чином виконує свої обов'язки та роль у вихованні доньки. А тому доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції невірно в судовому рішенні невірно трактовано позицію по справі неповнолітньої ОСОБА_7 є такими, що не заслуговують на увагу.

Крім того, ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Посилання апелянта на те, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено ст. 161 СК України є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки в суді першої інстанції вірного встановлено, що ОСОБА_4 працює неофіційно (по найму) та має нерегулярний мінливий дохід. Доказів протилежного ОСОБА_6 надано не було.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції покладено в основу рішення незаконний висновок органу опіки та піклування та не взято до уваги докази щодо неправомірної поведінки відповідачки, а саме повідомлення ПЗВП ВП ГУНП в Хмельницькій області від 06.06.2017 року, колегія суддів вважає їх безпідставними, адже судом при ухваленні оскаржуваного рішення у відповідності із вимогами процесуального законодавства було надано оцінку усім доказам, що надавалися учасниками процесу. І ці доводи апеляції зводяться до незгоди апелянта із оцінкою судом доказів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, що виник між сторонами та вірно застосовано правові норми, які підлягали застосуванню. А тому оскаржуване рішення слід залишити без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 – 384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 липня 2018 року.

Судді: (підпис) ОСОБА_1

(підпис) ОСОБА_2

(підпис) ОСОБА_3

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду А.П. Корніюк