Постанова № 75550326, 24.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року

м. Харків

справа № 639/224/16-ц

провадження № 22ц/790/2750/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Кружиліної О.А,

суддів: Кіся П.В., Хорошевського О.М.

за участю секретаря Сементовської О.М.

імена (найменування сторін):

позивач – ОСОБА_1

представник позивача – ОСОБА_2

відповідач – ОСОБА_3

представник відповідача – ОСОБА_4

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3

на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 січня 2018 року в складі судді Гаврилюк С.М.,

в с т а н о в и в:

11 січня 2016 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовною заявою до ОСОБА_3, третя особа: Приватне підприємство фірма «Лідер» (далі по тексту – ППФ «Лідер») про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, яку в подальшому уточнила, та просила суд стягнути з відповідача на її користь грошові кошти на загальну суму 1 531 686 грн 54 коп., а саме: набуті відповідачем без достатньої правової підстави грошові кошти у розмірі 952 690 грн 21 коп., що станом на 04 вересня 2017 року еквівалентно 37 000 доларів США; проценти у розмірі 188 889 грн 37 коп. за користування відповідачем безпідставно одержаними грошовими коштами; інфляційні втрати у розмірі 354 563 грн 88 коп. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час користування відповідачем безпідставно одержаними грошовими коштами; три відсотки річних у розмірі 35 543 грн 08 коп. за весь час користування відповідачем безпідставно одержаними грошовими коштами; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 50 000 грн 00 коп., а також понесені судові витрати на загальну суму 132 165 грн 61 коп., а саме: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 6 890 грн 00 коп.; судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 275 грн 61 коп.; витрати на правову допомогу у розмірі 125 000 грн 00 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 01 листопада 2007 року по 02 лютого 2014 року позивач на підставі договорів оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2007 року, 01 жовтня 2010 року та 01 вересня 2013 року, укладених між нею та ППФ «Лідер» в особі директора ОСОБА_5, орендувала приміщення площею 45 кв.м в нежитловій будівлі, що розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Пісочин, вул. Крупської, буд. 21, яке належить ППФ «Лідер» на праві приватної власності.

У грудні 2012 року відповідач ОСОБА_3, як представник ППФ «Лідер», запропонував позивачу придбати у ППФ «Лідер» 15/100 частин нежитлових приміщень орієнтовано площею 90 кв.м, вартістю 500 доларів США за 1 кв.м, у будівлі за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Пісочин, вул. Крупської, буд. 21, на що позивач погодилась.

08 січня 2013 року, 01 квітня 2013 року та 28 серпня 2013 року ОСОБА_1 на прохання ОСОБА_3, з метою придбання вказаних об’єктів нерухомого майна, передала під розписки відповідачу грошові кошти у розмірі 13 000 доларів США, 12 000 доларів США та 12 000 доларів США, згідно яких відповідач позичив у ОСОБА_1 зазначені грошові кошти у загальній сумі 37 000 доларів США, які є авансом за договором купівлі-продажу частини приміщень за вищевказаною адресою.

Договір купівлі-продажу, згідно розписок, ОСОБА_3 зобов’язався укласти з позивачем в місячний термін після одержання свідоцтва про право власності на це нерухоме майно.

05 вересня 2013 року ППФ «Лідер» отримало в Реєстраційній службі Харківського районного управління юстиції Харківської області Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Пісочин, вул. Крупської, буд. 21.

На початку жовтня 2013 року та з листопада 2013 року по березень 2014 року ОСОБА_1 зверталася до відповідача, як представника ППФ «Лідер», з вимогами укласти договір купівлі-продажу 15/100 частини нежитлових приміщень у будівлі, розташованої за вищевказаною адресою, який ОСОБА_3 зобов’язався укласти з позивачем в місячний термін після одержання свідоцтва про право власності на вказане нерухоме майно. Проте відповідач усіляко ухилявся виконати зобов’язання, а на початку березня 2014 року на чергове клопотання позивача ОСОБА_1 про укладення договору купівлі-продажу вказаних нежитлових приміщень, ОСОБА_3, як представник ППФ «Лідер», відмовився від укладання договору купівлі-продажу вищевказаних 15/100 часток нежитлових приміщень у будівлі, розташованої за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Пісочин, вул. Крупської, буд. 21, посилаючись на те, що ППФ «Лідер» взагалі не має наміру відчужувати вказане нерухоме майно.

