Постанова № 75550169, 24.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«24» липня 2018 року

м. Харків

справа № 645/5756/16-ц

провадження № 22-ц/790/3313/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Кругової С.С., Маміної О.В.,

за участю секретаря: Семикрас О.В.,

учасників справи:

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

третьої особи – приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_3, ОСОБА_5, публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» про визнання недійсним договору іпотеки за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2018 року, постановленого суддею Бондарєвою І.В. в залі суду в м. Харкові,-

ВСТАНОВИВ:

01 грудня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки. Просила суд визнати недійсним договір іпотеки квартири, укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк» від 04 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 04 квітня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1227 (далі – договір іпотеки) (том 1, а.с. 1-6).

В обґрунтування позову зазначила, що 04 квітня 2008 між нею та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», укладений договір іпотеки, згідно умов якого іпотекою забезпечується виконання зобов’язань за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем. Вказаний договір є недійсним, оскільки забезпечує неіснуюче основне зобов’язання. Так, між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» не укладались ані кредитний договір № HAE2GK01270154 від 04 квітня 2008 року, на який міститься посилання в договорі іпотеки, ані будь-який інший кредитний договір. Таким чином, відсутнє основне зобов’язання, виконання якого мало б забезпечуватися іпотекою за договором іпотеки. Також з рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 червня 2015 року у справі № 645/1870/15-ц позивачу стало відомо, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № HAE2GK01270154 від 04 квітня 2008 року (далі – кредитний договір). Вказаним рішенням суду були встановлені обставини, які мають безпосереднє відношення до предмета спору в даній цивільній справі, а саме суд дійшов висновку, що п. 4 та п. 8.1. кредитного договору є неукладеними. Враховуючи, що основне зобов’язання ОСОБА_5 встановлено у п. 8.1. кредитного договору та у Графіку повернення кредиту, які рішенням суду визнані неукладеними, є доведеним, що основне зобов’язання ОСОБА_5 за кредитним договором відсутнє. Отже, договір іпотеки забезпечує неіснуюче основне зобов’язання.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено (том 2, а.с. 38-41).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 08 травня 2018 року позивачем ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно встановив, що іпотекою за договором іпотеки забезпечено виконання зобов’язань ОСОБА_5 Так, позивач в позовній заяві посилалась на 15 пунктів договору іпотеки, за змістом яких іпотекою забезпечено виконання основного зобов’язання іпотекодавця, тобто ОСОБА_4 Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо її солідарної відповідальності як майнового поручителя за зобов’язаннями ОСОБА_5, незаконно ототожнивши поняття майнового поручителя та поручителя. Крім того, суд першої інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не застосував як доказ обставину неукладеності зобов’язання ОСОБА_5, встановлену рішенням суду, що набрало законної сили. Так, неукладеність Графіка погашення кредиту та п. 8.1. кредитного договору встановлена рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 червня 2015 року. Оскільки саме в неукладеному п. 8.1. кредитного договору у сукупності з неукладеним Графіком погашення кредиту містяться всі умови основного зобов’язання за кредитним договором, основне зобов’язання за вказаним договором є неукладеним, тобто відсутнє. Проте суд першої інстанції в порушення вимог ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 638 ЦК України не надав оцінку відсутності істотних умов кредитного договору та не встановив обставину його неукладеності. Також судом першої інстанції не була отримана заставна, в зв’язку з чим суд повинен був встановити на користь позивача ту обставину, що договір іпотеки не забезпечує зобов’язання за кредитним договором. Крім того, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні допущено неточності, зокрема щодо присутності в судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_2, який відзив на позовну заяву не подавав, в судовому засіданні присутнім не був. Також суд в описовій частині рішення послався на те, що представник третьої особи ПАТ «Акцент-банк» надав відзив на позовну заяву, в якому просив застосувати позовну давність, між тим право на подання відзиву та заяви про застосування позовної давності надано лише відповідачу. В мотивувальній частині рішення зазначено, що позов підлягає задоволенню, в той час як в резолютивній частині рішення зазначено про відмову в позові (том 2, а.с. 53-67).

