Постанова № 75546583, 19.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2080/18

Номер справи місцевого суду: 522/10173/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого – Ващенко Л.Г.

суддів – Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.

за участі секретаря – Урум Т.В.

з участю: представника відповідача ОСОБА_2 і представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2017 року (в складі судді Бойчука А.Ю.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування про визнання недійсним договору довічного утримання і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА

(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)

06.06.2016 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання шляхом визнання його недійсним і скасування державної реєстрації: а саме визнання недійсним договору довічного утримання (догляді) від 04.09.2015 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2

Позов обґрунтовано наступним.

ОСОБА_4, дідусь позивача, з 23.08.2015 року по 19.10.2015 року постійно перебував на лікуванні і під доглядом у Свято-Архангело-Михайлівському жіночому монастирі, і під час перебування у монастирі, зокрема 04.09.2015 року, не їздив до м. Києва. 19.10.2015 року позивач забрав дідуся додому в квартиру АДРЕСА_1, власником якої був дідусь і в якій зареєстрований позивач разом зі своєю неповнолітньою дитиною. При цьому, після повернення дідуся з монастиря додому, останній не зміг знайти свій паспорт громадянина України та документи на квартиру, який був вимушений поновлювати. 30.10.2015 року Приморський РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області видав ОСОБА_4 паспорт громадянина України.

27.04.2016 року позивачу і його дідусю ОСОБА_4 стало відомо, що 04.09.2015 року в м. Києві приватним нотаріусом посвідчено договір довічного утримання (догляду) між ОСОБА_4 та ОСОБА_2

За життя, 28.04.2015 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким усе належне йому майно заповів позивачу ОСОБА_3

05.05.2016 року ОСОБА_4 помер.

Посилаючись на те, що за життя ОСОБА_4 не визнавав факту того, що він укладав договір довічного утримання (догляду), за життя дідусь вчиняв дії на розірвання договору довічного утримання, фактично всі обов’язки по догляду дідуся виконував позивач, який його поховав, відповідач не виконував зобов’язань, визначених договором довічного утримання, договір посвідчено за відсутності волевиявлення ОСОБА_4, порушує публічний порядок і суперечить інтересам держави та суспільства, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач в особі представників в судовому засіданні 29.09.2017 року позов не визнав.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29.09.2017 року позов задоволено: суд визнав недійсним договір довічного утримання (догляду) від 04.09.2015 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 і скасував державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2

(короткий зміст вимог апеляційної скарги)

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 просить рішення суду від 29.09.2017 року скасувати і постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)

Апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_2 зазначає наступне: обставини справи стосовно відносин між рідними ОСОБА_4, зокрема між позивачем і донькою спадкодавця, викладені судом в рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи; ОСОБА_4 помер 05.05.2016 року і позов про розірвання договору довічного утримання надійшов до канцелярії суду також 05.05.2016 року, в той час, коли ОСОБА_4 помер, що спростовую твердження про те, що спадкодавець за життя звертався до суду з приводу розірвання оспорюваного правочину; договір довічного утримання припинив свою дію із настанням смерті відчужувача; представнику позивача було відомо про смерть його довірителя, однак представник приховав від суду зазначену обставину; судом розглядається спір про визнання заповіту недійсним і усунення ОСОБА_3 від права на спадкування; твердження позивача у позові про те, що спадкодавець не міг укладати договір без дозволу органу опіки та піклування не ґрунтуються на вимогах Закону; представник позивача заявив клопотання про залучення до участі у справі органу опіки та піклування, однак позивач, як батько і законний представник, жодного разу не з’явився у судове засідання; сторони оспорюваного договору під час його укладення не діяли проти волі; експертиза у цивільній справі не проводилась і суд безпідставно посилається на висновок експерта у кримінальній справі; клопотання про закриття провадження у справі судом не розглянуто і безпідставно повернуто; суд не допитав свідків, які з’вились до суду, а в судовому засіданні допитана одна особа, яка не підписала присягу і попередження про кримінальну відповідальність; суд послався на довідку Одеського Свято-Архангело-Михайлівського жіноночого монастиря, яка не була підписана єгуменью і не взяв до уваги довідку, яка підписана належним чином.