За таких обставин, позивач на початку березня 2014 року особисто звернулася до відповідача з усною вимогою повернути їй грошові кошти у розмірі 37 000 доларів США, на що ОСОБА_3 відмовився, посилаючись на те, що в нього немає вказаної суми грошей. При цьому відповідач запевнив позивача, що він обов’язково поверне вказані грошові кошти після того, як у нього з’являться гроші.

13 березня 2014 року позивач звернулась до третьої особи – ППФ «Лідер» з письмовою претензією про повернення їй у місячний термін грошових коштів у розмірі 37 000 доларів США, які ОСОБА_3, як представник ППФ «Лідер», відповідно до розписок від 08 січня 2013 року, 01 квітня 2013 року та 28 серпня 2013 року, отримав від ОСОБА_1 за відчуження їй нерухомого майна за вищевказаною адресою, яке належить ППФ «Лідер» на праві приватної власності.

18 липня 2014 року ОСОБА_1 отримала від третьої особи лист відповідно до якого ППФ «Лідер» з позивачем ОСОБА_1 пропозиції стосовно купівлі-продажу нерухомого майна не обговорювало та коштів на особистий рахунок від позивача у розмірі 37 000 доларів США не отримувало. З вищевказаного листа позивачу стало відомо, що відповідач ОСОБА_3 не є засновником або працівником ППФ «Лідер», але представляє інтереси фірми виключно за дорученням. При цьому, третя особа не надавала ОСОБА_3 доручення щодо відчуження нерухомого майна фірми.

Після чого, 09 серпня 2014 року позивач надіслала відповідачу лист-претензію з вимогою повернути їй у місячний термін після отримання цієї претензії вказаних грошових коштів, безпідставно одержаних ОСОБА_3 Однак вказаний лист-претензія повернувся на адресу позивача за закінченням терміну зберігання.

Вказані гроші станом на 04 вересня 2017 року відповідач не повернув позивачу та повертати відмовляється. Договір купівлі-продажу вищевказаного майна також не укладено.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду мм. Харкова від 18 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволені частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 набуті відповідачем без достатньої правової підстави грошові кошти в сумі 952 690 грн 21 куоп., що за курсом НБУ станом на 04 вересня 2017 року еквівалентно 37 000 доларів США, проценти у розмірі 188 889 грн 37 коп., за користування відповідачем безпідставно одержаними грошовими коштами; три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 35 543 грн 03 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову в сумі 5 295 грн 06 коп.; судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 275 грн 61 коп.; витрати на правову допомогу у розмірі 65 311 грн 07 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що суд порушив норми процесуального та матеріального права, просив скасувати заочне рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Скасувати заходи забезпечення позову, встановлені ухвалами Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 січня 2016 року та 22 лютого 2016 року.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статей 1212, 1213 ЦК України щодо набуття майна без достатньої правової підстави, що має наслідком неправомірне нарахування відсотків на стягнуті суми, а також неправомірне стягнення судових витрат.

Так, відповідач мав намір отримати у свою особисту власність частину нежитлових приміщень за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Пісочин, вул. Крупської, 21, на які право власності має третя особа. Частину приміщень у 2007-2013 роках орендувала нотаріус ОСОБА_1, яка запропонувала йому допомогу в отриманні необхідних документів для переоформлення права власності. В якості оплати за ці послуги ОСОБА_1 поставила умовою передання їй у власність частини приміщень. Внаслідок цих домовленостей, між ним та ОСОБА_1 як між фізичними особами, 08 січня 2013 року, 01 квітня 2013 року та 28 серпня 2013 року було підписано три розписки про те, що, начебто, ним від ОСОБА_1 було отримано грошові кошти в рахунок майбутньої продажі на користь останньої, частини нежитлових приміщень за адресою: Харківська область, Харківській район, смт Пісочин, вул. Крупської, 21. Зобов’язань відповідача повернути грошові кошти в розписках немає. У дійсності гроші йому не передавалися. За домовленостями між ним та позивачем передбачалося, що кошти на отримання необхідних документів для переоформлення на його ім’я права власності на нежитлові приміщення буде нести сама ОСОБА_1, а він лише пише розписки, згідно з її затратами, і компенсує їй ці витрати шляхом передачі у власність частини приміщень за вказаною адресою. Всі розписки були написані ним під диктовку позивача, та в жодній розписці не зазначено, що він діє як представник будь-якої іншої особи.