10 травня 2018 року третьою особою ОСОБА_5 також подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до порушення прав третьої особи ОСОБА_5 Так, твердження суду щодо посвідчення кредитного договору у нотаріуса не відповідають дійсності. Також не відповідають дійсності висновки суду щодо отримання ним за кредитним договором кредиту в розмірі 31496,80 доларів США, оскільки він вказану суму не отримував та обставини отримання кредиту і його сума предметом розгляду не були. Крім того, неукладеність Графіка погашення кредиту та п. 8.1. кредитного договору встановлена рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 червня 2015 року. Саме в неукладеному п. 8.1. кредитного договору у сукупності з неукладеним Графіком погашення кредиту містяться всі умови основного зобов’язання за кредитним договором, в зв’язку з чим основне зобов’язання за вказаним договором є неукладеним. Виходячи з вимог законодавства України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», п. 8.1. кредитного договору та Графік є істотними умовами Кредитного договору в розумінні ч. 1 ст. 638 ЦК України. Враховуючи наведене, суд мав встановити, що кредитний договір є неукладеним в цілому. Проте суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам під час ухвалення оскаржуваного рішення. Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки факту ненадання відповідачем ПАТ КБ «Приватбанк», третьою особою ПАТ «Акцент-банк» та приватним нотаріусом ОСОБА_3 заставної, яка була витребувана судом. Зі змісту вказаної заставної суд повинен був пересвідчитись, яке саме основне зобов’язання забезпечене іпотекою ОСОБА_4 (том 2, а.с. 68-77).

На апеляційні скарги подані відзиви (том 2, а.с. 96, 97, 107, 108).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2018 року закінчено підготовку апеляційного розгляду даної цивільної справи, справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з викликом учасників справи (том 2, а.с. 92).

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 – ОСОБА_1 апеляційні скарги та викладені в них доводи підтримав.

Представник ПАТ «ПриватБанк» - ОСОБА_2 проти задоволення апеляційних скарг заперечував.

Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_3 просила ухвалити судове рішення відповідно до вимог закону.

Треті особи - ОСОБА_5 та ПАТ «Акцент-Банк» в судове засідання не з’явилися, про час та місце слухання справи повідомлені (том 2, а.с. 93, 125, 127, 128, 130, 142, 184).

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін та третьої особи – приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що хоча позивач дійсно особисто кредитний договір з відповідачем не укладала та не отримувала кредитні кошти, проте, уклавши договір іпотеки, вона зобов’язалась відповідати перед кредитором за зобов’язаннями боржника ОСОБА_5 Також суд першої інстанції дійшов висновку щодо безпідставності посилання позивача на неукладеність кредитного договору відповідно до рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 червня 2015 року у справі № 645/1870/15-ц, оскільки судом було відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними п. 4 та п. 8.1 кредитного договору. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що мотиви, з яких суд дійшов такого висновку, та обставини, викладені судом в мотивувальній частині рішення по іншій цивільній справі, а саме № 645/1870/15-ц, не мають для суду такого ж доказового значення, як судові рішення, зазначені у ч.2 ст.82 ЦПК України, оскільки ОСОБА_4 не брала участі у розгляді цієї справи. Правова оцінка, надана судом при розгляді справи № 645/1870/15-ц за позовом ОСОБА_5 стосовно п. 4 та п. 8.1 кредитного договору, не є обов'язковою для суду, який розглядає справу за позовом ОСОБА_4 Рішення суду, яким вказаний кредитний договір визнано неукладеним, позивач суду не надав, і таких позовних вимог ані ОСОБА_5, ані ОСОБА_4 не заявляли. Ненадання суду заставної ПБ № 018634, власником якої за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, є ПАТ КБ «ПриватБанк», на відсутність якої також посилався позивач, в даному випадку не має правового значення, оскільки, згідно пояснень позивача, вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виданої заставної, на час розгляду справи банком не заявлено, отже, право позивача на користування, розпорядження, володіння квартирою, що є предметом іпотеки, ніким не оспорюється.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з таких мотивів.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 квітня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (банком) та ОСОБА_5 (позичальником) укладено кредитний договір № HAE2GK01270154, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти в розмірі 31496,80 доларів США, з яких 25000,00 доларів США – на придбання нерухомості. В п. 8.3. кредитного договору зазначено, що забезпеченням виконання позичальником зобов’язань за даним договором виступає іпотека квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 138-142).