(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)

Відзив представника позивача зазначає: суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки встановив, що ОСОБА_4 з 23.08.2015 року по 19.10.2015 року знаходився в монастирі, куди його помістила його старша донька ОСОБА_6, яка постійно проживає у ФРН, з 19.10.2015 року за ОСОБА_4 доглядав його внук позивач ОСОБА_3 і про існування оспорюваного правочину ОСОБА_4 дізнався лише 27.04.2016 року; ОСОБА_4 про існування оспорюваного правочину не знав і не бачив його; по факту вчинення оспорюваного правочину порушена кримінальна справа, в якій проведена почеркознавча експертиза за висновками якої підпис від імені ОСОБА_4 на договорі від 04.09.2015 року виконаний не ОСОБА_4; за життя 05.05.2016 року ОСОБА_4 в особі представника звертався із позовом до суду про розірвання договору довічного утримання; ніяких непорозумінь між сестрами за життя батьків не було, батьків фактично доглядали ОСОБА_7 і її син, онука ОСОБА_3; доказами того, що ОСОБА_4 не підписував договір від 04.09.2015 року, зокрема є позовна заява про розірвання договору; за життя ОСОБА_4 28.04.2016 року склав заповіт на користьпозивача; представнику позивача, який 05.05.2016 року подав позов до суду, не було відомо про смерть ОСОБА_4 в цей день; справа про визнання заповіту недійсним не стосується даної справи; органи опіки та піклування повинні здійснювати контроль за дотриманням батьками майнових та житлових прав дітей, крім того, під час укладення правочину нотаріусу була подана довідка про склад сім’ї в якій не була вказана малолітня ОСОБА_8; ОСОБА_3 тричі з’являвся до суду; з довідки монастиря вбачається, що ОСОБА_4 з 23.08.2015 року по 19.10.2015 року монастир не залишав, тобто в м. Київ не їздив, що також підтверджується експертним висновком і поясненнями свідків в кримінальній справі; всі клопотання відповідача розглянуті і залучені до справи; суд навів оцінку поясненням свідків; довідка від 11.05.2016 року підписана посадовою особою монастиря і містить печатку, а довідка на яку посилається відповідач не заслуговує на увагу в частині відомостей про те, що монастир відвідувала ОСОБА_9, яка надавала благодійну допомогу.

Представник третьої особи на скористався правом надати відзив, пояснення або заперечення на апеляційну скаргу.

ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені і сторонами неоспорені наступні обставини.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі свідоцтва про право власності від 04.05.2005 року був власником квартири АДРЕСА_2 (а.с.10-15 т.1).

В спірній квартирі з 2008 року зареєстрований позивач ОСОБА_3, а з 2010 року зареєстрована його донька ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.18 т.1)

З 23.08.2015 року по 19.10.2015 року ОСОБА_4 постійно перебував на лікуванні і під доглядом у Свято-Архангело-Михайлівському жіночому монастирі (а.с.17,75 т.1).

04.09.2015 року в м. Києві, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу посвідчено договір довічного утримання (догляду) між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, за умовами якого: відчужувач передав, а набувач прийняв від відчужувача квартиру АДРЕСА_2; набувач зобов’язався надавати ОСОБА_4 довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (опікування); за оцінкою сторін договору грошова оцінка матеріального забезпечення, яке сплачується ОСОБА_4 набувачем склала 5 000 гривень на місяць; догляд (опікування), що надається набувачем ОСОБА_4 включає в себе забезпечення ОСОБА_4 харчуванням, одягом, медикаментами та лікарськими засобами, наданням медичної допомоги шляхом залучення кваліфікованих медичних працівників (лікарів, медичних сестер тощо), оплату за власний рахунок комунальних послуг, інших платежів, пов’язаних із проживанням в зазначений квартирі ОСОБА_4, надання будь-якої іншої допомоги, вчинення всіх необхідних дій щодо забезпечення ОСОБА_4 всіма засобами, предметами домашнього вжитку, речами, літературою тощо. До обов’язків набувача також входить виконання додаткових доручень ОСОБА_4, необхідних для забезпечення останнього належним доглядом. Набувач зобов’язується безкоштовно забезпечувати ОСОБА_4 житлом в квартирі, яка йому передана за договором, довічно. Для проживання ОСОБА_4 надається вся квартира, яка є предметом договору. Набувач зобов’язаний у разі смерті ОСОБА_4 поховати його (п.п.1,5 договору, а.с.7,7 зворот т.1).