Як представник третьої особи ППФ «Лідер» він діяв за доручення в межах наданих йому повноважень, допомагав фірмі з оформленням документів з метою прискорення оформлення у свою власність частки майна згідно домовленостей з фірмою, як колишній засновник. Повноважень щодо відчуження майна йому не надавалося, та він ніяких обіцянок щодо чужого майна не давав.

Позивач працює приватним нотаріусом, тому знає, яким чином оформлюються повноваження особи, якій юридична особа доручає здійснити продаж свого нерухомого майна. Знаходячи сім років в одному приміщенні з цією фірмою, позивач, як нотаріус, знала, хто є власником фірми, хто є директором, та хто має право підпису від імені цієї юридичної особи. У якості доказів позивач надала суду багато документів стосовно приватної фірми, що доказує, що користуючись своїм положенням нотаріуса, ОСОБА_1 має доступ до усієї інформації.

Отже, висновки суду першої інстанції суперечать змісту розписок і дійсним правовідносинам, що виникли між ним та позивачем у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 проти вимог апеляційної скарги заперечував.

При цьому зазначав, що будь-яких інших доводів та обґрунтувань начебто порушення Жовтневим районним судом м. Харкова норм процесуального права під час розгляду та ухвалення оскаржуваного заочного рішення відповідачем в апеляційній скарзі не наведено. Враховуючи, що відповідач в апеляційній скарзі взагалі не навів жодного факту порушення судом першої інстанції будь-яких норм процесуального права, що призвело чи могло привести до неправильного вирішення справи та ухвалення незаконного рішення, тому вказані в апеляційній скарзі доводи відповідача про порушення судом першої інстанції начебто норм процесуального права не повинні враховуватися судом апеляційної інстанції під час даного апеляційного провадження.

Відповідач в апеляційній скарзі безпідставно та необґрунтовано навів доводи начебто існування між ним та позивачем яких-то домовленостей та узгоджень, які не відповідають дійсності та вигадані відповідачем.

Зокрема, позивач не пропонувала відповідачу допомогу в отриманні необхідних документів для переоформлення права власності, вона лише запропонувала купити у відповідача частину нежитлових приміщень, які відповідач хотів отримати у власність.

При цьому, ніякої домовленості між позивачем та відповідачем, а тим більше умови позивача про те, що в якості оплати за послуги в оформленні за відповідачем права власності на частину нежитлових приміщень, не було.

Крім того, між відповідачем та позивачем 08 січня 2013 року, 01 квітня 2013 року та 28 серпня 2013 року не було обоюдне підписання трьох розписок про те, що відповідачем було отримано грошові кошти в рахунок майбутньої продажі на користь позивача частини нежитлових приміщень. Вказані розписки були написані особисто відповідачем, при цьому добровільно та власноручно, після отримання від позивача грошових коштів у розмірі 37 000 доларів США в рахунок майбутньої продажі відповідачем на користь позивача частини нежитлових приміщень, внаслідок чого вказані розписки і не містять зобов’язання відповідача повернути грошові кошти.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що позивач в дійсності грошові кошти у розмірі 37 000 доларів США йому не передавала, оскільки за домовленостями між відповідачем та позивачем передбачалося, що ці кошти на отримання необхідних документів для переоформлення на ім’я відповідача права власності на нежитлові приміщення буде нести позивач, а відповідач пише лише розписки згідно з її затратами і компенсує їй ці витрати шляхом передачі у власність частини приміщень. Всі необхідні документи для переоформлення права власності на відповідача так і не були отримані.

В той же час, під час розгляду вказаної цивільної справи відповідач не заперечував, що він дійсно особисто отримав від позивача грошові кошти у розмірі 37 000 доларів США.

Суд першої інстанції не встановлював та не стверджував, як це безпідставно зазначив відповідач в апеляційній скарзі, що при написанні розписок він діяв як представник третьої особи – ППФ «Лідер», а тому вказана обставина не може бути підставою для скасування заочного рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Колегія судді, заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, відповідно до статті 367 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючі частково позові вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із положень статей 23,192, 524, 533, 536, 1048, 1212, 1213, 1214, 1167 ЦК України та свої висновки мотивував тим, що свої зобов’язання позивач виконала в повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 37 000 доларів США, в порушення умов розписок відповідач свої зобов’язання належним чином не виконав та не уклав з ОСОБА_1 договору купівлі-продажу, передбаченого вказаними розписками, у зв’язку з чим ОСОБА_6 без достатніх на те правових підстав були набуті зазначені грошові кошти, які підлягають стягненню з нього на користь позивача, а також процентів за користування безпідставно одержаними коштами, а також трьох відсотків річних від простроченої суми.