Отже, кредитним договором зазначено, що виконання зобов’язань за ним забезпечується іпотекою квартири 76, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців, буд. 1.

04 квітня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (іпотекодержателем) та ОСОБА_4 (іпотекодавцем) укладено договір іпотеки, предметом якого є іпотека квартири 76, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців, буд. 1. Відповідно до п. 2 Договору іпотеки, за цим договором забезпечується виконання зобов’язань ОСОБА_5 за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем (том 2, а.с. 4-5).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов’язання або зобов’язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника.

При розгляді справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, позивачем не було надано доказів, які відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) є правовою підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

При цьому основні аргументи ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на які останні посилались в обґрунтування апеляційних скарг, були предметом дослідження суду першої інстанції, який надав їм правильну правову оцінку та ухвалив за наслідками такої оцінки справедливе, законне та обґрунтоване судове рішення.

Доводи та аргументи апеляційних скарг вказаних висновків не спростовують.

Оцінюючи аргументи, викладені в апеляційних скаргах ОСОБА_4 та ОСОБА_5, колегія суддів в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., ОСОБА_6 A, N 303-A, параграф 29).

Доводи апеляційних скарг щодо безпідставності висновків відносно того, що іпотекою за договором іпотеки забезпечено виконання зобов’язань ОСОБА_5, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Згідно ч. 3 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 213 ЦК України, якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Колегія суддів враховує, що в п. 8.3. кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5, зазначено, що забезпеченням виконання позичальником зобов’язань за даним договором виступає іпотека квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі – квартира).

В п. 2 Договору іпотеки, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, предметом якого є іпотека вказаної вище квартири, зазначено, що за цим договором забезпечується виконання зобов’язань ОСОБА_5 за кредитним договором.

Пунктом 3.3.2 іпотечного договору № 1227 від 04 квітня 2008 року визначений розмір зобов’язань кредитного договору, які повністю ідентичні умовам кредитного договору № HAE2GK01270154 від 04 квітня 2008 року.

В доводах позовної заяви та апеляційної скарги, а також в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, представником ОСОБА_4 було зазначено, що ОСОБА_4 кредитних договорів з ПАТ КБ «Приватбанк» не укладала.

Викладена обставина підтверджується довідкою ПАТ КБ «Приватбанк», зі змісту якої вбачається, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 жодних кредитних договорів 04 квітня 2008 року не укладалось, в тому числі і за № HAE2GK01270154 (том 2, а.с. 176).

За таких обставин, оцінюючи в сукупності надані докази та вказані умови кредитного договору і договору іпотеки, колегія суддів приходить до висновку, що іпотекою забезпечувалось виконання зобов’язання ОСОБА_5 щодо повернення кредиту.

Описки та неточності в договорі іпотеки, на які посилалась ОСОБА_4 в обґрунтування апеляційної скарги, зокрема в частині зазначення наявності кредитних зобов’язань саме у іпотекодавця, самі по собі не можуть бути підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Оцінюючи доводи апеляційних скарг відносно того, що неукладеність Графіка погашення кредиту та п. 8.1. кредитного договору встановлена рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 червня 2015 року та саме в неукладеному п. 8.1. кредитного договору у сукупності з неукладеним графіком погашення кредиту містяться всі умови основного зобов’язання за кредитним договором, в зв’язку з чим основне зобов’язання за вказаним договором є неукладеним, тобто відсутнє, а також що суд першої інстанції мав встановити, що кредитний договір є неукладеним в цілому, колегія суддів керується наступним.

На підтвердження вказаних аргументів позивачем надано копію рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 червня 2015 року по справі № 645/1870/15-2 за позовом ОСОБА_5 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним пунктів кредитного договору. Як вбачається з вказаного рішення, ОСОБА_5В звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним п. 4 (включаючи п.п. 4.1. – 4.6.) та п. 8.1. вказаного вище кредитного договору, які судом залишені без задоволення. В мотивувальній частині вказаного рішення зазначено, що суд дійшов висновку, що п. 4 (включаючи п.п. 4.1. – 4.6.) та п. 8.1. кредитного договору є неукладеними, в зв’язку з чим позовні вимоги про визнання їх недійсними є такими, що не підлягають задоволенню (том 1, а.с. 13-15).