28.04.2016 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким усе його майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, та взагалі все, що буде йому належати на день смерті та на що він за законом матиме право, заповів його онуку ОСОБА_3 (а.с.19 т.1).

05.05.2016 року ОСОБА_4 помер у віці 83 років (а.с.16 т.1).

05.05.2016 року до Приморського районного суду м. Одеси представник ОСОБА_4 подав позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання (а.с.201,202 т.1).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.12.2016 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання закрито у зв’язку зі смертю позивача ОСОБА_4 (а.с.95 т.1).

23.05.2016 року Шевченківським управлінням поліції ГУ НП у м. Києві зареєстрована заява ОСОБА_3 і відкрито кримінальне провадження за ст. 190 тч.2 (КК України 2001 року) по факту укладення договору довічного утримання від 04.09.2015 року (а.с.50 т.1).

В кримінальному провадженні №12016160500008943 здійснюються досудові слідчі дії, зокрема проведена почеркознавча експертиза і допитані свідки (а.с.134-157 т.1).

Станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в кримінальній справі №12016160500008943 також здійснюються досудові слідчі дії і вирок відсутній.

Між сторонами виникли правовідносини з оспорення правочину, які регулюються нормами ЦК України.

(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)

Суд першої інстанції, задовольняючи позов про визнання правочину недійсним виходив з того, що правочин укладено за відсутності волевиявлення на укладення правочину стороною цього правочину, а саме за відсутності волевиявлення ОСОБА_4 (а.с.166-170 т.1).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у цій частині зважаючи на наступне.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ст. ст. 744 ч.1, 745 ч.1 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ст. 203 ч. ч.1,2 п.3 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч1-3,5,6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), ст. 215 ч.ч.1, 3 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується належними та допустимими доказами, що 23 серпня 2015 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у важкому стані, фізично виснажений був доставлений до будинку Милосердя Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря, який розташований у м. Одесі по вул. Успенській,4 і з 23.08.2015 року по 19.10.2015 року постійно знаходився у монастирі і за час перебування у монастирі самостійно його не покидав (а.с.17,75,208 т.1).

Разом з тим, 04.09.2015 року, в той час, як ОСОБА_4 перебував в монастирі в м. Одесі, у м. Києві приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу посвідчено договір довічного утримання (догляду) між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 (а.с.7-9 т.1).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. ст. 57 ч.1 ч.2, 58 ч.1, ст. 60 ч.1, ч.3 ЦПК України у редакції, чинній на час прийняття рішення і ст. ст. 76 ч.1, ч.2 п.1, ст. 77 ч.ч.1,2, ст. 79 ч.1, ст. 80 ч.ч.1,2 ЦПК України).

Зважаючи на те, що матеріали справи містять належний та достовірний доказ на під твердження того, що ОСОБА_4 04.09.2015 року, під час посвідчення приватним нотаріусом правочину, перебував в монастирі в м. Одесі і цього дня не покидав його колегія суддів вважає, що докази про перебування сторони правочину в м. Одесі є достатніми для ствердження того, що ОСОБА_4 04.09.2015 року не покидав м. Одесу і не виїжджав до м. Києва для укладення договору довічного утримання (догляду) із ОСОБА_2