Судовим розглядом встановлено, що 08 січня 2013 року, 01 квітня 2013 року та 28 серпня 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 37 000 доларів США, з метою укладення в майбутньому договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення за адресою: смт Пісочин, вул. Крупська, буд. 21, що підтверджується відповідними розписками.

Згідно вказаних розписок, договір купівлі-продажу ОСОБА_6 зобов’язався укласти в місячний термін після одержання свідоцтва на право власності на вказане нерухоме майно.

Як вбачається зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 вересня 2013 року за індексним номером 9006495, нежитлові будівлі літ. «А-1» (магазин офіс) загальною площею 185,70 кв.м; літ. «Б-1» (склад) загальною площею 13,30 кв.м, які розташовані за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, смт Пісочин, вул. Крупської, 21, на праві приватної власності належать ППФ «Лідер», що також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Також судовим розглядом встановлено, що 07 серпня 2014 року позивачем направлено на адресу ОСОБА_3 лист-претензію на суму в розмірі 37 000 доларів США, відповідно до якого ОСОБА_1 запропонувала останньому повернути їй у місячний термін після одержання вказаної претензії, грошові кошти, які ОСОБА_3 отримав відповідно до розписок від 08 січня 2013 року, 01 квітня 2013 року та 28 серпня 2013 року.

Проте, вказаний лист відповідачем не отримано та повернуто на адресу відправника - ОСОБА_1, за закінченням терміну зберігання.

За змістом статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, й про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні.

У частині 2 статті 1214 ЦК України із посиланням на статтю 536 цього Кодексу передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей.

За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

Аналізуючи зазначені норми права, можна зробити висновок, що законодавець, передбачаючи можливість нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей, не визначив у законі або іншому акті законодавства його розмір. До того ж, беручи до уваги позадоговірний характер спірних грошових правовідносин, особи позбавлені можливості визначити такий розмір і в договорі.

У частині першій статті 1048 ЦК України, регулюючи проценти за договором позики (грошовим зобов’язанням), законодавець закріпив, якщо цим договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБ України.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 41 Конституції України, частиною першою статті 317 і частиною першою статті 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

З урахуванням указаних норм міжнародного та національного права, виходячи з принципу верховенства права, закріпленого у частині першій Конституції України та пункті 1 частини третьої статті 2 ЦПК України, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, закріплених у статтях 3 та 8 ЦК України, підлягають нарахуванню проценти за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей на рівні облікової ставки Національного банку України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що під час розгляду та вирішення справи у даних правовідносинах судом першої інстанції правильно враховані ті обставини, що оскільки позивачем за розписками від 08 січня 2013 року, 01 квітня 2013 року та 28 серпня 2013 року було сплачено відповідачу 37 000 доларів США в якості авансу за договором купівлі-продажу частини нежитлових приміщень, однак не було виконано у місячний термін після одержання свідоцтва на право власності на це нерухоме майно, у зв’язку із чим він не породжує для сторін права та обов’язки, є неукладеним, тому відповідач зобов’язаний повернути ОСОБА_1 суму коштів, сплачену останньою на його користь, з урахуванням процентів, інфляційних втрат та трьох процентів річних за весь час користування безпідставно одержаними грошовими коштами.

Доводи ОСОБА_3 щодо написання розписок про отримання ним грошових коштів від ОСОБА_1 під диктовку останньої та фактичне не отримання цих грошових коштів, спростовуються наданими позивачем оригіналами зазначених розписок.

Обставини, на які посилається ОСОБА_3 при написанні ним розписок, не підтверджуються належними та допустимими доказами і матеріали справи таких доказів не містять.

НЕ надано таких доказів й суду апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати про необґрунтованість рішення суду першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та підстави для його скасування відсутні.

За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України апеляційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення без змін з підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 січня 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 липня 2018 року.

Головуючий О.А. Кружиліна

Судді П.В. Кісь

ОСОБА_7