Відповідно до ч. 4, 7 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Отже, обставини, на які посилаються скаржники, були встановлені рішенням суду, у справі, по якій ОСОБА_4 не брала участі в її розгляді.

З огляду на це, зазначене судове рішення не перешкоджало суду першої інстанції надавати оцінку вищенаведеним фактам в рамках розгляду справи за позовом ОСОБА_4

При розгляді справи було встановлено, що 19 серпня 2011 року доПАТ «Акцент-Банк» за договором факторингу № 1 від 15 вересня 2008 року перейшло право вимоги за кредитним договором № HAE2GK01270154, укладеним 04 квітня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5, до якого також було укладено додаткову угоду № 1 від 09 серпня 2011 року, згідно якої п. 8.1. основного договору було викладено у новій редакції та додатково укладено графік погашення заборгованості (том 1, а.с. 74-77, 132-137).

Таким чином, доводи апеляційних скарг стосовно того, що кредитний договір № HAE2GK01270154 від 04 квітня 2008 року є неукладеним, не ґрунтується на доказах, які були предметом розгляду в суді першої інстанції, та вимогах закону.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції також повинен був визнати вищенаведений кредитний договір неукладеним, то вони також не заслуговують на увагу.

Як вбачається з роз’яснень, викладених в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів,

передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

Вимога про визнання кредитного договору недійсним в цілому в даній цивільній справі не заявлялась, судове рішення про визнання його недійсним суду першої та апеляційної інстанції надано не було.

За таких обставин суд першої та апеляційної інстанції, розглядаючи дану цивільну справу відповідно до ст. 13 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог, позбавлений можливості робити висновки про визнання кредитного договору недійсним або неукладеним.

Враховуючи наведене, у суду першої інстанції були відсутні підстави задовольняти позов на підставі вказаного вище судового рішення, яке за доводами апеляційних скарг свідчить про неукладеність кредитного договору.

Доводи апеляційних скарг щодо відсутності закладної колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки сам по собі факт її непред’явлення суду не може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про іпотеку» заставна складається в письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про видачу заставної.

Спірний іпотечний договір № 1227 від 04 квітня 2008 року, укладений між сторонами, відмітки про видачу заставної не містить. Проте, про складення заставної зазначено в умовах цього договору (а.с. 8, 9).

Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_3 пояснила, що заставна між сторонами була складена, про що свідчить внесення відомостей про це до Державного реєстру іпотек (том 1, а.с. 70).

У випадку утрати заставної іпотекодержателем передбачена процедура її відновлення.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що утрата банком заставної ПБ № 018634 не є правовою підставою для задоволення позову.

Не є правовою підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги стосовно того, що право вимоги за кредитним договором належить ПАТ «Акцент-Банк», а згідно витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек іпотекодержателем є ПАТ КБ «Приватбанк», оскільки ОСОБА_4 обґрунтовано заявлений позов до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору іпотеки недійсним, ПАТ «Акцент-Банк» правильно залучений до участі у справі в якості третьої особи (том 1, а.с. 70).

Посилання в рішенні суду на ст. 554 ЦК України не є правовою підставою для задоволення апеляційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та скасування судового рішення.

Оцінюючи інші аргументи апеляційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які стосуються неточностей оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує, що вказані обставини самі по собі не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову, про що просять в апеляційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Крім того, цивільним процесуальним законодавством, зокрема ст. 269-271 ЦПК України, визначений інший порядок усунення недоліків судового рішення, а саме передбачено можливість як виправлення описок у судовому рішенні, так і його роз’яснення або ухвалення додаткового рішення.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки особами, які подали апеляційні скарги, не доведено наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, колегія суддів, переглядаючи справу згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг, приходить до висновку щодо відсутності підстав для їх задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,–

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено "27" липня 2018 року.

Головуючий суддя: Судді:ОСОБА_7 ОСОБА_6 ОСОБА_8