За таких обставин, є підстави вважати про відсутність волевиявлення ОСОБА_4 на укладення договору довічного утримання (догляду) із ОСОБА_2 і відповідно наявні підстави для визнання зазначеного правочину недійсним з підстав ст. ст. 203 ч. ч.1,2 п. 3, ст. 215 ч.ч.1, 3 ЦК України.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання правочину недійсним з підстав відсутності волевиявлення на укладення правочину сторони правочину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомого правочину, який був об’єктом недійсного правочину.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, оскількисудження суду стосовно висновків почеркознавчої експертизи від 23.06.2017 року у кримінальній справі №12016160500008943 не відповідають нормам процесуального права.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 59 ч.2 ЦПК України у редакції, чинній на час прийняття рішення і ст. 78 ч. 2 ЦПК України).

Зважаючи на те, що доказ у кримінальній справі не є допустимим доказом у цивільній справі, судження суду першої інстанції у цій частині підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення.

(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)

Доводи представника відповідача в апеляційній скарзі про те, що: обставини справи стосовно відносин між рідними ОСОБА_4, зокрема між позивачем і донькою спадкодавця, викладені судом в рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи; ОСОБА_4 помер 05.05.2016 року і позов про розірвання договору довічного утримання надійшов до канцелярії суду також 05.05.2016 року, в той час, коли ОСОБА_4 помер, представнику позивача було відомо про смерть його довірителя, однак представник приховав від суду зазначену обставину; судом розглядається спір про визнання заповіту недійсним і усунення ОСОБА_3 від права на спадкування; твердження позивача у позові про те, що спадкодавець не міг укладати договір без дозволу органу опіки та піклування не ґрунтуються на вимогах Закону; представник позивача заявив клопотання про залучення до участі у справі органу опіки та піклування, однак позивач, як батько і законний представник, жодного разу не з’ явився у судове засідання; клопотання про закриття провадження у справі судом не розглянуто і безпідставно повернуто; суд не допитав свідків, які з’вились до суду, в судовому засіданні допитана одна особа, яка не підписала присягу і попередження про кримінальну відповідальність – не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду стосовно відсутності волевиявлення ОСОБА_4 на укладення правочину, при цьому, матеріали справи містять достовірні й достатні докази відсутності волевиявлення сторони правочину.

Доводи у скарзі про те, що договір довічного утримання припинив свою дію із настанням смерті відчужувача не є підставою для відмови у позові. Позивач є спадкоємцем ОСОБА_4, а тому має право оспорити в суді правочин, який посвідчено за життя спадкодавця і який впливає на права спадкоємця.

Ствердження у скарзі, що суд послався на довідку Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря, яка не була підписана єгуменью і не взяв до уваги довідку, яка підписана належним чином, безпідставні, оскільки обидві довідки підписані і з їх змісту беззаперечно вбачається, що ОСОБА_4 04.09.2015 року не покидав м. Одесу і не виїжджав до м. Києва для укладення договору довічного утримання (догляду) із ОСОБА_2

(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)

Зважаючи на те, що оспорюваний правочин посвідчено за відсутності волевиявлення сторони правочину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання оспорюваного правочину недійсним і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)

Рішення суду першої інстанції в частині визнання правочину недійсним і скасування державної реєстрації відповідає обставинам справи і вимогам закону, а тому в цій частині підлягає залишенню без змін.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).

Разом з тим, рішення суду підлягає зміні з виключенням з мотивувальної частини рішення судження суду стосовно висновків почеркознавчої експертизи від 23.06.2017 року у кримінальній справі №12016160500008943, оскільки суд послався на недопустимий доказ.

Підставами для зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 376 ч.1 п.п.1-4 ЦПК України).

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України).

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду частковій зміні, судові витрати відповідача у вигляді судового збору не підлягають відшкодуванню.

ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 — задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2017 року — змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення судження суду стосовно висновків почеркознавчої експертизи від 23.06.2017 року у кримінальній справі №12016160500008943, а в іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2017 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 27.07.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. ОСОБА_10 Вадовська

ОСОБА_11