Постанова № 75550056, 24.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

24 липня 2018 року

м. Харків

справа № 638/6301/14-ц

провадження № 22-ц/790/2261/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії:

головуючого – Сащенко І.С.

суддів – Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря Бойко А. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу Державної казначейської служби України

на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 22 жовтня 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 03 березня 2016 року (суддя Лазюк С.В.)

по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Полтавської установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№23), третя особа – Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Полтавської установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№23) про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 26 листопада 2010 року він знаходився у якості слідчо-заарештованого у Полтавському СІЗО Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області, звідки був звільнений з-під варти 26 січня 2011 року.

За час знаходження в камерах відповідача йому не надавалася медична допомога, оскільки він є онкологічним хворим, його помістили у камеру із іншими особами, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не зважаючи на те, що він є колишнім працівником ОВС, пенсіонером МВС України, окрім того, камера не мала облаштування гарячої води, вентиляції, оскільки позивач є людиною, що не пале, а інші співкамерники постійно палили у камері.

Ці дії відповідача завдали позивачеві моральних страждань.

Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути з відповідача компенсацію спричинених моральних страждань у розмірі 657720 гривень.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав.

Відповідачі своїх представників до суду не направили.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 22.10.2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 150 000 гривень. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.12.2015 року відмовлено в задоволені заяви Державної казначейської служби України про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.10.2015 року.

Додатковим рішенням цього ж суду від 03.03.2016 року вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційних скаргах Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи, які суд вважав встановленими просить скасувати заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.10.2015 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.03. 2016 року та ухвалити рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволені позову. При цьому посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, які суд вважав встановленими; порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 18.02.2014 року на користь позивача вже стягнуто 50000 гривень на відшкодування моральної шкоди, спричиненої під час перебування особи в слідчому ізоляторі. Вказані позови, на думку апелянта, є тотожними.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27.10.2016 року заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 22.10.2015 року змінено, додаткове рішення цього ж суду від 03.03. 2016 року скасовано.

Постановою Верховного Суду від 21.02.2018 року рішення апеляційного суду Харківської області від 27.10.2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційні скарги та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга на додаткове рішення суду першої інстанції підлягає задоволенню, апеляційна скарга на заочне рішення підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції перевіряє справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Встановлено, що на підставі постанови Жовтневого районного суду м. Полтави від 26.11.2010 року, залишеної без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 09.12.2010 року ОСОБА_2 був поміщений до Полтавського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області, де знаходився з 26.11.2010 року до 26.01.2011 року.

Відповідно до даних особової справи та медичних довідок про стан здоров'я ОСОБА_1 при його поміщенні до Полтавського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області, мав онкологічне захворювання.

Також встановлено факт ненадання ОСОБА_1 своєчасної медичної допомоги з посиланням на відсутність в Полтавському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області лікаря – онколога та відсутність надання такої медичної допомоги із залученням спеціалізованої онкологічної медичної установи на підставі медичної карти №627 хворого та пояснень представника –начальника медичної частини Полтавського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області.

Постановою про закриття кримінальної справи відносно особи від 21.07.2011 року старшого слідчого СУ УМВС України в Полтавській області кримінальна справа відносно ОСОБА_1 закрита у зв'язку з відсутністю в його діях ознак злочинів, передбачених статтями 190, 358 КК України, скасовано запобіжний захід та накладений на його майно арешт.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, для покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями та бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, що завдали позивачу моральної шкоди.

Вказаний висновок судова колегія вважає вірним.

Статтею 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до положень ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст.1174 ЦК України).

Відповідно до статті 23 ЦК України - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Колегія суддів приходить до висновку, що підставою для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди є встановлена судом протиправна бездіяльність з боку посадових осіб Полтавського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області, а тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, щодо застосування до спірних правовідносин вимог статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Посилання представника Державної казначейської служби України в апеляційній скарзі на те, що за рішенням апеляційного суду Харківської області від 18.02.2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України позивач вже отримав на відшкодування моральної шкоди 50 000 гривень за незаконне перебування під слідством у період з 17.09.2010 року по 21.07.2011 року та перебування під вартою у Полтавському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області, а тому відсутні підстави повторно стягувати кошти на відшкодувння шкоди, судовою колегією не приймаються.

Дійсно, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2013 року був задоволений позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, УМВС України в Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення особи в якості обвинуваченого, незаконного взяття та тримання під вартою, незаконного проведення обшуку, незаконного накладення арешту на майно. Цим рішенням було стягнуто з ДКС України на користь ОСОБА_1 компенсацію матеріальної шкоди в сумі 45 000 грн. та компенсацію моральної шкоди в розмірі 250 000 грн. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18.02.2014 року вищезазначене рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто з ДКС України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 50000 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Вказаним рішенням з посиланням на ст. 1176 ЦК України позивачу відшкодовано моральну шкоду, спричинену незаконними діями органів внутрішніх справ під час проведення слідчих дій при розслідуванні кримінальної справи, порушеної у відношенні ОСОБА_1, в тому числі і щодо поміщення та незаконного перебування особи в ізоляторі тимчасового тримання.

В справі, що розглядається позивач просить відшкодувати шкоду, нанесену посадовими особами Полтавського слідчого ізолятора під час його тримання у вказаній установі, а саме, щодо ненадання йому належної медичної допомоги в той час, коли потреба в такій допомозі була нагайною та життєво важливою. Його вимоги базуються на ст. 1174 ЦК України.

Таким чином вважати, що ОСОБА_1 вже отримав відшкодування за аналогічними вимогами, оскільки позови є тотожними, не можна.

Проте, суму відшкодування, визначену судом першої інстанції в розмірі 150000 грн. судова колегія вважає завищеною.

Відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих ОСОБА_1, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності колегія вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 50 000 грн.

Також, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору компенсуються на рахунок держави з відповідачів у рівних частках – по 243,60 гривень з кожного.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Державної казначейської служби України згідно пункту 2 частини 2 статті 374 ЦПК України змінює рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 376 ЦПК України.

Зважаючи на те, що питання про розподіл судових витрат вирішено постановою апеляційного суду, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.03.2016 року підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 березня 2016 року- задовольнити.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2015 року – задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 22 жовтня 2015 року – змінити. Викласти абзац другий резолютивної частини заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2015 року в такій редакції: стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у розмірі 50 000 (п’ятдесят тисяч) гривень з єдиного казначейського рахунку у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Полтавської установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№23) та Державної казначейської служби України на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 гривень з кожного.

В іншій частині заочне рішення районного суду залишити без змін.

Скасувати додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 березня 2016 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 липня 2018 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І. Овсяннікова

ОСОБА_3